Постанова

від 29.05.2014 по справі 814/4454/13-а

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 травня 2014 р.м.ОдесаСправа № 814/4454/13-а

Категорія: 8.3.2 Головуючий в 1 інстанції: Желєзний І. В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Романішина В.Л.,

суддів: Димерлія О.О., Єщенка О.В.,

за участю секретаря Фурмана А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в місті Одесі апеляційні скарги Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області, фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2014 року у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області про скасування податкових повідомлень - рішень,

ВСТАНОВИВ:

В жовтні 2013р. ФОП ОСОБА_2 звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області про скасування податкових повідомлень - рішень від 08.07.2013р. №0000091730 та №0000101730.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що висновки податкового органу про заниження позивачем податку на доходи фізичних осіб, що підлягає сплаті (перерахуванню) за період з 01.10.2010р. по 31.12.2012р. в сумі 34582,42 грн. та заниження податку на додану вартість в сумі 30688 грн. є безпідставними, оскільки у позивача наявні всі первинні документи, які підтверджують реальність виконання договорів з ПП «Авіста». В акті перевірки не наведено жодного факту порушення саме позивачем податкового законодавства та не зазначено жодного доказу, який би підтвердив такі порушення. ФОП ОСОБА_2 вважає, що ним виконано всі передбачені законодавством вимоги, необхідні для формування податкового кредиту та валових витрат, а відтак висновки податкового органу є неправомірними та такими, що суперечить вимогам Податкового кодексу України. Витрати на придбання запасних частин та технічне обслуговування автомобіля, задіяного при виконанні будівельних робіт, відповідно до п.4.1.1 ДБН Д.1.1-2000, відносяться до загальновиробничих витрат та включаються до виробничої собівартості будівельно-монтажних робіт, тому висновки податкового органу про завищення валових витрат в 2010-2012р.р. на суму вартості придбаних запасних частин та технічне обслуговування автомобіля є протиправними.

ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області проти позову заперечила, зазначивши, що проведеною перевіркою встановлено, що позивачем безпідставно завищено податковий кредит та безпідставно сформовано валові витрати, які враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток, оскільки позивач мав взаємовідносини з контрагентом, який не виконує свої зобов'язання та здійснює діяльність з порушенням норм податкового законодавства. Також, відповідач зазначив, що фізична особа-підприємець на загальній системі оподаткування не має права включати до складу витрат витрати, які понесені нею під час перебування у відрядженні, так як дані витрати не відносяться до операційної діяльності. Позивачем включено до податкового кредиту суми ПДВ сплачені за придбане паливо та запчастини для власного легкового автомобіля, чим порушено п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість». Оскаржувані податкові повідомлення-рішення відповідач вважає правомірними, вимоги позову - безпідставними та такими, що задоволенню не підлягають. В задоволенні позову відповідач просив відмовити.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 10.02.2014р. позов задоволено частково. Скасовано податкове повідомлення-рішення від 08.07.2013р. №0000101730 в частині визначення податкового зобов'язання в сумі 8854,16 грн. Скасовано податкове повідомлення-рішення від 08.07.2013р. №0000091730 в частині визначення податкового зобов'язання в сумі 8834,33 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції в частині задоволених вимог як таку, що прийнята із порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного з'ясування обставин справи, та прийняти нову постанову, якою позов ФОП ОСОБА_2 залишити без задоволення.

ФОП ОСОБА_2 також подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що постанова суду в частині вимог, які залишено без задоволення, прийнята з порушенням норм права, з неповним з'ясуванням обставин справи. На думку апелянта, суд не надав оцінки належним доказам і первинним документам, що підтверджують витрати та помилковим, арифметично невірним підрахункам відповідача щодо завищення витрат та ПДВ. ФОП ОСОБА_2 просить прийняти нову постанову, якою його позов задовольнити у повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційних скарг, перевіривши матеріали справи колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області не підлягає задоволенню, а скаргу ФОП ОСОБА_2 слід задовольнити з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, відповідно до наказів ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області від 13.05.2013р. №577, від 27.05.2013р. №628 та плану-графіка проведення планових виїзних перевірок суб'єктів господарювання, згідно ст.75, ст.77, п.82.1 ст.82 Податкового кодексу України, у період з 27.05.2013р. по 06.06.2013р. посадовими особами відповідача проведено документальну планову виїзну перевірку дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства ФОП ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) за період з 01.01.2010р. по 31.12.2012р., за результатами якої складено акт перевірки №568/17-208/НОМЕР_1 від 20.06.2013р.

