Рішення

від 11.02.2014 по справі 910/25718/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/25718/13 11.02.14

За позовом Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал»

До Житлового-будівельного кооперативу «Автотранспортник-8»

Про стягнення 153 290,08 грн.

Суддя Сівакова В.В.

Представники сторін:

Від позивача Залерцов М.О. - по дов.ж № 308 від 31.12.2013

Від відповідача Сенчило В.В. - по дов. № б/н від 22.01.2014

Кругляк Т.О. - по дов. № б/н від 30.01.2014

Невядомська Г.В. - кервіник

СУТЬ СПОРУ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» до Житлового-будівельного кооперативу «Автотранспортник-8» про стягнення 153 290,08 грн. заборгованості, яка складається з : 141 750,50 грн. основного боргу, 765,48 грн. пені, 7 087,53 грн. штрафу та 3 519,26 грн. - 3% річних за неналежне виконання взятих на себе останнім зобов'язань згідно договору на послуги водопостачання та водовідведення № 02798/4-03 від 18.07.2003.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.01.2014 порушено провадження у справі № 910/25718/13 та призначено справу до розгляду на 30.01.2014.

В судовому засіданні 30.01.2014 на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України було оголошено перерву до 11.02.2014.

Відповідач у поданому 10.02.2014 до відділу діловодства суду відзиві проти позову заперечує, оскільки відповідач погоджується з кількістю (об'ємом) холодної води та стоків холодної води в повному обсязі, проводить вчасну і повну її плату позивачу. Проте, в розрахунку позовних вимог позивачем враховано суми за послуги, що не мають відношення до укладеного між сторонами договору, а саме без узгодження з відповідачем та без змін до договору позивачем відкрито окремий код № 3-50668 для додаткового нарахування води, яка використовується для виготовлення гарячої води на обладнання (бойлері), що належить ПАТ «Київенерго» та за кількість її надання позивач не несе ніяких зобов'язань. Проте, позивач щомісячно всупереч договору нараховує по коду № 3-50668 кількість та вартість води, яка була використана для виготовлення гарячої води на цьому бойлері в розмірі 91 491,72 грн. Відповідач визнає заборгованість в розмірі 25 523,92 грн. та просить частково задовольнити позовні вимоги.

Також відповідачем 10.02.2014 до відділу діловодства суду подано заяву про застосування строку позовної давності до вимог позивача в частині стягнення суми основного боргу по коду № 3-50668, що існував у період станом на листопад 2010 року.

В судовому засіданні 11.02.2014, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників позивача і відповідача, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

18.07.2003 між Відкритим акціонерним товариством «Акціонерна компанія «Київводоканал» (постачальник) та Житлово-будівельним кооперативом «Автотранспортник-8» (абонент) було укладено договір № 02798/4-03 на послуги водопостачання та водовідведення (далі - договір).

У відповідності до положень п 1.1. статуту Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» (нова редакція 2011 рік) затвердженого позачерговими загальними зборами акціонерів відкритого акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал», протокол № 1/11 від 28.04.2011, визначено, що Публічне акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Київводоканал» є правонаступником Відкритого акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал».

Відповідно до умов вказаного договору (пункт 1.) постачальник зобов'язався надавати абоненту послуги з постачання питної води та водовідведення, а абонент зобов'язався розраховуватись за вищевказані послуги згідно умов договору та Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України № 65 від 01.07.1994 (далі - Правила).

27.06.2008 Міністерство з питань житлово-комунального господарства України затвердило наказ № 190 «Про затвердження Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України», яким скасувало наказ Держжитлокомунгоспу України від 01.07.1994 № 65 та ввело нові правила користування системою централізованого водопостачання та водовідведення.

