Постанова

від 05.02.2014 по справі 810/6987/13-а

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

15:51

05 лютого 2014 року 810/6987/13-а

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Терлецької О.О., при секретарі судового засідання Акопян Е.Н., за участю представників сторін:

від позивача: Хоптинець А.Б.,

від відповідача: Борисов І.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Авант Транс» доБроварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 17.05.2013 № 0002592202, ВСТАНОВИВ:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Авант Транс» (далі - позивач) з позовом до Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Мін доходів у Київській області (далі - відповідач), - про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення.

Предметом позову становлять відносини з приводу підставності та законності податкового повідомлення-рішення відповідача від 17.05.2013 року №0002592202, яким було нараховано позивачу податкове зобов'язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) в розмірі 410 105 грн. (далі - оскаржуване рішення).

Із матеріалів справи слідує, що оскаржуване рішення було винесене у зв'язку з висновками, викладеними в акті відповідача від 26.04.2013 №396/222/37495577 «Про результати позапланової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Авант Транс» (код ЄДРПОУ 37495577) з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ПП ПВКФ «Проксин» (код ЄДРПОУ 2023576423) за період з 01.01.12 по 31.12.12.» (далі - Акт перевірки).

Зі змісту Акта перевірки слідує, що господарські відносини між позивачем та ПП ПВКФ «Проксин» відповідач вважає недійсним (нікчемним) правочином на підставі норм Цивільного кодексу України. А також, одночасно із зазначеним, відповідач прийшов до висновку, що господарські операції проведені між позивачем та ПП ПВКФ «Проксин» у підзвітному періоді - є безтоварними, оскільки у позивача відсутні докази їх дійсності.

За наслідками висновків Акта перевірки та у зв'язку з такими висновками відповідачем було винесено оскаржуване рішення, яке позивач просить скасувати як безпідставне.

Дослідивши зміст господарських відносин, які були предметом перевірки відповідачем, суд встановив наступне.

8.11.2011 між позивачем та ПП ПВКФ «Проксин» було укладено договір №081111 на сервісне обслуговування автомобілів (далі - Договір №081111), за умовами якого позивач є замовником, а ПП ПВКФ «Проксин» - виконавцем. Предмет зазначеного договору складають відносини по технічному обслуговуванню та ремонту автомобільного транспорту.

Зі змісту Договору №081111 слідує, що вид обслуговування, зміст робіт, витрати запасних частин та матеріалів, а також вартість обслуговування та ремонту визначаються в ремонтному замовленні на конкретний автомобіль. Таким чином, сам Договір №081111 не містить ніяких конкретних ознак робіт, які мали бути надані ПП ПВКФ «Проксин» для позивача. Єдиним документом, що мав містити ознаки таких робіт і щодо укладення якого сторони договору домовились є - ремонтне замовлення.

Позивач, спростовуючи висновки відповідача про безтоварність вказував на те, що виконання Договору №081111 підтверджується наступними документами позивача, які надавались відповідачу до перевірки, та копії яких завірені позивачем були надані останнім до матеріалів справи -

- самим Договором №081111;

- банківськими виписками, з яких слідує переказ позивачем коштів на рахунок ПП ПВКФ «Проксин» за призначенням платежу - ремонт автотранспорту згідно договору №081111;

- податковими накладними (а.с.118-166), складеними ПВКФ «Проксин» для позивача (покупець);

- актами прийому виконаних робіт (а.с. 179-232);

- договорами оренди транспортного засобу, ліцензійними картками та свідоцтвами про реєстрацію транспортного засобу, - з яких слідує, що позивач на момент укладення та виконання Договору №081111 мав у законному володінні транспортні засоби.

Натомість, з пояснень представника відповідача слідує та не спростовано позивачем у справі, що до перевірки відповідачу не була надано підтвердження позивачем будь-яких документів, з яких можна було б встановити індивідуальні ознаки робіт, які були проведені ПП ПВКФ «Проксин» в порядку виконання Договору №081111, як-то: вид транспорту, який ремонтувався, зміст послуг ремонту, вид та кількість замінених та придбаних для ремонту запасних частин для автомобілів, вартість ремонтних робіт залежно від їх виду тощо.

В свою чергу, суд також зауважує, що акти прийому виконаних робіт, рівно як і інші документи, подані позивачем як докази правомірності позовних вимог суду, не містять ніяких відомостей щодо виду ремонтних робіт, порядку їх здійснення та інших ознак, які б давали відповідачу чи суду можливість встановити дійсний зміст господарських операцій, проведених в порядку виконання Договору №081111.