У висновках акту перевірки вказується на порушення позивачем:

- ст.13 Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.1992р. №13-92 «Про прибутковий податок з громадян», п.п.9.12.1 п.9.12 ст.9, п.22.10 ст.22 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», що призвело до завищення валових витрат в 2010 році на суму 21348,59 грн., чим занижено фізичною особою-підприємцем податок на доходи фізичних осіб, що підлягає сплаті до бюджету, за період з 01.01.2010р. по 31.12.2010р. в сумі 3202,29 грн.;

- п.177.2, п.177.4 ст.177 Податкового кодексу України, що призвело до завищення валових витрат в 2011 році на суму 107960,78 грн., чим занижено податок на доходи фізичних осіб, що підлягає сплаті до бюджету, за період з 01.01.2011р. по 31.12.2011р. в сумі 17587,93 грн. та завищення валових витрат в 2012 році в сумі 81130,55 грн., чим занижено податок на доходи фізичних осіб, що підлягає сплаті до бюджету, за період з 01.01.2012р. по 31.12.2012р. в сумі 13792,20 грн.

Всього перевіркою встановлено заниження ФОП ОСОБА_2 податку на доходи фізичних осіб, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету за період з 01.10.2010р. по 31.12.2012р. в сумі 34528,42 грн.;

- п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.185.1 ст.185, п.187.1 ст.187, п.198.3, п.198.4, п.198.6 ст.198, п.200.1 ст.200, п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету в сумі 30688 грн.

Зокрема, згідно акту перевірки порушення податкового законодавства обумовлене віднесенням суб'єктом господарювання до складу витрат суми витрат, які безпосередньо не пов'язані з одержанням доходу, а саме:

2010 рік: 21348,59 грн. (без ПДВ) - вартість придбаного пального, запасних частин на власний автомобіль ОСОБА_2, ремонт власного легкового автомобіля;

2011 рік: 45032,03 грн. - вартість пального, запасних частин на власний автомобіль позивача, ремонт власного легкового автомобіля, вартість придбаного холодильника та пральної машини, які не використовуються в господарській діяльності (додаток до акта №5); 41666,67 грн. - безтоварність господарських операцій між позивачем та ПП «Авіста»; 21262,08 грн. - добові на власне відрядження ОСОБА_2 (додаток до акта №7);

2012 рік: 51594,63 грн. - вартість пального, запасних частин на власний автомобіль ОСОБА_2, витрати на ремонт власного легкового автомобіля (додаток до акту №6); 29535,92 грн. - добові на власне відрядження ОСОБА_2 (додаток до акту №7).

На підставі вказаного акту перевірки 08.07.2013р. ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області прийняла податкові повідомлення рішення: №0000101730, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на доходи фізичних осіб в розмірі 42427,45 грн. (в т.ч. за основним платежем - 34582,42 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 7845,03 грн.) та №0000091730, яким ФОП ОСОБА_2 збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 35342,50 грн. (в т.ч. за основним платежем - 30688 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 4654,50 грн.).

Визначення суми грошового зобов'язання з ПДВ проведене контролюючим органом в зв'язку з: віднесенням позивачем до суми податкового кредиту вартості пального, запасних частин на власний автомобіль, ремонт власного легкового автомобіля, вартість придбаного холодильника та пральної машини, які не використовуються в господарській діяльності (основний платіж (ПДВ) - 22354,67 грн., штрафна (фінансова) санкція - 4653,50 грн., всього - 27008,17 грн.); віднесенням до суми податкового кредиту вартості безтоварних, на думку контролюючого органу, операцій з ПП «Авіста» (основний платіж (ПДВ) - 8333,33 грн., штрафна (фінансова) санкція - 1 грн., всього - 8334,33 грн.).

Визначення суми грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб проведене контролюючим органом в зв'язку з: віднесенням до витрат вартості пального, запасних частин на власний автомобіль, ремонт власного легкового автомобіля, вартість придбаного холодильника та пральної машини, які не використовуються в діяльності, а також добових на відрядження (основний платіж - 27499,09 грн., штрафна (фінансова) санкція - 6074,20 грн., всього - 33573,29 грн.); віднесення до витрат суми вартості операції з ПП «Авіста» реальність яких не встановлено (основний платіж - 7083,33грн.), штрафна (фінансова) санкція - 1770,83 грн., всього - 8854,16 грн.).

