Ухвала

від 10.02.2014 по справі 2а-9792/12/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"10" лютого 2014 р. м. Київ К/9991/75758/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого суддіБорисенко І.В. суддів Кошіля В.В. Моторного О.А. за участю секретаряГорголь І.С. та представників сторін: від позивача Буд Д.В. від відповідачаМаісурадзе З.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю «Альфред С. Топфер Інтернешенал Україна» на постановуОкружного адміністративного суду м. Києва від 18.09.2012 постановуКиївського апеляційного адміністративного суду від 08.11.2012 у справі № 2а-9792/12/2670 за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Альфред С. Топфер Інтернешенал Україна» до 1.Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків 2. Заступника Голови Комісії з проведення реорганізації Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків 3. Першого заступника начальника Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків проскасування податкового повідомлення-рішення , -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Альфред С.Топфер Інтернешенал Україна» звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків, заступника Голови Комісії з проведення реорганізації Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків та Першого заступника начальника Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків, у відповідності до якого просить скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000050700 від 18 січня 2012.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 08.11.2012 позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків № 0000050700 від 18 січня 2012 в частині зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за жовтень 2010 року у розмірі 341 462,86 грн., в іншій частині позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 21.11.2012, постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 08 вересня 2012 року скасовано в частині задоволення позову та ухвалено в цій частині нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.09.2012 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 08.11.2012, оскільки вважає, що постанову суду першої та апеляційної інстанцій було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Письмових заперечень на касаційну скаргу позивача відповідачем надано не було.

У судовому засіданні касаційної інстанції відповідачем заявлено клопотання про заміну відповідача (Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків) його правонаступником - Міжрегіональним головним управлінням Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників.

Суд касаційної інстанції, розглянувши заявлене клопотання, дійшов висновку про його обґрунтованість та необхідність його задоволення.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що:

- відповідачем було проведено позапланову невиїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфред С. Топфер Інтернешенал Україна» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин за 2010, за результатами якої складено акт № 1183/40-40/20027449 від 27.12.2012;

- актом перевірки встановлено порушення позивачем вимог пп.7.2.3, пп.7.2.6 п.7.2, пп.7.4.1, пп.7.4.5 п.7.4, пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», внаслідок чого позивачем завищено податковий кредит з податку на додану вартість на суму 1 693 686,96 грн., а також п.1.8 ст.1, пп.7.4.1, пп.7.4.5, пп.7.7.1, пп.7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», внаслідок чого позивачем завищено суму бюджетного відшкодування по ПДВ на 1 693 985,96 грн.;

- за результатами розгляду поданого позивачем заперечення на акт № 1183/40-40/20027449 від 27.12.2012 висновки, викладені в указаному акті, податковим органом залишено без змін;

- за наслідками перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000050700 від 18 січня 2012, яким за порушення п.1.8 ст.1, пп.7.2.3, пп.7.2.6, п.7.2, пп.7.4.1, пп.7.4.5 п.7.4, пп.7.7.1, пп.7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі, заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість за серпень, вересень, жовтень, листопад 2010 року на 1 693 686,00 грн.;

- за результатами адміністративного оскарження скаргу позивача залишено без задоволення, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення - без змін.

Відповідач дійшов висновків щодо порушення позивачем податкового законодавства з огляду на те, що податковими органами за результатами перевірки контрагентів позивача ТОВ «Агрохолдинг 2009», ТОВ «Зерноторгівельна компанія «Прометей», ТОВ «Велес-Авто», ТОВ «Інвест ЛТД», ПП «Торгово-промислове підприємство «Арциз» щодо правомірності господарської діяльності із контрагентами (постачальниками) по третьому ланцюгу правовідносин було встановлено порушення вимог ч.1 ст.230, ст.662, ст.655, ст.656 Цивільного кодексу України (відсутність спрямованості господарських відносин на реальне настання правових наслідків - безтоварність операцій), внаслідок чого відповідний товар фактично не міг бути переданий від таких контрагентів до контрагентів позивача та, відповідно, до самого позивача. Також контролюючим органом перевіркою було встановлено розбіжності між податковими зобов'язаннями та податковим кредитом по взаємовідносинам позивача із вказаними контрагентами за липень-жовтень 2010.

