Рішення

від 04.02.2014 по справі 914/3991/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.02.2014 р. Справа № 914/3991/13

Господарський суд Львівської області у складі судді Р.Матвіїва, при секретарі судового засідання Н.Фартушку, розглянув матеріали

за позовом: Приватного акціонерного товариства «Україна Футбол Інтернешнл», м. Київ;

до відповідача: Публічного акціонерного товариства «Львівський холодокомбінат», м. Львів;

про: розірвання договору та стягнення 310 835 грн. 63 коп.

У судовому засіданні взяли участь представники:

позивача: не з'явився;

відповідача: Барбадин-Дунець Н.М. - представник на підставі довіреності № 1874 від 11.07.2013 року.

Обставини розгляду справи. Ухвалою господарського суду Львівської області від 23.10.2013 року прийнято до розгляду позовну заяву та порушено провадження у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Україна Футбол Інтернешнл» до Публічного акціонерного товариства «Львівський холодокомбінат» про розірвання договору та стягнення 310 835 грн. 63 коп. Розгляд справи призначено на 06.11.2013 року.

У судовому засіданні 06.11.2013 року представник позивача позовні вимоги підтримав, подав платіжне доручення про сплату судового збору за немайнову вимогу. Судом відкладено розгляд справи на 26.11.2013 року.

У судовому засіданні 26.11.2013 року представник позивача позовні вимоги підтримав, подав клопотання про приєднання документів до матеріалів справи. Забезпечуючи сторонам можливість подати додаткові докази по справі, судом оголошено перерву в судовому засіданні до 17.12.2013 року.

У судовому засіданні 17.12.2013 року представник позивача позовні вимоги підтримав. Представник відповідача проти позовних вимог заперечив, подав письмові пояснення по справі. Судом оголошено перерву в судовому засіданні до 23.01.2014 року.

У судовому засіданні 23.01.2014 року представник позивача позовні вимоги підтримав повністю. Представник відповідача проти позовних вимог частково заперечив, подав клопотання про продовження строку розгляду справи з метою забезпечення можливості укладення мирової угоди між сторонами. Судом задоволено клопотання про продовження строку розгляду справи та відкладено розгляд справи на 04.02.2014 року.

У судове засідання 04.02.2014 року позивач явки представника не забезпечив, додаткових доказів, клопотань не подавав. Представник відповідача в судове засідання з'явився, позовні вимоги заперечив частково, просив відмовити в задоволенні позову в частині, вказаній у раніше поданих письмових поясненнях від 09.12.2013 року.

Від фіксації судового процесу технічними засобами представники сторін відмовилися.

Представникам сторін, що брали участь у судових засіданнях, роз'яснено зміст ст. ст. 20, 22 Господарського процесуального кодексу України щодо їхніх прав та обов'язків, зокрема про право заявляти відводи судді.

У судовому засіданні 04.02.2014 року судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть спору. Спір між сторонами виник у зв'язку з невиконанням відповідачем умов договірних зобов'язань. Приватне акціонерне товариство «Україна Футбол Інтернешнл» (надалі по тексту рішення - позивач, ліцензіар згідно з договором) звернулося до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Львівський холодокомбінат» (надалі по тексту рішення - відповідач, ліцензіат згідно з договором) про розірвання договору та стягнення 310 835 грн. 63 коп., з яких 300 000 грн. сума основного боргу, 10 835 грн. 63 коп. - пеня. Одночасно з вимогою про стягнення заборгованості позивач просить розірвати ліцензійний договір.

Підставою заявлених вимог позивач вважає порушення умов ліцензійного договору, згідно з яким позивачем надавався дозвіл відповідачу на використання фотографічного твору та торговельної марки. Відповідно до ліцензійного договору та додаткової угоди до нього відповідач зобов'язався сплатити ліцензіару за 2012 рік роялті у сумі 300 000 грн. згідно з графіком, визначеним ліцензійним договором. Проте, незважаючи на настання термінів здійснення оплати та надіслання позивачем претензій щодо наявності заборгованості, відповідачем взятих на себе зобов'язань не виконано.