Задовольняючи позов ФОП ОСОБА_2 про скасування податкових повідомлень - рішень від 08.07.2013р. №0000091730 та №0000101730 в частині щодо визначення сум грошових зобов'язань за віднесення до валових витрат та до податкового кредиту вартості операцій з ПП «Авіста» суд першої інстанції дійшов висновку, що доводи ДПІ про безтоварність таких господарських операцій є бездоказовими, а наявні у позивача первинні документи фактично підтверджують їх реальне здійснення. Колегія суддів погоджується з таким висновком Миколаївського окружного адміністративного суду.

У відповідності до п.п.14.1.27 п.14.1 ст.14 ПК України витратами є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно п.138.2 ст.138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України не включаються до складу валових витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Дані, наведені в декларації, повинні підтверджуватися первинними документами, даними бухгалтерського обліку і відповідати податковому обліку.

Відповідно до п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно п.198.2 ст.198 Кодексу датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг чи дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.198.3 ст.198 Кодексу податковий кредит звітного періоду складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6 Кодексу не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до ст.201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.

Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом державної податкової служби (п. 201.2 ст.201 ПК України).

Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг (п. 201.4 ст.201 ПК України).

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу (п. 201.6 ст.201 ПК України).

Виходячи зі змісту наведених вище норм законодавства, право на віднесення сум ПДВ, сплачених при придбанні товару, до податкового кредиту виникає у суб'єкта господарювання у разі дотримання ним наступних умов: 1) фактичності придбання такого товару, тобто, реальності відповідної господарської операції; 2) наявності податкових накладних, складених особою, зареєстрованою платником податку, чи митних декларацій на підтвердження придбання такого товару та сплати відповідної суми ПДВ; 3) подальшого використання придбаного товару в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства.

При цьому, згідно з ч.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Як вбачається з матеріалів справи, у перевіряємий період між позивачем (Покупець) та ПП «Авіста» (Продавець) укладено договір поставки матеріальних цінностей №25/1 від 25.01.2011р., на виконання якого Продавцем поставлено Покупцю товарно-матеріальні цінності (труби, охолоджувач випарів та ін.) на суму 50000 грн. (в т.ч. ПДВ - 8333,33грн.). На підтвердження господарських операцій за вказаною угодою позивачем надано податкову накладну №253 від 25.01.2011р., видаткову накладну №РН-00000252 від 25.01.2011р. Оплату по угоді здійснено в безготівковій формі.

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що позивачем належними первинними документами доведено факт виконання зобов'язань за договором, як це передбачено ст.206 ЦК України, з ПП «Авіста». Наявні в матеріалах справи первинні документи містять всі необхідні реквізити, підписані уповноваженими особами, підписи завірені відповідними печатками, тобто відповідають вимогам п. 201.1 та 201.7 ст. 201 Податкового кодексу, що свідчить про реальність господарських операцій.

Слід зазначити, що жодних зауважень з приводу наданих позивачем доказів та первинних документів на обґрунтування відсутності факту виконання позивачем умов господарського договору з контрагентом відповідач ні до суду першої, а ні до суду апеляційної інстанцій не надав.

Сама по собі наявність або відсутність у контрагентів окремих документів, транспортних засобів, нерухомості, земельних ділянок, певної кількості персоналу, не можуть являтися вичерпними ознаками неправомірності вчиненої господарської операції, якщо з інших даних вбачається фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків, у зв'язку з його господарською діяльністю.

Жодна норма податкового законодавства не вимагає від платника податків контролювати законність державної реєстрації, видачі свідоцтва платника ПДВ, сплату до бюджету податків та ведення бухгалтерського та податкового обліку своїх контрагентів. Контроль за дотриманням платниками податків податкового законодавства та своєчасну сплату ними податків здійснює податкова служба.

Оскільки діючим законодавством України передбачена індивідуальна відповідальність, суб'єкт господарювання не може нести відповідальність за порушення податкового законодавства його контрагентом, у разі якщо не доведено про його обізнаність та спрямованість дій на отримання податкової вигоди.

За таких обставин, колегія суддів вважає необґрунтованим висновок відповідача щодо порушення податкового законодавства ФОП ОСОБА_2 по взаємовідносинах з ПП «Авіста» у перевіряємий період, оскільки валові витрати та податковий кредит підтверджений належним чином оформленими первинними документами, правильність оформлення яких не заперечується та не спростовується відповідачем.

