Ухвала

від 30.01.2014 по справі 826/15563/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/15563/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Катющенко В.П. Суддя-доповідач: Земляна Г.В.

У Х В А Л А

Іменем України

30 січня 2014 року м. Київ

колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Земляної Г.В.

суддів Горбань Н.І., Межевич М.В.

за участю секретаря Рижкової Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 листопада 2013 року у справі за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И Л А :

Позивач, Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві (далі - ДПІ у Подільському районі ГУ Міндоходів у м. Києві) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 15.07.2013р. № 0003451701, в результаті чого збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість у розмірі 210 940,00 грн. за основним платежем та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на суму 52 905,00 грн. та №0003381701, в результаті чого збільшено суму грошового зобов'язання по податку на доходи фізичних осіб, що сплачуються фізичними особами за результатами річного декларування у розмірі 233 599,66 грн. за основним платежем та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на суму 170,00 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 листопада 2013 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятою постановою ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та винести нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність рішення суду, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення

Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що з'явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанова суду залишенню без змін, з наступних підстав.

Згідно зі п.1 ч.1 ст. 198, ст.200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 1 статі 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини справи, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (далі - ФОП ОСОБА_2) зареєстровано Оболонською районною у м. Києві державною адміністрацією. Свідоцтво про державну реєстрацію від 25.02.2004 року № 20690170000011721.

ДПІ у Оболонському районі ГУ Міндоходів у м. Києві на підставі ст.ст. 20 , 77 , 82 Податкового Кодексу України від 02.12.2010р. № 2755-VI із змінами і доповненнями, відповідно до направлення від 03.02.2011 року № 266/17 та плану - графіку проведення документальних перевірок суб'єктів господарювання на І квартал 2013 року, проведена документальна планова виїзна перевірка фінансово - господарської діяльності з питань дотримання фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2010р. по 31.12.2012р.

За результатами документальної планової виїзної перевірки ДПІ у Оболонському районі ГУ Міндоходів у м. Києві складено акт від 08.04.2013р. № 383-17.2-05-2430214380, яким встановлено порушення: пп. 49.18.2 п. 49.18 ст. 49 Податкового Кодексу України від 02.12.2010р. № 2755-VI із змінами і доповненнями, пп. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" № 168/97 від 03.04.1997р . із змінами та доповненнями, п. 198.2, п.198.3, п. 198.6 ст. 198 , п. 201.2 ст. 201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VІ із змінами і доповненнями та винесено податкові повідомлення-рішення від 15.07.2013р. №0003451701, в результаті чого збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість у розмірі 210 940,00 грн. за основним платежем та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на суму 52 905,00 грн. та № 0003381701, в результаті чого збільшено суму грошового зобов'язання по податку на доходи фізичних осіб, що сплачуються фізичними особами за результатами річного декларування у розмірі 233 599,66 грн. за основним платежем та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на суму 170,00 грн.

Суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні позову прийшов до висновку, що відповідач, приймаючи оскаржувані податкові-повідомлення рішення, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та Законами України.

Колегія суддів погоджується з висновком першої інстанції та зазначає наступне.

Так, з матеріалів справи вбачається, що між СПД ФО ОСОБА_2 (Покупець) та ПП "Інтекс-Сервіс" (Постачальник), було укладено Договір купівлі - продажу від 01.10.2010р. Відповідно до даного Договору, Постачальник зобов'язується поставити комплектуючі вироби, обладнання, матеріали і т.п. (далі - Товари), а Покупець зобов'язується прийняти й оплатити вказані Товари.

На виконання зазначеного договору позивачу були виписані контрагентом податкові накладні та видаткові накладні.

Також, на підтвердження факту транспортування товару позивач надав суду товарно - транспортні накладні.

Також, між СПД ФО ОСОБА_2 (Покупець) та ТОВ "ДІЄР ЛТД" (Постачальник), було укладено Договір купівлі - продажу від 01.10.2010р. Відповідно до даного Договору, Постачальник зобов'язується поставити комплектуючі вироби, обладнання, матеріали і т.п. (далі - Товари), а Покупець зобов'язується прийняти й оплатити вказані Товари.

На виконання зазначеного договору позивачу були виписані контрагентом податкові накладні та видаткові накладні та акт здачі прийняття робіт (послуг) щодо транспортно-експедиційних послуг та розвантажувальних робіт.

