Постанова

від 10.02.2014 по справі 826/17006/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

10 лютого 2014 року № 826/17006/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Погрібніченка І.М., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю « 361 Україна» доДержавної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Головного управління Міндоходів м. Києва провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 16 жовтня 2013 року № 68826552207, № 68926552207, -

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

28 жовтня 2013 року до Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю « 361 Україна» (далі - ТОВ « 361 Україна», позивач) з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва Головного управління Міндоходів м. Києва (далі - ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів м. Києва, відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 11 вересня 2013 року № 0004562201, № 0004572201.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що формування ТОВ « 361 Україна» податкового кредиту з податку на додану вартість на підставі виписаних ТОВ «Адпро» податкових накладних, а також декларування податку на прибуток є правомірним та повністю відповідає вимогам чинного законодавства.

Представник відповідача проти задоволення адміністративного позову заперечував.

В обґрунтування своїх заперечень відповідач посилається на те, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі та у відповідності до норм податкового законодавства, а тому просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до вимог частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, в зв'язку з неявкою в судове засідання 29.01.2014 р. представника відповідача, суд дійшов висновку про розгляд справи у письмовому провадженні.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи принципи рівності сторін, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

ТОВ « 361 Україна» (код ЄДРПОУ 35427919) зареєстроване Печерською районною в м. Києві державною адміністрацією 12 вересня 2009 року, запис в ЄДР № 10701020000029791. Податкова адреса позивача: 01001, м. Київ, вул. Лютеранська, буд. 3, кв. 51.

ТОВ « 361 Україна» взято на податковий облік в органах державної податкової служби 13 вересня 2007 року за № 46163 та перебуває на обліку в ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві.

Згідно свідоцтва від 11 жовтня 2007 року № 100070597 позивач мав статус платника податку на додану вартість (індивідуальний податковий номер 354279126558).

До видів діяльності ТОВ « 361 Україна» за КВЕД відповідно до Довідки серії АА № 610431 від 14 червня 2012 року відносяться: 73.11 Рекламні агентства, 18.13 Виготовлення друкарських форм і надання інших поліграфічних послуг, 59.11 Виробництво кіно - та відеофільмів, телевізійних програм, 59.20 Видання звукозаписів, 73.12 Посередництво в розміщенні реклами в засобах масової інформації, 73.20 Дослідження кон'юнктури ринку та виявлення громадської думки.

ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві підставі наказу від 12 вересня 2013 року, направлень від 13 вересня 2013 року № 591/26-55-22-07, № 592/26-55-22-07 проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ « 361 Україна» (код ЄДРПОУ 35427919) з питань правильності нарахування податку на прибуток та податку на додану вартість за період з 01 жовтня 2010 року по 30 червня 2013 року, за результатами якої складено акт від 30 вересня 2013 року № 448/26-55-22-07/35427919.

Під час проведення перевірки податковим органом встановлено порушення позивачем вимог:

- підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14, пункту 138.4 статті 138 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 1282548,00 грн., у тому числі: за ІІ квартал 2011 року на суму 168 002, 00 грн., за ІІІ квартал 2011 року на суму 90 548, 00 грн., за ІV квартал 2011 року на суму 281 205, 00 грн., за І квартал 2012 року на суму 216 350, 00 грн., за ІІ квартал 2012 року на суму 191 288, 00 грн., за ІІІ квартал 2012 року на суму 193 839, 00 грн., за ІV квартал 2012 року на суму 141 317, 00 грн.;

- пункту 198.3, пункту 198.5 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 1 136 208, 00 грн., у тому числі: за квітень 2011 року на суму 5 105, 00 грн., за травень 2011 року на суму 63 719, 00 грн., за червень 2011 року на суму 72 822, 00 грн., за липень 2011 року на суму 39 060, 00 грн., за вересень 2011 року на суму 50 354, 00 грн., за жовтень 2011 року на суму 56 462, 00 грн., за листопад 2011 року на суму 45 380, 00 грн., за грудень 2011 року на суму 132 007, 00 грн., за січень 2012 року на суму 70 681, 00 грн., за лютий 2012 року на суму 64 177, 00 грн., за березень 2012 року на суму 86 087, 00 грн., за квітень 2012 року на суму 80 344, 00 грн., за травень 2012 року на суму 71 501, 00 грн., за червень 2012 року на суму 31 333, 00 грн., за липень 2012 року на суму 61 151, 00 грн., за серпень 2012 року на суму 45 819, 00 грн., за вересень 2012 року на суму 55 141, 00 грн., за жовтень 2012 року на суму 81 785, 00 грн., за листопад 2012 року на суму 47 313, 00 грн.

