Постанова

від 08.04.2014 по справі 910/25718/13

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" квітня 2014 р. Справа№ 910/25718/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сухового В.Г.

суддів: Агрикової О.В.

Рудченка С.Г.

при секретарі судового засідання Петренку В.А.,

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства ,,Акціонерна компанія ,,Київводоканал"

на рішення господарського суду міста Києва від 11.02.2014р.

у справі № 910/25718/13 (суддя Cівакова В.В.)

за позовом Публічного акціонерного товариства ,,Акціонерна компанія ,,Київводоканал"

до Житлово-будівельного кооперативу ,,Автотранспортник - 8"

про стягнення 153 290, 08 грн.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство ,,Акціонерна компанія ,,Київводоканал" (далі - позивач) звернулось в господарський суд міста Києва з позовом до Житлово-будівельного кооперативу ,,Автотранспортник - 8" (далі - відповідач) про стягнення заборгованості за надані послуги з водопостачання та водовідведення в сумі 153 290,08 грн., яка складається з 141 750,50 грн. основного боргу, 765,48 грн. пені, 7 087,53 грн. штрафу, 3 519,26 грн. - 3% річних, які нараховані за неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань згідно договору № 02798/403 на послуги водопостачання та водовідведення від 18.07.2003р.

Рішенням господарського суду міста Києва від 11.02.2014р. у справі

№ 910/25718/13 позов задоволено частково. Провадження у справі в частині стягнення 6 948,30 грн. боргу припинено. Стягнуто з відповідача на користь позивача 25 523,92 грн. основного боргу, 1 623,61 грн. штрафу, 681,91 грн. витрат по сплаті судового збору. В іншій частині в позові відмовлено.

Мотивуючи своє рішення, суд першої інстанції послався на встановлені ним обставини, умови договору, положення ГК України і ЦК України, вказав на обґрунтованість позовних вимог в частині неналежного виконання відповідачем умов договору № 02798/4-03 на послуги водопостачання та водовідведення від 18.07.2003р. за обліковим кодом № 3 - 668 та зазначив, що умовами укладеного між сторонами договору не передбачено надання послуг щодо постачання та водовідведення холодної води, яка йде на підігрів та використовується як гаряча.

Не погодившись з рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просить рішення господарського суду міста Києва від 11.02.2014р. у справі № 910/25718/13 скасувати в частині відмови у стягненні з відповідача заборгованості в розмірі 126 142,55 грн. та прийняти в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог. В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник зазначає, що рішення є незаконним, оскільки прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зокрема, позивач посилається на неповне з'ясування судом всіх обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування судом першої інстанції п.3.13 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, оскільки порядок розрахунків за питну воду, що використовується для потреб гарячого водопостачання, який ним встановлений та згідно до якого розраховуватися за питну воду, що в подальшому була використана для приготування гарячої води, має власник теплових пунктів, підлягає застосуванню лише у випадку наявності відповідних договорів на постачання питної води для підігріву, укладених між підприємством питного водопостачання - ПАТ ,,АК ,,Київводоканал" та власником (чи балансоутримувачем ) теплових пунктів - ПАТ ,,Київенерго", проте між даними підприємствами відсутні відповідні договори.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.03.2014р. у справі № 910/25718/13 апеляційну скаргу ПАТ АК ,,Київводоканал" прийнято до провадження та призначено розгляд скарги на 08.04.2014р.

У відзиві на апеляційну скаргу, який надійшов на адресу суду 07.04.2014р., відповідач заперечує проти доводів апеляційної скарги, просить оскаржуване рішення залишити без змін.

В судовому засіданні 08.04.2014р. представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги, представники відповідача проти доводів апеляційної скарги заперечили, просили залишити оскаржуване рішення без змін.

Відповідно до ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Згідно зі ст. 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Розглянувши матеріали апеляційної скарги, дослідивши наявні у справі докази, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду має бути залишено без змін виходячи з такого.

