Постанова

від 30.01.2014 по справі 826/15296/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

30 січня 2014 року 11:52 № 826/15296/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Аблова Є.В.;

при секретарі Мальчик І.Ю.,

за участю сторін:

представника позивача - Євсєєва М.В.,

представника відповідача - Айвазбекової В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Офіс Лайн» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, обґрунтовуючи свої позовні вимоги тим, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними, винесені без належних правових підстав та не відповідають нормам чинного законодавства, що призвело до порушення законних прав та інтересів позивача.

В позовній заяві позивач просить суд: скасувати в повному обсязі як такі, що є протиправними, винесеними без належних правових підстав та не відповідають вимогам законодавства наступні податкові повідомлення - рішення ДПІ у Шевченківському районі м. Києва: №007802230 від 31.05.2013року, згідно якого зменшено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток в сумі 289928грн.; №0003892201 від 23.08.2013року, згідно якого нараховане податкове зобов'язання за платежем 11021000: податок на прибуток приватних підприємств в сумі 2678 165грн., в тому числі 2 142 532грн. основного платежу та 535 633грн. - штрафних санкцій; №007792230 від 31.05.2013р., згідно якого зменшено від'ємне значення суми податку на додану вартість в сумі 50 380грн.; №007822230 від 31.05.2013р., згідно якого нараховане податкове зобов'язання за платежем 14010100: податок на додану вартість в сумі 4 801 708 грн., в тому числі 3 209 805грн. основного платежу та 1 604 903 грн. - штрафних санкцій. Судові витрати покласти на відповідача.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю.

Представник відповідача позовні вимоги не визнав повністю та зазначив, що оскаржувані податкові повідомлення -рішення прийняті відповідачем відповідно до вимог чинного законодавства.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, заслухавши представників позивача, представника відповідача, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що ДПІ у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Офіс Лайн» код 32560054 з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2011року по 31.12.2012року валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2011 року по 31.12.2012року., за результатами якої складено акт від 20.05.2013року №1484/22-30/32560054.

В ході проведення перевірки встановлено порушення ТОВ «Офіс Лайн»: п.п.14.1.27, п.14.1 ст.14, п.п. 14.1.36 п.14.1 ст.14, п.137.1 ст.137, п.138.2 ст.138, п.138.4 ст.138, п.п. 139.1.9. п.139.1 ст.139 Податкового кодексу та заниження податку на прибуток на загальну суму 2 142 532грн. Зменшено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за 2012 рік у сумі 289928грн.; ст.22, 44.1 ст.44, ст.188, п. 198.1 ст.198, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.185.1, п. 200.1 ст.200, п.201.1 п.201.4, п.201.6, п.201.10 ст.201 Податкового кодексу, в результаті чого заниження в сумі 3209805грн.; встановлено заниження рядка 24 залишку від'ємного значення ПДВ, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного періоду, всього у сумі 50380грн.

На підставі акту перевірки від 20.05.2013року №1484/22-30/32560054 податковим органом прийнято: податкове повідомлення-рішення №007822230 від 31.05.2013р., згідно якого нараховане податкове зобов'язання за платежем 14010100: податок на додану вартість в сумі 4 801 708 грн., в тому числі 3 209 805грн. основного платежу та 1 604 903 грн. - штрафних санкцій; податкове повідомлення-рішення №007792230 від 31.05.2013р., згідно якого зменшено від'ємне значення суми податку на додану вартість в сумі 50 380грн.; податкове повідомлення-рішення №0003892201 від 23.08.2013року, згідно якого нараховане податкове зобов'язання за платежем 11021000: податок на прибуток приватних підприємств в сумі 2 678 165грн., в тому числі 2 142 532 грн. - основного платежу та 535 633 грн. - штрафних санкцій.; податкове повідомлення-рішення №007802230 від 31.05.2013 року, згідно якого зменшено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток в сумі 289928 грн.

Не погоджуючись з прийнятими податковими повідомленнями - рішеннями, позивач оскаржив їх в адміністративному порядку. Рішенням Головного управління Міндоходів у м. Києві про результати розгляду первинної скарги від 08.08.13р. №2965/10/26-15-10-04-04, залишено без змін податкові повідомлення - рішення, що ДПІ у Шевченківському районі м. Києва від 31.05.13р. №007802230, №007792230, №007822230 та скасовано податкове повідомлення-рішення від 31.05.13р. №007812230 в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій по податок на прибуток у розмірі 535633грн.