ТОВ « 361 Україна» подано до податкового органу письмові заперечення (вх. ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів м. Києва від 04 жовтня 2013 року № 18061/10) на акт перевірки від 30 вересня 2013 року № 448/26-55-22-07/35427919), за результатами розгляду яких рішенням від 11 жовтня 2013 року № 14299/10/26-55-22-07-10) висновки, викладені в акті перевірки залишено без змін.

16 жовтня 2013 року на підставі вищевказаного акту перевірки ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів м. Києва винесені наступні податкові повідомлення-рішення:

- № 68926552207, яким відповідно до пп. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54 та згідно до п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України за порушення вимог пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, п. 138.4 ст.138 Податкового кодексу України ТОВ « 361 Україна» збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток в загальному розмірі 1 468 246, 00 грн., в тому числі: за основним платежем - в розмірі 1 282 548, 00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - в розмірі 185 698, 00 грн.;

- № 68826552207, яким відповідно до пп. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54 та згідно до п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України за порушення вимог п. 198.3, п. 198.5 ст. 198 Податкового кодексу України ТОВ « 361 Україна» збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі 1 414 891, 40 грн., в тому числі: за основним платежем - в розмірі 1 160 241, 00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - в розмірі 254 650, 00 грн.

Незгода з вказаними рішеннями обумовила позивача звернутися з позовом до адміністративного суду.

Оцінивши за правилами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва не погоджується з доводами ТОВ « 361 Україна», виходячи з наступного.

Згідно з ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Приписами п. 1.1 ст. 1 ПК України визначено, що податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно з пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Пунктом 138.2 ст. 138 ПК України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Відповідно до п. 138.4 ст. 138 ПК України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім не розподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу ( п. 138.6 ст. 138 ПК України).

Згідно з п. 138.8 ст. 138 ПК України, собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме:

- прямих матеріальних витрат;

- прямих витрат на оплату праці;

- амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг;

- загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку;

- вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг;

- інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

У разі втрати, знищення або зіпсуття зазначених документів платник податку має право письмово заявити про це контролюючому органу та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів. Письмова заява має бути надіслана до/або разом із поданням розрахунку податкових зобов'язань за звітний податковий період. Платник податків зобов'язаний відновити втрачені, знищені або зіпсовані документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження такої заяви до контролюючого органу.

Якщо платник податку поновить зазначені документи в наступних податкових періодах, підтверджені витрати включаються до витрат за податковий період, на який припадає таке поновлення.

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

У відповідності до п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 185.1 ст. 185 ПК України, об'єктом оподаткування є операції платників податку з:

- постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

- постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;

- ввезення товарів на митну територію України;

- вивезення товарів за межі митної території України;

- виключено;

- постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Пунктом 188.1 ст. 188 ПК України передбачено, що база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв'язку).

Відповідно до п. 198.1. ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

- придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

- придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

- отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

- ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною ( п. 198.2 ст. 198 ПК України).

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

У разі, якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної.

Платники податку, що застосовували касовий метод до набрання чинності цим Кодексом або застосовують касовий метод, мають право на включення до податкового кредиту сум податку на підставі податкових накладних, отриманих протягом 60 календарних днів з дати списання коштів з банківського рахунка платника податку.

Приписами п. 201.10 ст. 201 ПК України визначено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.

Датою та часом надання податкової накладної та/або розрахунку коригування в електронному вигляді до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, є дата та час, зафіксовані у квитанції.

Якщо надіслані податкові накладні та/або розрахунки коригування сформовано з порушенням вимог, передбачених відповідно пунктом 201.1 статті 201 та/або пунктом 192.1 статті 192 цього Кодексу, протягом операційного дня продавцю надсилається квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі про неприйняття їх в електронному вигляді із зазначенням причин.