За приписами ст.ст. 11, 509 ЦК України, ст.174 ГК України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Частиною 1 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з частиною 2 статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з частиною 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Стаття 628 ЦК України визначає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи, 18.07.2003р. між Відкритим акціонерним товариством ,,Акціонерна компанія ,,Київводоканал", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство ,,Акціонерна компанія ,,Київводоканал" (далі - постачальник, позивач) та Житлово - будівельним кооперативом ,,Автотранспортник - 8" (далі - абонент, відповідач) укладено договір № 02798/4-03 на послуги водопостачання та водовідведення (далі - договір, т.1, а.с. 9 - 10).

Відповідно до п. 1 договору постачальник зобов'язався надавати абоненту послуги з постачання питної води та водовідведення, а абонент зобов'язувався розраховуватися за вищезазначені послуги згідно умов договору та Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах (затверджені наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 1 липня 1994 року № 65; далі - Правила № 65).

27.06.2008р. Міністерством з питань житлово-комунального господарства України затверджено наказ № 190 ,,Про затвердження Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України", яким скасовано наказ Держжитлокомунгоспу України від 01.07.1994 № 65 та введено нові правила користування системою централізованого водопостачання та водовідведення.

Згідно з пунктом 2.2 договору абонент зобов'язувався сплачувати вартість наданих послуг за тарифами, встановленими в порядку, передбаченому чинним законодавством. У разі зміни тарифів сплата послуг абонентом здійснюється за новими тарифами з часу їх введення в дію без внесення змін до цього договору.

Пунктом 3.1 договору на водопостачання та водовідведення передбачено, що кількість води, що подається постачальником та використовується абонентом, визначається за показниками водолічильників, зареєстрованих постачальником. Зняття показників водолічильників здійснюється, як правило, щомісячно представником постачальника спільно з представником абонента.

Пунктом 3.3 договору передбачено, що кількість стічних вод, які надходять у каналізацію, визначається за кількістю води, що надходить із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання, згідно із показниками водолічильника та інших способів визначення об'ємів стоків, що потрапляють у міську каналізацію у відповідності з пунктом 21.2 Правил № 65.

Відповідно до пункту 3.4 договору абонент розраховується за надані послуги у порядку, встановленому органами виконавчої влади у п'ятиденний термін з дня представлення постачальником платіжних документів до банківської установи.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов договору на послуги водопостачання та водовідведення від 18.07.2003р. в частині своєчасності та повноти сплати за надані послуги, внаслідок чого, на думку позивача, виникла заборгованість у сумі 141 750,50 грн. та за неналежне виконання зобов'язань позивачем нараховані пеня в розмірі 765,48 грн., штраф в розмірі 7 087,53 грн. та 3% річних в сумі 3 519,26 грн.

Позивач зазначає, що згідно облікових даних відповідачу, відповідно до умов договору, надані послуги з водопостачання та водовідведення, підтвердженням чого є надані останнім акти про зняття показників водолічильників, які підтверджують факт надання та об'єми наданих послуг; розшифровки рахунків абонента, в яких вказані об'єми спожитих послуг, тарифи, за якими проводились нарахування, та вартість наданих послуг; дебетово-інформаційні повідомлення, які підтверджують виставлення рахунків на оплату спірних послуг до банківської установи відповідача.

З наданого позивачем розгорнутого розрахунку позовних вимог вбачається, що заявлена до стягнення сума основного боргу складається з:

- 50 258,78 грн. боргу за постачання питної води (вода + стоки) за період з жовтня 2011 року по вересень 2013 року за кодом № 3-668,

- 91 491,72 грн. боргу за постачання питної води (вода + стоки) за період з листопада 2005 року по вересень 2013 року за кодом № 3-50668.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було відкрито відповідачу другий додатковий абонентський код за № 3-50668 для обліку води, яка використовується для виготовлення гарячої води (на підігрів).

