Постанова

від 06.02.2014 по справі 801/1677/13-а

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Постанова

Іменем України

Справа № 801/1677/13-а

06.02.14 м. Севастополь Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Дадінської Т.В.,

суддів Омельченка В. А. ,

Дудкіної Т.М.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Сімферополі Головного управління Міндоходів в АР Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (головуючого судді Латинін Ю.А. ) від 30.09.2013 по справі №801/1677/13-а

за позовом Публічного акціонерного товариства "По туризму та екскурсіях "Кримтур" (вул. Шмідта, буд.9, м.Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95017)

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Головного управління Міндоходів в АР Крим (вул. М. Залки, 1/9, м.Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95053)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду АР Крим від 30 вересня 2013 року у справі № 801/1677/13-а адміністративний позов Публічного акціонерного товариства «По туризму та екскурсіях «Кримтур» до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень було задоволено. Визнано протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби № 0008262204 від 30.01.2013 року та № 0001532204 від 30.01.2013 року. Судом також вирішено питання щодо розподілу судових витрат по справі.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, з апеляційною скаргою звернулась Державна податкова інспекція у м. Сімферополі Головного управління Міндоходів в АР Крим, яка просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду АР Крим від 30 вересня 2013 року, прийняти нову постанову, якою відмовити позивачу у задоволенні адміністративного позову у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована невідповідністю судового рішення суду першої інстанції нормам матеріального та процесуального права. Заявник апеляційної скарги посилається на нікчемність правочинів між позивачем та його контрагентами.

Разом з апеляційною скаргою заявник апеляційної скарги заявив клопотання про заміну відповідача по справі у зв'язку із проведенням реорганізації органів ДПС.

Суд задовольнив клопотання заявника апеляційної скарги та здійснив заміну відповідача по справі, а саме: Державну податкову інспекцію у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби на Державну податкову інспекцію у м. Сімферополі АР Крим Головного управління Міндоходів в АР Крим.

У судове засідання представник відповідача не з'явився. Про дату, час і місце апеляційного розгляду справи відповідач сповіщений належним чином.

Представник позивача у судове засідання не з'явився. Про дату, час і місце апеляційного розгляду справи позивач сповіщений належним чином.

Відповідно до частини 4 статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Суд, керуючись положеннями пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України, визнав за можливе перейти до письмового провадження по справі.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що спірні правовідносини у справі виникли у зв'язку із збільшенням позивачу суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 145863 грн. за основним платежем та 33570 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями податковим повідомленням-рішенням від 30.01.2013 року № 0001532204 та у зв'язку із збільшенням суми грошового зобов'язання з ПДВ у сумі 119568 грн. за основним платежем та 59784 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями податковим повідомленням-рішенням від 30.01.2013 року № 0001542204.

Вказані податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі висновків акту від 17.01.2013 року № 272/22-8/02648828 «Про результати документальної планової виїзної перевірки ПАТ «по туризму та екскурсіях «Кримтур» ЄДРПОУ - 02648828 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2011р. по 30.09.2012р.», яким було встановлено заниження позивачем податкових зобов'язань з ПДВ на загальну суму 119568 грн., в т.ч.: за жовтень 2011 року у сумі 3652 грн., листопад 2011 року у сумі 2014 грн., грудень 2011 року у сумі 21067 грн., лютий 2012 року у сумі 4088 грн., червень 2012 року у сумі 4117 грн., липень 2012 року у сумі 37448 грн., серпень 2012 року у сумі 46549 грн., вересень 2012 року у сумі 633 грн. та встановлено заниження позивачем податкових зобов'язань з податку на прибуток у сумі 170324 грн., в т.ч.: 4 квартал 2011 року у сумі 51590 грн., 9 місяців 2012 року у сумі 118734 грн.

Вказані порушення були встановлені відповідачем внаслідок висновку про заниження податкових зобов'язань з ПДВ у сумі 12844 грн. за липень 2012 року, завищення позивачем податкового кредиту з ПДВ у сумі 106724 грн., заниження позивачем доходів за 4 квартал 2011 року на суму 244305 грн. та завищення валових витрат у сумі 565400 грн. за 9 місяців 2012 року, у т. ч. витрати на суму 319716 грн. за 9 місяців 2012 року по контрагенту ТОВ «Відерштраль ЛТД» (послуги з страхування) та витрати на суму 117977 грн. за 2-4 квартали 2011 року (витрати на відрядження - ознайомлювальний тур до Словенії).

Судова колегія вважає, що судом першої інстанції у повному обсязі з'ясовані обставини справи, що мають значення для справи та правильно надано юридичну оцінку спірним правовідносинам з огляду на таке.