Представник відповідача заперечив позовні вимоги частково, про що подав письмові пояснення від 09.12.2013 року, в яких зазначив, що визнає позов в частині оплати рекламних послуг загальною вартістю 50 000 грн. 00 коп., пропорційно до обсягу фактично наданих рекламних послуг, що становить 27 777 грн. 78 коп. Решту позовних вимог представник відповідача заперечив, вказавши, що у позивача немає підстав вимагати оплати роялті за користування об'єктами інтелектуальної власності, оскільки всупереч вимогам п. 3.4 ліцензійного договору № 13 від 22.03.2013 року та п. 2 додаткової угоди №1 від 01.03.2013 року, позивач не виконав свої зобов'язання перед відповідачем та не передав фото Національної збірної України та знак для товарів і послуг згідно з актом приймання-передачі. Представник відповідача також зазначив, що позивачем не було виставлено рахунки фактури на оплату роялті, як цього вимагає ліцензійний договір.

У процесі розгляду справи суд встановив наступне. 22 березня 2012 року сторони уклали ліцензійний договір № 13 (надалі по тексту рішення - договір). Відповідно до п.1.2 договору ліцензіар (позивач) надавав ліцензіатові (відповідачу) дозвіл на використання фотографічного твору та торгівельної марки (знаку для товарів і послуг) - ліцензію при виробництві та (або) розповсюдженні товарів, що визначені у п.1.7 договору, в порядку та на умовах, визначених у договорі.

Відповідно до п. 1.3 договору, примірник фото та зображення знака міститься в додатку до цього договору і є його невід'ємною частиною. Відповідно до п. 1.7 договору невиключна ліцензія за цим договором надається ліцензіатові (відповідачу) для використання при виробництві та розповсюдженні ним продукції - морозива.

У п. 1.8 договору вказано, що під використанням ліцензіатом (відповідачем) знака та фото розуміється нанесення його на товар - морозиво, упаковку, в якій міститься такий товар, етикетку, нашивку, бирку чи інший прикріплений до товару предмет, зберігання такого товару із зазначеним нанесенням знака з метою пропонування для продажу, продаж. У 2013 році відповідно до п. 1.10 термін дії ліцензії встановлювався з 01 травня по 30 серпня 2013 року.

Між позивачем та відповідачем для регулювання правовідносин у 2013 році також було укладено додаткову угоду №1 до ліцензійного договору № 13 від 22 березня 2012 року. Відповідно до умов цієї додаткової угоди, у п. 1.11 ліцензійного договору було внесено зміни, а саме встановлено, що ліцензіар надає ліцензіату додаткові права, а саме щодо проведення рекламних заходів під час проведення наступних заходів: під час міжнародного турніру імені В.М. Баннікова та імені В.В. Лобановського; під час проведення дитячо-юнацького заходу, присвяченого Дню масового футболу УЄФА в Україні; під час проведення домашніх матчів за участю Національної Збірної команди України з футболу впродовж 2013 року.

Додатковою угодою №1 до ліцензійного договору сторони погодили, що ліцензіат за право використання знаку та фото відповідно до умов договору на підставі рахунків фактур ліцензіара сплатить ліцензіару роялті у 2013 році у розмірі 250 000 грн. 00 коп. наступним чином: до 31 травня 2013 року - 50 000 грн. 00 коп.; до 30 червня 2013 року - 100 000 грн. 00 коп.; до 31 липня 2013 року - 100 000 грн. 00 коп.

У абз. 2 п. 3.1 додаткової угоди №1 від 01 березня 2013 року до ліцензійного договору встановлено, що за додаткові права та послуги у відповідності до п. 1.11 ліцензіат до 31 травня 2013 року на підставі рахунку-фактури ліцензіара сплатить ліцензіару суму 50 000 грн. 00 коп.

Додатковою угодою №1 від 01 березня 2013 року було встановлено обов'язок ліцензіара надати ліцензіату оновлено фото Національної збірної, яке повинне було використовуватись відповідно до умов ліцензійного договору (п. 1.11.2).

Відповідно до п. 3.4 ліцензійного договору підтвердженням передачі права на використання знаку та фото є акт приймання-передачі прав. Акт повинен містити підписи уповноважених осіб сторін та відбитки їх печаток.

З метою врегулювання спору позивач надіслав відповідачу претензію № 1 від 15.08.2013 року, копія якої разом з квитанцією про її відправлення від 15.08.2013 року знаходяться в матеріалах справи, якою вимагав сплатити наявну заборгованість, однак належної відповіді від боржника не отримав, що стало підставою для вирішення спору в судовому порядку.

Дослідивши представлені суду докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд вважає позовні вимоги підставними, обґрунтованими і такими, що підлягають до часткового задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори.

Як встановлено судом вище, між сторонами виникли взаємні права та обов'язки на підставі укладеного Ліцензійного договору №13 від 22.03.2012 року.

