Постанова

від 31.01.2014 по справі 826/18230/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

31 січня 2014 року № 826/18230/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Григоровича П.О., розглянув в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Расмет» до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про скасування податкових повідомлень-рішень від 10.07.2013 №№0000982201, 0000992201. ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Расмет» (надалі - позивач, Товариство), звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (надалі - відповідач, ДПІ) про скасування податкових повідомлень - рішень від 10.07.2013 №№0000982201, 0000992201.

Ухвалою суду від 09.12.2013 відкрито провадження, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду в судовому засіданні на 24.12.2013, яке в подальшому відкладалось з метою отримання додаткових доказів по справі для правильного вирішення спору по суті заявлених позовних вимог.

Під час розгляду справи представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі та зазначив, що не погоджується з висновками Акта перевірки щодо порушення позивачем відповідних положень Податкового кодексу України (надалі - Кодекс), оскільки висновки відповідача за наслідками проведеної перевірки щодо порушень позивачем положень Кодексу при визначенні суми податкового кредиту з податку на додану вартість та витрат з податку на прибуток є хибними, базуються виключно на суб'єктивних припущеннях перевіряючих, які не мають підтвердження належними доказами.

Представник відповідача проти позову заперечував, при цьому посилаючись на те, що під час проведення перевірки встановлено господарські взаємовідносини позивача з підприємствами, які, на думку податкового органу, мають ознаки фіктивності. А тому, правочини, що укладені між позивачем та контрагентом є такими, що не мали на меті настання реальних наслідків, а у позивача відсутнє законне право на віднесення сум по спірним правовідносинам до податкового кредиту з податку на додану вартість та витрат з податку на прибуток. За таких обставин, податковий орган просив суд в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Справа розглянута в порядку письмового провадження, з огляду на положення ч.6 ст. 128 КАС України, за відсутності необхідності заслуховувати свідків чи експертів.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

10 липня 2013 відповідачем на підставі акта перевірки №124/22-205/33261320 від 20.06.2013 прийнято наступні оскаржувані податкові повідомлення-рішення, а саме:

- 0000992201, яким позивачу за порушення п.п.139.1.6, 139.1.9 ПК України збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на прибуток» на загальну суму 297968,75грн., в т.ч. за основним платежем в сумі 238375грн., штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 59593,75грн.

- 0000982201, яким позивачу за порушення п.198.2, 198.3, 198.6 ПК України збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» на загальну суму 283773,10грн., в т.ч. за основним платежем в сумі 227018,50грн., штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 56754,60грн.

Як вбачається з акта перевірки та письмових заперечень відповідача, збільшення грошового зобов'язання та застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій ґрунтується на наступних обставинах.

Відповідно до акта ДПІ у Солом'янському районі м. Києва від 04.03.2013 №415/22.8-17/37211069 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Авіаресурс» встановлено відсутність даного підприємства за місцезнаходженням. Крім того, в рамках даного акта не встановлено реального здійснення підприємством господарської діяльності. Згідно баз даних ДПС та інших джерел інформації встановлено укладення цивільно-правових відносин та проведення безтоварних операцій, спрямованих на надання податкової вигоди третім особам.

Стосовно взаємовідносин позивача з ТОВ «Ресурс Еко», відповідач посилається на акти ДПІ у Солом'янському районі м. Києва ДПС від 09.01.2013 №38/22-8/38077090, від 14.03.2013 №272/22.7/38077090 про неможливість проведення зустрічних звірок, в яких міститься інформація про відсутність підприємства за місцезнаходженням, на підприємстві працює менше 10 осіб, статутний фонд менше 200тис.грн. У податкового органу відсутня інформація про наявність у підприємства основних засобів, які необхідні для провадження власної господарської діяльності. Висновком ГВПМ ДПІ у Оболонському районі м. Києва від 13.03.2013 №980/07-05 встановлено наявність ознак фіктивності ТОВ «Ресурс Еко».

На думку відповідача, вказані обставини є достатнім доказом для збільшення грошового зобов'язання та застосування штрафних (фінансових) санкцій саме до позивача.

Окружний адміністративний суд м. Києва критично ставиться до таких висновків відповідача, враховуючи наступне.