Спір виник в зв'язку з тим, що позивач вважає, що відповідачем в порушення умов договору не було у повному обсязі сплачено вартість використаної води, в зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 141 750,50 грн. та за неналежне виконання зобов'язань позивачем нараховані пеня в розмірі 765,48 грн., штраф в розмірі 7 087,53 грн. та 3% річних в сумі 3 519,26 грн.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Приписами частини 1 статті 67 Господарського кодексу України встановлено, що відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно п. 7.1. договору цей договір є безстроковим, діє на весь час надання послуг до моменту його розірвання і набуває чинності з моменту його підписання сторонами.

Згідно з п. 2.1. договору постачальник забезпечує постачання питної води, якість якої відповідає до ГОСТ 2874-82 «Вода питна».

Відповідно до 3.1. договору кількість води, що подається постачальником та використовується абонентом, визначається за показаннями водолічильників, зареєстрованих постачальником. Зняття показників водолічильників здійснюється, як правило, щомісячно представником постачальника спільно з представником абонента. Для абонентів із стабільним об'ємом водоспоживання (або незначним коливанням), зняття показників може здійснюватись один раз на квартал.

Кількість стічних вод, які надходять у каналізацію, визначається за кількістю води, що надходить із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання, згідно з показаннями водо лічильника та інших способів визначення об'ємів стоків, що потрапляють у міську каналізацію у відповідності до п. 21.2. Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення у містах і селищах України (п. 3.3. договору).

Відповідно до п. 2.3. договору абонент в кінці кожного місяця зобов'язаний направляти свого представника до постачальника з письмовою інформацією, відповідно з додатком № 1 даного договору, щодо об'єму спожитих ним послуг з водопостачання (водовідведення), за останній місяць, для проведення звірки розрахунків з позивачем та підписання відповідного акту.

У відповідності до положень п. 3.4. договору, абонент розраховується за надані послуги у порядку, встановленому органами виконавчої влади у п'ятиденний термін з дня представлення постачальником платіжних документів до банківської установи.

Постачальник інформує абонента про розмір діючих тарифів у платіжних документах, що направляються щомісячно до банківської установи абонента.

В разі незгоди щодо кількості або вартості отриманих послуг, абонент зобов'язаний у 5-ти денний термін з дня направлення платіжних вимог до банківської установи, направити свого повноважного представника з обґрунтовуючими документами до постачальника для проведення звірки розрахунків та підписання відповідного акту в цей же термін. При невиконанні цієї умови дані постачальника вважаються прийнятими абонентом (п. 3.5. договору).

Згідно п. 3.6. договору постачальник щомісячно виставляє платіжну вимогу за надані послуги згідно даного договору. Оплата проводиться шляхом зарахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника.

Позивач зазначає, що згідно облікових даних відповідачу відповідно до умов договору були надані послуги з водопостачання та водовідведення в підтвердження чого надає акти про зняття показників водолічильників, які підтверджують факт надання та об'єми наданих послуг; розшифровки рахунків абонента, в яких вказані об'єми спожитих послуг, тарифи, за якими проводились нарахування, та вартість наданих послуг; дебетово-інформаційні повідомлення, які підтверджують виставлення рахунків на оплату спірних послуг до банківської установи відповідача.

Позивач вважає, що відповідач в порушення умов договору та чинного законодавства не виконав взяті на себе зобов'язання по оплаті наданих йому послуг, оскільки здійснив лише часткові розрахунки за спірні послуги, у зв'язку з чим у останнього утворилась заборгованість перед позивачем в розмірі 141 750,50 грн.

З наданого позивачем розгорнутого розрахунку позовних вимог вбачається, що заявлена до стягнення сума основного боргу складається з:

- 50 258,78 грн. боргу за постачання питної води (вода + стоки) за період з жовтня 2011 року по вересень 2013 року за кодом № 3-668,

- 91 491,72 грн. боргу за постачання питної води (вода + стоки) за період з листопада 2005 року по вересень 2013 року за кодом № 3-50668.

Як свідчать матеріали справи, позивачем було відкрито відповідачу другий додатковий абонентський код за № 3-50668 для обліку води, яка використовується для виготовлення гарячої води (на підігрів).

