Рішення

від 10.02.2014 по справі 910/17929/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/17929/13 10.02.14

За позовом заступника прокурора Голосіївського району м. Києва

до 1) приватного підприємства "Тітан парк сервіс"

2) Голосіївської районної в м. Києві ради

про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, визнання відсутності

права користування та повернення земельної ділянки

Суддя (головуючий) Удалова О.Г.

Суддя Баранов Д.О.

Суддя Івченко А.М.

за участю представників сторін:

від позивача Діброва В.С. (посвідчення)

від відповідача-1 Бойко Д.М. (за довіреністю)

від відповідача-2 не з'явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду м. Києва надійшла позовна заява заступника прокурора Голосіївського району м. Києва (далі - позивач) до приватного підприємства "Тітан парк сервіс" (далі - відповідач 1) та Голосіївської районної в м. Києві ради (далі - відповідач 2) про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, визнання відсутності права користування та повернення земельної ділянки.

Позовні вимоги мотивовані наступними обставинами. 2910.2010 р. між відповідачем 1 та відповідачем 2 було укладено договір оренди земельної ділянки в„– 396 (далі - Договір), згідно з умовами якого відповідач 2, на підставі Рішення Голосіївської районної в м. Києві ради «Про продовження дії договорів оренди земельних ділянок для експлуатації існуючих малих архітектурних форм» № 41/12 від 19.10.2010 р. (далі - Рішення) передав, а відповідач 1 прийняв у строкове платне користування земельну ділянку, розташовану за адресою: м. Київ, пров. Лабораторний, 28-30 (далі - земельна ділянка).

Проте, постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 11.10.2011 р., винесеною у справі № 2а-1956/11, Рішення визнано незаконним та скасовано, оскільки на момент прийняття останнього відповідач 2 не був наділений відповідними повноваженнями для передачі в оренду земельної ділянки.

Крім того, позивач зазначає, що зміст Договору суперечить чинному законодавству України, оскільки не містить істотних умов щодо площі та розміру земельної ділянки, що є підставою для визнання цього Договору недійсним.

У зв'язку з вищевикладеним, зважаючи на порушення інтересів держави, позивач звернувся до суду, просив визнати недійсним договір оренди земельної ділянки в„– 396 від 29.10.2010 р., укладений між відповідачами; визнати відсутність у відповідача 1 права користування земельною ділянкою, розташованою за адресою: м. Київ, пров. Лабораторний 28-30; зобов'язати відповідача 1 повернути земельну ділянку, розташовану за адресою: м. Київ, пров. Лабораторний 28-30, територіальній громаді міста в особі Київської міської ради.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 19.09.2013 р. було порушено провадження у справі та призначено її до розгляду 10.10.2013 р.

10.10.2013 р. представник прокуратури через загальний відділ суду направив клопотання про долучення до матеріалів справи документів, у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

Представник відповідача 1 у судовому засідання проти задоволення позову заперечив.

Представник відповідача 2 в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив, витребуваних ухвалою суду документів не надав.

Розгляд справи, на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, було відкладено на 05.11.2013 р.

23.10.2013 р. представник позивача через загальний відділ суду направив клопотання про долучення до матеріалів справи документів.

30.10.2013 р. представник відповідача 1 через загальний відділ суду надав з супровідним листом б/н від 30.10.2013 р. документи на вимогу ухвали суду від 19.09.2013 р., а також відзив на позовну заяву, які були долучені до матеріалів справи.

05.11.2013 р. представник відповідача 1 через загальний відділ суду направив клопотання про відкладення розгляду справи.

Представник прокуратури в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі. Крім цього, позивач заявив клопотання про продовження строку розгляду спору, яке задоволено судом на підставі ч. 3 ст. 69 Господарського процесуального кодексу України.

Представники відповідачів 1 та 2 у судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, про причини неявки суд не повідомили.

Розгляд справи, на підставі ч. ч. 1, 3 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, було відкладено на 19.11.2013 р.

19.11.2013 р представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача 1 проти позову заперечував, просив суд у його задоволенні відмовити.