З матеріалів справи вбачається, що на момент укладення договору та його виконання контрагент позивача був зареєстрований у встановленому законом порядку та мав право на видачу податкових накладних. Доводів протилежного ні до суду першої, а ні до суду апеляційної інстанції не надано.

Актом перевірки та іншими матеріалами справи не встановлено жодного фактичного порушення саме позивачем вимог законодавства, яким регламентується порядок формування податкового кредиту.

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюванний правочин).

Згідно ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочини, якщо його недійсність установлено законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання судом такого правочину недійсним не вимагається. Нікчемний правочин є недійсним на підставі закону, а тому також не створює інших наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Відповідно до ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами; правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Оскільки встановлено, що договір з контрагентом ПП «Авіста» укладений у письмовій формі, виконання вказаного договору підтверджується первинними документами, тому суд апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстанції, що сторони договору діяли виключно для досягнення економічних результатів та з метою отримання прибутків у відповідності до ст.3 ГК України. Укладений договір відповідає вимогам ст.203 ЦК України, не порушує публічний порядок, не спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, територіальної громади, недійсність такого договору прямо законом не встановлена, а також такий договір судом недійсним не визнавався, а отже є чинним.

Враховуючи відсутність доказів на підтвердження обставин, на які посилається відповідач, вказуючи на нікчемність правочину, укладеного між позивачем та ПП «Авіста», суб'єктивний та оціночний характер доводів, якими це підтверджується, наявність первинних документів та інших доказів на підтвердження товарності зазначеного правочину, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про наявність у позивача об'єктів оподаткування по господарських операціях з вказаним контрагентом у розумінні ст.185, ст.198 Податкового кодексу України.

А відтак, апеляційна скарга ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області задоволенню не підлягає.

Щодо визначення оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями податкових зобов'язань у зв'язку з віднесенням позивачем до валових витрат сум вартості пального, запасних частин на ремонт власного легкового автомобіля, добових на власне відрядження, а також вартості придбаного холодильника та пральної машини, то відмовляючи в задоволенні позову в цій частині суд першої інстанції дійшов висновку, що дані витрати не відносяться до операційної діяльності, а тому позивач не мав права відносити їх вартість до складу валових витрат та податкового кредиту. Колегія суддів не погоджується з таким висновком Миколаївського окружного адміністративного суду. При цьому, суд виходить з наступного.

Відповідно до п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. До складу валових витрат включаються, зокрема, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 вказаного Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до п.5.11 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Відповідно до ст.13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян», п.177.2 ст.177 ПК України оподатковуваним доходом є сукупний чистий дохід, тобто різниця між валовим доходом та документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу. До складу витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходу, належать витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації згідно з Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідно до п.177.4 ст.177 ПК України до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом ІІІ ПК України.

Приписами п.138.1 ст.138 ПК України визначено, що витрати, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

- витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з п.138.4, п.138.6 - 138.9, п.138.10.2 - 138.10.4 п.138.10, п.138.11 ст.138 ПК України;

- інших витрат, визначених згідно з п.138.5, п.п.138.10.5, п.п.138.10.6 п.138.10, п.138.11, п.138.12 ст.138, п.140.1 ст.140 і ст.141 ПК України.

Відповідно до п.138.1.1 п.138.1 ст.138 Кодексу до витрат операційної діяльності включається, зокрема, собівартість виконаних робіт, наданих послуг та інших витрат, які беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 статті 138, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей ПК України, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно п.138.2 ст.138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п.138.8 ст.138 ПК України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів,, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Згідно п.п.138.8.1 п.138.8 ст.138 ПК України до складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого товару, виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат.

Відповідно до п.п.138.8.5 п.138.8 ст.138 ПК України до складу загальновиробничих витрат включаються витрати на охорону праці, техніку безпеки, понесені відповідно до законодавства.

Вартість придбаних паливно-мастильних матеріалів, запасних частин, вартість проведеного ремонту легкового автомобіля, вартість придбаного холодильника та пральної машини підтверджена наявними в матеріалах справи первинними документами, зокрема, чеками, податковими накладними, актами виконаних робіт, накладними.

Доказом використання паливно-мастильних матеріалів в господарській діяльності ФОП ОСОБА_2 є належним чином оформлені подорожні листи, з яких вбачається, що автомобілем ЗАЗ ТГ 699, який належав позивачу, у 2010-2011 роках безпосередньо здійснювалися перевезення матеріалів на об'єкти будівництва, які знаходилися, як в м.Миколаєві так і за його межами.