Також, на підтвердження факту транспортування товару позивач надав суду товарно-транспортні накладні.

Однак, суд першої інстанції обґрунтовано зазначає, що представником позивача не надано суду додаткових документів, які б свідчили про реальність ведення господарської діяльності товариства з ПП "Інтекс-Сервіс" та ТОВ «ДІЄР ЛТД» щодо укладених договорів.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що ДПІ у Оболонському районі м. Києва ДПС була проведена перевірка податкової звітності з податку на додану вартість за період з 01.10.2010 р. по 31.12.2012 р., податкових декларації про майновий стан і доходи за 2011 рік, 2012 рік. Перевіркою встановлено, що в період з 01.10.2010 р. по 31.12.2012 р. ФОП ОСОБА_2 перебувала у фінансово - господарських взаємовідносинах з ТОВ «ДІЄР ЛТД» (код ЄДРПОУ 36789699).

За результатами перевірки встановлено, що протягом періоду з 01.10.2010 р. по 31.12.2012 р. позивачем віднесено до складу валових витрат в 2010 році по взаємовідносинам з ТОВ «ДІЄР ЛТД» витрати на суму 1 868 797,25 грн. та задекларовано в період з жовтня по грудень 2010 року податковий кредит по взаємовідносинам ТОВ «ДІЄР ЛТД» у розмірі 311 467 гривень.

Задекларовані податкові зобов'язання та задекларований податковий кредит за період з 01.12.2009р. по 31.03.2011р. за результатами перевірки зменшені до 0,00 гривень.

Слідчим управління ПМ ДПА України здійснюється досудове слідство по кримінальній справі № 69-00110, яка порушена відносно ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 за ознаками злочинів, передбачених ч.2 ст. 28 , ч.2 ст. 205 , ч.5 ст. 27 , ч.3 ст. 212 Кримінального кодексу України .

Під час слідства встановлено, що впродовж 2008-2010 років вказана група осіб, з розподілом ролей між її учасниками, діючи умисно, організувала схему незаконної діяльності щодо сприяння підприємствам в мінімізації ними податкових зобов'язань, які підлягають сплаті до бюджету та розкраданні державних коштів.

Одним із підприємств, якими з метою незаконної діяльності користувались вищезазначені особи, є ТОВ «ДІЄР ЛТД» (код ЄДРПОУ 36789699), яке зареєстровано Оболонською районною у м. Києві Державною адміністрацією та взято на податковий облік ДПІ у Оболонському районі м. Києва.

Крім того, проведеними слідчими діями та оперативно-розшуковим заходами встановлено, що ТОВ «ДІЄР ЛТД» офісних та складський приміщень не має, за юридичною та фактичною адресами не знаходиться, особи формально призначені на керівні посади, до його діяльності не мають відношення, а також активно використовуються вказаною групою осіб в злочинних схемах, спрямованих на отримання неконтрольованого доходу, незаконного формування податкового кредиту з ПДВ, шляхом укладання договорів з підприємствами, від яких на банківський рахунок вказаного підприємства отримують безготівкові кошти, за начебто проведені послуги та поставлені товари, які в дійсності виконуватись не будуть. Опитані засновники підприємства не причетні до його діяльності.

Судом встановлено, що листом Слідчого відділення ДПІ у Деснянському районі м. Києва від 08.06.2011р. № 299/69-00110 на адресу ДПІ у Оболонському районі м. Києва ДПС направлено завірену відповідним чином копію висновку судово-почеркознавчої експертизи документів податкової звітності з податку на додану вартість ТОВ «ДІЄР ЛТД» за період з січня 2010 року по березень 2011 року.

За результатами експертизи зроблено висновок, що підписи від імені ОСОБА_8 у графі: «керівник», «головний бухгалтер» в податковій звітності з податку на додану вартість ТОВ «ДІЄР ЛТД» виконані іншою особою.

Таким чином, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що у позивача були відсутні підстави для формування валових витрат по операціях з ТОВ «ДІЄР ЛТД» в розмірі 1 868 797,25 грн., у зв'язку з наявністю по вищезазначеному контрагенту акту нікчемних правочинів, так як метою правочину було лише отримання незаконної податкової вигоди.

Також, судом першої інстанції встановлено, що ПП «Інтекс-Сервіс» (код ЄДРПОУ 31287441), має стан платника 28 - «Триває процедура припинення (направлені заперечення органу ДПС)», свідоцтво платника ПДВ анульовано 27.02.2013р., у зв'язку з відсутністю поставок та ненаданням декларацій.

