Постанова

від 10.02.2014 по справі 810/533/14-а

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 лютого 2014 року 810/533/14-а

Приміщення суду за адресою: місто Київ, бульвар Лесі Українки, 26, зал судових засідань № 1018

Київський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Леонтовича А.М.

при секретарі - Бончева О.С.

за участю представників сторін:

від позивача: Романюк С.Б. (за довіреністю)

від відповідача: Литвин В.В. (за довіреністю)

ОСОБА_1 (за довіреністю)

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом до проТовариства з обмеженою відповідальністю «Євро Фуудс Україна» Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області скасування податкового повідомлення-рішення, - В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Евро Фуудс Україна» (далі - позивач) звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області (далі - відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області від 11 жовтня 2013 року №0011291504.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є незаконними, оскільки прийняте на основі помилкових висновків про порушення ТОВ «Євро Фуудс Україна» вимог пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України при визначені суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за лютий 2013 року. Всупереч викладеним в акті перевірки висновкам, сума від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту сформована відповідачем правомірно та підтверджується оформленими належним чином документами первинного бухгалтерського обліку.

Представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача позов не визнав, надав суду письмові заперечення проти позову, в яких зазначив, що посадові особи Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області при проведенні перевірки позивача та оформленні її результатів діяли на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України. Податкове повідомлення-рішення є обґрунтованим, оскільки у ході перевірки встановлено відсутність фактичної оплати позивачем сум податку на додану вартість, що заявлені до бюджетного відшкодування.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, врахувавши норми закону, які діяли на момент виникнення правовідносин між сторонами, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

25 листопада 2011 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Євро Фуудс Україна» зареєстроване як юридична особа виконавчим комітетом Білоцерківської міської ради (т.1, а.с. 67). На податковому обліку ТОВ «Євро Фуудс Україна» перебуває у Білоцерківській об'єднаній державній податковій інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області з 28 листопада 2011 року.

Відповідно до матеріалів справи, у період з 14 травня по 30 травня 2013 року, посадовими особами Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області на підставі статті 20, підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 та статті 79 Податкового кодексу України та на виконання наказу від 14 травня 2013 року № 993, проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Євро Фуудс Україна» з питань нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість у зменшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість наступних звітних періодів за лютий 2013 року. Результати перевірки оформлено актом від 30 травня 2013 року № 2190/15-3/38010209 (далі по тексту-акт перевірки)(т.1 а.с.65-72).

У ході перевірки відповідачем встановлено порушення ТОВ «Євро Фуудс Україна» пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України, у результаті чого підприємством безпідставно завищено суму, бюджетного відшкодування у зменшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість наступних звітних періодів по декларації з ПДВ за лютий 2013 року у розмірі 68739,00 грн.

На основі висновків акту перевірки, Білоцерківською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Київській області прийняте податкове повідомлення рішення від 7 червня 2013 року №0004951504, відповідно до якого зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 68739,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 17185,00 грн. (т.1,а.с. 73).

Не погоджуючись із зазначеним податковим повідомленням-рішенням позивач оскаржив його у адміністративному порядку. Рішенням Головного управління Міндоходів у Київській області від 15 серпня 2013 року №582/10/10-36-10-01-206-489 скаргу позивача задоволено, у результаті чого відповідачем прийняте нове податкове повідомлення-рішення від 11 жовтня 2013 року №№001129504 (т.1, а.с. 81). Рішенням Міністрества доходів і зборів України від 15 січня 2014 року №646/6/99-99-10-01-15 податкове повідомлення-рішення від 11 жовтня 2013 року №001129504 залишено без змін, а скаргу позивача - без задоволення.

Так, судом встановлено, що позивачем засобами електронного зв'язку подано звітну податкову декларацію з податку на додану вартість за лютий 2013 року де у рядку 23.2. позивач заявив суму у розмірі 76901,00 грн. у якості бюджетного відшкодування у зменшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість наступних (звітних) податкових періодів. До податкової декларації позивачем додано додаток 2 «Довідка про залишок суми від'ємного значення попередніх податкових періодів, що залишається непогашеним після бюджетного відшкодування, отриманого у звітному податковому періоді та підлягає включенню до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (Д2)», з якого вбачається що сума від'ємного значення у розмірі 76901,00 грн. виникла за результатами господарських операцій у грудні 2012 року.