Представник відповідача 2 у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив, витребуваних ухвалою суду документів не надав.

Розгляд справи, на підставі ч.ч. 1, 3 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, було відкладено на 26.11.2013 р.

26.11.2013 р. представник позивача через загальний відділ суду направив письмові пояснення на відзив, які були долучені до матеріалів справи. У судовому засіданні заявлені вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача 1 у судовому засіданні проти позову заперечував.

Представник відповідача 2 у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив, витребуваних ухвалою суду документів не надав.

Враховуючи складність спірних правовідносин, суд ухвалив подальший розгляд справи здійснювати колегіально.

Ухвалою суду від 26.11.2013 р., на підставі розпорядження голови Господарського суду міста Києва б/н від 26.11.2013 р., справу прийнято до провадження колегією суддів у складі: Удалова О.Г. (головуючий), Баранов Д.О. та Івченко А.М., та призначено її до розгляду на 09.01.2014 р.

11.12.2013 р. представник позивача через загальний відділ суду направив письмові додаткові пояснення, які були долучені до матеріалів справи.

18.12.2013 р. від представника позивача через загальний відділ суду надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи документів.

08.01.2014 р. представник відповідача 1 через загальний відділ суду направив клопотання про відкладення розгляду справи, яке задоволенню судом, а також письмові пояснення, які були долучені до матеріалів справи.

09.01.2014 р. представник позивача через загальний відділ суду направив клопотання про долучення до матеріалів справи документів.

Представники відповідачів 1 та 2 у судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, про причини неявки суд не повідомили.

Розгляд справи, на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, було відкладено на 22.01.2014 р.

22.01.2014 р. представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав. Крім цього, заявив клопотання про продовження строку розгляду спору, яке задоволено судом, на підставі ч. 3 ст. 69 Господарського процесуального кодексу України.

Представники відповідачів 1 та 2 у судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, про причини неявки суд не повідомили, вимоги ухвали суду від 09.01.2014 р. не виконали.

Розгляд справи, на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, було відкладено на 10.02.2014 р.

10.02.2014 р. представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача 1 проти позову заперечував, просив суд у його задоволенні відмовити.

30.10.2013 р. та 08.01.2014 р. представник відповідача 1 направив через загальний відділ суду відзив на позовну заяву та письмові пояснення відповідно, у яких вказував, що договір оренди земельної ділянки слід вважати неукладеним, оскільки сторони не дійшли згоди щодо усіх істотних умов договору. У зв'язку з тим, що неукладений договір не можна визнати недійсним, просив суд відмовити у задоволені вимог позивача. Крім того, у відзиві та поясненнях було зазначено, що відповідач 1 не використовує земельну ділянку, передану йому на підставі спірного договору. Також представник відповідача 1 зазначив у письмових поясненнях про те, що у позивача відсутні повноваження на пред'явлення позову вказаного змісту.

Представник відповідача 2 у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача 1, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд встановив:

19.10.2010 р. Голосіївською районною в м. Києві радою було прийнято рішення «Про продовження дії договорів оренди земельних ділянок для експлуатації існуючих малих архітектурних форм» № 41/12 (далі - Рішення).

Відповідно до п. 63 Рішення приватному підприємству «Тітан парк сервіс» (далі - відповідач 1) було надано дозвіл на облаштування тимчасових майданчиків для надання населенню послуг з паркування, зокрема за адресою: пров. Лабораторний, 28-30.

29.10.2010 р. між відповідачем 1 та відповідачем 2 був укладений договір оренди земельної ділянки в„– 396 (далі - Договір), згідно з умовами якого відповідач 2 на підставі вищевказаного Рішення передав, а відповідач 1 прийняв у строкове платне користування земельну ділянку, розташовану за адресою: м. Київ, пров. Лабораторний, 28-30 (далі - земельна ділянка).

Відповідач 2 фактично передав відповідачу 1 земельну ділянку, що підтверджується актом прийому-передачі земельної ділянки від 30.10.2010 р., копія якого долучена до матеріалів справи.

Постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 11.10.2011 р. у справі № 2а-1956/11 Рішення визнано незаконним та скасовано, оскільки на момент прийняття останнього відповідач 2 не був наділений відповідними повноваженнями для передачі в оренду земельної ділянки.

Крім того, прокурор зазначив, що зміст договору суперечить чинному законодавству України, оскільки не містить істотних умов щодо площі та розміру земельної ділянки, що є підставою для визнання цього договору недійсним.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про прокуратуру», Прокуратура України становить єдину систему, на яку відповідно до Конституції України та цього Закону покладається зокрема функція представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

Згідно з ч. 1 ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру», представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом.

Підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави (ч. 3 цієї статті).

Частиною 5 ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру» встановлено, що за наявності підстав, передбачених частинами другою - четвертою цієї статті, з метою представництва громадянина або держави прокурор, зокрема, має право в порядку, передбаченому процесуальним законом звертатися до суду з позовами (заявами, поданнями).

Відповідно до п. 2.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» № 11 від 29.05.2013 р., якщо чинне законодавство прямо не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, господарському суду для вирішення питання про прийняття позовної заяви слід керуватися правилами статей 1 і 2 ГПК.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд порушує справи, зокрема, за позовними заявами прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що позивач (заступник прокурора) згідно з чинним законодавством України володіє необхідним обсягом повноважень для звернення до суду з даним позовом.

У поясненнях, відібраних прокуратурою Голосіївського району м. Києва у Астахова І.Є., копія яких долучена до матеріалів справи, останній зазначає, що перебуває на посаді директора приватного підприємства «Тітан парк сервіс» (відповідач 1), яке, в свою чергу, використовує земельну ділянку, розташовану по пров. Лабораторний 28-30 у Голосіївському районі м. Києва на підставі договору оренди земельної ділянки в„– 396 від 29.10.2010 р, укладеного на підставі рішення Голосіївської районної у м. Києві ради. Згідно з умовами вказаного договору підприємству надано в короткострокову оренду земельну ділянку для облаштування тимчасового майданчика для надання населенню послуг з паркування за вказаною адресою. Станом на сьогодні вказана ділянка огороджена парканом із сітки-рабиці, також на ній розташована ТС (МАФ) - будка для розміщення охорони.

Крім того, головним спеціалістом відділу контролю управління по контролю за використанням та моніторингу земель Департаменту земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації за результатами проведеної перевірки був складений акт обстеження земельної ділянки № 948/01 від 25.11.2013 р.

У вищевказаному акті, зокрема, було зазначено, що земельна ділянка за адресою: вул. Лабораторна, 28-30 у Голосіївському районі м. Києва рішенням Голосіївської районної у м. Києві ради від 19.10.2010 р. № 41/12 надана приватному підприємству «Тітан парк сервіс» (відповідач 1) в оренду на три роки для облаштування тимчасового майданчику для надання населенню послуг з паркування. На час проведення обстеження встановлено, що земельна ділянка частково огороджена декоративним металевим парканом, на ділянці орієнтовною площею 0,09 га, розміщено автомобілі та встановлено тимчасову споруду (МАФ), у якій розміщено охорону автостоянки.

На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку про те, що відповідач 1 фактично використовує земельну ділянку, розташовану за адресою: м. Київ, пров. Лабораторний, 28-30, шляхом облаштування тимчасового майданчика для надання населенню послуг з паркування.

Відповідно до п. 2.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» № 11 від 29.05.2013 р., не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено (договір, який не укладено). Зокрема, не вважаються вчиненими правочини (укладеними господарські договори), в яких (за якими) відсутні передбачені законом умови, необхідні для їх укладення (не досягнуто згоди за всіма істотними для даного правочину умовами).

Водночас господарським судам необхідно враховувати таке. Визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами. Отже, якщо дії сторін свідчать про те, що оспорюваний договір фактично було укладено, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності його вимогам закону.