Згідно з базою даних «АІС співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту», ПП «Інтекс-Сервіс» не задекларовано та не відображено податкові зобов'язання по позивачу за листопад 2011 року на суму 116 691 грн., а позивач по ПП «Інтекс-Сервіс» включила до складу податкового кредиту в січні 2012р. - 6 691,00 грн., в червні 2012р. - 110 000,00 грн.

Крім того, операції між позивач та ПП «Інтекс-Сервіс», ТОВ «ДІЄР ЛТД» не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів. В зв'язку з цим, позивач та ПП «Інтекс-Сервіс», ТОВ «ДІЄР ЛТД» не мали можливості фактично здійснювати господарські операції, у зв'язку з відсутністю основних засобів, виробничого, транспортного обладнання, матеріалів (сировини), товарних запасів, трудових ресурсів здійснення основного виду діяльності є неможливим.

Крім того, аналізуючи надані позивачем первинні документи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вони не є достатнім підтвердженням фактичного отримання послуг. Дослідивши надані представником позивача копії товаро-транспортних накладних колегія суддів встановила, що вони оформлені з порушенням вимог ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Зокрема.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем не було допустимими доказами по справі доведено суду, яким саме чином його контрагенти без наявності жодної матеріально-технічної бази (адміністративних та інших будівель (офісного приміщення, складів, технічних приміщень, гаражів, інше), устаткування, вантажних машин, причепів, а також відповідних трудових ресурсів мали змогу виконувати послуги з поставки товару.

Отже, доказами по справі підтверджується, що зазначені контрагенти позивача здійснювавли фінансово-господарську діяльність поза межами правового поля, взаємовідносини даних контрагентів з іншими контрагентами вчинялися без наміру створення реальних правових наслідків, а тому є фіктивними, внаслідок чого в даному випадку не можуть виникати як податкові зобов'язання так і валові витрати та податковий кредит.

Відповідно ст. 3 Господарського кодексу України , під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.

Відповідно до Національного класифікатора України, прийнятого наказом Держспоживстандарту України від 26.12.2005 р. № 375 із змінами та доповненнями, економічна діяльність - процес виробництва продукції (товарів, послуг), який здійснюється з використанням певних ресурсів: сировини, матеріалів, устаткування, робочої сили, технологічних процесів, тощо.

Враховуючи вищевикладене в сукупності, та наявні у справі докази, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що фінансово-господарські взаємовідносини позивача із контрагентами носять характер недійсного правочину, оскільки дані правочини не відповідають обов'язковим умовам чинності правочину, а саме частинам 1, 3 та 5 ст. 203 Цивільного кодексу України , так як суперечить моральним засадам суспільства (ч. 1 ст. 203 ЦКУ ), не виявляється за можливе встановити вільне волевиявлення учасників правочину, та правочини не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203 ЦКУ ) - відсутність в товариства жодних матеріально-технічних та трудових ресурсів для здійснення господарської діяльності з надання послуг постачання товару та виконання будівельно-монтажних робіт.

Отже, на порушення вимог п. 3 ст. 5 та п. 1 ст. 7 Господарського Кодексу України , якими визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства, та відносини у сфері господарювання регулюються Конституцією України , цим Кодексом, законами України, нормативно-правовими актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами», ні позивачем ні його контрагентами не було надано належних підтверджуючих документів щодо виникнення податкових зобов'язань.

Крім того, як підтверджується наявними у справі доказами, позивачем, ні до перевірки, ні до матеріалів справи не було надано передбачених чинним законодавством документів (доказів) на підтвердження фактичності (реальності здійснення) господарських операцій з контрагентами щодо надання останнім на користь позивача послуг, за відсутності в останніх будь-яких матеріальних (складських приміщень, вантажного транспорту, устаткування) та трудових ресурсів, такі контрагент позивача особисто не могли виконувати взяті на себе зобов'язання.

Так, під поставкою розуміються будь-які операції, які передбачають передачу прав власності на такі товари (тобто коли має місце операція з відчуження майна з переходом права володіння користування та розпорядження).

Тобто поставка - це матеріально-технічне постачання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання та їх подальша реалізація з метою отримання економічно-вигідного зиску та отримання прибутку.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати рух активів у процесі здійснення господарської операції.