Якщо протягом операційного дня не надіслано квитанції про прийняття або неприйняття, така податкова накладна вважається зареєстрованою в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних здійснюється не пізніше п'ятнадцяти календарних днів, наступних за датою їх складання.

Порядок ведення Єдиного реєстру податкових накладних встановлюється Кабінетом Міністрів України. Покупець має право звіряти дані отриманої податкової накладної на відповідність із даними Єдиного реєстру податкових накладних.

Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та/або порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.

Виявлення розбіжностей даних податкової накладної та Єдиного реєстру податкових накладних є підставою для проведення органами державної податкової служби документальної позапланової виїзної перевірки продавця та у відповідних випадках покупця товарів/послуг.

У разі відмови продавця товарів/послуг надати податкову накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі покупець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням таких товарів/послуг або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.

Відповідно, наведені вище норми податкового законодавства у взаємозв'язку з приписами законодавства з питань бухгалтерського обліку та звітності, визначають окремі випадки, за яких неможливе формування витрат та податкового кредиту, зокрема, це: непов'язаність здійсненої операції (понесених витрат) з господарською діяльністю покупця (придбання товарів/послуг без мети використання у господарській діяльності), фіктивність операцій/нездійснення оподатковуваної операції, видача податкової накладної особою, яка не є платником ПДВ та, крім того, відсутність у платника податків на момент перевірки первинних документів/податкових накладних або підписання цих документів не уповноваженою особою.

З матеріалів адміністративної справи вбачається, що 05 лютого 2013 року між позивачем (Замовник) та ТОВ «Адпро» (Виконавець) укладено Договір № 05/02, відповідно до умов якого Замовник доручає, а Виконавець бере на себе зобов'язання надати рекламні послуги, вказані в додатках до договору, в інтересах замовника, а замовник зобов'язується приймати та оплачувати послуги виконавця.

На підтвердження факту виконання договору позивачем надано (в копіях): договір від 03 серпня 2011 року № 361008; договір від 22 липня 2010 року № 361-02/07-10; договір від 02 березня 2009 року № 1-294 про ексклюзивне комплексне рекламне обслуговування; договір від 14 жовтня 2010 року № 361-02/07-10; договір від 07 жовтня 2009 року № 361-01/10-09 про комплексне рекламне обслуговування; договір від 26 квітня 2010 № 361-04/04-10; додатки до договору від 05 лютого 2010 року № 05/02, рахунки на оплату, акти наданих послуг, податкові накладні та банківські виписки.

За результатами здійснення вищезазначених господарських операцій встановлено, що позивачем включено до складу валових витрат вартість отриманих послуг у розмірі 5 883 868, 44 грн. та до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість у розмірі 1 136 208, 00 грн. у складі ціни наданих контрагентом послуг.

Дослідивши вказані докази, суд зазначає, що згідно з частиною першою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною другою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання, назву підприємства від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Аналогічні норми містяться також в абз. 1 п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 р. № 88.

Аналіз викладених норм свідчить про те, що право нарахування валових витрат та податкового кредиту виникає у платника податків у зв'язку із здійсненням ним господарських операцій, що підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами фінансової звітності.

При цьому, відповідно до листа Міністерства фінансів України 31-08410-07/23-1994/1318 від 14.03.2012 року «Щодо оформлення первинних документів» зазначено, що відповідно до зазначених вище Закону та Положення первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити. Міру деталізації змісту і обсягу господарської операції визначають особи, які відповідають за здійснення господарської операції і правильність її оформлення. При цьому така деталізація має забезпечити розкриття змісту господарської операції та ідентифікацію активів, зобов'язань, доходів або витрат, з нею пов'язаних.

Водночас, з актів наданих послуг вбачається, що вони не містять розшифровки ідентифікації послуг, у зв'язку з чим немає підтвердження факту їх надання ТОВ «Адпро» за договором, укладеним з позивачем.

Вказаної інформації не містися і в наданих податкових накладних, на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит.

