Постанова

від 29.01.2014 по справі 826/19129/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

29 січня 2014 року № 826/19129/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Огурцова О.П. при секретарі судового засідання Берко А.О, розглянувши адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Київ Бетон» до Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві провизнання протиправними податкових повідомлень-рішень №0000082302 від 25.01.2013 та № 0000092302 від 25.01.2013.

за участю:

представника позивача - Пащенко А.О. (довіреність б/н від 25.09.2012),

представника відповідача - Сакало Я.О. (довіреність № 124/10-017 від 14.06.2013),

на підставі частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 29.01.2014 проголосив вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «Київ Бетон» звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві про визнання протиправними податкових повідомлень - рішень №0000082302 від 25.01.2013 та № 0000092302 від 25.01.2013.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що дії відповідача по проведенню перевірки є незаконними, а отже є незаконними і податкові повідомлення - рішення прийняті на підставі акту перевірки складеного за результатами проведеної перевірки, з огляду на те, що повідомлення про проведення перевірки №87/22-1 від 04.12.2012 має низку порушень вимог податкового законодавства, а саме в ньому невірно вказано найменування суб'єкта, який буде перевірятися, невірно вказано дату наказу, та взагалі не зазначені номер наказу та в тексті даного повідомлення зазначено назву іншого суб'єкта господарської діяльності, з огляду на що зазначене повідомлення є неналежним та не дає відповідачу право проводити перевірку дотримання позивачем вимог чинного законодавства у зв'язку з чим відповідача було недопущено до проведення перевірки про що йому направлено відповідне повідомлення.

Крім того позивач зазначив про те, що акт № 5181/22-1/35139583 від 29.12.2012 не містить посилань на первинні документи та в ньому не наведено беззаперечних та достатніх доказів, які б могли свідчити про неправомірність господарської діяльності позивача.

Представник позивача у судовому засіданні 29.01.2014 позовні вимоги підтримав повністю, надав додаткові усні пояснення та просив задовольнити адміністративний позов у повному обсязі.

Відповідач проти позовних вимог заперечив, у судовому засіданні 18.12.2013 надав письмові заперечення, у яких просив відмовити у задоволенні адміністративного позову повністю. Доводи відповідача викладені в письмових запереченнях та наведені його представником під час судового засідання аналогічні доводам та висновкам викладеним в акті перевірки № 5181/22-1/35139583 від 29.12.2012. Також відповідач посилався на факти встановлені постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.08.2013 в адміністративній справі № 826/11571/13-а, яка набрала законної сили.

У судовому засіданні 29.01.2014 представник відповідача заперечила проти позовних вимог та просила суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача суд , -

В С Т А Н О В И В:

В період з 17.12.2012 по 28.12.2012 Державною податковою інспекцією у Деснянському районі міста Києва Державної податкової служби була проведена планова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Київ Бетон» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.09.2009 по 30.09.2012, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009 по 30.09.2012.

Перевіркою встановлено порушення підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 1 543 678,00 грн., пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.4 статті 201 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на додану вартість у розмірі 2 494 716,00 грн., пунктів 5.1, 5.3, 5.3.9 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 1 987 891,00 грн. та порушення підпунктів 139.1.1, 139.1.9 статті 139 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 1 918 277,00 грн.

До такого висновку податковий орган дійшов виходячи з наступного.

Перевіркою відображених у рядку 05.1 Декларації «Собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг)» показників за період з 01.04.2011 по 30.09.2012 на загальну суму 8 479 051,00 грн. встановлено, що ТОВ «Компанія «Київ Бетон» здійснював операції з придбання будівельних матеріалів та інше.

Перевіркою було встановлено, що за період з 01.09.2010 по 30.09.2012 ТОВ «Компанія «Київ Бетон» мало взаємовідносини з ТОВ «Цезар-2» (код за ЄДРПОУ 36124997) на суму валових витрат 670 166,55 грн.

Від ДПІ у Шевченківському районі міста Києва надійшов акт № 1529/2240/36124997 від 03.10.2012 про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання Товариства з обмеженою відповідальністю «Цезар-2» (код за ЄДРПОУ 36124997) з питань взаємовідносин з контрагентами за період 01.05.2012 по 31.07.2012 яким встановлено відсутність реальної можливості отримання та відвантаження товарів (робіт, послуг) підприємством ТОВ «Цезар-2», а саме відсутність майна, трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, засобів для транспортування та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення господарських операцій у зазначених обсягах, що свідчить про відсутність необхідних умов для реального настання результатів відповідної господарської діяльності.

