Рішення

від 11.02.2014 по справі 922/13/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" лютого 2014 р.Справа № 922/13/14

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Лавровой Л.С.

при секретарі судового засідання Васильєва Л.О.

розглянувши справу

за позовом Приватне АТ "Страхова компанія "ВУСО", м. Донецьк до Публічне АТ "Харківська муніципальна страхова компанія", м. Харків , ТОВ "АТП-Темп", м. Харків про стягнення коштів за участю представників сторін:

позивача - Клюс О.О.

першого відповідача - не з'явився

другого відповідача - Кошман О.В.

ВСТАНОВИВ:

08.01.2014 року на розгляд господарського суду Харківської області надійшла позовна заява Приватного акціонерного товариства Страхова компанія "Вусо" (далі-позивач) про стягнення в порядку регресу з Публічного акціонерного товариства "Харківська муніципальна страхова компанія" (далі-відповідач 1) та 4924,32 грн. страхового відшкодування та до Товариства з обмеженою відповідальністю "АТП-ТЕМП" (далі - відповідач) з вимогою стягнути франшизи у розмірі 1000 грн. Також позивач просить суд візшкодувати за рахунок відповідачів суму судового збору.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем як страховиком виплачено страхувальнику страхове відшкодування в розмірі 5924,32 грн., внаслідок чого до позивача в порядку ст. 1191 Цивільного кодексу України та ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" перейшло право вимоги (регресу) в межах здійснених фактичних затрат, за вирахуванням суми франшизи, як до особи, яка відповідальна за заподіяні збитки, оскільки саме з вини особи, яка керувала транспортним засобом, цивільно-правова відповідальність якої застрахована у відповідача, сталася ДТП, наслідки якої визнано позивачем страховим випадком та здійснено виплату страхової суми. Відшкодування суми франшизи згідно ст. 36.6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», покладається на страхувальника або особу, відповідальну за завдані збитки.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позов.

Перший відповідач проти позову заперечує, з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, та вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню в частині стягнення 3209,70 грн. Обґрунтовуючи свою правову позицію, відповідач посилається на порушення встановленого законом порядку розрахунку витрат, пов'язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, що передбачається положеннями ст.ст. 22, 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», а також «Методикою товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів» затвердженої наказом Мінюста №142/5/2092 від 24.11.2003 року.

Крім того, перший відповідач зазначив, що єдиним законним доказом розміру вартості матеріального збитку, заподіяного внаслідок ДТП, є висновок суб'єкта оціночної діяльності, складений з урахуванням фізичного зносу транспортного засобу, а не рахунок СТО (ВАТ "Завод ім. Фрунзе").

Другий відповідач позовні вимоги в частині стягнення суми франшизи у розмірі 1000 грн. визнав, у іншій частині підтримує правову позицію першого відповідача та проти позову заперечує з підстав, викладених відзиві першого відповідача.

У судовому засіданні оголошувалась перерва з 28.01.2014 року по11.02.2014 року.

У призначеному судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд їх задовольнити.

Представник першого відповідача у призначене судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, належним чином був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи.

Представник другого відповідача підтримує раніше надані пояснення та просить суд позов задовольнити частково.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

30.12.2011 р. між Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Вусо" (надалі - позивач) та Клочко Павлом Євгенійовичем було укладено договір добровільного страхування наземного транспорту № 356207-02-21-01, за яким позивач застрахував майнові інтереси потерпілого, пов'язані з експлуатацією наземного транспортного засобу - легкового автомобіля "Chevrolet Aveo", державний реєстраційний номер АХ 3067 СО.

Згідно довідки ДАІ, 16.12.2012 р. в м. Харкові сталася дорожньо-транспортна пригода (надалі - ДТП) за участю двох транспортних засобів: 1) автомобіля "Chevrolet Aveo", державний реєстраційний номер АХ 3067 СО., який належить Клочко Павлу Євгенійовичу , під його керуванням; 2) автомобіля "Рута", державний реєстраційний номер АХ 9167 ВН, який належить ТОВ «АТП- Темп», під керуванням Лучникова Павла Стефановича.

15.02.2013 року постановою Фрунзенського районного суду м. Харкова по Лучникова П.С. визнано винним у вчиненні зазначеного ДТП та притягнуто до відповідальності за вчинення правопорушення передбаченогост. 124 КУпАП (порушення Правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів) шляхом накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу.

Таким чином, Лучников П.С.є винним у спричиненні пошкоджень автомобілю "Chevrolet Aveo", державний реєстраційний номер АХ 3067 СО.

Статтею 3 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Згідно ст. 5 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

Згідно ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Статтею 25 цього Закону визначено, що здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Згідно з ч. 1 статті 16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Статтею 27 Закону України "Про страхування" визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Судом встановлено, що цивільно-правова відповідальність Лучников П.С. на момент ДТП, була застрахована у ПАТ "Харківська муніципальна страхова компанія" за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АВ/4974106, за яким в останнього виник обов'язок здійснити відшкодування шкоди заподіяної третім особам під час ДТП, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу.

