Постанова

від 06.02.2014 по справі 805/349/14

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 лютого 2014 р. Справа №805/349/14

приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: 14 год. 25 хв.

Донецький окружний адміністративний суд у складі

головуючий суддя: Куденков К.О.

при секретарі: Афоніній Г.Р.

за участю:

представників позивача: Лаврова А.І., Дудник Т.В., Каптьонкова, Г.Є.

представників відповідача: Сафронова С.В., Щекодіна О.І., Стасенко О.Е.

розглянувши у відкритому судовому засіданні позовну заяву Публічного акціонерного товариства «Часівоярський вогнетривкий комбінат» до Артемівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Донецькій області про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Часівоярський вогнетривкий комбінат» (надалі - позивач, ПуАТ «Часівоярський вогнетривкий комбінат») звернулось до суду із адміністративним позовом до Артемівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Донецькій області (надалі - відповідач, Артемівська ОДПІ) про часткове скасування податкового повідомлення-рішення №0000492201 від 22.08.2013р. частково на суму 914 713,00 грн. за основним платежем та 457 357,00 грн. за штрафними санкціями; скасування податкового повідомлення-рішення №0000482201 від 22.08.2013р.

Позов мотивовано незгодою позивача з висновками акта перевірки від 06.08.2013р. №121/22/00191773, на підставі якого прийняті спірні рішення, щодо заниження податку на прибуток підприємств на суму 914 713,00 грн. та щодо порушення пп. «г» п.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993р. №15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю». Позивач вважає, що висновок податкового органу про завищення витрат з податку на прибуток підприємств внаслідок віднесення до цих сум видатків на ремонт є необґрунтованим, оскільки позивачем здійснювалось технічне обслуговування об'єктів основних засобів, а не їх ремонт, та такі операції є витратами на утримання та експлуатацію основних засобів. Також, позивач вважає, що здійснення операції перерахування комісіонером іноземної валюти резидентам-комітентам, за дорученням яких ним здійснено продаж товарів (робіт, послуг) нерезиденту, не потребує ліцензії відповідно до пп. «г» п.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

У судовому засіданні представники позивача адміністративний позов підтримали та просили позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Відповідач надав письмові заперечення на адміністративний позов, якими просив відмовити у задоволенні позовних вимог, вважаючи, що позивачем здійснювався ремонт об'єктів основних засобів. Відповідач зазначає, що розрахунки в іноземній валюті здійснені між позивачем та резидентом - Товариством з обмеженою відповідальністю «Альфа Омега» (надалі - ТОВ «Альфа Омега»), а зовнішньоекономічний договір між позивачем та «Shadone International Limated» - відсутній.

Представники відповідача у судовому засіданні адміністративний позов не визнали та просили відмовити у задоволені позовних вимог.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи адміністративного позову, дійшов наступних висновків.

ПуАТ «Часівоярський вогнетривкий комбінат» зареєстроване у якості юридичної особи, ідентифікаційний код: 00191773, місцезнаходження: 84551, Донецька область, м. Артемівськ, м. Часів Яр, вул. Комсомольська, б.1, перебуває на обліку у відповідача, що підтверджується випискою серія АБ №883893 від 16.12.2013р. з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Згідно довідки АБ №460049 від 19.09.2012р. з ЄДРПОУ позивач здійснює наступні види діяльності: добування піску, гравію, глин і каоліну; виробництво вогнетривких виробів (основний); діяльність із підтримання театральних і концертних заходів; неспеціалізована оптова торгівля; роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами; будівництво житлових і нежитлових будівель.

Відповідно до п.1.2 статуту ПуАТ «Часівоярський вогнетривкий комбінат», Публічне акціонерне товариство «Часівоярський вогнетривкий комбінат» є новим найменуванням Відкритого акціонерного товариства «Часівоярський вогнетривкий комбінат».

Артемівською ОДПІ проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2012р. по 31.12.2012р., валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2012р. по 31.12.2012р., за наслідками якої складено відповідний акт перевірки від 06.08.2013р. №121/22/00191773.

Згідно висновку вказаного акта перевіркою встановлені порушення, у тому числі:

- пп.135.5.4 п.135.5 ст. 135, пп.139.1.5 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 916 603,00 грн., у тому числі: півріччя 2012р. - 323 432,00 грн., три квартали 2012р. - 659 325,00 грн., 2012р. - 916 603,00 грн.;

- пп. «г» п.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», у червні-липні 2012р. у загальній сумі 17 501,44 доларів США (або 139 883,13 грн.), а саме: 26.06.2012р. - 11756,17 доларів США (або 93 961,19 грн.), 11.07.2012р. - 5 745,27 доларів США (або 45 921,94 грн.) по курсу НБУ на дату здійснення платежу).