Так, за договором оренди земельної ділянки відповідач 2 зобов'язувався передати відповідачу 1 земельну ділянку в строкове користування, а відповідач 1 зобов'язувався сплачувати орендну плату за користування земельною ділянкою.

Відповідач 2 передав відповідачу 1 земельну ділянку, що підтверджується актом прийому-передачі земельної ділянки від 30.10.2010 р., копія якого долучена до матеріалів справи. Відповідач 1 сплачував орендну плату, що підтверджується платіжним дорученням № 56 від 11.10.2013 р. та листом Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві «Про надання інформації щодо зарахування коштів» № 06-08/8-49 від 03.01.2013 р., копії яких долучені до матеріалів справи. Судом також вже встановлений факт дійсного використання земельної ділянки відповідачем 1.

Таким чином, відповідачі виконували зобов'язання, взяті на себе згідно з умовами договору оренди земельної ділянки в„– 396 від 29.10.2010 р., та користувались правами, наданими їм вказаним договором, тобто вчинили дії на виконання договору, які свідчать про те, що оспорюваний договір фактично було укладено.

Крім того, частиною другою статті 15 Закону України «Про оренду землі» прямо передбачено, що відсутність у договорі тієї чи іншої істотної умови (умов) свідчить про його недійсність, а не про його неукладеність.

Частиною 1 ст. 283 Господарського кодексу України встановлено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч. 6 цієї статті).

Згідно з ч. 2 ст. 792 Цивільного кодексу України, відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 93 Земельного кодексу України, право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (ст. 13 Закону України «Про оренду землі»).

Частиною 7 ст. 93 Земельного кодексу України, орендодавцями земельних ділянок є їх власники або уповноважені ними особи.

Згідно з ч. 2 ст. 4 Закону України «Про оренду землі», орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, є сільські, селищні, міські ради в межах повноважень, визначених законом.

Отже, чинним законодавством України встановлено, що право передання земельної ділянки в оренду належить виключно її власнику або особі, уповноваженій ним.

Голосіївським районним судом м. Києва у постанові від 11.10.2011 р. по справі № 2а-1956/11, що набрала законної сили 25.10.2011 р., було встановлено, що на момент прийняття рішення від 19.10.2010 р. № 41/12 Голосіївська районна в м. Києві рада (відповідач 2) не була наділена відповідними повноваженнями для передачі в оренду земельних ділянок та продовження терміну дії оренди земельних ділянок, оскільки відповідні рішення, якими їй такі повноваження були надані, було скасовано.

Частиною 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, цього Кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з ч. 2 ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, які були встановлені постановою, що набрала законної сили, в одній адміністративній справі не можуть оспорюватися в іншій судовій справі за участю тих самих сторін.

Таким чином, той факт, що відповідач 2 на момент укладення договору оренди земельної ділянки з відповідачем 1 не був повноважним представником або власником земельної ділянки, переданої за вказаним договором, і, відповідно, не мав права передавати її в оренду, є встановленим і не потребує повторного доведення. Отже, сторонами договору оренди земельної ділянки були порушені вимоги ст. 4 Закону України «Про оренду землі».

Частиною 2 ст. 15 Закону України «Про оренду землі» встановлено, що відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

Крім того, ч. 1 ст. 124 Земельного кодексу України встановлено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

З постанови Голосіївського районного суду м. Києва від 11.10.2011 р. у справі № 2а-1956/11, що набрала законної сили 25.10.2011 р., вбачається, що рішення Голосіївської районної в м. Києві ради «Про продовження дії договорів оренди земельних ділянок для експлуатації існуючих малих архітектурних форм» № 41/12 від 19.10.2010 р., яке було підставою для укладення договору оренди земельної ділянки, визнано незаконним та скасовано.

Представник відповідача 1 інших рішень уповноважених органів, на підставі яких відповідачу 1 було б надано право орендувати земельну ділянку, розташовану за адресою: м. Київ, пров. Лабораторний, 28-30, суду не надав.