З матеріалів справи слідує, що висновки Акта перевірки базувались також на висновках акта ДПІ у Святошинського району м. Києва від 22.03.2013 №520/22.2.09/20576423, згідно яких у ПП ПВКФ «Проксин» відсутні будь-які засоби, виробниче обладнання, транспортне та торговельне обладнання, трудові ресурси для здійснення серед іншого і ремонтних робіт автотранспорту. В судовому засіданні представниками сторін чинність цього акта на момент винесення оскаржуваного рішення не була спростована.

Також в судовому засіданні були допитані свідки зі сторони позивача.

Свідок ОСОБА_3, який працював у позивача водієм в 2011-2012 роках підтверджує, що відвозив для ремонту автомобілі, які перебували у володінні позивача за адресою вул. Щоколівська,1 в м. Бровари., однак документів при цьому даний свідок не складав та не отримував.

Свідок ОСОБА_4, який працював директором позивача в 2011-2012 роках підтверджує, що між позивачем та представниками ПП ПВКФ «Проксин» було підписано Договір №081111 та що за цим договором автомобілі, які були у володінні позивача, направлялись для ремонту ПП ПВКФ «Проксин», після виконання ремонту складався акт виконаних робіт та здійснювалась оплата. Разом з тим, даний свідок також не підтвердив, що позивачем складались ремонтні замовлення, передбачені Договором №081111. Натомість свідок вказував, що в деяких випадках між сторонами договору були укладені документи типу замовлення-наряд, однак зміст таких документів свідок не пояснив.

Свідок ОСОБА_5, який в 2011 - 2012 році займав посаду виконуючого обов'язки генерального директора ПП ПВКФ «Проксин» підтвердив факт укладання Договору №081111, пояснив що ПП ПВКФ «Проксин» здійснювало ремонт автомобілів наданих позивачем на підставі акта обстеження, однак свідок не зміг пояснити чи укладались такі акти обстеження письмово. Також, з показів даного свідка слідує, що саме він підписав Договір №081111 від імені ПП ПВКФ «Проксин», оскільки в цей період мав повноваження генерального директора підприємства на підставі наказу №7-к від 7.02.2011.

Свідок ОСОБА_6, яка перебувала на посаді генерального директора ПП ПВКФ «Проксин» з 2004 року і перебуває нині на цій посаді пояснила, що дане підприємство мало на час виконання Договору №081111 в штаті близько 33 чоловік та достатньо технічних ресурсів для здійснення ремонтних робіт автомобілів. Вона також підтвердила, що не підписувала безпосередньо Договір №081111, однак з її свідчень слідує, що їй було відомо про його укладення та виконання, проти чого вона не заперечувала.

Досліджуючи документи, на які сторони посилаються як на докази в справі, суд також вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

Акти прийому виконаних робіт, надані представником позивача не містять вказівку на осіб, які їх складали, що позбавляє суд можливості встановити безпосередніх учасників виконання робіт та/чи їх прийому.

Ці та зазначені вище обставини в їх системному значенні приводять суд до висновку, про те, що відповідачу при перевірці та суду при розгляді даної справи, не було надано достатніх доказів, з яких можливо було б встановити зміст господарських операцій, виконаних ПП ПВКФ «Проксин» за Договору №081111 та безпосередніх учасників цих операцій, що при формальному змісті поданих позивачем документів нівелює значення останніх, як таких, що засвідчують реальність господарських операцій.

Надаючи правову оцінку відносинам, які складають предмет позову, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, - кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

З приводу встановлення факту нікчемності договору укладеного позивачем із контрагентом - ПП ПВКФ «Проксин», суд зазначає наступне.

Чинним законодавством не передбачено такого наслідку (санкції) встановлення факту нікчемності (недійсності) правочину, як донарахування податкових платежів за такими правочинами, зокрема і платежів з ПДВ та податку на прибуток.

Донарахування податкових зобов'язань, є за своїм змістом санкцією за допущене порушення платником податку у сфері виключно податкових правовідносин, а встановлення ознак недійсності чи правомірності правочину є суть цивільних правовідносин, в сфері дії яких податкові органи не наділені управлінськими повноваженнями

Відповідно до роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, яке викладене у постанові від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» нікчемними є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Відповідно до ч. 2 ст. 161 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

З приводу безпідставного віднесення позивачем сум до податкового кредиту по взаємовідносинах з контрагентом - ПП ПВКФ «Проксин», суд зазначає наступне.

Відповідно до п.14.1.181 статті 181 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п. 198.1. статті 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема і з придбання товарів.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Відповідно до пункту 201.4 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця.

Відповідно до пункту 2 статті 3 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, що ведеться підприємством.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що містять відомості про господарські операції та підтверджують їх здійснення.

Враховуючи наведене суд, приходить до висновку про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до ч. 2 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.

Керуючись статтями 69-71, 94, 160-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову, - відмовити.

Постанова може бути оскаржена в порядку та строки встановленими статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України та набирає законної сили в порядку встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Терлецька О.О.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 10 лютого 2014 р.