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач зазначив, зокрема, про те, що погоджується з кількістю (об'ємом) холодної води та стоків холодної води в повному обсязі, проводить вчасну і повну її оплату позивачу. Проте, в розрахунку позовних вимог позивачем враховано суми за послуги, що не мають відношення до укладеного між сторонами договору, а саме без узгодження з відповідачем та без змін до договору позивачем відкрито окремий код № 3-50668 для додаткового нарахування води, яка використовується для виготовлення гарячої води на обладнанні (бойлері), що належить ПАТ ,,Київенерго", та за кількість її надання позивач не несе ніяких зобов'язань. Відповідач зазначив, що визнає заборгованість в розмірі 25 523,92 грн. та просить частково задовольнити позовні вимоги, а також застосувати строки позовної давності до вимог позивача в частині стягнення суми основного боргу по коду № 3-50668, що існував у період станом на листопад 2010 року.

Колегія суддів, враховуючи викладені обставини, вважає, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог у даній справі, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, як встановлено статтею 34 ГПК України.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами ст. 193 ГК України, ст. 525 ЦК України встановлено правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов.

Зазначені положення кореспондуються і з вимогами ст. 629 ЦК України щодо обов'язковості умов договору для їх виконання сторонами.

За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором про надання послуг, за яким, відповідно до ст. 901 ЦК України, одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто.

Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

За змістом ст. 22 Закону України ,,Про питну воду та питне водопостачання", споживачі питної води зобов'язані своєчасно вносити плату за використану питну воду відповідно до встановлених тарифів на послуги централізованого водопостачання і водовідведення.

Відповідно до ст.ст. 1, 14 Закону України ,,Про житлово - комунальні послуги", комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо - та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством. Ціни/тарифи на комунальні послуги та послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій формуються і затверджуються органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, відповідно до їхніх повноважень, визначених законом.

Статтею 16 даного Закону встановлено, що порядок надання житлово-комунальних послуг, їх якісні та кількісні показники мають відповідати умовам договору та вимогам законодавства.

Пунктом 1.1. Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України № 190 від 27.06.2008р. встановлено, що ці Правила визначають порядок користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення населених пунктів України, які є обов'язковими для всіх юридичних осіб незалежно від форм власності і підпорядкування та фізичних осіб - підприємців, що мають у власності, господарському віданні або оперативному управлінні об'єкти, системи водопостачання та водовідведення, які безпосередньо приєднані до систем централізованого комунального водопостачання та водовідведення і з якими виробником укладено договір на отримання питної води, скидання стічних вод.

У відповідності до п. 3.13 Правил суб'єкти господарювання, у яких теплові пункти перебувають на балансі або яким вони передані в управління, повне господарське відання, користування, здійснюють розрахунки з виробником на основі укладених договорів за весь обсяг питної води, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання та інші потреби, а також розраховуються за власний обсяг водовідведення, тобто розрахунок за спожиту гарячу воду повинен проводитися з балансоутримувачем бойлеру.

Обсяг питної води, поданої до теплових пунктів (котелень), фіксується засобами обліку, які встановлені на межі балансової належності. Обсяг гарячого водопостачання, переданий споживачам виконавцем послуг з постачання гарячої води, ураховується в загальному обсязі стічних вод споживачів і оплачується ним за договором з виробником на підставі показів засобів обліку або в порядку, обумовленому договором.

З огляду на зазначені положення Правил слід дійти висновку, що облік споживання обсягів питної води здійснюється виключно по засобам обліку, які встановлені у будинку споживача на межі балансового розподілу мережі виробника та абонента.

Як вбачається з матеріалів справи, між відповідачем - ЖБК ,,Автотранспортний - 8", як споживачем послуг (абонент) та АК ,,Київенерго", як постачальником послуг (енергопостачальна організація) укладено договір № 1640031 від 01.12.1998р. на постачання теплової енергії у гарячій воді до об'єкту, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Будищанська, 5 (т.2, а.с.21-24).

Відповідно до рішення господарського суду міста Києва від 25.12.2007р. у справі № 37/401, яке набрало законної сили, забезпечення житлового будинку № 5 по вул. Будищанській питною водою, яка йде на виготовлення гарячої води, здійснюється від бойлеру № 42, що знаходиться на балансі ПАТ ,,Київенерго".

При цьому, матеріали справи не містять належних доказів наявності на балансі відповідача теплових пунктів (бойлерів), на які постачалась питна вода для підігріву.

