Постанова

від 10.02.2014 по справі 814/4454/13-а

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв.

10 лютого 2014 року Справа № 814/4454/13-а

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Желєзного І.В. секретар судового засідання Ткач Г.С. розглянувши адміністративну справу

за участю представників:

від позивача: ОСОБА_1

від відповідача: Могутов А.М.

за позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_3, (АДРЕСА_1, 54025)

доДержавної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області, (вул. Потьомкінська, 24/2,Миколаїв,54030)

проскасування податкових повідомлень - рішень, ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 (далі по тексту - ФОП, позивач) звернулася до Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів (далі по тексту - ДПІ, контролюючий орган, відповідач) з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 08.07.2013 року №0000091730, яким суб'єкту господарювання визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 35342,50грн. (30688,00грн. - за основним платежем, 4654,50грн. - за штрафними санкціями) та від 08.07.2013 року №0000101730, яким суб'єкту господарювання визначено податкове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в сумі 42427,45грн. (34582,42грн. - за основним платежем, 7845,03грн. - за штрафними санкціями).

Не погоджуючись з підставами прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення (порушення п.177.2, п.177.4 ст.177 Податкового кодексу України, ст.13 Декрету КМУ від 26.12.1992р. №13-92 «Про прибутковий податок з громадян», пп.7.4 п.7.4 ЗУ «Про податок на додану вартість», п.185.1 ст.185, п.187.1 ст.187, п.198.3, п.198.4, п.198.6 ст.198, п.200.1 ст.200, п.201.1 ст.201 ПК України), позивач просив про задоволення позову.

Відповідач позов не визнав, вказавши на наявність в діях позивача складу інкримінованих правопорушень податкового законодавства, що слугувало підставою для прийняття оспорюваних рішень.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні в них фактичні дані, суд дійшов висновку про часткове задоволення заявлених вимог, зважаючи на таке.

В судовому засіданні встановлено, що ДПІ в період з 27.05.2013 по 06.06.2013 проведено документальну планову виїзну перевірку ФОП з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого за період з 01.01.2010 по 31.12.2012, результати якої оформлені відповідним актом від 20.06.2013 за №568/17-208/НОМЕР_1 (далі по тексту - акт).

На підставі висновків перевірки контролюючим органом прийняті податкові повідомлення-рішення: від 08.07.2013 року №0000091730, яким суб'єкту господарювання визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 35342,50грн. (30688,00грн. - за основним платежем, 4 654,50грн. - за штрафними санкціями); від 08.07.2013 року №0000101730, яким суб'єкту господарювання визначено податкове зобов'язання з податку на зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в сумі 42 427,45грн. (34 582,42грн. - за основним платежем, 7845,03грн. - за штрафними санкціями).

Правовим підґрунтям прийняття оспорюваних податкових повідомлень-рішень слугував висновок контролюючого органу про порушення суб'єктом господарювання п.177.2, п.177.4 ст.177 Податкового кодексу України, ст.13 Декрету КМУ від 26.12.1992р. №13-92 «Про прибутковий податок з громадян», пп.7.4 п.7.4 ЗУ «Про податок на додану вартість», п.185.1 ст.185, п.187.1 ст.187, п.198.3, п.198.4, п.198.6 ст.198, п.200.1 ст.200, п.201.1 ст.201 ПК України.

Фактичними підставами для визначення податкових зобов'язань є встановлення, на думку контролюючого органу, порушень податкового законодавства:

в зв'язку з віднесенням до витрат сум вартості пального, запасних частин та на ремонт власного легкового автомобіля, добових на власне відрядження;

в зв'язку з віднесенням до витрат вартості придбаного холодильника та пральної машини, які не використовуються в господарській діяльності;

в зв'язку з віднесення до витрат суми вартості операції з ПП Фірма «Авіста» по безтоварним (на думку контролюючого органу) господарських операцій.

Досліджуючи обставини, з якими закон пов'язує наявність або відсутність в діях суб'єкта господарювання податкового правопорушення, суд виходить з такого.