Задовольняючи позов в частині, суд першої інстанції дійшов висновку про необґрунтованість та безпідставність зменшення позивачу суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за жовтень 2010 року у розмірі 341 462,86 грн., оскільки контрагентом позивача ТОВ «Зерноторгівельна компанія «Прометей» в жовтні 2010 на підставі здійснених господарських операцій було виписано позивачу належним чином оформлені податкові накладні. Крім того, оскільки за результатами дослідження податкової звітності не було виявлено розбіжностей між податковими зобов'язаннями такого контрагента та податковим кредитом позивача, та підтверджено факт сплати податкових зобов'язань, то суд першої інстанції не знайшов підстав вважати правовідносини між сторонами такими, що завдали шкоду Державному бюджету. Відмовляючи в іншій частині позову, суд виходив з того, що в позивача було відсутнє право на формування податкового кредиту, та, відповідно на бюджетне відшкодування з податку на додану вартість по господарських операціях із ТОВ «Агрохолдинг 2009», ТОВ «Велес-Авто», ТОВ «Інвест ЛТД», ПП «Торгово-промислове підприємство «Арциз», оскільки платником податку не було доведено допустимими доказами фактичність (реальність) здійснених господарських операцій з вказаними контрагентами.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову та скасував вказане рішення в частині задоволення позову з огляду на те, що судом апеляційної інстанції було встановлено, що податковим органом в ході перевірки виявлено відсутність поставок товарів, що свідчить про укладення угод без мети настання реальних наслідків, а тому суд дійшов висновку, що укладені договори відповідно до п.п. 1, 2 ст.215, п.п. 1, 5 ст.203 Цивільного кодексу України є нікчемними та в силу ст.216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

Однак, суд касаційної інстанції вважає такі висновки судів попередніх інстанцій передчасними, з огляду на наступне.

Статтею 204 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ч.2 ст.215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Отже, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним, та є нікчемним, якщо його недійсність встановлена законом.

У відповідності до ч.2 ст.228 Цивільного кодексу України нікчемним є правочин, який порушує публічний порядок.

При кваліфікації правочину за ст.228 Цивільного кодексу України має враховуватися намір порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

Для висновку про нікчемність угоди з цих підстав необхідно мати належні та допустимі докази наявності такого наміру у позивача або його контрагента на момент укладання правочину, проте, таких доказів матеріали справи не містять.

Крім того, судами попередніх інстанцій не перевірено та не встановлено, чи визнані у встановленому законом порядку недійсними договори, які були укладені між позивачем та його контрагентами.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.7 Кодексу адміністративного судочинства України одним з принципів здійснення правосуддя в адміністративних судах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі.

Згідно ст.159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає, що оскаржувані позивачем рішення не відповідають вимогам вищенаведеним положенням процесуального законодавства, оскільки з рішень попередніх судових інстанцій вбачається, що встановлення судами обставин справи щодо безтоварності господарських операцій, нікчемності договорів по ланцюгу постачання до позивача, укладення яких не спрямовувалось на настання реальних правових наслідків, фактів здійснення господарських операцій по придбанню/продажу товару контрагентами позивача з метою отримання податкової вигоди, вмотивовані виключно висновками акту перевірки відповідача, які, в свою чергу, судами не були досліджені та перевірені, та, як наслідок, не є доведеними чи спростованими належними та допустимими доказами, наявність яких в матеріалах справи колегією суддів не виявлена.