Відповідно до ст. 41 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання» облік у сфері питного водопостачання здійснюється підприємствами питного водопостачання і споживачами за допомогою технічних засобів, що внесені до державного реєстру засобів вимірювальної техніки. У разі відсутності таких технічних засобів облік питної води тимчасово здійснюється розрахунковим шляхом згідно з установленими нормами.

Пунктом 1.1. Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України № 190 від 27.06.2008 встановлено, що ці Правила визначають порядок користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення населених пунктів України, які є обов'язковими для всіх юридичних осіб незалежно від форм власності і підпорядкування та фізичних осіб - підприємців, що мають у власності, господарському віданні або оперативному управлінні об'єкти, системи водопостачання та водовідведення, які безпосередньо приєднані до систем централізованого комунального водопостачання та водовідведення і з якими виробником укладено договір на отримання питної води, скидання стічних вод.

Пунктом 3.13. Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України № 190 від 27.06.2008 передбачено, що суб'єкти господарювання, у яких теплові пункти (котельні) перебувають на балансі або яким вони передані в управління, повне господарське відання, користування, концесію, здійснюють розрахунки з виробником на основі укладених договорів за весь обсяг питної води, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання та інші потребу, а також розраховуються за власний обсяг водовідведення (абз. 1). Обсяг питної води, поданої до теплових пунктів (котелень), фіксується засобами обліку, які встановлені на межі балансової належності (абз.2). Обсяг гарячого водопостачання, переданий споживачам виконавцем послуг з постачання гарячої води, ураховується в загальному обсязі стічних вод споживачів і оплачується ним за договором з виробником на підставі показів засобів обліку або в порядку, обумовленому договором (абз.3).

Однак, матеріали справи не містять належних доказів наявності на балансі відповідача теплових пунктів (бойлерів), на які постачалась питна вода для підігріву.

Натомість, як вбачається з матеріалів справи (рішення Господарського суду міста Києва № 37/401 від 05.03.2009, яке набрало законної сили) забезпечення житлового будинку № 5 по вул. Будищанській питною водою, яка йде на виготовлення гарячої води здійснюється від бойлеру № 42, що знаходиться на балансі ПАТ «Київенерго».

Більш того, між відповідачем та ПАТ «Київенерго» укладений договір № 1640031 від 01.12.1998 на постачання теплової енергії у гарячій воді до об'єкту що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Будищанська, 5.

Умовами укладеного між сторонами договору, на який посилається позивач як на підставу позову, не передбачено надання позивачем послуг з постачання питної води для потреб гарячого водопостачання і вказаний договір не передбачає обов'язку відповідача сплачувати за послуги з постачання холодної води, що використовується для виготовлення гарячої води, обік якої здійснюється за кодом № 3-50668.

27.06.2008 Міністерство з питань житлово-комунального господарства України затвердило наказ № 190 «Про затвердження Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України», яким скасувало наказ Держжитлокомунгоспу України від 01.07.1994 № 65 та ввело нові правила користування системою централізованого водопостачання та водовідведення.

Пунктом 2.1 Правил приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, затвердженими наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України № 37 від 19.02.2002 встановлено, що відносини щодо користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення здійснюються виключно на договірних засадах відповідно до Законів України «Про питну воду та питне водопостачання» та «Про житлово-комунальні послуги».

Пунктом 3.1 вказаних Правил визначено, що розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються на основі показів засобів обліку.

Згідно пункту 5.1 Правил облік відпущеної питної води та прийнятих стоків здійснюється виробником і споживачами засобами вимірювальної техніки, які занесені до Державного реєстру або пройшли державну метрологічну атестацію.

Вузли обліку повинні розташовуватись на мережі споживача, як правило, на межі балансової належності мереж виробника та споживача, або за згодою виробника в приміщеннях, розташованих безпосередньо за зовнішньою стіною будівлі в місці входу водопровідного вводу (пункт 5.2. Правил).