Як вбачається з матеріалів справи, податковим органом при проведенні перевірки використано акт від 06.07.12р. №1258/22-4/4/36420060 Про результати позапланової невиїзної перевірки ПП «Проторус Плюс» з питань підтвердження господарсько-правових відносин з ТОВ «ТПК «Стиль» та подальшої реалізації або використання у господарській діяльності товарів (робіт, послуг) отриманих від ТОВ «ТПК «Стиль» (код 31006793) у квітні 2012 року, яким встановлено порушення ч.5 ст.203, 1,2 ст.215, ст.216, 228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані н настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ПП «Проторус Плюс» при придбанні товарів.

Як встановлено судом, позивач мав господарські відносини з ПП «Проторус Плюс», відповідно до договорів поставки від 22.08.12р. №230812, від 22.08.12р. №2008, №30/081 від 20.08.12р.

Також в ході проведення перевірки ТОВ «Офіс Лайн» не доведено відношення придбаних товарно-матеріальних цінностей, послуг до господарської діяльності підприємства, таким чином, ТОВ «Офіс Лайн»:завищено валові витрати шляхом включення до складу валових витрат понесені витрати з придбання товарно-матеріальних цінностей, які не відносяться до господарської діяльності підприємства всього на загальну суму 8248810грн.

Окрім того, позич мав господарські відносини з ПП «Юніверсал Компані», відповідно до договору поставки від 24.11.11р. №4.

Податковим органом при проведенні перевірки використано акт Баришівської ОДПІ Київської області від 24.05.12р. №78/15-3/37839787 про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «Юніверсал Компані» щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків за період з 01.10.2011р. по 31.01.2012р., їх реальності та повноти відображення в обліку, яким встановлено, що у ПП «Юніверсал Компані», відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби.

Виходячи з викладеного, податковим органом зроблено висновок про те, що ТОВ «Офіс Лайн» завищено валові витрати шляхом включення до складу валових витрат понесені витрати з придбання товарно-матеріальних цінностей, які не відносяться до господарської діяльності підприємства, на загальну суму 3833638грн. встановлено порушення норм податкового законодавства, при визначенні суми ПДВ, що призвело до завищення податкового кредиту на загальну суму 866528грн.

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ «Офіс Лайн» мало господарські відносини з ПП «Гефест Метал», відповідно до договору №0108-1 від 02.08.11 на послуги з переробки металоконструкцій та договору від 25.11.11р. №25/11.

Таким чином підприємством отримано в лютому 2012 року послуги з переробки металоконструкцій в металобрухт на суму 221100грн., у т.ч. ПДВ 36850грн.

Відповідно до акту від 12.06.2012р. №309/22-1453/36315609 «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ПП «Гефест Метал», щодо документального підтвердження господарських відносин із ТОВ «Антарес Конференц груп», їх реальності та повноти відображення в обліку за період лютий 2012р.», яким встановлено, що станом на момент складання акту, тривають заходи щодо встановлення місцезнаходження директора та засновника ПП «Гефест Метал» ОСОБА_4 з викладеного, податковим органом зроблено висновок про відсутність обґрунтованих підстав для підтвердження реальності факту здійснення фінансово-господарської діяльності ПП «Гефест Метал» з ТОВ «Офіс Лайн».

На підтвердження реального здійснення господарської діяльності в матеріалах справи містяться копії договорів з контрагентами, карток рахунків, податкових та видаткових накладних, акти прийому-передачі, вантажні митні декларації, виписки по особовому рахунку про рух коштів контрагентів.

На час проведення перевірки набрав чинності Податковий Кодекс України (далі ПК України), розділ V якого визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (далі -Кодекс), він, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оскаржуваний правочин). До оскаржуваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака -специфічна мета -порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника -фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставши можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Статтею 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що: виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків; допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов; вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.

Таким чином, необхідними умовами для визнання угоди недійсною є її укладання з метою, що завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.

Відповідачем не надано суду жодних доказів, які б підтверджували те, що укладення договорів, на підставі яких виникли взаємовідносини між позивачем та контрагентами, не відповідають дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав та обов'язків. Зазначена обставина відповідачем взагалі не досліджувалась, посадові особи сторін правочинів з цього приводу навіть не опитувались. Отже, доводи відповідача щодо нікчемності правочинів, укладених між позивачем та контрагентами, судом до уваги не приймаються.