Колегія суддів вважає, що платником податків підтверджено правомірність включення ним до складу валових витрат, витрат на придбання пального, запасних частин, та витрат на ремонт легкового автомобіля, що виключає підстави для визначення йому податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств за даними операціями, а наявність належно оформлених податкових накладних, відповідно до п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», є підставою для віднесення сплачених в ціні придбання сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту.

Аналізуючи положення п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та п.138.2 ст.138 ПК України слідує висновок, що законодавець у якості єдиної та виключної підстави для не включення до складу валових витрат витрат, понесених платником податку за наслідками здійснення господарських операцій, передбачає повну відсутність розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Інших підстав для не включення понесених витрат до складу валових витрат а ні Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств», а ні ПК України не містить.

Більше того, підтвердженням правильності включення витрат на придбання пального до валових витрат підприємця та врахування податкового кредиту з вартості придбаного пального при визначенні податкових зобов'язань є відображення податковим органом в п.2.7 Акту перевірки правильності нарахування та сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища. Так, в акті перевірки зазначено, що в період з 01.01.2010р. по 31.12.2010р. ФОП ОСОБА_2 був платником збору за забруднення навколишнього природного середовища, при цьому, розрахунки за забруднення навколишнього природного середовища здійснювалися за викиди пересувними джерелами забруднення. Базою оподаткування, при розрахунку викидів пересувними джерелами забруднення, було фактичне використання пального легковим автомобілем ФОП ОСОБА_2, що на думку колегії суддів, підтверджує правомірність включення витрат на придбання пального та запасних частин до складу валових.

Згідно п.140.1 ст.140 ПК України при визначенні об'єкта оподаткування враховуються також витрати подвійного призначення, зокрема, витрати на відрядження.

Так, відповідно до п.п.140.1.7 п.140.1 ст.140 ПК України до складу витрат на відрядження відносяться також витрати, не підтверджені документально, на харчування та фінансування інших власних потреб фізичної особи (добові витрати), понесені у зв'язку з таким відрядженням у межах території України, але не більш як 0,2 розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, в розрахунку за кожен календарний день такого відрядження. Будь-які витрати на відрядження можуть бути включені до складу витрат платника податку за наявності документів, що підтверджують зв'язок такого відрядження з діяльністю такого платника податку.

Відповідно до ДБН Д.1.1-1-2000 відшкодування витрат на відрядження входить до вартості супутніх витрат при визначенні вартості будівельно-монтажних робіт.

Як зазначалося вище, до витрат операційної діяльності включаються витрати основної діяльності, при цьому, витрати основної діяльності, це витрати, пов'язані з виконанням або реалізацією будівельно-монтажних робіт. Підтвердженням виконання будівельно-монтажних робіт є безпосередньо акти приймання виконаних будівельних робіт, підписані та оплачені замовником будівництва. Будівельно-монтажні роботи виконувалися безпосередньо ФОП ОСОБА_2 та найманими працівниками.

Відповідно до п.п.140.1.7 п.140.1 ст.140 ПК України до складу витрат на відрядження відносяться будь-які витрати на відрядження за наявності документів, що підтверджують зв'язок такого відрядження з діяльністю такого платника податку. Підтвердженням зв'язку відрядження фізичної особи-підприємця з операційною діяльністю є включення витрат на відрядження до складу «супутніх витрат» актів приймання виконаних будівельних робіт (КБ-2в), наявність посвідчень на відрядження з відмітками замовника, авансових звітів щодо фактичних витрат та відшкодування всіх витрат замовником.

Варто зазначити, що в статтях 138 - 140 ПК України відсутнє трактування того, що фізична особа-підприємець на загальній системі оподаткування не має право включати до складу витрат витрати, які понесені ним під час перебування у відрядженні.

Однак, п.п.138.12.2 п.138.12 ст.138 ПК України визначено, що до складу інших витрат включаються витрати господарської діяльності, по яких розділом III ПКУ прямо не встановлено обмежень щодо віднесення до складу витрат.

Витрати позивача на відрядження підтверджено наявними в матеріалах справи копіями наказів на відрядження, авансових звітів та розрахунків витрат на відрядження.

Відповідно до ст.19 Закону України «Про охорону праці» фінансування охорони праці здійснюється роботодавцем та відноситься до валових витрат юридичної чи фізичної особи, яка відповідно до законодавства використовує найману працю.