Відповідно до частини 1 статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

В апеляційній скарзі податкова інспекція посилається на нікчемність правочинів позивача без зазначення за фінансово-господарськими операціями із якими контрагентами такий висновок зроблений. Також податкова інспекція в апеляційній скарзі посилається на завищення позивачем валових витрат по фінансово-господарськими операціями із ТОВ «Відерштраль ЛТД» (послуги зі страхування) у сумі 319716 грн. за 9 місяців 2012 року та завищення валових витрат за 2-4 квартал 2011 року на суму 117977 грн. (витрати на відрядження - ознайомлювальний тур до Словенії).

Саме в межах апеляційної скарги судова колегія переглядає постанову суду першої інстанції.

Що стосується висновку податкової інспекції про нікчемність правочинів позивача.

З акту перевірки вбачається, що такий висновок податкова інспекція зробила по фінансово-господарським операціям філій позивача: філія ПАТ «По туризму і екскурсіях Кримтур» ТОК «Горізонт» з «сумнівним» підприємством-постачальником Фірмою «Капітель плюс», ТОСК «Приморьє» з ТОВ «НВП «НІКЕ РАВ» та ТОК «Восход» із ПП «Визит Торг», Фірма «Капітель плюс» та ТОВ «НВП «НІКЕ РАВ».

Судова колегія зазначає, що твердження податкової інспекції щодо відсутності у позивача права на віднесення сум ПДВ до складу податкового кредиту та сум витрат з придбання товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат виробництва за фінансово-господарськими взаємовідносинами його філій із Фірмою «Капітель плюс», ПП «Визит Торг», ТОВ «НВП «НІКЕ РАВ», у зв'язку із відсутністю товарного характеру таких взаємовідносин, повинен бути доведеним. При цьому судова колегія зазначає, що неможливість проведення зустрічних перевірок контрагентів позивача - не може бути підставою до висновку про порушення позивачем вимог податкового законодавства України, оскільки податкова відповідальність платників податків має індивідуальний характер і при відсутності належних та допустимих доказів відсутності реального виконання умов господарських операцій (поставки товарів, робіт, послуг) у суду немає правових підстав до висновку про завищення позивачем суми податкового кредиту та валових витрат у періоді, що перевірявся.

Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України « Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину» зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний недійсним.

Згідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

В матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про те, що правочини між позивачем та вищевказаними суб'єктами господарської діяльності суперечать інтересам держави та суспільства, недійсність правочинів прямо не встановлена законом, а тому згідно приписів статті 215 Цивільного кодексу України такі правочини є оспорюваними, тобто підлягають визнанню судом недійсними у порядку, встановленому законом. Але, у судовому порядку не оспорено дійсність вказаних правочинів.

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Тобто, вказаною нормою Кодексу чітко визначено, що правочини, що не відповідають інтересам держави і суспільства є не нікчемними а недійсними, що визнається в судовому порядку.

Як слідує з постанови Пленуму ВСУ від 6 листопада 2009 року N 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

На час здійснення перевірки позивача та постановлення податковою інспекцією висновку про нікчемність правочинів між позивачем та вищевказаними суб'єктами господарської діяльності , був відсутній відповідний вирок суду про фіктивність вказаних підприємств, відсутнє відповідне рішення суду про визнання правочинів недійсними, а тому податкова інспекція не мала правових підстав до висновку про нікчемність правочинів та висновку про завищення позивачем валових витрат та податкового кредиту з придбання товарів у вказаних підприємств.

Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником);

Відповідно до статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно пункту 138.2. статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Згідно до підпункту 139.1.1. пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу не включаються до складу витрат, зокрема: витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом У цього Кодексу.

Відповідно до пунктів 198.1, 198.2 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше;

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями, що були включені отримувачем таких послуг до податкової декларації попереднього періоду.

Згідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Платник податку може включити на підставі бухгалтерської довідки до податкового кредиту виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, суми податку, сплачені (нараховані) у вартості товарів/послуг, необоротних активів, що не були включені до складу податкового кредиту при придбанні або виготовленні таких товарів/послуг, необоротних активів, та/або з яких були визначені податкові зобов'язання відповідно до цього пункту, у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи починають використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, у тому числі переведення невиробничих необоротних активів до складу виробничих необоротних активів.

З метою застосування цього пункту податкові зобов'язання і податковий кредит визначаються на дату початку фактичного використання товарів/послуг, необоротних активів, визначену в первинних документах, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Згідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної.