Зняття показів засобів обліку здійснюється представником виробника у присутності споживача або самим споживачем (пункт 5.21. Правил).

Таким чином зі змісту наказу № 190 вбачається, що облік споживання обсягів питної води здійснюється виключно по засобам обліку, які встановлені у будинку споживача на межі балансового розподілу мережі виробника та абонента.

Відповідно до статей 1, 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо - та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством. Ціни/тарифи на комунальні послуги та послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій формуються і затверджуються органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, відповідно до їхніх повноважень, визначених законом.

Статтею 16 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлено, що порядок надання житлово-комунальних послуг, їх якісні та кількісні показники мають відповідати умовам договору та вимогам законодавства.

Згідно із ст. 14 Цивільного кодексу України, цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Звертаючись з позовом, позивач не надав доказів, відповідно до яких на відповідача покладався обов'язок сплачувати за постачання питної води, що йде на підігрів за кодом № 3-50668.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Отже, розподіл тягаря доказування визначається предметом спору. За загальним правилом обов'язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

Згідно ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Належність доказів - спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом.

Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Позивач не надав суду доказів того, що договір був укладений на постачання відповідачу питної води, що йде на підігрів. Доказів укладення додаткової угоди про постачання питної води, що йде на підігрів між сторонами, суду також не надано.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку що, позивач не має достатніх правових підстав для виставлення рахунків відповідачу за постачання питної води, що використовується для виготовлення гарячої води (за кодом № 3-50668), оскільки між сторонами відсутні договірні відносини з приводу надання таких послуг. (даної позиції дотримується Вищий господарський суд України в постанові від 02.07.2013 у справі № 5011-2/18085-2012).

Таким чином, позовні вимоги про стягнення з відповідача боргу, що виник у період з листопада 2005 року по вересень 2013 року за постачання води, що використовується для виготовлення гарячої води (за кодом № 3-50668) в розмірі 91 491,72 грн. задоволенню не підлягають.

Крім цього, з урахуванням положень ст.ст. 253, 256, 257 Цивільного кодексу України суд погоджується з відповідачем про те, що позивачем пропущено строк позовної давності за вимогою про стягнення боргу за постачання води по коду № 3-50668 у період з листопада 2005 року по грудень 2010 року.

З наданих відповідачем платіжних доручень № 73 від 01.10.2013 та № 82 від 23.10.2013 вбачається, що відповідач перерахував на рахунок позивача кошти згідно договору по коду № 3-668 в загальному розмірі 10 786,56 грн.

Тобто, матеріали справи свідчать, про те що відповідач станом на день звернення позивача з позовом до суду (30.12.2013 - штамп вхідної кореспонденції Господарського суду міста Києва) сплатив борг в розмірі 10 786,56 грн..

Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Позивачем не доведено порушення його права щодо несплати відповідачем боргу за договором в розмірі 10 786,56 грн. станом на день подання позовної заяви до суду, в зв'язку з чим в позові в цій частині слід відмовити.

Крім цього, відповідачем подано платіжне доручення № 5 від 28.01.2014 з якого вбачається, що відповідачем перераховано на рахунок позивача кошти згідно договору за воду по коду № 3-668 в розмірі 6 948,30 грн.

Стаття 80 Господарського процесуального кодексу України містить вичерпний перелік підстав з яких господарський суд припиняє провадження у справі.

Припинення провадження у справі - це форма завершення справи, яке зумовлене передбаченими законом обставинами, які повністю відкидають можливість судочинства.

Відповідно до п. 1-1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема, в тому випадку коли спір врегульовано самими сторонами шляхом перерахування боргу (передачі майна чи усунення перешкод у користуванні ним) після звернення кредитора з позовом за умови подання доказів такого врегулювання.

Матеріали справи свідчать про відсутність предмету спору в частині позовних вимог про стягнення боргу за водопостачання та водовідведення в розмірі 6 948,30 грн., що у відповідності до п. 1-1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, тягне за собою припинення провадження у справі в цій частині.