Витрати на охорону праці, техніку безпеки, понесені відповідно до законодавства, згідно із підпунктом «є» підпункту 138.8.5 пункту 138.8 статті 138 ПК України, включаються до складу загальновиробничих витрат.

Апелянтом ФОП ОСОБА_2 доведено, що саме на виконання вимог ст.19 Закону України «Про охорону праці» при здійснені будівельно-монтажних робіт ним було придбано для обладнання санітарно-побутового приміщення холодильник та пральну машину і що зазначенні матеріальні цінності використовувалися ним в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності фізичної особи-підприємця.

На підставі вищевикладеного та враховуючи, що всі понесені витрати на придбання пального, запасних частин, холодильника, пральної машини, на оплату технічного обслуговування легкового автомобіля, а також витрати на відрядження відносяться до операційної діяльності ФОП ОСОБА_2 та були використанні в оподаткованих операціях у межах господарської діяльності, колегія суддів вважає обґрунтованими твердження позивача-апелянта про хибність висновків податкового органу про заниження фізичною особою-підприємцем податкового кредиту в 2010-2012 року та завищення валових витрат.

Слід також зазначити, що в акті перевірки ревізорами відповідача здійснено ряд арифметичних помилок щодо завищення позивачем валових витрат та ПДВ. Зокрема, при визначені завищення податкового кредиту в 2011 році відповідачем до податкового кредиту ФОП ОСОБА_2 за листопад 2011 року включено податковий кредит на придбання пального у ТОВ «ГЕЛІОС ОІЛ» на загальну суму ПДВ 186,82 грн., при цьому, як вбачається з матеріалів справи, зазначений податковий кредит ФОП ОСОБА_2 не включав до складу податкової декларації за листопад 2011 року. При визначені завищення податкового кредиту в 2012 році ДПІ до податкового кредиту за червень 2012 року ФОП ОСОБА_2 включено податковий кредит на придбання пального у ПП «Автопетроліум» на загальну суму ПДВ - 85,61 грн., при цьому, зазначені чеки на придбання пального входять до податкової накладної №29 від 30.06.2012р. на суму 428,08 грн. (ПДВ - 85,61 грн.), що свідчить про те, що інспекторами двічі враховано ті ж самі суми ПДВ. Така ж ситуація, склалася із чеками на загальну суму придбаного у ПП ««Автопетроліум» пального 865,13 грн. (ПДВ - 173,03 грн.), так як зазначене пальне входить до складу податкової накладної від 31.05.2012р. №211 і ПДВ в сумі 173,03 грн. включено до податкової накладної за травень 2012 року лише один раз.

Також, у Додатку №7 «Перелік витрат ФОП ОСОБА_2 на відрядження» інспекторами допущено помилку щодо визначення суми витрат на відрядження за 2012 рік. Так, з матеріалів справи вбачається, що у квітні 2012 року ФОП ОСОБА_2 знаходився у відрядженні 12 днів і витрати на відрядження склали 2575,20 грн., а не 4721,20 грн., як зазначено у Додатку №7. Підтвердженням зазначеного є наявні в матеріалах справи копії розрахунку витрат на відрядження за квітень 2012 року, авансового звіту ФОП ОСОБА_2 №4, платіжних відомостей на виплату витрат на відрядження за квітень 2012 року .

Такі арифметичні помилки є непоодинокими в акті перевірки. З матеріалів справи вбачається, що при подані заперечень на Акт перевірки позивачем вказувалось на такі помилки, однак податковим органом це до уваги взято не було. Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції представник ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області не зміг надати пояснень щодо цих обставин, попри те, що ч.2 ст.71 КАС України обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого рішення лежить на суб'єкті владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.

На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області не доведено наявності зафіксованих актом перевірки порушень ФОП ОСОБА_2 вимог податкового законодавства, а тому прийнятті на підставі такого акту перевірки податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Згідно п.1, п.4 ч.1 ст.202 КАС України підставами для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Керуючись ст. ст. 185, 195, 196, 198 ч.1 п.3, 202 ч.1 п.1, п.4, 205, 207 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 задовольнити.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2014 року скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 задовольнити.

Скасувати податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області від 08 липня 2013 року №0000091730 та №0000101730.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів.

Повний текст постанови виготовлено 30.05.2014р.

Головуючий суддя Романішин В.Л.

Судді Димерлій О.О.

Єщенко О.В.