Згідно ч. ч. 1,2 ст. 275 ГК України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.

Згідно з ч. 2 ст. 24 Закону України ,,Про теплопостачання" основними обов'язками споживача теплової енергії, зокрема є своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 19 Закону України ,,Про житлово-комунальні послуги" відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово -комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Пунктом 2.1 Правил приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, затвердженими наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України № 37 від 19.02.2002 встановлено, що відносини щодо користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення здійснюються виключно на договірних засадах відповідно до Законів України ,,Про питну воду та питне водопостачання" та ,,Про житлово-комунальні послуги".

Пунктом 3.1 вказаних Правил визначено, що розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються на основі показів засобів обліку.

Згідно пункту 5.1 Правил облік відпущеної питної води та прийнятих стоків здійснюється виробником і споживачами засобами вимірювальної техніки, які занесені до Державного реєстру або пройшли державну метрологічну атестацію.

Вузли обліку повинні розташовуватись на мережі споживача, як правило, на межі балансової належності мереж виробника та споживача, або за згодою виробника в приміщеннях, розташованих безпосередньо за зовнішньою стіною будівлі в місці входу водопровідного вводу (пункт 5.2 Правил).

Зняття показів засобів обліку здійснюється представником виробника у присутності споживача або самим споживачем (пункт 5.21 Правил).

З аналізу укладеного між сторонами договору № 02798/4-03 на послуги водопостачання та водовідведення від 18.07.2003р. вбачається, що його умовами не передбачено надання позивачем послуг з постачання питної води для потреб гарячого водопостачання та відповідних стоків і вказаний договір не передбачає обов'язку відповідача сплачувати за послуги з постачання холодної води, що використовується для виготовлення гарячої води та відповідних стоків, облік якої здійснюється за кодом № 3-50668.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що позивач не має достатніх правових підстав для виставлення рахунків відповідачу за постачання питної води, що використовується для виготовлення гарячої води за кодом № 3-50668, оскільки між сторонами відсутні договірні відносини з приводу надання таких послуг, тому позовні вимоги про стягнення з відповідача боргу, що виник у період з листопада 2005 року по вересень 2013 року за постачання води, що використовується для виготовлення гарячої води та відповідних стоків за кодом № 3-50668 в розмірі 91 491,72 грн. задоволенню не підлягають.

Обгрунтовуючи доводи апеляційної скарги, позивач посилається на те, що судом першої інстанції безпідставно не взято до уваги надані позивачем акти про зняття показань водолічильників, що погоджені та підписані відповідачем та є первинними документами й підтверджують факт надання послуг за договором.

Колегія суддів не погоджується з такими доводами скаржника з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем заявлено вимоги про стягнення заборгованості за надані послуги з водопостачання та водовідведення за період з 01.10.2011р. по 30.09.2013р. за абонентським кодом № 3 - 668 (холодна питна вода та стоки) та за період з 01.11.2005р. по 30.09.2013р. за абонентським кодом № 3 - 50668 (питна вода, яка йде на підігрів та стоки). На підтвердження факту надання послуг відповідачу з постачання та водовідведення позивачем надано акти про зняття показань з приладів обліку за період з листопада 2011р. по вересень 2013р. (т.1, а.с. 40 - 51).

Відповідач не заперечує обсягів водопостачання за кодом № 3 - 668, проте повністю заперечує факт водопостачання за іншим кодом № 3 - 50668.

Колегія суддів вважає, що позивач не надав належних і допустимих доказів отримання саме відповідачем послуг з водопостачання за кодом № 3 - 50668, оскільки наявні в матеріалах справи акти про зняття показань з приладу обліку (т. 1, а.с. 52 - 66), на які посилається позивач, по - перше, не містять підпису представника споживача, по - друге, складені стосовно інших абонентів (АК ,,Київенерго", КП ,,Житлорембудсервіс" ЖЕК - 317).