За своєю правовою природою даний договір, враховуючи додаткову угоду №1 від 01.03.2013 року, належить до договорів змішаного типу, що містить в собі елементи договору про надання послуг та елементи ліцензійного договору на право використання об'єктів інтелектуальної власності, укладення та виконання яких регулюється зокрема нормами Цивільного кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 164 Господарського кодексу України до відносин, пов'язаних з використанням у господарській діяльності прав інтелектуальної власності, застосовуються положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

Згідно зі ст. 426 Цивільного кодексу України способи використання об'єкта права інтелектуальної власності визначаються цим кодексом та іншим законом. Особа, яка має виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності, може використовувати цей об'єкт на власний розсуд, з додержанням при цьому прав інших осіб. Використання об'єкта права інтелектуальної власності іншою особою здійснюється з дозволу особи, яка має виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності, крім випадків правомірного використання без такого дозволу, передбачених цим кодексом та іншим законом. Умови надання дозволу (видачі ліцензії) на використання об'єкта права інтелектуальної власності можуть бути визначені ліцензійним договором, який укладається з додержанням вимог цього кодексу та іншого закону.

Відповідно до ч. 2 ст. 427 Цивільного кодексу України умови передання майнових прав інтелектуальної власності можуть бути визначені договором, який укладається відповідно до цього кодексу та іншого закону.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 1107 Цивільного кодексу України розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності може здійснюється на підставі ліцензійного договору.

Згідно з ч. 1 ст. 1109 Цивільного кодексу України за ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог цього кодексу та іншого закону.

Відповідно до ч. 3 ст. 1109 Цивільного кодексу України у ліцензійному договорі визначаються вид ліцензії, сфера використання об'єкта права інтелектуальної власності (конкретні права, що надаються за договором, способи використання зазначеного об'єкта, територія та строк, на які надаються права, тощо), розмір, порядок і строки виплати плати за використання об'єкта права інтелектуальної власності, а також інші умови, які сторони вважають за доцільне включити у договір.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з умовами здійснення оплати за надані послуги, визначені сторонами в договорі, а саме в п. 3.1 додаткової угоди №1 від 01 березня 2013 року до ліцензійного договору, відповідач був зобов'язаний сплатити позивачу на підставі рахунку-фактури за надання рекламних послуг, визначених п.1.11 додаткової угоди у сумі 50 000 грн. 00 коп. до 31.05.2013 року. Як вбачається з матеріалів справи та пояснень представника позивача у позовній заяві, рахунок-фактура на суму 50 000 грн. 00 коп. № СВ-0000045 від 30.04.2013 року було надіслано відповідачу разом із претензією 20.08.2013 року та отримано відповідачем 21.08.2013 року. Такий факт не спростовується матеріалами справи та не заперечується відповідачем.

Як встановлено судом з матеріалів справи, позивач зобов'язувався надати відповідачу рекламні послуги, зазначені у п. 1.11 додаткової угоди №1 від 01.03.2013 року до ліцензійного договору, з урахуванням змін, на суму 50 000 грн. 00 коп., під час міжнародного турніру імені В.М. Баннікова та імені В.В. Лобановського; під час проведення дитячо-юнацького заходу, присвяченого Дню масового футболу УЄФА в Україні; під час проведення домашніх матчів за участю Національної Збірної команди України з футболу впродовж 2013 року.

У матеріалах справи містяться копії звітів з надання рекламних послуг Публічному акціонерному товариству «Львівський холодокомбінат» під час проведення Міжнародного турніру пам'яті В.Баннікова (14-20.05.2013 року); Товариського матчу національних збірних команд України та Камеруну (02.06.2013 року); турніру пам'яті В. Лобановського (03-06.06.2013 року) та Товариського матчу національних збірних команд України та Ізраїлю, матчу національних збірних команд України та Молдови. Про надання рекламних послуг у зазначеному судом та підтвердженому відповідними звітами обсязі, сторони не заперечили.

Позивачем не було надано рекламні послуги під час проведення інших домашніх футбольних матчів за участю Національної футбольної збірної України з футболу, зокрема, під час проведення наступних матчів:

06 вересня 2013 року - матч національних збірних команд України та Сан-Маріно;

10 вересня 2013 року - матч національних збірних команд України та Англії;

11 жовтня 2013 року - матч національних збірних команд України та Польщі;

15 листопада 2013 року - матч національних збірних команд України та Франції, хоча відповідно до умов укладеного договору такі рекламні послуги мали бути надані та їх вартість включена у суму 50 000 грн. 00 коп., яку пред'являє до стягнення позивач.