Враховуючи відсутність відповідного рішення уповноваженого органу, встановлений законодавством порядок передання земельних ділянок, що перебувають у держаній або комунальній власності, в оренду відповідачами був порушений.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону України «Про оренду землі» (в редакції, що була чинною на момент укладення договору), істотними умовами договору оренди землі є, зокрема, об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки)

З договору оренди земельної ділянки в„– 396 від 29.10.2010 р. вбачається, що сторони, в порушення вимог вищевказаного закону, не вказали конкретний розмір земельної ділянки або її площу, тому зміст договору оренди земельної ділянки суперечить вимогам закону.

Згідно з ч. 2 ст. 15 Закону України «Про оренду землі», відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

Частиною 1 ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє (ч. 3 цієї статті).

Із змісту договору оренди земельної ділянки випливає, що зобов'язання за оспорюваним договором може бути припинено лише на майбутнє, оскільки неможливо повернути вже здійснене користування земельною ділянкою.

Пунктом 3.1 Договору передбачено, що договір укладено на строк 3 (три) роки.

Відповідно до ч. 1 ст. 252 Цивільного кодексу України, строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Згідно з ч. 1 ст. 254 Цивільного кодексу України, строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку.

Таким чином, строк дії оспорюваного договору, укладеного 29.10.2010 р., закінчився 29.10.2013 р.

Разом з тим, частиною 1 ст. 215 Цивільного кодексу України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Таким чином, норми Цивільного кодексу України не містять будь-яких застережень щодо неможливості визнання недійсним правочину, строк (термін) дії якого закінчився.

Крім того, відповідно до п. 2.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» № 11 від 29.05.2013 р., не перешкоджає поданню позову про визнання правочину недійсним закінчення строку (терміну) дії оспорюваного правочину до моменту подання позову.

З огляду на вищевикладене, суд вважає, що вимоги позивача щодо визнання договору оренди земельної ділянки недійсним є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Позивачем також були заявлені вимоги щодо визнання відсутності у відповідача 1 права користуватись земельною ділянкою та зобов'язання відповідача 1 повернути земельну ділянку територіальній громаді міста в особі Київської міської ради.

Враховуючи те, що право відповідача 1 на користування земельною ділянкою виникло на підставі договору оренди земельної ділянки, а вимога про зобов'язання відповідача повернути земельну ділянку є похідною від вимоги про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним, суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача про зобов'язання відповідача 1 повернути земельну ділянку та визнання відсутності у відповідача 1 права користуватись нею також підлягають задоволенню судом.

Відповідно до ч. 3 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. З відповідача підлягає стягненню судовий збір до Державного бюджету України за три вимоги немайнового характеру за ставкою, встановленою на час звернення з позовом до суду.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов заступника прокурора Голосіївського району м. Києва до приватного підприємства "Тітан парк сервіс" та Голосіївської районної в м. Києві ради про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, визнання відсутності права користування та повернення земельної ділянки задовольнити.

Визнати недійсним договір оренди земельної ділянки в„– 396 від 29.10.2010 р., укладений між Голосіївською районною в м. Києві радою та приватним підприємством "Тітан парк сервіс".

Визнати відсутність у приватного підприємства "Тітан парк сервіс" (03164, м. Київ, Святошинський р-н, вул. Олевська, 3, код 36476071) права користування земельною ділянкою, розташованою за адресою: м. Київ, пров. Лабораторний 28-30.

Зобов'язати приватне підприємство "Тітан парк сервіс" (03164, м. Київ, Святошинський р-н, вул. Олевська, 3, код 36476071) повернути Київській міській раді (01044, м. Київ вул. Хрещатик, 36) земельну ділянку, розташовану за адресою: м. Київ, пров. Лабораторний 28-30.

Стягнути з приватного підприємства "Тітан парк сервіс" (03164, м. Київ, Святошинський р-н, вул. Олевська, 3, код 36476071) до Державного бюджету України 3 441 (три тисячі чотириста сорок одну) грн. 00 коп. витрат на сплату судового збору.

Повне рішення складено 14.02.2014 р.

Суддя О.Г. Удалова (головуючий)

Суддя Д.О. Баранов

Суддя А.М. Івченко