В ході перевірки встановлено, що постачальником для ТОВ «Компанія «Київ Бетон» було ТОВ «Дормашавто» (код за ЄДРПОУ 36791493) за період з 01.09.2010по 31.12.2010.

До ДПІ у Деснянському районі міста Києва надійшла постанова від 10.01.2012 старшого слідчого з СВПМ ДПІ у Шевченківському районі міста Києва Братко Т.О. в рамках кримінальної справи № 80-0263 в якій зазначено, про те, що досудовим слідством встановлено, що ТОВ «Дормашавто» (код за ЄДРПОУ 36791493) зареєстрованим платником податків в Згурівському відділені Яготинської Міжрайонної ДПІ, упродовж 2008-2011 використовувалось в злочинних схемах з створення штучної видимості законності перерахування на їх розрахункові рахунки грошових коштів з метою їх подальшого обготівковування, незаконного завищення валових витрат та податкового кредиту з ПДВ та ухилення від сплати податків реально діючим підприємствам.

Згідно наданих пояснень громадянина Російської Федерації ОСОБА_6 який являється керівником та головним бухгалтером ТОВ «Дормашавто», останній повідомив про те, що до ТОВ «Дормашавто» ніякого відношення не має, а лише за грошову винагороду у розмірі 5 000 рублів РФ на прохання знайомої ОСОБА_7 та людини на ім'я Олександр здійснив перевезення конверту з документами у місто Київ.

Також досудовим слідством встановлено, що ТОВ «Дормашавто» фактично не здійснювало реалізацію товарів (робіт, послуг) ТОВ «Компанія «Київ Бетон», а лише виписувались податкові накладні з метою «штучного» формування податкового кредиту без фактичної поставки товару (робіт, послуг) ТОВ «Компанія «Київ Бетон».

Від ГВПМ ДПІ у Деснянському районі міста Києва отримано інформацію щодо порушення кримінальної справи та об'єднання кримінальних справ в одне провадження від 27.09.2011 та штучного формування сум податкового кредиту по податку на додану вартість ТОВ «Компанія «Київ Бетон» за рахунок ТОВ «ТПК «Техномашпостач».

Згідно постанови слідчого з ОВС СВ ПМ ДПА у місті Києві про порушення кримінальної справи та об'єднання кримінальних справ в одне провадження від 27.09.2011 встановлено, що в провадженні слідчого відділення податкової міліції ДПІ у Голосіївському районі міста Києва перебуває кримінальна справа № 71-00217 порушена щодо директора ПП «Гранд-Сервіс» ОСОБА_8 за ознаками злочинів, передбачених статтею 212, частиною 2 статті 205 Кримінального кодексу України.

ОСОБА_8 перебуваючи на посаді директора ПП «Гран-Сервіс» умисно ухилявся від сплати податку на додану вартість в особливо-великих розмірах та вчинив службове підроблення, тобто вніс до офіційних документів завідомо неправдиві відомості, що спричинило тяжкі наслідки, крім того протягом 2008-2010 громадянин ОСОБА_8, повторно вчинив фіктивне підприємство, а саме створив та придбав ряд підприємств з метою прикриття незаконної діяльності та використовуючи їх у схемі ухилення від сплати податків надав послуги реального діючим підприємствам, які безпідставно формували валові витрати та податкових кредит з ПДВ за рахунок безтоварних операцій.

В ході досудового слідства від оперативних працівників ГВПМ ДПІ у Голосіївському районі міста Києва надійшли матеріали відповідно до яких встановлено, що причетні до незаконної діяльності ОСОБА_8 невстановлені слідством особи в 2008-2011 без наміру здійснення господарської діяльності, з метою прикриття незаконної діяльності повторно вчинили дії по створенню та придбанню суб'єктів господарської діяльності, а саме: ТОВ «ТПК «Техномашпостач» (код за ЄДРПОУ 36803875), які в подальшому зареєстровані в районних у м. Києві та у Київської області Державних адміністраціях, в районних ДПІ, Державних цільових фондах, та відкрито рахунки вказаних суб'єктів господарської діяльності в банківських установах.

З огляду на зазначене податковий орган дійшов висновку про те, що взаємовідносини ТОВ «Компанія «Київ Бетон» з контрагентами за період з 01.10.2009 по 30.09.2012 не спричиняють реального настання правових наслідків.

За результатами перевірки складено акт № 5181/22-1/35139583 від 29.12.2012.

Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «Київ Бетон» були подані заперечення на акт № 5181/22-1/35139583 від 29.12.2012 за результатами розгляду яких листом про надання інформації № 479/10/22-118 від 22.01.2013 повідомлено про те, що висновки акта залишено без змін.