За наслідками розгляду заперечень позивача від 12.08.2013р. №2-20-94, висновки вказаного акта перевірки залишені без змін, про що вбачається з відповіді відповідача від 19.08.2013р. №1040/10/22-113.

На підставі акта перевірки від 06.08.2013р. №121/22/00191773 відповідачем прийняті:

- податкове повідомлення-рішення №0000492201 від 22.08.2013р., яким за порушення пп.135.5.4 п.135.5 ст.135, пп.139.1.5 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України позивачу визначена сума грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у загальному розмірі 1 374 905,00 грн., у тому числі за основним платежем 916 603,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 458 302,00 грн.;

- податкове повідомлення-рішення №0000482201 від 22.08.2013р., яким за порушення пп. «г» п.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» позивачу визначена сума грошового зобов'язання з штрафних санкцій за порушення вимог валютного законодавства у розмірі 139 883,13 грн.

У матеріалах справи наявні відповідні розрахунки сум фінансових санкцій.

За наслідками адміністративного оскарження спірні податкові повідомлення-рішення залишені без змін.

Щодо часткового скасування податкового повідомлення-рішення №0000492201 від 22.08.2013р. суд дійшов наступних висновків.

В межах цієї справи податкове повідомлення-рішення №0000492201 від 22.08.2013р. оскаржується частково на суму 914 713,00 грн. основного зобов'язання та, відповідно, 457 357,00 грн. штрафних фінансових санкцій, які визначені у зв'язку із наступним.

В акті перевірки від 06.08.2013р. №121/22/00191773 встановлено, що позивачем було віднесено до складу собівартості придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг) вартість запчастин, що вже були у використанні на загальну суму 4 355 780,00 грн.

На сторінках 13-25 вказаного акта перевірки перевіряючими зазначені запчастини (деталі), які були використані для ремонту об'єктів основних засобів на загальну суму 4 355 780,00 грн.

Відповідачем в акті перевірки зазначено, що позивачем у перевіряємому періоді було проведено заміну запасних частин, в результаті чого відновлено робочий стан об'єктів основних засобів.

Перевіряючими встановлено, що за 2012р. сума ліміту витрат на поліпшення на 2012 рік визначено у сумі 3 789 592,00 грн., балансова вартість основних засобів на початок 2012р. складала 37 895 918,00 грн., що підтверджується даними податкової декларації з податку на прибуток підприємства за 2012р. Також, зазначено, що позивачем до складу витрат 2012 року включено суму ліміту витрат на поліпшення у повному розмірі у сумі 3 789 592,00 грн.

Відповідач дійшов до висновку, що оскільки позивач скористався правом, яке визначене у п.146.12 ст.146 Податкового кодексу України, вартість запчастин, що вже були у використанні відповідно до п.146.11 ст.146 Податкового кодексу України збільшує первісну вартість основних засобів, що ремонтувалися.

У зв'язку із наведеним, перевіряючи в акті перевірки від 06.08.2013р. №121/22/00191773 зазначили, що позивачем завищено собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг) у сумі 4 355 780,00 грн., у тому числі: другий квартал 2012р. - 1 540 152,00 грн., третій квартал 2012р. - 1 599 490,00 грн., четвертий квартал 2012р. - 1 216 138,00 грн.

Згідно декларації з податку на прибуток підприємства за півріччя 2012р. позивачем визначено податок на прибуток, нарахований за результатами останнього календарного кварталу (звітного) податкового періоду у розмірі 318 406,00 грн. Відповідно до декларації з податку на прибуток підприємства за три квартали 2012р. позивачем визначено податок на прибуток, нарахований за результатами останнього календарного кварталу (звітного) податкового періоду у розмірі 764 069,00 грн. Відповідно до декларації з податку на прибуток підприємства за 2012 рік позивачем визначено податок на прибуток, нарахований за результатами останнього календарного кварталу (звітного) податкового періоду у розмірі 17 579,00 грн.

Також, згідно додатку АМ до рядка 06.4.27 додатка ІВ до податкової декларації з податку на прибуток підприємства за 2012 рік позивачем зазначені наступні показники: - балансова вартість основних засобів на початок звітного (податкового) року 37 895 918,00 грн.; сума ліміту витрат на поліпшення на звітний (податковий) рік 3 789 592,00 грн.; фактичні обсяги витрат на поліпшення на звітний (податковий) період 11 582 349,00 грн.; сума, що враховується до складу витрат звітного (податкового) періоду 3 789 592,00 грн.