15 червня 2012 між ТОВ «Ресурс Еко» (постачальник) та ТОВ «Расмет» укладено договір поставки №17, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставити у власність покупця будівельні матеріали, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього встановлену грошову суму.

Передача товару здійснюється на складі покупця за адресою м. Київ, вул. Електриків, 23Б. Договором також передбачено можливість само вивозу товару покупцем.

Факт передачі товару та момент переходу права власності на товару відбуваються в момент підписання сторонами видаткової накладної. Повноваження представника покупця на отримання товару підтверджуються довіреністю (п.п.2.4, 2.5 Договору).

Постачальник в момент поставки товару передає покупцеві видаткову накладну, податкову накладну та технічну документацію на товар.

01 квітня 2012 між ТОВ «Авіаресурс» (постачальник) та ТОВ «Расмет» (покупець) укладено договір поставки №326, умови якого є тотожними тим, що вказані в договорі №17 від 15.06.2012.

Погодження майбутньої поставки товару від ТОВ «Авіаресурс» та ТОВ «Еко ресурс» на позивача здійснювалось на підставі Замовлень відповідно до п.п.3.1., що підтверджується належним чином завіреними копіями вказаних замовлень (а.с.8-69 том 2).

Факт передачі товару підтверджується належним чином завіреними копіями видаткових та податкових накладних (а.с.140 - 260 том 1 додатків; а.с.1-8 том 2 додатків). На виконання п.п.2.7. Договорів Контрагентами надано позивачу паспорти якості, сертифікати якості продукції з фізико-технічними показниками, належним чином завірені копії яких позивачем додано до матеріалів справи (а.с.70-101 том 2).

При отриманні будівельних матеріалів від ТОВ «Авіаресурс» та ТОВ «Еко Ресурс» позивачем виписано довіреності на отримання ТМЦ директором Вознюком І.Л., що також знайшло своє відображення в журналі видачі довіреностей (а.с.110 - 172 том 2).

Перебування та облік придбаного товару на складі позивача підтверджується Журналом-ордером і Відомістю по рахунку «Сировина» й матеріали за 2012 (а.с.10-12 том 2 додатків).

Проведення позивачем оплати за придбаний у контрагентів товар підтверджується відповідними банківськими виписками (а.с.236-408 том 2 додатків).

Як зазначив позивач, іншого судом не встановлено, отримані від ТОВ «Авіаресурс» та ТОВ «Ресурс Еко» будівельні матеріали було використано у власній господарській діяльності ТОВ «Расмет» шляхом виготовлення інших будівельних матеріалів з метою їх подальшої реалізації. При цьому, представник позивача звертає увагу суду на те, що сума придбаного у контрагентів товару складає 1721464,12грн., сума реалізованого товару - 2151205,23гр, економічна вигода складає 389741,11грн.

При цьому, не приймаючи до уваги змісту та обсягу господарських операцій, що вказані в зазначених вище документах, тим самим приходячи до переконання про відсутність об'єкту оподаткування по спірним господарським операціям, податковий орган посилається на те, що внаслідок порушень норм податкового законодавства контрагентами позивача (відсутність за місцезнаходженням) та третіми особами, з якими позивач у взаємовідносини не вступав, вказані документи не спричиняють змін в бухгалтерському та податковому обліку позивача, внаслідок чого останній позбавлений законного права на віднесення сум по документам до податкового кредиту та витрат.

Відповідно до ст. 1 розділу І Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до п.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Тобто, відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підтвердженням здійснення господарської операції є належним чином оформлені первинні документи, що містять дані про зміст господарських операцій.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з п. 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.

Відповідно до п. 201.4 ст. 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до п. «а» ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Таким чином, податкова накладна є документом, який є підставою для нарахування податкового кредиту.

Між тим, наявність податкових накладних дійсно є обов'язковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту, але не вичерпною, оскільки підставою для виникнення права на податковий кредит є, зокрема, реальність господарських операцій, на підставі яких сформовано податковий кредит.

Як вже зазначалось, фактичне здійснення господарських операцій підтверджується дослідженими судом належним чином оформленими первинними документами, які повністю відповідають вимогам, встановленим статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року № 996-ХІV - містять назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, скріплені печатками контрагентів.