Таким чином, вказаними положеннями Податкового кодексу передбачено, що валові витрати та податковий кредит з ПДВ повинні бути документально підтверджені а понесенні платником витрати з придбання товарів (робіт, послуг) повинні бути безпосередньо пов'язані із здійсненням платником податків власної господарської діяльності.

Термін "господарська діяльність" суд застосовує у значенні, наведеному у підпункті 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України а саме: діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Судовою колегією враховується, що на формування показників податкового кредиту та валових витрат впливають операції з закупівлі товарів (робіт, послуг), а також подальша їх реалізація за ціною не нижче вартості.

Згідно статті 1 Закону України від 16.07.1999 №996-14 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податку. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків є обов'язковою ознакою господарської операції. Усі господарські операції, які були проведені, спричинили реальні зміни майнового стану позивача - вказаний факт підтверджується матеріалами справи - первинними документами бухгалтерського та податкового обліку, що підтверджують факт реального придбання філіями позивача товарів (робіт, послуг) та Висновком судово-економічної експертизи № 76/13 від 05.08.2013 року.

Під час здійснення перевірки податкова інспекція не досліджувала питання щодо реального виконання фінансово-господарських операцій між позивачем та вказаними контрагентами, не досліджувала питання щодо використання позивачем отриманих послуг у власній господарській діяльності.

Докази, які б спростовували дані первинних документів бухгалтерського та податкового обліку позивача, суду не надано, а висновок податкової інспекції про те, що господарські операції не мали реального характеру - є недоведеним.

Судова колегія відмічає, що чинним законодавством України не передбачено обов'язок контрагента, а також не надано йому права, перевіряти достовірність даних, які вказуються іншим контрагентом в його первинних документах, а також контролювати показники податкової звітності по податках та обов'язкових платежах.

Податкове законодавство України не передбачає відповідальності платника податку за порушення податкового та іншого законодавства, допущенні його Контрагентом. Якщо Контрагент не виконав, або не виконує свої зобов'язання по виконанню вимог податкового та іншого законодавства, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для нього, як платника податків, а не для його Контрагентів.

Аналогічна позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 09.08.2012 по справі № К/9991/29174/12, постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 у справах; №21-42а10 та 21-47а10).

Крім того вказана позиція узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини. Так, основним висновком у рішенні від 22.01.2009 у справі "Булвес АД проти Болгарії"№ 3991/03 Європейський суд з прав людини зазначив, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою податку на додану вартість, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної податком на додану вартість поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності. Аналогічна позиція була викладені Європейським судом з прав людини і під час розгляду справи «Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії», яку було притягнуто до податкової відповідальності у зв'язку із тим, що деякі контрагенти цієї компанії не виконали обов'язку по сплаті і декларуванню податків по операціях із компанією Бізнес Сепорт Сентре (не сплатити ПДВ). Повторно підтвердивши висновок у справі «Булвес АД проти Болгарії», ЄСПЛ додатково зазначив, що «у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції». Втім відмітив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це б не мало.

Що стосується висновку податкової інспекції про завищення позивачем валових витрат по фінансово-господарськими операціями із ТОВ «Відерштраль ЛТД» (послуги зі страхування) у сумі 319716 грн. за 9 місяців 2012 року та завищення валових витрат за 2-4 квартал 2011 року на суму 117977 грн. (витрати на відрядження - ознайомлювальний тур до Словенії), то судова колегія зазначає, що в апеляційній скарзі податкова інспекція не наводить жодних обґрунтувань щодо неправильності висновків суду першої інстанції з вказаного питання. Про завищення позивачем валових витрат за фінансово-господарськими операціями із ТОВ «Відерштраль ЛТД» (послуги зі страхування) у сумі 319716 грн. за 9 місяців 2012 року та завищення валових витрат за 2-4 квартал 2011 року на суму 117977 грн. (витрати на відрядження - ознайомлювальний тур до Словенії) в апеляційній скарзі податкова інспекція лише посилається на встановлений актом перевірки факт завищення позивачем валових витрат.

Під час вирішення справи судом першої інстанції було встановлено, що між ПАТ «По екскурсіях та туризму «Кримтур» та ТОВ «Відершталь ЛТД» було укладено наступні договори:

Договір про співробітництво № 7/2012 від 01.02.2012 із ТОВ «Відершталь ЛТД» (із додатковою угодою), відповідно якому предметом договору є забезпечення клієнтів Сторони 2 (ПАТ «По туризму та екскурсіях Кримтур») (туристів та відпочиваючих) страховими послугами у відповідності із Законом України «Про туризм» від 15.09.1995 (стаття 17). (Сторінка 137-146 тому 1 справи) Договір № 2 від 19.09.2011 із ТОВ «Відершталь ЛТД», відповідно якому замовник доручає, а Виконавець (ТОВ «Відершталь ЛТД») приймає на себе обов'язки надати послуги з організації ділової поїздки з 28.10.2011 по 08.11.20111 до Словенії для дванадцяти співробітників Замовника з метою огляду курортів, готелів та туристичної інфраструктури, а Замовник зобов'язується сплатити послуги Виконавця, у відповідності з положеннями дійсного договору. (Сторінка 148 тому 1 справи). До договору у справі надаються копії наказів про відрядження, посвідчення про відрядження, копії закордонних паспортів та копії квитків.