Таким чином, у зв'язку з виплатою страхового відшкодування страхувальнику позивач набув право регресу до винної у ДТП особи відповідно до положень ст. 27 Закону України "Про страхування".

18.12.2012 року до позивача звернувся страхувальник із заявою про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування й надав при цьому усі необхідні документи.

29.01.2013 року на підставі калькуляції відновлювального ремонту та рахунку № ЗиФ-0176902 від 18.12.2012 року, виданого ВАТ «Завод ім.. Фрунзе» та, було складено Страховий акт № 216-02 та розрахунок страхового відшкодування до нього, згідно яких сума страхового відшкодування до виплати Клочко П.Є склала 5924,32 грн.

Позивач на підставі вищевказаних документів здійснив виплату страхового відшкодування в розмірі: 5924,32 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 853 від 29.01.2013 року та №5258 від 16.05.2013 року, наявними в матеріалах справи.

Статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 ЦК України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Відповідно до ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно зі ст. 1191 ЦК України, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Відповідно до наведеного вище договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власника наземного транспортного засобу Відповідач є особою, відповідальною за завдану шкоду, оскільки взяв на себе відповідальність за свого страхувальника у разі настання такого страхового ризику, як відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки.

Таким чином, після сплати потерпілій особі страхового відшкодування у Позивача виникло право звернутися до страховика винної у ДТП особи із вимогою про виплату страхового відшкодування у порядку регресу, з огляду на наступне.

Частинами першою та другою статті 1187 ЦК України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до ч. 1 статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Таким чином, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

Як зазначалося вище, абсолютна вина Лучникова П.С. у скоєнні ДТП встановлена постановою Фрунзенського районного суду м. Харкова від 15.02.2013 року по справі № 645/221/13-п.

Позивач, в зв'язку з виплатою Страхувальнику страхового відшкодування у розмірі 5924,32., заявив до ПАТ «Харківська муніципальна страхова компанія» вимогу про стягнення в порядку регресу суми відшкодування у розмірі 4924,32 грн, без врахування франшизи, оскількт відповідно до ч. 2 п. 12.1. ст. 12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи.

Також позивачем заявлено вимогу про стягнення матеріальної шкоди (сума франшизи) до ТОВ «АТП-Темп» у розмірі - 1000 грн.

За таких обставин суд приходить до висновку, що у позивача виникло право зворотної вимоги до першого відповідача, а відтак, є правомірним заявлення позову до нього щодо стягнення страхового відшкодування в порядку регресу в сумі 4924,32 грн.

При цьому суд відхиляє посилання ПАТ "Харківська муніципальна страхова компанія" на приписи Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" щодо проведення обов'язкової оцінки.

Так, норми законодавства про страхування не покладають на страховика за договором добровільного страхування обов'язок доводити розмір збитків виключно шляхом проведення його оцінки відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", а згідно ч. 2 ст. 14 Цивільного кодексу України особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.

При цьому ч. 2 ст. 7 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", яка визначає випадки, коли проведення оцінки майна є обов'язковим, такого обов'язку щодо оцінки на страховика, що уклав договір добровільного страхування, також не покладає.

Із преамбули Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" вбачається, що він регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" регулює інші, відмінні від правовідносин, що виникли у даній справі, правовідносини і обов'язок проведення оцінки встановлюється для відповідача у правовідносинах з виконання ним взятого за умовами договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власника наземних транспортних засобів обов'язку відшкодувати шкоду.

Більш того, відповідно до п.36.2 ст.36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів" страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний: 1) у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його. Якщо у зв'язку з відсутністю документів, що підтверджують розмір заявленої шкоди, страховик (МТСБУ) не може оцінити її загальний розмір, виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється у розмірі заподіяної шкоди, оціненої страховиком (МТСБУ). Страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи, якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна; 2) у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).

Отже, зі змісту вказаних приписів Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів" вбачається, що обов'язок з визначення причин настання страхового випадку та визначення розміру збитків, завданих майну потерпілої особи, покладається на страховика, який здійснив обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власника наземного транспортного засобу, тобто на відповідача.

У свою чергу, відсутність вказаних дій з боку відповідача не позбавляє позивача права на отримання відшкодування в межах понесених ним витрат у вигляді виплаченого страхового відшкодування.

У відповідності до п.36.4 ст.36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" чинній на момент скоєння ДТП) виплата страхового відшкодування здійснюється безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) або погодженим з ним особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна, сплатили страхове відшкодування за договором майнового страхування, лікування потерпілих та інші послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.

Верховним Судом України у Листі "Судова практика розгляду цивільних справ, що виникають з договорів страхування" від 19.07.2011 р. роз'яснено, що визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинні виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.

Таким чином, доводи відповідача про необхідність доведення розміру збитків виключно шляхом проведення його оцінки професійним оцінювачем відповідно до "Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів" не узгоджуються з нормами законодавства про страхування.

Вирішуючи питання про суми стягнення з відповідачів в порядку регресу, суд зазначає наступне.

Як вже встановлено судом, загальна сума страхового відшкодування була визначена позивачем та виплачена потерпілій особі в розмірі 5924,32 грн., виходячи з фактичної вартості ремонту транспортного засобу.