За твердженнями контролюючого органу порушення податкового законодавства обумовлене віднесенням суб'єктом господарювання до складу витрат суми витрат, які безпосередньо не пов'язані з одержанням доходу, а саме:

2010 рік: 21348,59грн. (без ПДВ) - вартість придбаного пального, запасних частин на власний автомобіль ОСОБА_3, ремонт власного легкового автомобіля;

2011 рік: 45032,03грн. - вартість пального, запасних частин на власний автомобіль позивача, ремонт власного легкового автомобіля, вартість придбаного холодильника та пральної машини, які не використовуються в господарській діяльності (додаток до акта №5); 41666,67грн. - безтоварність господарських операцій між позивачем та ПП Фірма «Авіста» (код ЄДРПОУ 23630790); 21262,08грн. - добові на власне відрядження ОСОБА_3 (додаток до акта №7);

2012 рік: 51594,63грн. - вартість пального, запасних частин на власний автомобіль ОСОБА_3, витрати на ремонт власного легкового автомобіля (додаток до акту №6); 29535,92грн. - добові на власне відрядження ОСОБА_3 (додаток до акту №7).

Визначення суми грошового зобов'язання з ПДВ (податкове повідомлення-рішення №0000091730) проведене контролюючим органом в зв'язку з: віднесенням позивачем до суми податкового кредиту вартості пального, запасних частин на власний автомобіль, ремонт власного легкового автомобіля, вартість придбаного холодильника та пральної машини, які не використовуються в господарській діяльності (основний платіж (ПДВ) - 22354,67грн., штрафна (фінансова) санкція - 4653,50грн., всього - 27008,17грн.); віднесенням до суми податкового кредиту вартості безтоварних, на думку контролюючого органу, операції з ПП Фірма «Авіста» (основний платіж (ПДВ) - 8333,33грн., штрафна (фінансова) санкція - 1грн., всього - 8334,33грн.).

Перевіркою правильності визначення витрат, відображених позивачем в декларації про отримані доходи за 2010 рік, контролюючим органом встановлено завищення суб'єктом господарювання витрат на 21348,59грн. в порушення ст.13 розділу IV Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року №13-92 «Про прибутковий податок з громадян», що потягло заниження ФОП ОСОБА_3 податку на доходи фізичних осіб, за 2010 рік на 3202,29грн..

Аналізом правильності визначення витрат, відображених у декларації про майновий стан і доходи (податкова декларація від 07.02.2012 №86167) за 2011 рік, встановлено їх завищення суб'єктом господарювання на 107960,78грн. в порушення п.177.2, п.177.4 ст.177 ПК України, що потягло заниження ФОП ОСОБА_3 податку на доходи фізичних осіб за 2011 рік на 17587,93грн..

Перевіркою правильності визначення витрат, відображених у декларації про майновий стан і доходи позивача за 2012 рік, встановлено їх завищення на 81130,55грн., що потягло заниження суб'єктом господарювання податку на доходи фізичних осіб за 2012 рік на 13792,20грн..

Визначення суми грошового зобов'язання (податкове повідомлення-рішення №0000101730) з податку на доходи фізичних осіб (далі - ПДФО) проведене контролюючим органом в зв'язку з:

віднесенням до витрат вартості пального, запасних частин на власний автомобіль, ремонт власного легкового автомобіля, вартість придбаного холодильника та пральної машини, які не використовуються в діяльності, а також добових на відрядження (основний платіж (ПДФО) - 27499,09грн., штрафна (фінансова) санкція - 6074,20 грн., всього - 33573,29 грн.); віднесення до витрат суми вартості операції з ПП Фірма «Авіста» (код ЄДРПОУ 23630790), реальність яких не встановлено (основний платіж (ПДФО - 7083,33грн.), штрафна (фінансова) санкція - 1770,83грн., всього - 8854,16 грн.).

Відповідно до ст.13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» оподатковуваним доходом є сукупний чистий дохід, тобто різниця між валовим доходом та документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу. До складу витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходу, належать витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації згідно з Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Згідно пунктів 5.1, 5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно зі ст.325 Цивільного кодексу України право приватної власності на майно належить фізичній особі, а не фізичній особі - суб'єкту господарювання, що не дає можливості вважати майно (основні фонди), яке перебуває у приватній власності фізичної особи, основними фондами суб'єкта господарювання - фізичної особи.

Відповідно до п.177.4 ст.177 розділу IV Податкового кодексу України (далі - ПКУ) до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом ІІІ ПКУ.

Приписами п.138.1 ст.138 розділу III ПКУ визначено, що витрати, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

- витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з п.138.4, п.138.6 - 138.9, п.138.10.2 - 138.10.4 п.138.10, п.138.11 ст.138 ПКУ;

- інших витрат, визначених згідно з п.138.5, п.п.138.10.5, п.п.138.10.6 п.138.10, п.138.11, п.138.12 ст.138, п.140.1 ст.140 і ст.141 ПКУ.