Позивачем до суду надані обігові відомості по рахунку 89 за квітень-грудень 2012р. та рахунку 237 за 2012р., перелік робіт по утриманню машин, обладнання та устаткування, який затверджений 01.04.2011р.

Крім того, позивачем наданий перелік запасних частин, використаних ПуАТ «Часівоярський вогнетривкий комбінат» на технічне обслуговування устаткування за період з 01.04.2012р. по 31.12.2012р., який складений щодо запчастин, що зазначені сторінках 13-25 акта перевірки від 06.08.2013р. №121/22/00191773. В цьому переліку маються посилання на Положення «Про технічне обслуговування устаткування гірничодобувних підприємств» та Положення «Про технічне обслуговування устаткування підприємств гірничо-металургійного комплексу» за окремим запчастинами.

Позивач, посилаючись на вказані Положення, вважає, що заміна вказаних запчастин є технічним обслуговуванням, а не ремонтом.

Згідно пунктів 2.2 та 2.3 Положення «Про технічне обслуговування устаткування гірничодобувних підприємств», затвердженого Наказом Міністерства промислової політики України від 04 липня 2003 р. N 281, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 серпня 2003 р. за N 733/8054, визначено, що технічне обслуговування - це комплекс операцій або операція з підтримки працездатності або справності об'єкта устаткування при використанні за призначенням, чеканні, зберіганні і транспортуванні. Ремонт - це комплекс операцій з відновлення працездатності об'єкта устаткування (або його складових частин) з частковим або повним відновленням його ресурсу, визначеного нормативно-технічною документацією, у результаті виконання якого передбачається поліпшення стану об'єкта.

Відповідно до п.3.2 вказаного Положення, технічне обслуговування не є поточним або капітальним ремонтом, реконструкцією, модернізацією, технічним переозброєнням чи іншим видом поліпшення основних фондів.

Додатком першим до вказаного Положення затверджено перелік робіт, які відносяться до технічного обслуговування устаткування гірничодобувних підприємств, а додатком другим до вказаного Положення визначене змінне устаткування.

Згідно підпунктів 2.2.3, 2.2.31 та 2.2.39 Положення «Про технічне обслуговування устаткування підприємств гірничо-металургійного комплексу», затвердженого Наказом Міністерства промислової політики України від 15 червня 2004 р. N 285, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30 червня 2004 р. за N 807/9406, визначено, що технічне обслуговування - це комплекс операцій чи операція для підтримки справного стану чи працездатності об'єкта при використанні його за призначенням, під час простою, зберігання та транспортування.

Ремонт - це комплекс операцій для відновлення справного стану чи працездатності об'єкта та відновлення ресурсів об'єктів чи їх складових частин.

Технічне обслуговування та ремонт - це сукупність усіх технічних та організаційних дій, у тому числі й технічного нагляду, спрямованих на підтримку чи повернення об'єкта в стан, у якому він здатний виконувати потрібну функцію.

Відповідно до п.3.2 вказаного Положення, ТО не є поточним чи капітальним ремонтом або поліпшенням основних фондів.

Додатком першим до вказаного Положення затверджено перелік операцій технічного обслуговування, а додатком другим до вказаного Положення затверджено перелік змінного обладнання.

Проте, суд зазначає, що Положення «Про технічне обслуговування устаткування гірничодобувних підприємств» визначає основні засади технічного обслуговування устаткування гірничодобувних підприємств, порядок проведення технічного обслуговування і перелік робіт, які виконуються при технічному обслуговуванні та заміні змінного обладнання на підприємствах гірничодобувної промисловості України, про що зазначено у преамбулі цього Положення.

Підпунктом 1.1 Положення «Про технічне обслуговування устаткування підприємств гірничо-металургійного комплексу» встановлено, що це Положення визначає загальні вимоги, основні принципи, порядок проведення технічного обслуговування (далі - ТО) і перелік робіт, виконуваних під час ТО устаткування гірничо-видобувних, гірничо-збагачувальних, коксохімічних підприємств, підприємств з виробництва окатишів, феросплавів, вогнетривів, ломопереробних, агломераційних, плавильних, прокатних підрозділів, підрозділів виробництва труб, рейкових скріплень, метизних підприємств, балонних підрозділів, підприємств, що виготовляють сировину та напівфабрикати для перелічених підприємств і підрозділів підприємств (далі - підприємства гірничо-металургійного комплексу), і спрямоване на підтримання в технічно справному стані устаткування та забезпечення надійності, економічності, виконання вимог охорони праці і навколишнього природного середовища.

Положення «Про технічне обслуговування устаткування гірничодобувних підприємств» та Положення «Про технічне обслуговування устаткування підприємств гірничо-металургійного комплексу», які є підзаконними нормативно-правовими актами, не є податковим законодавством.