На момент укладання договорів, на яких ґрунтувалися взаємовідносини позивача з контрагентами, а також під час здійснення господарських операцій, згідно даних ЄДРПОУ контрагенти були зареєстровані в податкових органах як платники ПДВ.

Відповідно до ч.1 ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців" якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки них не внесено відповідних змін.

Суд також звертає увагу на положення інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 № 1112/11/13-10, в якому зазначено, що у разі якщо на час здійснення господарських операцій, якими податкова інспекція не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту з податку на додану вартість, постачальники були включені до єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Крім того, чинним законодавством України, відповідач не наділений повноваженнями щодо визнання правочинів нікчемними (недійсними) із застосуванням відповідних наслідків їх нікчемності (недійсності).

Відповідно до пп.14.1.36. п.14.1. ст.14 Кодексу, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до пп.14.1.27. п.14.1. ст.14 Кодексу, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пп.139.1.9. п.139.1. ст.139 Кодексу, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та нарахування податку.

Згідно пп.14.1.181. п.14.1.ст.14 Податкового кодексу України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Відповідно до пп. а п.198.1, п.198.2., п.198.3. ст.198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6. ст.198 Податкового кодексу України, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до п.201.10. ст.201 Кодексу, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Законом України "Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Таким чином, для підтвердження включення витрат на придбання товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат підприємства, а також для підтвердження включення сум сплаченого податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги) до складу податкового кредиту, необхідні первинні документи (зокрема, податкові накладні), оформлені відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" (далі-Закон).

Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством (ст.2).

Частиною 2 ст.3 Закону визначено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ст.1 Закону, первинний документ -це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ст.9 Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Пунктом 1 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011 р. № 1379, визначено, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення особою, яка не зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій не присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Відповідно до п.6.2. зазначеного Порядку, податкова накладна є підставою для віднесення до податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку.

Таким чином, враховуючи викладені законодавчі норми та обставини справи, суд дійшов висновку, що взаємовідносини позивача з контрагентами, які на момент здійснення господарських операцій були належним чином зареєстровані як платники податку на додану вартість, оформлені договорами, які не були визнані в судовому порядку недійсними, а також підтверджені виданими контрагентом первинними документами, зокрема, податковими накладними є реальними та такими, що спрямовані на настання правових наслідків, обумовлених вказаними договорами. Окрім того, судом встановлено, що розрахунок між підприємствами проводився у безготівковій формі, що підтверджується банківськими виписками, передача товару підтверджується актами приймання-передачі, факт подальшої реалізації товару підтверджується вантажними митними деклараціями. Таким чином, позивачем були виконані передбачені законодавством вимоги для підтвердження права на податковий кредит та включення відповідних витрат до складу валових витрат підприємства.

Крім того, суд звертає увагу на положення інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 р. № 1112/11/13-10 щодо принципу персональної податкової відповідальності в спорах про податок на додану вартість та принципу добросовісності платника податків, якими визначено, що сама по собі несплата податку продавцем (серед іншого й внаслідок ухилення від сплати) у разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування. Відповідальна за сплату податку на додану вартість особа, що формує дані податкового обліку з цього податку, а не контрагент такої особи. Якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції реальні та відповідають дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та /або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних. Не будуть підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни з боку його контрагентів, припинення чи анулювання статусу платника податку на додану вартість, припинення юридичної особи.

Отже, за таких обставин суд вважає, що у ТОВ «Офіс Лайн» були всі підстави для віднесення витрат пов'язаних із веденням господарської діяльності до складу валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Представник відповідача не надав суду належних доказів, які б підтверджували обґрунтованість висновків перевірки та правомірність винесених податкових повідомлень-рішень.

Враховуючи те, що Державна податкова інспекція не надала доказів правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, суд вважає, що вони підлягають скасуванню як протиправні.

Керуючись ст.ст. 94, 158-163 КАС України суд ,-

П О С Т А Н О В И В:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення: №007802230 від 31.05.2013року, №0003892201 від 23.08.2013року, №007792230 від 31.05.2013р., №007822230 від 31.05.2013р., прийняті ДПІ у Шевченківському районі м. Києва.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі в Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня її проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до Київського апеляційного адміністративного суду.

Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Повний текст постанови складений та підписаний суддею 05.02.14 р.

Суддя Є.В. Аблов