При цьому, посилання позивача на те, що відповідач в установленому договором порядку щодо виставлених обсягів та рахунків не заперечив, та своїми діями щодо часткової оплати визнав факт надання послуг з постачання відповідачеві питної води для виготовлення гарячої води є безпідставними, оскільки жодних доказів сплати відповідачем коштів за обліковим кодом № 3 - 50668 матеріали справи не містять.

Укладений між сторонами договір не регулює відносини сторін з приводу постачання відповідачеві питної води для виготовлення гарячої води та сплати її вартості, а інші договори, які б регулювали такі відносини між сторонами, в матеріалах справи відсутні.

Крім цього, відповідачем було подано заяву про застосування строків позовної давності до вимог позивача в частині стягнення суми основного боргу по коду № 3-50668, що існував у період станом на листопад 2010 року.

Суд першої інстанції, посилаючись на положення ст.ст. 253, 256, 257 Цивільного кодексу України, погодився з відповідачем про те, що позивачем пропущено строк позовної давності за вимогою про стягнення боргу за постачання води по коду № 3-50668 у період з листопада 2005 року по грудень 2010 року.

У зв'язку з цим колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на таке.

Статтею 256 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до частин 3, 4 статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення; сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

У випадку, коли суд на підставі досліджених у судовому засіданні доказів установить, що право позивача, про захист якого він просить, відповідачем не порушено, ухвалюється рішення про відмову в позові саме з цих підстав, а не через пропуск строку позовної давності. Якщо ж буде встановлено, що таке право позивача порушено і строк позовної давності пропущено без поважних причин, суд на підставі ст. 267 ЦК України ухвалює рішення, яким відмовляє в позові у зв'язку із закінченням строку позовної давності, проте при визнанні причини пропуску цього строку поважною, порушене право має бути захищене судом.

Суд першої інстанції, не встановивши порушення права позивача в цій частині, послався на пропуск позивачем строку позовної давності за вимогою про стягнення боргу за постачання води по коду № 3-50668 у період з листопада 2005 року по грудень 2010 року.

Проте, колегія суддів вважає, що наведене вище не вплинуло на правильність висновків суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог в цій частині. Враховуючи наведене, з мотивувальної частини рішення суду слід виключити зазначене положення щодо строку позовної давності з огляду на те, що у даному випадку відсутні підстави для його застосування.

Стосовно позовних вимог про стягнення заборгованості за послуги з постачання холодної (питної) води та водовідведення (стоки холодної води) в розмірі 50 258,78 грн. за кодом № 3-668, колегія суддів зазначає таке.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме - платіжних доручень, наданих відповідачем, № 73 від 01.10.2013р. та № 82 від 23.10.2013р., відповідач перерахував на рахунок позивача кошти згідно договору по коду № 3-668 в загальному розмірі 10 786,56 грн.

Тобто, відповідач станом на день звернення позивача з позовом до суду (30.12.2013р.) сплатив борг в розмірі 10 786,56 грн., що не було враховано позивачем при розрахунку позовних вимог. Таким чином, в позові в цій частині слід відмовити, про що вірно вказав суд першої інстанції.

Крім цього, відповідачем подано платіжне доручення № 5 від 28.01.2014р., з якого вбачається, що відповідачем в ході розгляду справи перераховано на рахунок позивача кошти згідно договору за воду по коду № 3-668 в розмірі 6 948,30 грн.

Стаття 80 Господарського процесуального кодексу України містить вичерпний перелік підстав з яких господарський суд припиняє провадження у справі.

Відповідно до п. 1-1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору. Господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема, в тому випадку коли спір врегульовано самими сторонами шляхом перерахування боргу (передачі майна чи усунення перешкод у користуванні ним) після звернення кредитора з позовом за умови подання доказів такого врегулювання.

Суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність предмету спору в частині позовних вимог про стягнення боргу за водопостачання та водовідведення в розмірі 6 948,30 грн., що у відповідності до п. 1-1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, тягне за собою припинення провадження у справі в цій частині.

Відповідно до розгорнутого розрахунку позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем за заявлений період по коду № 3-50668 частково сплачено 7 000,00 грн.

