Постанова

від 21.05.2009 по справі 1/22

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

1/22

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 21 травня 2009 р.                                                                                    № 1/22  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді:Кота О.В.,

суддів:Владимиренко С.В.,

Шевчук С.Р.

розглянув касаційне поданняЗаступника прокурора Чернігівської області в інтересах держави в особі1)          Чернігівського районного бюро технічної інвентаризації 2)          Киселівської сільської ради

на рішення  господарського суду Чернігівської області від 08.07.2008р.

у справі№1/22

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "СК Сервіс"

доТовариства з обмеженою відповідальністю Агропромислове підприємство "Ресскі"

провизнання права власності,

за участю прокурора: Попенко О.С., посв.№203 від 17.12.2008р.;

представників:

-          Чернігівського районного бюро технічної інвентаризації: не з'явилися;

-          Киселівської сільської ради: не з'явилися;

-          позивача: Бучковський І.В., дов. від 18.05.2009р. №18-05/09;

-          відповідача: не з'явилися.

ВСТАНОВИВ:

У червні 2008р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Фірма "СК-Сервіс" звернулося до господарського суду Чернігівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромислове підприємство "Ресскі" про визнання права власності за позивачем на об'єкти нерухомості, а саме: адміністративно-побутовий корпус А-3, площею 2271,8кв.м.; виробничий корпус А1-1, площею 8219,1кв.м.; цех утилізації В-3, площею 3635,1кв.м.; котельню загальною площею 811грн.; димову трубу Г-1, площею 12,2кв.м.; трансформаторна підстанція І-1, площею 79,6кв.м.; резервуари для води м1, м2, площа 288кв.м.; водонапірна башта Н-1, площею 5,1кв.м., які знаходяться за адресою вул. Заводська,1, с. Киселівка, Чернігівський район, Чернігівська область.

Рішенням господарського суду Чернігівської області від 08.07.2008р. у справі №1/22 (суддя Шестак В.І.) позовні вимоги задоволено. Визнано право власності за Товариством з обмеженою відповідальністю "Фірма "СК Сервіс" на об`єкти нерухомості: адміністративно-побутовий корпус А-3, площею 2271,8кв.м.; виробничий корпус А1-1, площею 8219,1кв.м.; цех утилізації В-3, площею 3635,1кв.м.; котельню загальною площею 811грн.; димову трубу Г-1, площею 12,2кв.м.; трансформаторна підстанція І-1, площею 79,6кв.м.; резервуари для води м1, м2, площа 288кв.м.; водонапірна башта Н-1, площею 5,1кв.м., які знаходяться за адресою вул. Заводська,1, с. Киселівка, Чернігівський район, Чернігівська область. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Агропромислового підприємства "Ресскі" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "СК Сервіс" 85грн. державного мита та 118грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Додатковим рішенням господарського суду Чернігівської області від 25.07.2008р. у справі №1/22 (суддя Шестак В.І.) винесено додаткове рішення по справі. Викладено резолютивну частину рішення в наступній редакції: "Позовні вимоги задовольнити. Визнати право власності за Товариством з обмеженою відповідальністю "Фірма "СК Сервіс", вул. Кривоноса, 41-А, м. Чернігів на об'єкти нерухомості: адміністративно-побутовий корпус А-3, площею 2271,8кв.м.; виробничий корпус А1-1, площею 8219,1кв.м.; цех утилізації В-3, площею 3635,1кв.м.; котельню, загальною площею 811кв.м., димову трубу Г-1, площею 12,2кв.м.; трансформаторну підстанцію І-1, площею 79,6кв.м., резервуари для води М-1, М-2, площею 288кв.м.; водонапірну башту Н-1, площею 5,1кв.м., - що складає 79/100 частини цілісного майнового комплексу, призначеного для здійснення підприємницької діяльності –для переробки льону. Загальна площа зазначених об'єктів складає 15321,9кв.м., які знаходяться за адресою вул. Заводська, 1, с.Киселівка, Чернігівський район, Чернігівська область. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Агропромислового підприємства "Ресскі", вул. Кривоноса, 41-А, м. Чернігів, 14020 (р/р 260012288 в ЧОД АППБ "Аваль", МФО 353348, код 14228132) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "СК Сервіс", вул. Кривоноса, 41-А, м. Чернігів, 14020 (р/р 260063295 ЧОД ВАТ "Райффайзен Банк Аваль", МФО 353348, код 22815553) 85грн. державного мита та 118грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу".

В апеляційному порядку рішення місцевого господарського суду оскаржено не було.

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, заступник прокурора Чернігівської області у порядку ст.107 ГПК України звернувся до Вищого господарського суду України з касаційним поданням в інтересах держави в особі Киселівської сільської ради, Чернігівського районного бюро технічної інвентаризації, в якому, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та передати справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

В судове засідання представники Киселівської сільської ради, Чернігівського районного бюро технічної інвентаризації, відповідача не з'явилися. Враховуючи, що про час, дату та місце розгляду справи учасники судового процесу та прокурор були повідомлені своєчасно та належним чином, Вищий господарський суд України вважає за можливе розглянути касаційне подання за відсутності Киселівської сільської ради, Чернігівського районного бюро технічної інвентаризації, відповідача.