Окрім цього, суд звертає увагу, що позивачем ні під час перевірки, ні під час судового розгляду справи не надано звітів ТОВ «Адпро» про розміщення рекламних матеріалів, об'єм розповсюдження рекламного матеріалу та адреса такого розповсюдження.

А відтак, позивачем не надано належним чином оформлених первинних документів на підтвердження правомірності формування податкового кредиту та валових витрат за результатами господарських операцій з ТОВ «Адпро» відповідно до договору від 05 лютого 2010 року № 05/02.

Зазначені обставини не надають змоги ідентифікувати придбані позивачем послуги та встановити взаємозв'язок вказаного вище договору з наданими позивачем податковими накладними, актами надання послуг, рахунками та, відповідно, позбавляє суд можливості встановити факт товарності зазначених господарських операцій.

Зазначене ставить під сумнів отримання позивачем економічного ефекту від здійснення господарських операцій з ТОВ «Адпро».

За таких обставин, надання ТОВ «Адпро» рекламних послуг позивачу не підтверджується документально.

При цьому, судом не беруться до уваги надані позивачем докази (роздрукований звіт про проведену рекламу компанію Hyundai Accent&Tucson (13.05.2011-31.05.2011), який містить скріншоти з розміщеними рекламними матеріалами ТОВ «Хюндай Мотор Україна», роздрукований Звіт з розміщення рекламних матеріалів ПАТ «Ідея Банк» в Інтернет в грудні 2011 року, роздруковані скріншоти з розміщення реклами ПАТ «Банк Кіпру» в мережі Інтернет (включаючи пошукові системи), носій формату DVD з записом звітів про проведені рекламні кампанії в мережі Інтернет з квітня 2011 по грудень 2012 року із скріншотами), які на його думку, підтверджують реальність надання послуг за договором по взаємовідносинах з ТОВ «Адпро», оскільки вони лише підтверджують факт розміщення реклами в мережі Інтернет та її зміст, проте, не доводять факту надання таких послуг саме вказаним контрагентом.

Виходячи зі змісту статей 109-113 ПК України, відповідальність платника податків у вигляді застосування штрафних (фінансових) санкцій можлива лише за умови вчинення ним порушень, визначених законами з питань оподаткування.

Пунктом 123.1 статті 123 Податкового Кодексу України передбачено, що у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування. При повторному протягом 1095 днів визначенні контролюючим органом суми податкового зобов'язання з цього податку, зменшення суми бюджетного відшкодування - тягне за собою накладення на платника податків штрафу у розмірі 50 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

Таким чином, податкові повідомлення-рішення відповідача від 16 жовтня 2013 року № 68926552207, яким визначено позивачу грошове зобов'язання з податку на прибуток в загальному розмірі 1 468 246, 00 грн. (основний платіж - 1 282 548, 00 грн., штрафні (фінансові) санкції 185 698, 00 грн.), від та № 68826552207, яким визначено позивачу грошове зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі 1 414 891, 40 грн. (основний платіж - 1 160 241, 00 грн., штрафні (фінансові) санкції - 254 650, 00 грн.), ґрунтуються на нормах чинного законодавства.

Частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. ст. 69, 70 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Під час розгляду справи доводи позивача були спростовані.

Натомість, відповідачем доведено правомірність прийнятих ним рішень.

Враховуючи вищезазначене, суд всебічно, повно та об'єктивно, за правилами, встановленими ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази та заслухавши пояснення представників сторін по справі, вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими, а тому у задоволенні адміністративного позову слід відмовити повністю.

Враховуючи положення статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України та ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», суд вирішив стягнути з позивача 1 835, 20 грн. судового збору.

Керуючись ст. ст. 69-71, ст. 94, ст. ст. 158-163, ст. 167, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. В задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю « 361 Україна» відмовити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю « 361 Україна» судовий збір у розмірі 1 835, 20 грн. на р/р: 31218206784007, отримувач коштів УДКСУ у Печерському районі м. Києва, код отримувача (код за ЄДРПОУ) 38004897, банк отримувача ГУ ДКСУ у м. Києві, код банку отримувача (МФО) 820019, код класифікації доходів бюджету 22030001.

Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя І.М. Погрібніченко