Відповідно до розгорнутого розрахунку позовних вимог вбачається, що відповідачем за заявлений період по коду № 3-50668 було сплачено 7 000,00 грн., а тому вказана сума повинна бути зарахована в рахунок погашення боргу відповідача за надані позивачем послуги водовідведення по коду № 3-668.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов, в силу ст. 525 Цивільного кодексу України, не допускається.

Згідно з ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Згідно із ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

З огляду на викладене суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості за поставлену питну холодну воду та її стоки за договором за кодом № 3-668 в розмірі 25 523,92 грн. (50 258,78 грн. - 10 786,56 грн. - 6 948,30 грн. - 7 000,00 грн. = 25 523,92 грн.).

В зв'язку з тим, що відповідач припустився прострочення по сплаті за послуги водопостачання та водовідведення, позивач просить суд стягнути з відповідача 765,48 грн. пені, 7 087,53 грн. штрафу та 3 519,26 грн. - 3% річних.

Стаття 610 Цивільного кодексу України визначає що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно до п. 4.1. договору за безпідставну відмову від оплати наданих послуг абонент сплачує штраф у розмірі 5 (п'ять) відсотків від несплаченої суми.

Згідно з п. 4.2. договору за несвоєчасну оплату послуг абонент сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожний день прострочення.

Відповідно до частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення , а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи, що судом визнано необґрунтованим нарахування позивачем заборгованості в розмірі 91 491,72 як за воду, яка використовується для виготовлення гарячої води (за кодом № 3-50668), то суд відмовляє в заявлених вимогах щодо стягнення пені, штрафу та 3% річних нарахованих на цю суму.

З огляду на сторони не надали суду належних доказів сплати із зазначенням дат оплати спожитих послуг з водопостачання та водовідведення за договором, а також враховуючи відсутність відповідних розрахунків позивача та контррозрахунків відповідача із зазначенням цих дат оплати, то за таких обставин суд приходить до висновку, що встановити періоди нарахування сум заборгованості відповідача за невиконання грошового зобов'язання за даним договором по коду № 3-668 в частині пені та 3% річних, не є можливим, у зв'язку з чим, суд визнає розрахунки позивача в цій частині необґрунтованими, а позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню.

Враховуючи вищенаведене, позовні вимоги про стягнення з відповідача 765,48 грн. пені та 3% річних в сумі 3 519,26 задоволенню не підлягають повністю.

Разом з цим, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивача в частині стягнення суми штрафу в розмірі 1 623,61 грн. (5% від суми 32 472,22 грн., що становить 25 523,92 грн. + 6 948,30 грн. сплачених за надані послуги після порушення провадження у справі) та в іншій частині позовних вимог про стягнення штрафу в позові слід відмовити.

Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

З огляду на вищевикладене, позові вимоги Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» обґрунтовані та підлягають задоволенню частково.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на корисnь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При розподілі судового збору судом прийнята до уваги та обставина, що відповідач частково розрахувався з позивачем після порушення провадження у справі.

Керуючись ст. 49, п. 1-1 ст. 80, ст.ст. 82-85 ГПК України,-

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Провадження у справі в частині стягнення 6 948,30 грн. боргу припинити.

3. Стягнути з Житлового-будівельного кооперативу «Автотранспортник-8» (м. Київ, вул. Будищанська, 5, код ЄДРПОУ 23378764) на користь Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» (м. Київ, вул. Лейпцизька, 1-А, код ЄДРПОУ 03327664) 25 523 (двадцять п'ять тисяч п'ятсот двадцять три) грн. 92 коп. основного боргу, 1 623 (одну тисячу шістсот двадцять три) грн. 61 коп. штрафу, 681 (шістсот вісімдесят одну) грн. 91 коп. витрат по сплаті судового збору.

4. В іншій частині в позові відмовити повністю.

Повне рішення складено 13.02.2014.

СуддяВ.В.Сівакова