Причиною виникнення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту у грудні 2012 року стало, зокрема, здійснення операцій з імпорту товарно-матеріальних цінностей на загальну суму податку на додану вартість у розмірі 146246,00 грн., що становить 94,7% від загальної суми податкового кредиту.

Відповідно до матеріалів справи 6 квітня 2012 року ТОВ «Євро Фуудс Україна» уклало з нерезидентом «Маклер Комерс Еоод» (Болгарія) договір №2 на ексклюзивне право продажу, у силу якого Продавець («Маклер Комерс Еоод») надає Дистриб'ютору (ТОВ «Євро Фуудс Україна) ексклюзивне право продажу товару, вказаного у рахунку-фактурі (т.1, а.с. 139-148).

Пунктом 2.1 договору встановлено, що ціна кожного окремого молочного продукту визначається рахунком-фактурою.

На виконання вимог договору Продавцем, у спірному періоді (грудень 2012 року) поставлено на користь ТОВ «Євро Фуудс Україна» сирні та інші молочні продукти, про що виписано інвойс від 7 грудня 2012 року №2000000223 на суму 31765,20 євро, та інвойс від 21 грудня 2012 року №2000000226, всього на суму 35586,00 євро (т.1, а.с. 17-18, 20-21).

Відповідно до вантажної митної декларації форми МД-2 №125140000/2012/555076, сума податку на додану вартість, що підлягає сплаті до Державного бюджету України складає 67708,58 грн. (т.1, а.с. 16). Згідно вантажної митної декларації форми МД-2 №125140000/2012/555514, сума податку на додану вартість, що підлягає сплаті до Державного бюджету України складає 78536,99 грн.(т.1, а.с. 19).

Вказані суми податку на додану вартість разом із іншими обов'язковими платежами при здійсненні митного оформлення позивачем оплачено на рахунки державного казначейства, що підтверджується платіжними дорученнями від 12 грудня 2012 року №94 на суму 77000,00 грн., від 25 грудня 2012 року на суму 94000,00 грн. (т.2, а.с. 32-33). А також банківськими виписками за відповідні періоди (т.1, а.с. 37, 39, 48).

У подальшому, товари відповідно до вантажно-митних декларацій, випущені у вільний обіг, що підтверджується відмітками Київської обласної митниці та відсутністю зауважень органу доходів і зборів щодо оформлення та змісту вантажно-митних декларацій.

Разом з тим, перевіркою встановлено, що за результатами звірки даних, зазначених у розрахунку бюджетного відшкодування ПДВ (додаток 3 до декларації з ПДВ за лютий 2013 року) із даними первинних документів, позивачем, у попередніх та звітному податкових періодах, фактично оплачено постачальникам товарів (послуг) або до Державного бюджету України суму податку на додану вартість у розмірі 8162,00 грн.

Зазначену обставину відповідач пояснює неможливістю встановлення призначення платежу та дійсного напрямку руху коштів, відповідно до платіжних доручень, наданих позивачем до перевірки.

Опитаний у судовому засіданні свідок відповідача ОСОБА_1 зазначив, що платіжні доручення надані позивачем до перевірки не містили обов'язкових реквізитів, які дозволяють ідентифікувати платіж відповідно до вантажно-митних декларацій та підтвердити сплату податку на додану вартість у розмірі 146246,00 грн. за результатами операцій імпорту у грудні 2012 року. Стверджував, що обов'язковою вимогою до оформлення платіжних доручень при здійсненні митних формальностей є вказівка на суму ПДВ що підлягає до сплати. При цьому, не заперечував, що під час перевірки позивачем були надані платіжні доручення, однак наполягав на їх невідповідності вимогам законодавства, відтак, при оформлені результатів перевірки вказані платіжні документі до уваги перевіряючими взяті не були.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить з наступного.

Спірні правовідносини врегульовано Податковим кодексом України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI, Митним кодексом України від 13 березня 2012 № 4495-VI , Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 19 серпня 1999 року № 996-XIV, Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року N 88, та зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за № 168/704 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно із частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: 1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; 2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;

в) ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту.

Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг, у силу положень пункту 187.1 статті 187 Податкового кодексу України, вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Пунктом 200.4 статті 200 Податкового кодексу України встановлено, що якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг;

б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Згідно з положеннями пункту 200.6 статті 200 Податкового кодексу України платник податку може прийняти самостійно рішення про зарахування в повному обсязі належної йому суми бюджетного відшкодування або її частини у зменшення податкових зобов'язань з цього податку, що виникли протягом наступних звітних (податкових) періодів, за наявності умов, передбачених пунктом 200.4 цієї статті. Зазначене рішення відображається платником податку у податковій декларації, яку він подає за результатами звітного (податкового) періоду, в якому виникає право на подання заяви про отримання бюджетного відшкодування згідно з нормами цієї статті. У разі прийняття такого рішення зазначена сума не враховується при розрахунку сум бюджетного відшкодування наступних звітних (податкових) періодів.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Водночас, згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов'язаннями згідно з п. 187.8 статті 187 цього Кодексу.

Згідно пункту 187.8 статті 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань у разі ввезення товарів на митну територію України є дата подання митної декларації для митного оформлення.

Відповідно до пункту 201.12 Податкового кодексу України у разі ввезення товарів на митну територію України документом, що посвідчує право на віднесення сум податку до податкового кредиту, вважається митна декларація, оформлена відповідно до вимог законодавства, яка підтверджує сплату податку.

Згідно з положеннями пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Отже, саме митна декларація оформлена у спосіб встановлений законом, що містить усі необхідні реквізити та відмітки митного органу про сплату обов'язкових платежів є підтвердженням сплати податку на додану вартість за операціями імпорту товарів та надає платнику право на включення сум податку на додану вартість за такою декларацією до розрахунку розміру від'ємного значення.

Досліджені судом митні декларації МД-2 №125140000/2012/555076 та МД-2 №125140000/2012/555514 відповідають вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», згідно вимог якої підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Разом з тим, відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, пов'язує право платника на зарахування сум податку на додану вартість за митними деклараціями у рахунок від'ємного значення із наявністю платіжних доручень з обов'язковою вказівкою у розділі «призначення платежу» суми податку на додану вартість, що поряд з іншими обов'язковими зборами підлягає до сплати при здійсненні митних формальностей.

З даних мотивів суд звертає увагу відповідача на наступне.

Пунктом 206.1 статті 206 Податкового кодексу України визначено, що під час ввезення товарів на митну територію України суми податку підлягають сплаті до державного бюджету платниками податку до/або на день подання митної декларації безпосередньо на єдиний казначейський рахунок, крім операцій, за якими надається звільнення (умовне звільнення) від оподаткування.

Так, пунктом 3.8 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління НБУ від 21.01.2004 №22 та зареєстрованої в Мін'юсті України 29.03.2004 за №377/8976 (далі - Інструкція №22) встановлено, що реквізит «Призначення платежу» платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення «Призначення платежу». Разом з тим, дана інструкція встановлює лише загальні правила, види і стандарти розрахунків клієнтів банків та банків у грошовій одиниці України на території України, що здійснюються за участю банків.

Відповідно до пункту 3.1. Порядку справляння податку на додану вартість під час митного оформлення товарів, імпортованих на митну територію України, затвердженого Наказом Державної митної служби України від 27.09.2006 №821, що діяв на момент спірних правовідносин, встановлено, що сплата коштів у рахунок погашення податкових зобов'язань з ПДВ здійснюється одночасно зі сплатою мита, акцизного та митних зборів до/або під час оформлення ВМД.

Також, пунктом 1 розділу 2 Наказу Державної митної служби України Про затвердження Порядку ведення митними органами оперативного обліку коштів, що обліковуються на відповідних рахунках митних органів як передоплата (доплата), і сум митних та інших платежів, які сплачуються платниками податків під час митного оформлення товарів, суми коштів передоплати (доплати), що обліковуються на депозитних рахунках, відкритих на ім'я митних органів в органах Державного казначейства України за балансовим рахунком 3734 "Депозитні рахунки органів стягнення" (далі - депозитний рахунок 3734), або на відповідному рахунку, відкритому митним органом у вповноваженому банку за балансовим рахунком 2603 "Розподільчі рахунки суб'єктів господарської діяльності" (далі - банківський рахунок 2603), підтверджуються випискою органу Державного казначейства України або оригіналом прибуткового касового документа, який підтверджує доплату готівкою до вповноваженого банку (каси митного органу).