При цьому, перелік витрат на відрядження передбачений пп.140.1.7 п.140.1 ст.140 ПКУ.

Системний аналіз наведених норм вказує на те, що визначальною підставою віднесення тих чи інших витрат підприємства до складу валових витрат є їх використання у господарській діяльності підприємства. Фізична особа-підприємець на загальній системі оподаткування не має права включати до складу витрат витрати з ремонту власного автомобіля, витрати з придбання пального для власного автомобіля, витрати, які понесені ним під час перебування у відрядженні, та витрати на придбання майна, яке безпосередньо не використовується в господарській діяльності (використання якого в господарській діяльності не доведене), оскільки дані витрати не відносяться до операційної діяльності.

Щодо визначення зобов'язань з ПДВ та ПДФО по господарським операціям з ПП Фірма «Авіста», які за твердженням контролюючого органу є безтоварними.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Первинним документом є документ, якій містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно пп.14.1.27 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку.

Приписами п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п.138.4 ст.138 Податкового кодексу України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Пунктом 138.6 ст.138 Податкового кодексу України визначено, що собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і - витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

Відповідно до п.138.8 ст.138 Податкового кодексу України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загально виробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Згідно з п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України не включаються до валових витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Приписами п.180.1 ст.180 Податкового кодексу України визначено, що платник податку - будь-яка особа, що зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку. Платник податку самостійно відповідає за своєчасність та повноту нарахування та сплати податку. Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: дата зарахування коштів від покупця на банківський рахунок платника податків; дата відвантаження товарів покупцю (п. 187.1 ст. 187 ПК України).

Відповідно до п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 ст.198 Податкового кодексу України визначено, що «податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, …, та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів».

Відповідно до п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України у разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної. Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними.

Пунктом п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України визначено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.

При цьому дата отримання платником податку товарів, що підтверджено податковою накладною, є датою виникнення права платника податків на віднесення сум податку до податкового кредиту (п. 198 ст. 198 ПК України).

Згідно приписів п.201.10. ст.201 Податкового кодексу України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну після реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Системний аналіз правових норм, які регулюють правовідносини, що є предметом судового дослідження, вказує на те, що для формування платником податків валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість та відшкодування з бюджету податку на додану вартість Закон не передбачає обов'язкової умови фактичного надходження цих сум до бюджету. У разі невиконання контрагентом платника податків зобов'язань по сплаті податку до бюджету негативні наслідки (відповідальність) настають лише для нього. Документом, який підтверджує сплату покупцем податку на додану вартість в ціні товару, зокрема є податкова накладна.

Дані правові норми визначають, що до складу валових витрат, які дають право формувати податковий кредит, можуть бути віднесені витрати, що безпосередньо пов'язані з підготовкою, організацією, веденням виробництва та реалізацією продукції, робіт, послуг, які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності та підтверджені належними та достатніми первинними документами. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Первинним документом є документ, якій містить відомості про реальну господарську операцію та підтверджує її здійснення. Правильність формування платником податків валових витрат та податкового кредиту вимагає наявності зв'язку витрат платника податків на придбання послуг з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних товарів (послуг) саме у контрагента, зазначеного в первинних документах.

Для віднесення відповідних сум до складу валових втрат та податкового кредиту з ПДВ не передбачається умова відслідкування та контролю платником податку (добросовісним набувачем товару, послуг та ін.) реальної сплати цих сум до бюджету контрагентом. Чинним законодавством на сторону в господарському зобов'язанні не покладено обов'язок з'ясування обставин сплати податків та зборів контрагентом.

В судовому засіданні встановлено, що позивачем надані достатні первинні документи, що підтверджують факт реальної поставки на його адресу товарів від ПП «Авіста».

Так, 25.01.2011 між позивачем (покупець) та ПП Фірма «Авіста» (продавець) укладено договір (№25/1) поставки матеріальних цінностей, на виконання якого продавцем поставлено покупцю товарно-матеріальні цінності (труби, охолоджувач випарів та ін.) на суму 50000грн. (в т.ч. ПДВ - 8333,33грн.).

На підтвердження господарських операцій за вказаною угодою позивачем надано податкову накладну №253 від 25.01.2011, видаткову накладну №РН-00000252 від 25.01.2011. Оплату по угоді здійснено в безготівковій формі.