Відповідно умов зазначених договорів ТОВ «Відершталь ЛТД» надало, а ПАТ «По екскурсіях та туризму «Кримтур» прийняло та сплатило послуги у загальній сумі 565 459,89 грн., у тому числі вартість без ПДВ 565 459,89 грн.

Вказані операції у бухгалтерському та податковому обліку відображені наступними проводками: Дт. 91 «Адміністративні витрати» Кт. 683 «Внутрьогосподарські розрахунки» у сумі 227 923,81 грн. (організація ділової поїздки з огляду готельного бізнесу), Дт. 23 «Виробництво» Кт. 683 «Внутрьогосподарські розрахунки» у сумі 9 570,08 грн. (участь у туристичній ярмарку у Польщі), Дт. 361.4 «Розрахунки з вітчизняними покупцями» Кт. 631.1 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками» у сумі 327 966,00 грн. (страхування туристів), Дт. 631.1 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками» Кт. 311 «Поточний рахунок у національній валюті» у сумі 559 123,81 грн.

Формування витрат підтверджується первинними документами, а саме: актами здачі-приймання виконаних робіт(послуг), карткою рахунка 631 у розрізі контрагента ТОВ «Відершталь ЛТД», бухгалтерською довідкою від 09.11.2011 по помилковим операціям із ТОВ "Відерштраль"ЛТД".

Зазначені акти приймання виконаних робіт відповідають вимогам п.2 ст.9 Закону №, а саме мають такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 р. №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 р. за №168/704. первинні документи (на паперових і машино зчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.99р. №996-ХІ (із змінами та доповненнями) встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з цією нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, первинними бухгалтерськими документами ПАТ «По екскурсіях та туризму «Кримтур» у повному обсязі підтверджується отримання товарів та послуг (з метою використання) у оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності ПАТ «По екскурсіях та туризму «Кримтур».

Відповідно до статуту та реєстраційними документами, основний напрямок діяльності ПАТ «По екскурсіях та туризму «Кримтур» це надання послуг з туристичного та готельного бізнесу.

Як зазначалося вище, податкова інспекція в апеляційній скарзі не наводить жодних доводів про те, чому висновки суду першої інстанції по фінансово-господарським операціям із ТОВ «Відерштраль ЛТД» є неправильними та яким саме обставинам суд апеляційної інстанції повинен надати юридичну оцінку. Тобто апеляційна скарга податкової інспекції є необґрунтованою.

При таких обставинах справи судова колегія не знаходить правових підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення суду першої інстанції.

Але судова колегія вважає за необхідним змінити постанову суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат у відповідності із положеннями статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так відповідно до частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалено на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Таким чином, понесені позивачем судові витрати суд присуджує на користь позивача з Державного бюджету України. Суд першої інстанції присудив стягнути судові витрати з Державного бюджету України шляхом їх безспірного стягнення із рахунка відповідача.

Відповідно до п. 1 частини 1 статті 201 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для зміни постанови або ухвали суду першої інстанції є: правильне по суті вирішення справи чи питання, але із помилковим застосуванням норм матеріального чи процесуального права.

Керуючись статтями 195, 197, 198, 205, 207, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Головного управління Міндоходів в АР Крим залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 30.09.2013 по справі №801/1677/13-а змінити.

Викласти абзац 3 резолютивної частини постанови в наступній редакції:

«Стягнути з Державного бюджету України на користь Публічного акціонерного товариства «По туризму та екскурсіях «Крим» (95017, м. Сімферополь, вул.. Шмідта, 9, ЄДРПОУ 02648828) судові витрати у сумі 14846 грн. (Чотирнадцять тисяч вісімсот сорок шість гривень)».

В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду АР Крим від 30 вересня 2013 року у справі № 801/1677/13-а залишити без змін.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.

Постанову може бути оскаржено до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя підпис Т.В. Дадінська

Судді підпис В.А.Омельченко

підпис Т.М. Дудкіна

З оригіналом згідно

Головуючий суддя Т.В. Дадінська