Суд позбавлений можливості прийняти до уваги посилання відповідача на невідповідність первинних документів вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», адже самі по собі порушення норм податкового законодавства іншими, аніж позивач особами, в розумінні ч.4 ст. 70 КАС України, не можуть бути доказом протиправної поведінки позивача.

Підсумовуючи все вищевикладене, суд вважає за необхідне зазначити, що в розумінні ст.16 ПК України, навіть за умови допущення попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару/надання послуг певних порушень податкового законодавства, дані обставини тягнуть негативні наслідки саме для таких постачальників та не впливають на право позивача (добросовісного платника податку) на віднесення відповідних сум до складу податкового кредиту та витрат.

ПК України не містить в собі таких підстав для збільшення платнику податків грошового зобов'язання з ПДВ та податку на прибуток як наявність розбіжностей між податковим кредитом покупця та податковими зобов'язаннями відповідача, та/або наявністю висновку посадової особи податкового органу щодо ознак «фіктивності» контрагента, а фактичність господарських операцій позивача з контрагентами підтверджується належним чином завіреними копіями доказів, що наявні в матеріалах справи.

За таких обставин, доводи, викладені в акті перевірки спростовуються належними та допустимими доказами, що наявні в матеріалах справи, а обставини, на які посилається представник відповідача, не можуть бути достатніми підставами для визнання правочинів між позивачем та контрагентом недійсними/нікчемними та не можуть одночасно бути достатніми доказами «безтоварності»/неможливості фактичного здійснення господарських взаємовідносин між позивачем та контрагентами, внаслідок чого спірне податкове повідомлення - рішення підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Частина 1 ст. 91 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Отже, за змістом зазначеної норми державна реєстрація юридичної особи є юридично значимою дією, з якою цивільне та господарське законодавство пов'язує виникнення цивільної правоздатності.

Як вбачається з пояснень позивача, а зворотного акт перевірки не містить, на момент вчинення господарських правовідносин між позивачем та контрагентом і на момент фактичного виконання даних господарських відносин, контрагент позивача, як юридична особа був внесений в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб підприємців та був зареєстрованим платником податку на додану вартість.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару у ланцюгу постачання від виконання податкових зобов'язань може свідчити про незаконність формування податкового кредиту/витрат, однак таких обставин в ході розгляду даної справи встановлено не було.

Відповідно до ч.2 ст.8 КАС України суд застосовує принципи верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Вищевказана позиція Окружного адміністративного суду м. Києва узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини. Так, основним висновком у рішенні від 22.01.2009 у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» № 3991/03 Європейський суд з прав людини зазначив, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою податку на додану вартість, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної податком на додану вартість поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

В порушення положень ст. 7, Глави 6, ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятих ним спірних рішень з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин та вимог законодавства.

Відповідно до ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.

Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва вважає, що позовні вимоги, в даному випадку, підлягають задоволенню.

Згідно ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України Якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Пунктом 19 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011р. №845, визначено, що безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету та/або заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюються органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів.

Зі змісту листа Вищого адміністративного суду України від 21.11.2011р. №2135/11/-11 вбачається, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, з урахуванням принципу пріоритетності законів над підзаконними актами, судам у резолютивній частині такого судового рішення слід зазначати обов'язок органу Державної казначейської служби України стягнути судові витрати із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень - відповідача. Відповідно, у виконавчому листі за таким судовим рішенням як боржника слід вказувати Державний бюджет України в особі суб'єкта владних повноважень - відповідача.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69-71, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 10.07.2013 №№0000992201, 0000982201.

3. Зобов'язати Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві стягнути на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "РАСМЕТ (код ЄДРПОУ 33261320, адреса: 04176, м.Київ, ВУЛИЦЯ ЕЛЕКТРИКІВ, будинок 23, ЛІТ. "Б") судові витрати в сумі 458 (чотириста п'ятдесят вісім)грн. 81коп. з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання з рахунку ДЕРЖАВНОЇ ПОДАТКОВОЇ ІНСПЕКЦІЇ У ПОДІЛЬСЬКОМУ РАЙОНІ ГОЛОВНОГО УПРАВЛІННЯ МІНДОХОДІВ У М.КИЄВІ (код ЄДРПОУ 38671091 адреса: 04080, м.Київ, ВУЛИЦЯ ТУРІВСЬКА, будинок 12).

Суддя П.О. Григорович

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 КАС України. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.