Однак, як вбачається з наявних в матеріалах справи банківських виписок (т.1, а.с. 250 - 251), відповідачем сплачено кошти в розмірі 5 000,00 грн. та 2 000,00 грн. з призначенням платежу за кодом ,,№ 3 - 668", що не було враховано позивачем при розрахунку позовних вимог. Віднесення позивачем коштів у сумі 7 000,00 грн. як оплату за іншим кодом № 3-50668 є фактично односторонньою безпідставною зміною призначення платежу. Тому суд першої інстанції правомірно зменшив стягувану суму на 7 000,00 грн.

З огляду на викладене суд першої інстанції дійшов вірного висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості за поставлену питну холодну воду та її стоки за договором за кодом № 3-668 в розмірі 25 523,92 грн. (50 258,78 грн. - 10 786,56 грн. - 6 948,30 грн. - 7 000,00 грн. = 25 523,92 грн.).

Крім того, колегія суддів враховує ту обставину, що відповідач визнав заборгованість в розмірі 25 523,92 грн. та погоджується з обсягами води, яка поставлена позивачем за кодом № 3 - 668.

В зв'язку з тим, що відповідач припустився прострочення по сплаті за послуги водопостачання та водовідведення, позивач просить суд стягнути з відповідача 765,48 грн. пені, 7 087,53 грн. штрафу та 3 519,26 грн. - 3% річних.

Суд першої інстанції частково задовольнив вказані позовні вимоги, а саме, стягнув з відповідача на користь позивача 1 623,61 грн. штрафу.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Стаття 610 Цивільного кодексу України визначає що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно до п. 4.1 договору за безпідставну відмову від оплати наданих послуг абонент сплачує штраф у розмірі 5 (п'ять) відсотків від несплаченої суми.

Згідно з п. 4.2 договору за несвоєчасну оплату послуг абонент сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожний день прострочення.

Положеннями ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на те, що нарахування позивачем заборгованості в розмірі 91 491,72 як за воду, яка використовується для виготовлення гарячої води (за кодом № 3-50668) є безпідставним, суд першої інстанції правомірно відмовив в заявлених вимогах щодо стягнення пені, штрафу та 3% річних нарахованих на цю суму.

Як вбачається з матеріалів справи, сторонами не надано суду належних доказів сплати із зазначенням дат оплати спожитих послуг з водопостачання та водовідведення за договором, а також відсутні відповідні розрахунки позивача та контррозрахунки відповідача із зазначенням цих дат оплати. За таких обставин встановити періоди нарахування сум заборгованості відповідача за невиконання грошового зобов'язання за даним договором по коду № 3-668 в частині пені та 3% річних, не є можливим, у зв'язку з чим розрахунки позивача в цій частині є необґрунтованими, а позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення з відповідача 765,48 грн. пені та 3% річних в сумі 3 519,26 не підлягають задоволенню, про що вірно вказав суд першої інстанції.

Водночас, колегія суддів вважає вірним розрахунок суду першої інстанції щодо вимог про стягнення штрафу в розмірі 1 623,61 грн. (5% від суми 32 472,22 грн., що становить 25 523,92 грн. + 6 948,30 грн. сплачених за надані послуги після порушення провадження у справі).

Отже, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, про що вірно зазначив суд першої інстанції.

При цьому, доводи апеляційної скарги правильності висновків суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні не спростовують, а тому відхиляються колегією суддів.

Виходячи з наведеного колегія суддів дійшла висновку, що рішення господарського суду міста Києва від 11.02.2014р. у справі № 910/25718/13 відповідає обставинам справи, є законним та обґрунтованим, а тому не підлягає зміні або скасуванню з підстав, передбачених ст. 104 ГПК України. У зв'язку з цим апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду слід залишити без змін, з врахуванням мотивувальної частини даної постанови.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 49, 99, 101, 103, 105 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства ,,Акціонерна компанія ,,Київводоканал" - залишити без задоволення, а рішення господарського суду м. Києва від 11.02.2014р. у справі № 910/25718/13 без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Головуючий суддя В.Г. Суховий

Судді О.В. Агрикова

С.Г. Рудченко

Повний текст складено та підписано 10.04.2014р.