25.01.2013 на підставі акту № 5181/22-1/35139583 від 29.12.2012 були прийняті податкові повідомлення - рішення, №0000082302 яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток на загальну суму 4 609 410,00 грн. у тому числі за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на суму 703 242,00 грн. та №0000092302 яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 4 818 020,00 грн. у тому числі за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на суму 902 010,00 грн.

Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «Київ Бетон» до Державної податкової служби в місті Києві була подана скарга на податкові повідомлення - рішення №0000082302 від 25.01.2013 та №0000092302 від 25.01.2013, яка рішенням про результати розгляду первинної скарги № 210/10/12-1-03 від 18.05.2013 залишена без задоволення, а податкові повідомлення - рішення без змін.

Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «Київ Бетон» до Державної податкової служби України була подана скарга на податкові повідомлення - рішення №0000082302 від 25.01.2013 та №0000092302 від 25.01.2013, яка рішенням про результати розгляду скарги № 5199/6/99-99-10-01-15 від 19.06.2013 залишена без задоволення, а податкові повідомлення - рішення без змін.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «Київ Бетон» не погоджуючись з податковими повідомленнями - рішеннями №0000082302 від 25.01.2013 та №0000092302 від 25.01.2013, вважаючи їх протиправними та такими, що підлягають скасуванню звернулось з відповідними позовом до суду.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суть офіційного з'ясування всіх обставин у справі визначена в частинах четвертій та п'ятій статті 11 цього Кодексу, якими встановлено, що суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Принцип офіційного з'ясування всіх обставин справи зобов'язує суд встановити обставини справи для забезпечення прийняття правосудного рішення, в тому числі незалежно від посилань чи доводів сторін.

Відповідно до пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. До складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті. До таких обмежень, згідно з підпунктом 5.3.1 вказаного Закону, віднесено включення до валових витрат на потреби, не пов'язані з веденням господарської діяльності та відповідно до підпункту 5.3.9 -витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Пунктом 5.11 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" заборонено установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових, крім тих, що зазначені в цьому Законі.

Відповідно до підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Відповідно до підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону Країни "Про податок на додану вартість" податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Для операцій, що оподатковуються і звільнені від оподаткування, складаються окремі податкові накладні. Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань. Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків.

Підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 зазначеного Закону встановлено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно із підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону Країни "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 зазначеного Закону, встановлено, що якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону Країни "Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 зазначеного Закону, встановлено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України в №1112/11/13-10 від 20.07.2010 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби", процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи:

1.Встановлення факту здійснення господарської операції.

2.Встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції.

3.Встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг) спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку.

4.Встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає витрати як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України встановлено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорт); вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорт); з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, до митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України; з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України, для їх подальшого вільного обігу на території України; постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Отже, об'єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші операції платника податків, які відповідно до статті 185 Податкового кодексу України визначені як об'єкт оподаткування.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції, якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Отже, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами податкового кодексу України.

Пунктом 198.1 Податкового кодексу України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу , протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Господарські операції для визначення податкового кредиту для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність таких операцій.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Аналогічна позиція викладена в листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011.

Зазначеним листом Вищого адміністративного суду України також визначено, що з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Таким чином, при визначенні права платника податків на формування податкового кредиту, як в період дії Законів України "Про податок на додану вартість", "Про оподаткування прибутку підприємств", так і Податкового кодексу України, та валових витрат, судом має бути перевірено чи мали операції між платником податків та його контрагентами реальний товарний характер, можливість здійснення таких операцій з урахуванням оперативності проведення операцій та віддаленості контрагентів один від одного, подальше використання позивачем придбаної у зазначених контрагентів продукції, при цьому, суд має виходив з того, що наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до закону необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою для відшкодування податку на додану вартість в подальшому, якщо податковий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності, наприклад, у випадку, коли не проводилися самі операції.

Позивач у позовній заяві зазначає про необґрунтованість та безпідставність висновків викладених в акті перевірки № 5181/22-1/35139583 від 29.12.2012, водночас ним не надано суду жодних документів, як на підтвердження існування, так і на підтвердження реальності та товарності фінансово - господарських взаємовідносин з контрагентами ТОВ «Цезар-2», ТОВ "Дормашавто" та ТОВ "ТПК "Техномашпостач", зокрема, копій укладених договорів, первинних документів до відповідних договорів, та документів на підтвердження використання товарів, (робіт, послуг) отриманих від контрагентів у власній господарській діяльності та з метою отримання прибутку, як і не було зазначено про причини неможливості надання відповідних документів.