Пунктом 5.2 та 5.3 ст.5 Податкового кодексу України передбачено, що у разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення цього Кодексу.

Інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Згідно п.42 ст.1 Митного кодексу України від 11 липня 2002 року N 92-IV, який діяв до 01.06.2012р., було визначено, що міжнародний ремонт - це операції з надання послуг з усунення недоліків товарів, приведення їх у робочий стан, відновлення ресурсу або характеристик, що не призводять до зміни кодів цих товарів згідно з Українською класифікацією товарів зовнішньоекономічної діяльності;

Пунктом 51 ч.1 ст.4 Митного кодексу України від 13 березня 2012 року N 4495-VI, який діє з 01.06.2012р. визначено, що ремонт - це операції, що здійснюються для усунення недоліків товарів, приведення їх у робочий стан, відновлення ресурсу або характеристик та не призводять до зміни коду цих товарів згідно з Українською класифікацією товарів зовнішньоекономічної діяльності.

Таким чином, до ремонту належать операції, які направлені на: - усунення недоліків; - приведення у робочий стан; - відновлення ресурсу або характеристик.

Суд вважає, що заміна запчастин об'єктів основних засобів належить до вказаних операцій, та, відповідно, є ремонтом, оскільки така заміна запчастин призводить до наведених наслідків (усунення недоліків; приведення у робочий стан; відновлення ресурсу або характеристик).

Крім того, суд зазначає, що абзацом другим пп. «б» пп.195.1.3 п.195.1 ст.195 Податкового кодексу України передбачено, що до робіт з рухомим майном належать роботи з переробки товарів, що можуть включати власне переробку (обробку) товарів - монтаж, збирання, монтування та налагодження, у результаті чого створюються інші товари, у тому числі постачання послуг з переробки давальницької сировини, а також модернізацію та ремонт товарів, що передбачає проведення комплексу операцій з частковим або повним відновленням виробничого ресурсу об'єкта (або його складових частин), визначеного нормативно-технічною документацією, у результаті виконання якого передбачається поліпшення стану такого об'єкта.

З наведеного вбачається, що ремонт товарів передбачає проведення комплексу операцій з частковим або повним відновленням виробничого ресурсу об'єкта (або його складових частин), визначеного нормативно-технічною документацією, у результаті виконання якого передбачається поліпшення стану такого об'єкта.

Суд зазначає, що заміна запчастин об'єктів основних засобів відповідає наведеному розумінню ремонту.

Таким чином, заміна позивачем запчастин об'єктів основних засобів є ремонтом у розумінні Податкового кодексу України, незалежно від того, визначені такі операції технічним обслуговуванням підзаконними нормативно-правовими актами Міністерства промислової політики України чи ні.

Відповідно до пп. «г» пп.138.8.5 п.138.8 ст.138 Податкового кодексу України, до складу загальновиробничих витрат включаються витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, оперативну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення.

За приписами пп. «в» пп.138.10.2 п.138.10 ст.138 Податкового кодексу України, до складу інших витрат включаються адміністративні витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством - витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів загальногосподарського використання (оперативна оренда (у тому числі оренда легкових автомобілів), придбання пально-мастильних матеріалів, стоянка, паркування легкових автомобілів, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення, охорона);

Згідно пп. «д» пп.138.10.3 п.138.10 ст.138 Податкового кодексу України, до складу інших витрат включаються витрати на збут, які включають витрати, пов'язані з реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг - витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів, пов'язаних зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг (оперативна оренда, страхування, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, охорона).

При цьому, згідно пп.139.1.5 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати на придбання, виготовлення, будівництво, реконструкцію, модернізацію та інше поліпшення основних засобів та витрати, пов'язані з видобутком корисних копалин, а також з придбанням (виготовленням) нематеріальних активів, які підлягають амортизації згідно зі статтями 144 - 148 цього Кодексу, з урахуванням пунктів 146.11 і 146.12 статті 146 та пункту 148.5 статті 148 цього Кодексу.

Відповідно до п.144.1 ст.144 Податкового кодексу України, амортизації підлягають, у тому числі, витрати на проведення ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних засобів, що перевищують 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних засобів, що підлягають амортизації, на початок звітного року.

Суд звертає увагу не та, що за наведеним приписом ремонт належить до поліпшення.

Пунктом 146.11 ст.146 Податкового кодексу України передбачено, що первісна вартість основних засобів збільшується на суму витрат, пов'язаних із ремонтом та поліпшенням об'єктів основних засобів (модернізація, модифікація, добудова, дообладнання, реконструкція), що приводить до зростання майбутніх економічних вигод, первісно очікуваних від використання об'єктів у сумі, що перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних засобів, що підлягають амортизації, на початок звітного податкового року з віднесенням суми поліпшення на об'єкт основного засобу, щодо якого здійснюється ремонт та поліпшення.