При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як то: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Також, Верховним Судом України у справі № 21-737во09 (постанова від 08.09.2009 р.) зазначено: «здійснення поставки товару на будь-яких умовах поставки не звільняє учасників господарської операції від складання первинних документів, які передбачені законодавством про бухгалтерський облік, а відтак суду слід звернути увагу і дати належну оцінку доводам ДПІ щодо відсутності таких документів у платника податку під час його перевірки, оскільки таке може свідчити і про нездійснення самих господарських операцій».

Як було встановлено перевіркою позивача та підтверджується наявними матеріалами справи, первинні документи стосовно фінансово-господарських операцій проведених за участю контрагентів позивача у перевіряємому періоді не підлягають до врахування при веденні податкового обліку як такі, що складені з порушенням вимог чинного податкового законодавства, зокрема вимог Закону України від 16.07.1999 р. № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (із змінами та доповненнями) та «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого Наказом Мінфіну України за № 88 від 24.05.1995 р . (із змінами та доповненнями), вимог Цивільного кодексу України , оскільки в даному випадку всі первинні документи (в тому числі, але не виключно податкові накладні) від імені контрагентів підписувалися невідомою особою, а отже на підставі таких неналежним чином оформлених податкових накладних не можуть формуватися податкові зобов'язання та податковий кредит.

А отже, на підставі таких неналежним чином оформлених податкових накладних, не може формуватися податковий кредит з ПДВ, та валові витрати.

Враховуючи наведені вище факти, вбачається проведення контрагентами позивача транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій з надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, зокрема, у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, не мають реального товарного характеру, а тому наведені обставини свідчать про відсутність факту реального здійснення господарських операцій з контрагентами-покупцями та постачальниками. Вказані факти свідчать про укладення договорів без мети настання реальних наслідків.

З огляду на зазначене та наявні у справі докази вбачається, що господарські операції між позивачем та його контрагентами об'єктивно призвели до порушення інтересів Держави і суспільства у цілому. У даному випадку йдеться про порушення фінансово-економічних інтересів держави, її бюджетної системи, оскільки відповідно до п.п. 19 п. 1 ст. 2 «Бюджетного кодексу України» від 21.06.2001 р. доходи бюджету складаються з усіх податкових, неподаткових та інших надходжень на безповоротній основі справляння яких передбачено законодавством України. Податковими надходженнями згідно з п. 2 ст. 9 вищезазначеного Кодексу визнаються передбачені податковими законами України загальнодержавні і місцеві податки, збори та інші обов'язкові платежі, згідно з ст.2 Закону України «Про систему оподаткування» № 1251-12 від 25.06.1991 р ., під податком слід розуміти обов'язковий внесок до бюджету відповідного рівня, здійснений платниками у порядку і на умовах, що визначаються законами України про оподаткування. Сукупність податків і зборів до бюджетів та до державних цільових фондів, що справляються у встановленому законами України порядку, становить систему оподаткування та Конституції України , оскільки протиправні дії позивача руйнують бюджетну систему держави та систему оподаткування, яка створена в інтересах Держави.

Таким чином, проаналізувавши наявні матеріали справи та норми зазначеного законодавства, колегія суддів вважає правомірними висновки суду першої інстанції, що зазначені правовідносини позивача із контрагентами мали виключно паперовий характер, а отже не були спрямовані на реальне настання правових наслідків.

Враховуючи вищезазначене, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що відповідачем було правомірно винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення, на підставі висновків, викладених в Акті перевірки.

Надані докази були оцінені судом першої інстанції, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Крім того, було оцінено належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, що відповідає вимогам ст. 86 КАС України.

При цьому апеляційна скарга не містить посилання на обставини, передбачені статтями 202 - 204 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.

Доводи, викладені заявником в апеляційній скарзі були предметом дослідження суду першої інстанції і не знайшли свого належного підтвердження.

Вказані в апеляційній скарзі процесуальні порушення не призвели до неправильного вирішення справи і не є підставою для скасування судового рішення.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.4, 8-11, 160, 196, 198, 200, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 листопада 2013 року - залишити без змін .

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів із дня складання у повному обсязі, тобто з 04 лютого 2014 року шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України у порядку ст.212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя : Г.В.Земляна

Судді: Н.І. Горбань

М.В. Межевич

Головуючий суддя Земляна Г.В.

Судді: Горбань Н.І.

Межевич М.В.