Таким чином, позивачем не було надано суду жодних доказів як на підтвердження реальності та товарності фінансово - господарських відносин з контрагентами ТОВ «Цезар-2», ТОВ "Дормашавто" та ТОВ "ТПК "Техномашпостач", так і на підтвердження того, що зазначені правовідносини мали місце та були використані ним у власній господарській діяльності та з метою отримання прибутку, а отже не доведено факт здійснення поставки товару та виконання робіт.

Крім того, суд звертає увагу на наступне.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.08.2013 в адміністративній справі № 826/11571/13-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Київ бетон" до Державної податкової інспекції у Деснянському районі міста Києва Державної податкової служби про: "визнання протиправним та скасувати наказ Державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва Державної податкової служби (Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України ум. Києва) №1615 від 03 грудня 2012 року про проведення документальної планової виїзної перевірки; визнати про типравними дії Державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва Державної податкової служби (Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києва) щодо проведення документальної планової виїзної перевірки ТОВ «Компанія «Київ Бетон», код ЄДРПОУ 35139583, з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2009 року по 30.09.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.09.2009 року по 30.09.2012 року; визнати протиправними дії Державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва Державної податкової служби (Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києва) щодо складення акту №№5181/22-1/35139583 від 29.12.2012 року про результати документальної планової виїзної перевірки ТОВ «Компанія «Київ Бетон», код ЄДРПОУ 35139583, з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2009 року по 30.09.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.09.2009 року по 30.09.2012 року; визнати протиправними дії Державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва Державної податкової служби (Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві) щодо складення податкового повідомлення-рішення від 25 січня 2013 року №0000082302; визнати протиправними дії Державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва Державної податкової служби (Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києва) щодо складення податкового повідомлення-рішення від 25 січня 2013 року № 0000092302. ", яка залишена а в силі ухвалою Київського апеляційного адміністративного від 22.10.2013, встановлено, що відповідач під час проведення документальної планової виїзної перевірки позивача, з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2009 по 30.09.2012, валютного та іншого законодавства за період з 01.09.2009 по 30.09.2012 діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та Законами України.

Також зазначеною постановою встановлено, що позивачем не надано, як до перевірки так і до суду доказів того, що його контрагенти дійсно поставляли товар та докази того, що саме даний товар було замовлено та з огляду на предмет та обсяг робіт, які, як стверджував позивач, було виконано його контрагентом, які були ним отримані, встановлено, що контрагенти позивача були позбавлені можливості виконати роботи (поставити товар), які є предметами договорів, а позивач, в свою чергу, не міг не знати цього.

Водночас в постанові Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.08.2013 в адміністративній справі № 826/11571/13-а зазначено про те, що судом не встановлено, а позивачем не доведено, що здійснені ним господарські операції з контрагентом носять реальний характер, а отримані послуги (товар) використані в межах господарської діяльності.

Відповідно до частин першої, третьої та п'ятої статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова або ухвала суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Постанова або ухвала суду апеляційної чи касаційної інстанції за наслідками перегляду, постанова Верховного Суду України набирають законної сили з моменту проголошення, а якщо їх було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.

Таким чином, є рішення суду, яке набрало законної сили та якими встановлено, правомірність дій відповідача під час проведення документальної планової виїзної перевірки позивача, з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2009 по 30.09.2012, валютного та іншого законодавства за період з 01.09.2009 по 30.09.2012, факт ненадання до перевірки доказів того, що його контрагенти дійсно поставляли товар та доказів того, що саме даний товар було замовлено, а також те, що з огляду на предмет та обсяг робіт, які, як стверджував позивач, було виконано його контрагентом, які були ним отримані, встановлено, що контрагенти позивача були позбавлені можливості виконати роботи (поставити товар), які є предметами договорів, а позивач, в свою чергу, не міг не знати цього.

З огляду на зазначене, враховуючи те, що позивачем не доведено товарності та реальності господарських правовідносин, а факт правомірності дій відповідача щодо проведення перевірки позивача встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили, суд дійшов висновку про відсутність у позивача правових підстав для формування податкового кредиту та відповідно сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість та валових витрат по взаємовідносинам з контрагентами ТОВ «Цезар-2», ТОВ "Дормашавто" та ТОВ "ТПК "Техномашпостач" за період з 01.10.2009 по 30.09.2012.

Відповідно до частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

З огляду на викладене суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги необґрунтовані та не підлягають задоволенню.

Керуючись вимогами статей 69-71, 94, 160-165, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову - відмовити повністю .

Відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова набирає законної сили після закінчення строку для її апеляційного оскарження. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя О.П. Огурцов

Постанова складена в повному обсязі 05.02.2014.