За приписами п.146.12 ст.146 Податкового кодексу України, сума витрат, що пов'язана з ремонтом та поліпшенням об'єктів основних засобів, у тому числі орендованих або отриманих у концесію чи створених (збудованих) концесіонером у розмірі, що не перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних засобів на початок звітного року, відноситься платником податку до складу витрат.

На підставі наведеного, враховуючи встановлені в акті перевірки від 06.08.2013р. №121/22/00191773 обставини щодо використання ліміту витрат на поліпшення (ремонт), суд вважає обґрунтованим висновок відповідача щодо завищення витрат з податку на прибуток на 4 355 780,00 грн., та, відповідно, заниження податку на прибуток підприємств на 914 713,80 грн.

Згідно акта перевірки від 06.08.2013р. №121/22/00191773, до позивача застосовувались штрафні (фінансові) санкції з податку на прибуток підприємств за наслідками перевірки за період з 01.07.2011р. по 31.03.2012р. (акт перевірки від 13.08.2012р. №913/22/00191773, податкове повідомлення-рішення від 29.01.2013 року №0000052342).

Відповідно до пп.123.1 ст.123 Податкового кодексу України встановлено, що у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, - тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

При повторному протягом 1095 днів визначенні контролюючим органом суми податкового зобов'язання з цього податку, зменшення суми бюджетного відшкодування - тягне за собою накладення на платника податків штрафу у розмірі 50 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

Таким чином, відповідачем правомірно застосовані до позивача штрафні (фінансові) санкції в спірній частині.

Щодо позовних вимог в частині оскарження податкового повідомлення-рішення №0000482201 від 22.08.2013р. суд дійшов наступних висновків.

В акті перевірки від 06.08.2013р. №121/22/00191773 встановлено що позивачем укладено договір комісії від «03.01.2007р.» №03-07/к з резидентом - ТОВ «Альфа Омега» (код ЄДРПОУ 30393608), за яким було передано комісіонеру для подальшої реалізації на зовнішньому ринку продукцію - глину вогнетривку, а саме: - 129,0 тон на загальну суму 146 594,90 доларів США (1 171 659,74 грн.) за актом прийому-передачі від 25.05.2012р. №1, - 130,36 тон на загальну суму 147 306,80 доларів США (1 177 349,60 грн.) за актом прийому передачі від 25.05.2012р. №2, - 127,11 тон на загальну суму 143 634,30 доларів США (1 147 997,14 грн.) за актом прийому-передачі від 07.06.2012р. №1.

Вказана продукція реалізована нерезиденту - «Аксуский завод ферросплавов» -филиал АО «ТНК Казхром» (Казахстан).

Перевіряючими встановлено, що відповідно до звітів комісіонера від 27.06.2012р. №1 та від 11.07.2012р. №1 останнім укладено договір доручення («поручення» згідно акта перевірки) від 15.04.2011р. №М02/2011 з «Shadone International Limated».

Зазначено, що оплата за відвантажену продукцію надійшла від покупця на рахунок комісіонера: - 26.06.2012р. у сумі 293 901,70 доларів США (або 2 349 009,34 грн.), - 11.07.2012р. у сумі 143 634,30 доларів США (або 1 148 068,96 доларів США). З акта перевірки від 06.08.2013р. №121/22/00191773 вбачається, що гривневий еквівалент розраховано на дату надходження валютних коштів. Комісіонером валютна виручка у сумі 293 901,70 доларів США та у сумі 143 634,30 доларів США була реалізована та перерахована комітенту 26.06.2012р. та 11 07.2012р. відповідно у гривневому еквіваленті за виключенням комісійного винагородження та витрат.

Перевіркою встановлено, що валютна виручка у сумі 11 756,17 доларів США та 5 745,27 доларів США була утримана комісіонером 26.06.2012р. та 11.07.2012р. відповідно, як понесені витрати за договором доручення від 15.04.2011р. №М02/2011, який укладено з «Shadone International Limated».

При цьому, перевіряючими зазначено, що відповідно до додаткової угоди від 01.07.2010р. №3 до договору комісії від «03.01.2007р.» №03-07/к грошові кошти в іноземній валюті, отримані комісіонером від покупця є власністю комітента. Комісіонер має право укладати договори субкомісії або доручення, залишаючись відповідальним за вчинки третьої особи перед комітентом. Розрахунки з такими особами здійснюються з грошових коштів, отриманих комісіонером від покупця в рахунок нерезидентів - у валюті контракту.