За змістом частин 4, 5 ст.11 Кодексу адміністративного судочинства України суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Однак, суд касаційної інстанції внаслідок перегляду судових рішень попередніх інстанцій не вбачає здійснення цими судами відповідних процесуальних дій щодо витребування доказів для встановлення всіх обставин справи, а саме, щодо підтвердження або спростування позиції відповідача щодо встановленого висновками акту перевірки факту безтоварності господарських операцій позивача з його контрагентами та далі по ланцюгу постачання товару. Такими доказами можуть слугувати судові рішення, якими: визнано недійсними укладені договори між контрагентами позивача та їх контрагентами далі по ланцюгу; визнано винним у вчиненні злочину за фактом ухилення від сплати податків та/або фіктивне підприємництво директорів, або інших посадових осіб таких контрагентів позивача, інші докази, якими визначено контрагентам позивача грошові зобов'язання внаслідок завищення таким платниками податку показників податкового кредиту з податку на додану вартість за такими операціями по ланцюгу постачання товарів до позивача, тощо.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що встановлення замкнутої схеми руху грошових коштів при здійсненні господарських операцій без мети настання реальних правових наслідків, зумовлених безтоварністю господарських операцій по ланцюгу поставки товару до контрагентів платника, враховуючи предмет заявленого позивачем позову про скасування податкового повідомлення рішення, має вирішальне значення лише у випадку, коли, встановивши всі фактичні обставини справи (щодо реальності здійснення господарських операцій, їх пов'язаність з господарською діяльністю позивача, використання придбаного товару в його господарській діяльності) на підставі належних та допустимих доказів, суд дійде висновку, що господарські операції між позивачем та його контрагентами з поставки товарів (послуг) є безтоварними, внаслідок чого підтвердиться обґрунтування позиції відповідача щодо порушення позивачем приписів податкового законодавства під час формування сум податкового кредиту з податку на додану вартість.

Відповідно до п.1.8. ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість» (чинного на момент спірних правовідносин) бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті до Державного бюджету або відшкодуванню з Державного бюджету (бюджетне відшкодування) та строки проведення розрахунків передбачено п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Згідно пп.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Підпунктом 7.7.4 п.7.7 ст.7 3акону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що платник податку, який має право на одержання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення повної суми бюджетного відшкодування, подає відповідному податковому органу податкову декларацію та заяву про повернення такої повної суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.

Зі змісту викладених норм випливає, що визначення суми бюджетного відшкодування залежить від правильності визначення платником податку сум податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість, а умовою бюджетного відшкодування визначеного від'ємного значення суми ПДВ є його фактична сплата отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг).

Відповідно до положень пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст.8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій в межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

За змістом пп.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності, який має бути фактично здійсненим і підтвердженим належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

З метою встановлення реальності здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами судам необхідно звернути увагу на наступне.

У відповідності з ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Згідно з ч.2 ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

За змістом ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає за потрібне зазначити, що судам попередніх інстанцій необхідно врахувати вищевикладене та дослідити обставини реальності здійснення спірних господарських операцій позивача, на підставі яких ним, як платником податку, були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

З огляду на викладене, для реалізації принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі, судам слід з'ясувати характер та зміст спірних операцій, дослідити усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції і на підставі цього зробити вмотивований висновок про те, чи відбувся дійсний рух активів між учасниками відповідних операцій, зміни у їх майновому стані як обов'язкова ознака господарської операції.

Вищевказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, що, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість перевірити Вищим адміністративним судом України правильність висновків судів попередніх інстанцій в цілому по суті спору.

Відповідно до ч.2 ст.227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

З огляду на викладене, а також враховуючи той факт, що судами попередніх інстанцій не було з'ясовано належним чином обставини справи, у той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, ухвалені у справі судові рішення в частині задоволення позову підлягають скасуванню з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи судам слід взяти до уваги вищевикладене, встановити повно і правильно фактичні обставини відповідно до заявлених позовних вимог та предмету доказування у справі та, в залежності від встановленого й у відповідності до норм матеріального та процесуального права, вирішити даний спір.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 55, 160, 221, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Допустити заміну відповідача (Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків) його правонаступником - Міжрегіональним головним управлінням Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників.

2. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфред С. Топфер Інтернешенал Україна» задовольнити частково.

3. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.09.2012 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 08.11.2012 скасувати та справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

4. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.В. Борисенко СуддіВ.В. Кошіль О.А. Моторний