Пунктом 2 розділу 2 цього ж Порядку встановлено, що у платіжних дорученнях на сплату митних та інших платежів за вантажною митною декларацією , уніфікованою митною квитанцією МД-1 у графі "Призначення платежів" має бути зазначено "Передоплата (доплата) за митне оформлення".

Як вбачається із доданих до матеріалів справи платіжних доручень від 12 грудня 2012 року №94 на суму 77000,00 грн. (т.2, а.с. 32) та від 25 грудня 2012 року №116 на суму 94000,00 грн. (т.2, а.с. 33), позивачем у графі «призначення платежу» вказано «предоплата (доплата) за митне оформлення», зазначене кореспондується із банківськими виписками, що містять аналогічні відомості щодо сум, дат, та призначення платежів.

Отже, позивач, зазначаючи у платіжних дорученнях: «предоплата (доплата) за митне оформлення» та не виокремивши суму податку на додану вартість, діяв згідно вимог закону.

Висновки відповідача про обов'язковості зазначення суми ПДВ у платіжних дорученнях, що сплачуються відповідно до митних декларацій, спростовуються також тим, що компетентним органом у визначенні правильності оформлення митних декларації є митні органи, які шляхом проставляння необхідних відміток у митній декларації та випуском товару у вільний обіг, підтверджують правильність її оформлення, що у свою чергу посвідчує право на віднесення сум ПДВ до податкового кредиту та від'ємного значення.

Враховуючи вищезазначене, суд зазначає, що платіжне доручення із зазначенням у графі призначення платежу «Передоплата за митне оформлення» при перерахуванні грошових сум за митне оформлення є вичерпним і достатнім для підтвердження факту оплати податку на додану вартість у разі наявності митної декларації оформленої відповідно до вимог законодавства.

При прийнятті даної постанови, суд також враховує, що відповідачем не встановлено порушень при здійсненні ТОВ «Євро Фуудс Україна» операцій з постачання, у тому числі експорту та імпорту, як і не встановлено порушень у відображених в декларації з ПДВ за грудень 2012 року показників податкового кредиту та зобов'язань з податку на додану вартість.

З огляду на те, що судом було встановлено фактичну сплату суми податку на додану вартість, що вплинула на розрахунок від'ємного значення, а також на відсутність порушень пов'язаних із заповнення первинних документів, суд дійшов висновку про відсутність у відповідача підстав для зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 68739,00 грн. за лютий 2013 року.

Отже, висновок відповідача про порушення ТОВ «Євро Фуудс Україна» пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України, у результаті чого позивачем безпідставно завищено суму, що підлягає бюджетному відшкодуванню у зменшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість наступних звітних періодів по декларації з ПДВ за лютий 2013 року у розмірі 68739,00 грн. є необґрунтованим, а податкове повідомлення-рішення прийняте на його основі протиправне та підлягає скасуванню.

Згідно частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 71 цього Кодексу передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На виконання цих вимог відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду доказів, які спростовували б твердження позивача, а відтак, не довів правомірність своїх рішень. Водночас, доказами наданими позивачем спростовуються висновки відповідача щодо порушення позивачем вимог податкового законодавства.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, та враховуючи, що органом державної податкової служби не доведено законність та обґрунтованість податкового повідомлення-рішення, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню

Відповідно до частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись статтями 9, 14, 70, 71, 86, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області від 11 жовтня 2013 року №0011291504.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Фуудс Україна» (ідентифікаційний код 38010209) судовий збір у розмірі 182 (сто вісімдесят дві) гривні 70 копійок.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішення за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі проголошення лише вступної та резолютивної частини постанови або прийняття постанови у письмовому провадженні - протягом десяти днів з дня отримання її копії.

Суддя (підпис) Леонтович А.М.

Повний текст постанови виготовлено 13 лютого 2014 року.