Відповідач дійшов до висновку, що враховуючи те, що операція утримання комісіонером за договором комісії від «03.01.2007р.» №03-07/к валютної виручки у сумі 11 756,17 доларів США та 5 745,27 доларів США як відшкодування витрат, зроблених ним у зв'язку з виконанням своїх обов'язків за договором комісії є поточною торговельною операцією, яка містить ознаки валютної, а також те, що вона використовується в даному випадку як засіб платежу, проведення цієї операції потребує ліцензії відповідно до пп. «г» п.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993р. №15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Позивачем наданий до суду договір комісії від 31.03.2009р. №03-07/к, який укладено між позивачем (найменування - Відкрите акціонерне товариство «Часівоярський вогнетривкий комбінат»), у якості комітента, та ТОВ «Альфа Омега», у якості комісіонера.

Відповідно до п.1.1 вказаного договору, комісіонер здійснює угоди з продажу продукції комітента за рахунок комітенти та за винагороду але від власного імені.

Згідно п.1.3 вказаного договору, комісіонер самостійно укладає угоди купівлі-продажу з третіми особами (покупцями).

У відповідності до п.4.2 вказаного договору, підставою для отримання комісіонером винагороди та компенсації понесених при виконання поручення витрат є отримання ним коштів від покупця. При цьому, в п.4.3 договору комісії від 31.03.2009р. №03-07/к зазначено, що виплата комісіонеру вказаних сум здійснюється шляхом утримання належних останньому грошових коштів, перерахованих покупцем комісіонеру за продаж продукції комітента.

В пункті 8.1 вказаного договору зазначено, що все, отримане комісіонером, в межах угод, вказаних комітентом, а також матеріальні та нематеріальні активи, які отримані для здійснення угод, належать комітенту.

30 грудня 2010р. між позивачем та ТОВ «Альфа Омега» укладено додаткову угоду №4 до договору комісії від 31.03.2009р. №03-07/к, за якою комісійна винагорода за договором комісії від 31.03.2009р. №03-07/к виплачується шляхом утримання належних комісіонеру сум з грошових коштів, які перераховані покупцем, комісійна винагорода виплачується комісіонеру в національній валюті України. Для цього комісіонеру поручається продати отриману на його валютний рахунок виручку від нерезидента на УМВР за рахунок комітента (п.1 додаткового угоди).

Згідно п.3 вказаної додаткової угоди, за згодою комітента комісіонер має право укладати договори субкомісії або поручення з третіми особами, залишаючись відповідальним за дії третіх осіб перед комітентом.

Вказано, що грошові кошти в іноземній валюті отримані комісіонером від покупця є власністю комітента.

Також, зазначено, що платежі на користь третіх осіб здійснюються з грошових коштів, які отримані комісіонером від покупця, а саме, на користь нерезидентів у валюті укладеного договору, резидентів України у національній валюті України.

Строк дії договору комісії, з урахуванням додаткової угоди № 7 від 29.12.2011р. - до 31.12.2012р.

Відповідно до специфікації на поставку товару, яка є додатком №8 від 24.02.2012р. до договору комісії від 31.03.2009р. №03-07/к товаром є вогнетривкі вироби для кладки доменних печей ШПД 43 №3 у кількості 352 т.

При цьому у наданих ВМД №700030000/2012/001870 від 24.05.2012р., ВМД №№700030000/2012/001893 від 25.05.2012р., ВМД №700030000/2012/002093 від 07.06.2012р. на вказаний товар зазначено - вироби вогнетривкі для кладки доменних печей (цегла вогнетривка) ШПД 43 №3.

До договору комісії від 31.03.2009р. №03-07/к позивачем надані:

- звіт комісіонера від 27.06.2012р., у витратах комісіонера якого зазначено, у тому числі 11 756,17 доларів США (93 961,19 грн.) за договором доручення №М02/2011 від 15.04.2011р.;

- акти приймання-передачі №1 від 24.05.2012р., №2 від 25.05.2012р., акт здачі приймання робіт (послуг) від 26.06.2012р.

- банківські документи щодо здійснення ТОВ «Альфа Омега» розрахунків, у тому числі платіжне доручення ТОВ «Альфа Омега» в іноземній валюті № 3 від 02.07.2012р. на суму 11 756,17 доларів США та платіжне доручення ТОВ «Альфа Омега» в іноземній валюті № 4 від 11.07.2012р. на суму 5 745,27 доларів США;

- звіт комісіонера від 11.07.2012р., у витратах комісіонера якого зазначено, у тому числі 5 745,27 доларів США (45 919,07 грн.) за договором доручення №М02/2011 від 15.04.2011р.;

- акт приймання-передачі №1 від 07.06.2012р., акт здачі приймання робіт (послуг) від 11.07.2012р.