Видані позивачеві контрагентом (ПП Фірма «Авіста») податкові накладні та інші первинні документи відповідають вимогам діючого законодавства і є належним доказом правомірності формування валових витрат та податкового кредиту з ПДВ. На момент видачі податкових накладних постачальник був зареєстрований платником ПДВ, а отже, мав право їх виписувати. В свою чергу, покупець мав правові підстави включити суму ПДВ по таким податковим накладним в податковий кредит. Позивач в повному обсязі задекларував свої податкові зобов'язання з ПДВ та сплатив податки до бюджету.

Таким чином, висновки контролюючого органу про безтоварність господарських операцій базуються на припущеннях, які не доведені належними та допустимими доказами. Позивач надав первинні документи, що стосуються господарських операцій за участю ПП Фірма «Авіста», що фактично підтверджують їх реальне здійснення і досягнення позивачем законної мети - придбання товарів, послуг та робіт для здійснення господарської статутної діяльності, направленої на отримання прибутку.

Інформація контролюючого органу про незнаходженням контрагента за юридичною адресою не є підставою для визнання господарських операцій безтоварними, оскільки чинне законодавство не пов'язує право платника податків на податковий кредит та на формування валових витрат із фактичним знаходженням підприємства-постачальника за юридичною адресою.

Щодо посилання відповідача у акті перевірки на господарські відносини ПП Фірма «Авіста» із підприємствами, з якими позивач не мав жодних стосунків, відповідачем не надано детального аналізу продукції, яка могла б бути поставлена цими підприємствами на адресу безпосередніх контрагентів, а потім і позивачеві. ДПІ не наводить жодного прикладу ідентифікації товарних цінностей, які були предметом господарських операцій між зазначеними підприємства, що унеможливлює встановлення фактів того, що саме ці товарно-матеріальні цінності (послуги) в завершенні цього ланцюга господарських операцій поставлені позивачеві. А тому, позиціонування вказаної обставини як порушення податкового законодавства не ґрунтується на приписах чинного законодавства та є надуманим, а досліджені судом фактичні дані вказують на невмотивованість аргументів контролюючого органу.

Крім того, суб'єкт господарювання (добросовісний учасник угод та господарських операцій) не наділений можливістю контролю (навіть за власною ініціативою) за сплатою податків іншими суб'єктами підприємницької діяльності. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання зі сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, оскільки юридична відповідальність особи має індивідуальний характер (ст.61 Конституції України). Зазначена обставина (недобросовісність учасника угоди в ланцюгу постачання щодо спали податків та зборів) не є підставою для позбавлення платника податку права на формування валових витрат та відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження фактичного здійснення господарських операцій.

Оскільки відповідачем (суб'єктом владних повноважень), на якому в адміністративному судочинстві лежить тягар доказування правомірності своїх дій, не надано спростувань реального характеру здійснюваних позивачем господарських операцій, що були обумовлені діловою метою, доводи ДПІ про безтоварність здійснених господарських операцій з ПП Фірма «Авіста» є бездоказовими.

Враховуючи викладене, податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню в частині податкових зобов'язань, визначених ДПІ в зв'язку з віднесення позивачем до суми витрат вартість господарських операцій з ПП Фірма «Авіста», зокрема:

податкове повідомлення-рішення №0000091730 належить скасувати в частині визначення податкового зобов'язання в сумі 8334,33грн. (8333,33грн. - основний платіж, 1грн. - штрафна санкція);

податкове повідомлення-рішення №0000101730 належить скасувати в частині визначення податкового зобов'язання в сумі 8854,16грн. (7083,33грн. - основний платіж, 1770,83грн. - штрафна санкція).

Вищенаведене в сукупності є підставою для часткового задоволення позову.

Відповідно до ч.1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення частково ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені витрати з Державного бюджету України пропорційно задоволеним вимогам.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 11, 70, 71, 86, 159-163, 167 КАС України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити частково.

Скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області від 08.07.2013 року №0000101730 в частині визначення податкового зобов'язання в сумі 8854 гривень 16 копійок.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області від 08.07.2013року №0000091730 в частині визначення податкового зобов'язання в сумі 8334 гривень 33 копійки.

В іншій частині вимог відмовити.

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) судовий збір в розмірі 434 гривні 63 копійки.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів в порядку ст. 186 КАС України.

Суддя І. В. Желєзний