Водночас Чернігівським районним бюро технічної інвентаризації подано до Вищого господарського суду України листа з проханням розглядати дану справу за відсутності його представників.

Позивач скористався правом, наданим статті 1112 ГПК України, та надіслав до Вищого господарського суду України відзив на касаційне подання, в якому просить оскаржений судовий акт залишити без змін, а касаційне подання –без задоволення.

Розглянувши матеріали справи, касаційне подання, відзив на нього, заслухавши суддю-доповідача, прокурора, представника позивача, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційне подання підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено місцевим господарським судом, 15.01.2008р. між позивачем та відповідачем був укладений договір купівлі-продажу об`єктів нерухомості - адміністративно-побутовий корпус А-3, площею 2271,8кв.м.; виробничий корпус А1-1, площею 8219,1кв.м.; цех утилізації В-3, площею 3635,1кв.м.; котельню загальною площею 811грн.; димову трубу Г-1, площею 12,2кв.м.; трансформаторна підстанція І-1, площею 79,6кв.м.; резервуари для води м1, м2, площа 288кв.м.; водонапірна башта Н-1, площею 5,1кв.м., що знаходяться по вул. Заводській, 1, с.Киселівка, Чернігівський район, Чернігівська область.

17.01.2008р. позивач звернувся з листом до відповідача з пропозицією посвідчити договір нотаріально, проте відповідач листом від 25.01.2008р. відмовився від нотаріального посвідчення даного договору та запропонував позивачу посвідчити вказаний договір після спливу 5-річного строку.

Як зазначеного судом першої інстанції, за умовами п.2.3 вказаного договору право власності на об'єкти нерухомості переходить від продавця до покупця в порядку передбаченому чинним законодавством України, а у випадку виникнення між сторонами даного договору спору в процесі укладення чи виконання даного договору та якщо такий спір буде переданий на вирішення до господарського суду, то право власності виникає у Покупця з моменту набрання судовим рішенням щодо такого спору законної сили.

Відповідно до ст. 334 Цивільного кодексу України  право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.

Врахувавши зазначені приписи ст.334 Цивільного кодексу України, зазначивши, що рішенням господарського суду Чернігівської області від 17.03.2008р. договір купівлі-продажу від 15.01.2008р. визнано дійсним та зареєстровано за №5736186 згідно Витягу з Державного реєстру правочинів, місцевий господарський суд дійшов висновку про задоволення заявлених позовних вимог.

Відповідно до Роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у п.п.1, 6 постанови від 29.12.1976р. №11 "Про судове рішення", рішення є законним тоді, коли суд виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності –на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад законодавства України. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повністю відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

Рішення місцевого господарського суду не відповідає зазначеним вимогам, оскільки не ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Статтею 15 Цивільного кодексу України визначено право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідно до статті 41 Господарського процесуального кодексу України, господарські суди вирішують господарські спори в порядку позовного провадження. Позов - це вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб'єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі.

Статтею 20 Господарського кодексу України встановлено, що держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Водночас вирішуючи спір по суті, суд повинен був встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов, а також з'ясувати наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорювання, а також яким чином особа, до якої позивачем пред'явлено позов, порушує права останнього.

Тоді як судом першої інстанції в прийнятому у справі рішенні зазначено, що відповідач вважає вимоги позивача правомірними та не заперечує проти задоволення позову.

Отже для вирішення спору по суті суду необхідно було встановити, які правовідносини виникли між учасниками спору, які права позивача чи законні інтереси порушені відповідачем, за захистом яких позивач звернувся з даним позовом до суду.

Проте судом, в порушення вимог ст.84 ГПК України не встановлено наявність чи відсутність обставин, які входять до предмету доказування і з якими закон, на який посилається позивач, пов'язує виникнення у нього права на позов у обраний ним спосіб захисту, а у відповідача –відповідного передбаченого законом обов'язку, з витребуванням на підставі ст. 38 ГПК України і дослідженням документів, підтверджуючих обставини і підстави позову.

Вищезазначені приписи діючого законодавства залишились поза увагою місцевого господарського суду.

Водночас до суду касаційної інстанції заступником прокурора Чернігівської області у порядку ст.107 ГПК України подано касаційне подання в інтересах Киселівської сільської ради, Чернігівського районного бюро технічної інвентаризації з посиланням на приписи ст.377 Цивільного кодексу України, із зазначенням, що суд при прийнятті оскарженого рішення не залучив до участі у справі орган бюро технічної інвентаризації та не витребував інвентаризаційну справу на об'єкти нерухомості, а також не з'ясував, кому і на якій підставі належить земельна ділянка, розташована під спірними об'єктами нерухомості, із зазначенням, що фактичне визнання за позивачем права власності на нерухомість згідно з приписами ст.377 ЦК України надає позивачу і право на оформлення прав на землю, на якій розташований спірний об'єкт, чим порушуються інтереси Киселівської сільської ради, не залученої до участі у справі у певному процесуальному статусі.