У позовній заяві позивач зазначає, що в акті перевірки невірно вказано суму витрат у гривнях комісіонера за договором доручення №М02/2011 від 15.04.2011р. щодо 5 745,27 доларів США, а саме замість належного 45 919,07 грн. зазначено невірне 45 921,94 грн.

Проте суд зазначає, що із наведених банківських документів та звіту комісіонера від 11.07.2012р. вбачається здійснення розрахунків (шляхом утримання) щодо 5 745,27 доларів США витрат комісіонера - 11.07.2012р. Станом на 11.07.2012р.офіційний курс гривні до долару США складав 799,3000 грн. за 100,00 доларів США. Тобто, відповідачем правильно розраховано суму витрат в гривні у розмірі 45 921,94 грн. (5 745,27 х 7,993).

Суд звертає увагу на те, що звіти комісіонера складені щодо виконання договору комісії від 31.03.2009р. №03-07/к, в той час як у позовні заяві зазначена невірна дата договору комісії «03.03.2009р.» та в акті перевірки від 06.08.2013р. №121/22/00191773 зазначена невірна дата договору комісії «03.01.2007р.».

15 квітня 2011 року між ТОВ «Альфа Омега», у якості довірителя, укладено з «Shadone International Limated», у якості повіреного, договір доручення №М02/2011.

У вказаному договорі зазначено, що цей договір укладено за дорученням та за рахунок позивача.

При цьому, відповідно до розділу 6 вказаного договору повірений отримує винагороду від довірителя.

До вказаного договору надана специфікація, яка є додатком №2 від 20.02.2012р. до договору доручення щодо товару - вогнетривкі вироби для кладки доменних печей ШПД 43 №3 у кількості 352 т.

Також, позивачем до суду надано копію додаткової угоди № 1 від 29.12.2011р. до договору доручення від 15.04.2012р. №М02/2011, за якою строк дії договору доручення - до 31.12.2012р., а преамбулу договору викладено у новій редакції, в якій відсутні відомості щодо дії ТОВ «Альфа Омега» за рахунок позивача.

Таким чином, у спірних правовідносинах позивач не мав договірних відносин з «Shadone International Limated», оскільки ТОВ «Альфа Омега» діяв від власного імені. Зобов'язання щодо оплати винагороди за договором доручення від 15.04.2012р. №М02/2011 несе саме ТОВ «Альфа Омега». А зобов'язання щодо відшкодування витрат за договором комісії від 31.03.2009р. №03-07/к виникло між резидентами України - позивачем та ТОВ «Альфа Омега».

Відповідно до ст.1011 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Згідно ст.1018 Цивільного кодексу України, майно, придбане комісіонером за рахунок комітента, є власністю комітента.

Статтею 1020 Цивільного кодексу України передбачено, що комісіонер має право відраховувати належні йому за договором суми з усіх грошових коштів, що надійшли до нього для комітента, якщо інші кредитори комітента не мають переважного перед ним права на задоволення своїх вимог із грошових коштів, що належать комітентові. Це є диспозитивним приписом.

Відповідно до пп. «г» п.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993р. №15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Індивідуальної ліцензії потребують такі операції використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави.

Згідно п.2 ст.1 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», для цілей цього Декрету "валютні операції" це:

- операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України;

- операції пов'язані з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності;

- операції, пов'язані з ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей.

Таким чином, між позивачем та ТОВ «Альфа Омега» здійснено валютну операцію, а саме використано іноземну валюту - долари США як засіб платежу за зобов'язаннями позивача щодо відшкодування витрат комісіонера за договором комісії від 31.03.2009р. №03-07/к (шляхом утримання).

Відповідно до абзацу четвертому пп. «а» пункту 4 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», за яким індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Індивідуальної ліцензії потребують такі операції: вивезення, переказування і пересилання за межі України валютних цінностей, за винятком: платежів у іноземній валюті, що здійснюються резидентами за межі України на виконання зобов'язань у цій валюті перед нерезидентами щодо оплати продукції, послуг, робіт, прав інтелектуальної власності та інших майнових прав, за винятком оплати валютних цінностей та за договорами (страховими полісами, свідоцтвами, сертифікатами) страхування життя.

Суд вважає безпідставним посилання позивача на вказаний законодавчий припис, як виняток який, на думку позивача, розповсюджується на спірні правовідносини, оскільки, як було встановлено відповідачем при проведені перевірки та підтверджено під час судового розгляду справи, позивач не мав договірних правовідносин безпосередньо з нерезидентом України «Shadone International Limated» та, відповідне не несе грошових зобов'язань перед цим нерезидентом.