Зазначене вище дає підстави вважати, що до задоволення підлягають позовні вимоги позивача в частині оплати рекламних послуг пропорційно до обсягу надання таких, на загальну суму 27 777 грн. 80 коп. При розрахунку вартості наданих послуг суд виходить з того, що загалом рекламні послуги мали надаватись під час проведення 9 футбольних матчів. Фактично позивач надав рекламні послуги під час проведення 5 футбольних матчів. Виходячи з того, що вартість рекламних послуг під час 9 футбольних матів становить, згідно з умовами договору - 50 000 грн. 00 коп., вартість рекламних послуг під час проведення одного футбольного матчу складає 5 555 грн. 56 коп. (500 000, 00 грн./9). Відповідно вартість фактично наданих рекламних послуг під час проведення 5 (п'яти) футбольних матчів складає 27 777 грн. 80 коп. (5 555,56*5). З таким методом вирахування вартості рекламних послуг під час проведення футбольних матчів погодились сторони.

Щодо позовної вимоги про розірвання ліцензійного договору №13 від 22.03.2013 року, то суд вважає за необхідне задоволити її, виходячи з її обґрунтованості та підставності.

Відповідно до ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Як було встановлено вище, відповідачем не здійснювалась оплата за рекламні послуги, надані позивачем, у строки визначені договором, в тому числі після отримання рахунку-фактури, що був підставою для оплати таких. Така неоплата рекламних послуг протягом тривалого часу є істотним порушенням умов укладеного між сторонами ліцензійного договору № 13 від 22.03.2013 року зі сторони відповідача, а відтак і підставою для його розірвання.

У задоволенні решти позовних вимог позивача слід відмовити у зв'язку із їх безпідставністю та недоведеністю доказами.

Як було встановлено судом вище, позивач згідно з умовами ліцензійного договору зобов'язаний був передати відповідачу права на використання знаку для товарів і послуг та фото. Підтвердженням такої передачі прав згідно з п. 3.4 ліцензійного договору є акт приймання-передачі прав, що повинен містити підписи уповноважених осіб сторін та відбитки їх печаток. У матеріалах справи відсутній акт, що підтверджує фактичну передачу позивачем відповідачу прав на використання знаку для товарів і послуг та фото. Таким чином, позивачем не доведено факт передачі відповідачу прав на використання знаку для товарів і послуг та фото. У матеріалах справи відсутні також будь-які інші докази, які свідчать про використання відповідачем знаку для товарів і послуг та/чи фото, право на використання яких мало бути передане по акту згідно ліцензійного договору. Відтак у відповідача відсутній на момент пред'явлення послуг обов'язок щодо оплати роялті (плати за використання знаку для товарів і послуг та фото).

Згідно з ч. 1 ст. 613 Цивільного кодексу України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Крім суми основного боргу, позивач просить стягнути пеню. Суд вважає, що позовна вимога щодо стягнення пені не підлягає до задоволення у зв'язку з наступним.

У відповідності до ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно з ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Відповідно до змісту ліцензійного договору, укладеного між сторонами, такий не містить визначення неустойки як виду забезпечення виконання зобов'язання, як і не містить визначення розміру такої неустойки (пені), яка підлягає стягненню при невиконанні відповідачем зобов'язання щодо оплати.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, враховуючи відсутність доказів наявності боргу за оплату роялті (плати за користування об'єктами інтелектуальної власності) та доказів права позивача на стягнення неустойки, суд вважає, що право позивача на оплату роялті та стягнення пені не порушеними, а позовні вимоги в цій частині такими, що не підлягають до задоволення повністю.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 49, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

в и р і ш и в :

Позов задоволити частково.

Розірвати ліцензійний договір № 13 від 22.03.2012 року, укладений між Приватним акціонерним товариством «Україна Футбол Інтернешнл» та Публічним акціонерним товариством «Львівський холодокомбінат».

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Львівський холодокомбінат» (79025, місто Львів, вул. Повітряна, будинок 2, код ЄДРПОУ 01553706) на користь Приватного акціонерного товариства «Україна Футбол Інтернешнл» (01021, місто Київ, вул. Кловський узвіз, будинок 10 код ЄДРПОУ 20030799) 27 777 грн. 80 коп. заборгованості та 1 706 грн. 50 коп. у рахунок відшкодування сплаченого судового збору.

У задоволенні позовних вимог у частині стягнення 272 222 грн. 20 коп. основного боргу та 10 835 грн. 63 коп. пені відмовити.

Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили, в порядку статті 116 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст. ст. 91 - 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складене та підписане 10.02.2014 року.

Суддя Матвіїв Р.І.