Так, згідно статті 13 Конституції України земля є об'єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до пункту 12 Перехідних положень Земельного кодексу України (в ред. на момент прийняття судового рішення) до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Згідно статті 116 Земельного кодексу України (в ред. на момент прийняття судового рішення) громадяни та юридичні особи набувають право власності та право користування земельними ділянками з земель державної та комунальної власності за рішеннями органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, що підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених Земельним кодексом України.

Водночас статтею 377 ЦК України передбачені випадки переходу права на земельну ділянку при придбанні будівлі, що розміщені на ній. Зокрема, зазначено, що до особи, яка придбала будівлю, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вона розміщена без зміни її цільового призначення у розмірах, встановлених договором. Якщо будівля розміщена на землі, наданій в користування, то до покупця будівлі переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для обслуговування будівлі.

Тоді як, з метою уникнення можливого порушення прав та інтересів власника чи користувача земельної ділянки, на якій розташоване спірне нерухоме майно, місцевий господарський суд повинен був у відповідності до приписів ст.43 ГПК України з'ясувати особу, яка є власником чи користувачем земельної ділянки, на якій знаходиться придбана нерухомість за спірним договором, та залучити її до участі у справі у певному процесуальному статусі.

Вищенаведене свідчить про неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, а також про порушення вимог ст.43 Господарського процесуального кодексу України щодо всебічного, повного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Водночас суд першої інстанції, приймаючи у даній справі 25.07.2008р. додаткове рішення, вказав, що позивач в позовній заяві просив визнати право власності на зазначені вище об'єкти нерухомості, зазначивши, що вони складають 79/100 частини цілісного майнового комплексу, призначеного для здійснення підприємницької діяльності –для переробки льону, про що суд в рішенні не зазначив, тоді як майно, яке визнається власністю позивача, становить 79/100 цілісного майнового комплексу, у зв'язку з чим слід винести додаткове рішення, вказавши цю обставину, яка підтверджена матеріалами справи, зокрема, реєстром прав власності на нерухоме майно, внаслідок чого суд першої інстанції дійшов висновку про викладення резолютивної частини рішення в іншій редакції.

Проте відповідно до ст.88 Господарського процесуального кодексу України суд має право за заявою сторони, прокурора, який брав участь в судовому процесі, або за своєю ініціативою прийняти додаткове судове рішення у наступних випадках: якщо з якоїсь позовної вимоги, яку було розглянуто в засіданні господарського суду, не прийнято рішення; якщо не вирішено питання про розподіл судових витрат або про повернення державного мита з бюджету.

Зазначений перелік підстав є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню.

Проте, додаткове рішення місцевого господарського суду від 25.07.2008р. з вирішенням зазначених питань не пов'язане, оскільки підставою його прийняття було вирішення питання про доповнення пункту резолютивної частини рішення текстом щодо частки майна, яке визнається власністю позивача, у розмірі 79/100 цілісного майнового комплексу, однак зазначені обставини щодо частки майна, право власності на яке визнано за позивачем у майні цілісного майнового комплексу, судом першої інстанції на підставі належних та допустимих доказів всупереч приписів ст.43 ГПК України не були оцінені та досліджені при прийнятті рішення у справі.

Отже, прийняте місцевим господарським судом додаткове рішення не відповідає вимогам ст. 88 ГПК України.

Згідно ч.1 ст. 11110 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного осподарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Поряд з цим, постановою Вищого господарського суду України від 21.05.2009р. у справі №18/101 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "СК-Сервіс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромислове підприємство "Ресскі" про визнання дійсним укладеного між сторонами договору купівлі–продажу від 15.01.2008р., скасовано рішення господарського суду Чернігівської області від 17.03.2008р. у справі №18/101 про задоволення позову та передано дану справу на новий розгляд до господарського суду Чернігівської області в іншому складі суду.

Враховуючи вищевикладене та передбачені ст.ст.1115, 1117 ГПК України межі перегляду справи в касаційній інстанції, які не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення та додаткове рішення у справі підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції в іншому складі суду, у зв'язку з чим, касаційне подання заступника прокурора Чернігівської області підлягає задоволенню.

Під час нового розгляду справи, господарському суду необхідно врахувати викладене, з'ясувати суб'єктивний склад сторін у даній справі та залучити у певному процесуальному статусі осіб, на права та обов'язки яких може вплинути рішення у даній справі, з метою забезпечення можливості реалізації процесуальних прав усіх учасників процесу, перевірити та надати належну правову оцінку викладеним заступником прокурора у касаційному поданні доводам, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, витребувати та залучити до матеріалів справи усі документи, які стосуються предмету даного спору, дати їм належну правову оцінку, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення з дотриманням норм процесуального права.

Відповідно до ст.11112 ГПК України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Керуючись ст.ст. 107, 1115, 1117, 1119-11112 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційне подання заступника прокурора Чернігівської області задовольнити.

Рішення господарського суду Чернігівської області від 08.07.2008р. та додаткове рішення господарського суду Чернігівської області від 25.07.2008р. у справі №1/22 скасувати.

Справу №1/22 передати на новий розгляд до господарського суду Чернігівської області в іншому складі суду.

Головуючий суддя:О. Кот

Судді:

С. Владимиренко

С. Шевчук