Суд звертає увагу, на те, що встановлений сторонами порядок здійснення розрахунків за договором комісії не спростовує зобов'язання суб'єктів господарювання додержуватись вимог Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Відповідно до абзацу третього п.2 ст.16 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» встановлено, що до резидентів, нерезидентів, винних у порушенні правил валютного регулювання і валютного контролю, застосовуються такі міри відповідальності (фінансові санкції): за здійснення операцій з валютними цінностями, що потребують одержання ліцензій Національного банку України згідно з пунктом 4 статті 5 цього Декрету, без одержання індивідуальної ліцензії Національного банку України - штраф у сумі, еквівалентній сумі зазначених валютних цінностей, перерахованій у валюту України за обмінним курсом Національного банку України на день здійснення таких операцій.

Оскільки під час перевірки та під час судового розгляду справи не встановлено наявності відповідної ліцензії, суд дійшов до висновку, що відповідач правомірно застосував передбачені вказаним законодавчим приписом фінансові санкції спірним податковим повідомленням-рішенням №0000482201 від 22.08.2013р.

Слід зазначити, що наведені висновки узгоджуються з позицією Національного банку України, яка викидана в листі від 06.10.2000р. №28-113/3704, а саме: операція з утримання комісійної винагороди в іноземній валюті резидентом-посередником із суми, яка надійшла за зовнішньоекономічним контрактом, що передбачає здійснення продажу цим резидентом-посередником нерезиденту товарів (робіт, послуг) за дорученням інших резидентів - суб'єктів господарської діяльності на підставі договорів комісії, доручення, консигнації або агентських угод, можлива лише за умови одержання індивідуальної ліцензії Національного банку України. Таким чином, у випадку утримання резидентом-посередником комісійної винагороди за укладеним між двома резидентами договором комісії, необхідне одержання індивідуальної ліцензії однією із сторін валютної операції відповідно до п. 4 ст. 5 наведеного Декрету.

Також, вказані висновки узгоджуються з позицією Державної податкової адміністрації України, яка викидана в листі від 15.12.2000р. №16711/7/22-2317, а саме: зважаючи на те, що операція утримання комісіонером зазначеної винагороди в іноземній валюті є поточною торговельною операцією, яка містить ознаки валютної, а також те, що комісіонером набувається право власності на зазначену іноземну валюту, яка ним отримана як платіж (комісійна винагорода) за надані послуги, яка використовується в даному випадку як засіб платежу, проведення цієї операції потребує ліцензії відповідно до пп. «г» п. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю». У випадку відсутності індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу учасники договору при здійсненні зазначеної операції несуть відповідальність згідно з вимогами статті 16 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

На підставі викладеного, суд вбачає відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Як вбачається із платіжного доручення №9614 від 26.12.2013р., позивачем сплачено 458,80 грн. судового збору. Позовна заява була надіслана до суд 27.12.2013р., про що свідчить штемпель УКРПОШТИ на поштовому конверті.

Частиною другою ст.4 Закону України «Про судовий збір» ставки судового збору встановлені у таких розмірах: за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру - 2 відсотки розміру майнових вимог, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 4 розмірів мінімальної заробітної плати; за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру - 0,06 розміру мінімальної заробітної плати.

Статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2013 рік» установлено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі з 1 січня 2013р. - 1 147,00 грн.

При цьому ч.3 ст.4 «Про судовий збір» встановлено, що під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.

Таким чином, з позивача повинно бути стягнуто 4 129,20 грн. судового збору ((1147,00х4) - 458,80).

Керуючись ст. ст. 11, 17, 69-72, 86, 87, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

У задоволені адміністративного позову Публічного акціонерного товариства «Часівоярський вогнетривкий комбінат» до Артемівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Донецькій області про скасування податкових повідомлень-рішень - відмовити повністю.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Часівоярський вогнетривкий комбінат» (ідентифікаційний код: 00191773, місцезнаходження: 84551, Донецька область, м. Артемівськ, м. Часів Яр, вул. Комсомольська, б.1) на користь Державного бюджету України (рахунок №31217206784005, отримувач: ГУКСУ у Донецькій області, МФО: 834016, ЄДРПОУ отримувача: 38034015) суму судового збору у розмірі 4 129 (чотири тисячі сто двадцять дев'ять) гривень 20 (двадцять) копійок.

Постанова прийнята у нарадчій кімнаті, вступна та резолютивна частини проголошено у судовому засіданні 06 лютого 2014 року, складання постанови у повному обсязі - 11 лютого 2014 року.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Куденков К.О.