У судовому засіданні встановлено, що умовами договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власника наземного транспортного засобу Рута, державний реєстраційний номкр АХ 9167 ВН № АВ/497406 передбачено франшизу у розмірі 1000 грн., а, отже, позовні вимоги до відповідача-1 підлягають задоволенню в сумі 4924,32 грн.

В основу заперечень заявника покладено твердження про те, що єдиним належним доказом розміру заподіяної внаслідок ДТП матеріальної шкоди є розрахунок аваріного комісара від 20.12.2013 року, згідно якого вартість відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу з урахуванням коефіцієнту його фізичного зносу становить 4209,70 грн. На думку скаржника, цей розрахунок є обов'язковим документом, що відповідно до ст.ст.22,29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та положень Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів (КТЗ), затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України №142/5/2092 від 24.11.2003 та зареєстрованої в Мінюсті України 24.11.2003р. за №1074/8395 (далі - Методика), визначає реальну суму матеріального збитку з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу пошкодженого внаслідок ДТП автомобіля.

Звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу. Реальним же підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику, є саме платіжне доручення, яке в даному випадку надано ВАТ "Завод ім. Фрунзе".

Дійсно, нормою ст.29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Проте, здійснення позивачем виплати страхового відшкодування в спірній сумі (без врахування зносу) на користь страхувальника не суперечить приписам ст.29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", оскільки, по-перше, вказаний закон не поширюється на правовідносини, що виникли за договором добровільного страхування наземного транспортного засобу №356207-02-21-01 від 30.12.2011 року (далі - договір страхування), а Закон України "Про страхування" відповідних застережень не містить. Адже, з приписів вищевказаних норм Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" вбачається, що обов'язки, пов'язані з оцінкою шкоди, не стосуються позивача (страховика за договором добровільного страхування майна), дії якого не регулюються цим Законом, а тому в даній правовій ситуації відсутні правові підстави перекладати на позивача обов'язки відповідача, який є страховиком за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Крім того, Законом України "Про страхування" не передбачено обов'язкового проведення суб'єктами оціночної діяльності незалежної професійної оцінки шкоди, завданої транспортному засобу внаслідок ДТП, тобто необхідність відшкодування шкоди не ставиться у залежність від попереднього проведення такої оцінки, чим спростовуються твердження першого відповідача в обґрунтування своїх заперечень .

Чинне законодавство про страхування не покладає на страховика за договором добровільного страхування майна обов'язок доводити розмір збитків виключно шляхом проведення його оцінки відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", а згідно з ч.2 ст.14 ЦК України особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї. Більше того, норма ч.2 ст.7 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", яка передбачає випадки обов'язкового проведення оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, не покладає обов'язку з оцінки майна на страховика за договором добровільного страхування. В свою чергу, Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" регулює не спірні правовідносини у даній справі, а правовідносини, у яких обов'язок проведення професійної оцінки встановлюється для відповідача саме у разі виконання ним зобов'язання відшкодувати шкоду потерпілій особі, взятого за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Разом з тим, з положень п.36.2 ст.36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" вбачається, що під оціненою шкодою в ньому розуміється також і шкода, щодо якої страховик і потерпілий досягли згоди про розмір страхового відшкодування без проведення оцінки та без експертизи пошкодженого майна. В даному випадку дії страховика (позивача) щодо перерахування страхового відшкодування безпосередньо особі (авторизованому сервісному центру), яка здійснила ремонт пошкодженого транспортного засобу, переконливо свідчать про досягнення відповідної згоди між сторонами генерального договору страхування.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду від 21.01.2014 року у справі №910/11450/13.

Матеріалами справи встановлено, до згідно умов договору добровільного страхування наземного транспорту від 30.12.2011 року, підставою для визначення збитку, а саме рахунок СТО, рекомендованої Страховиком (п.2.4. Договору).

Водночас, пунктом 2.5 договору страхування від 30.12.2011 року передбачено визначення страхового відшкодування без врахування амортизаційного зносу (а.с.71). Згідно з ч.1 ст.14 та ст.204 ЦК України, цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Якщо договір не визнано недійсним в судовому порядку, він має такі ж правові наслідки, як і будь-який дійсний договір, зокрема, є обов'язковим для виконання його сторонами (ст.629 ЦК України). З матеріалів справи не вбачається та судами не встановлено визнання недійсним п.2.5 договору страхування від 30.12.2011 року. З огляду на настання страхового випадку у вигляді ДТП 16.12.2012р., тобто у перший рік страхування автомобіля "Chevrolet Aveo", державний реєстраційний номер АХ 3067 СО, суд визнає безпідставними твердження першого відповідача про необхідність врахування коефіцієнту фізичного зносу пошкодженого транспортного засобу при розрахунку розміру страхового відшкодування.

Крім того, ані Законом України "Про страхування", ані договором страхування, що укладені між позивачем та страхувальником, не передбачено зобов'язання страховика за договором добровільного страхування визначати розмір страхового відшкодування з урахуванням виключно звіту суб'єкта оціночної діяльності. Відтак, правомірним є визначення позивачем розміру страхового відшкодування на підставі рахунку ВАТ "Завод ім. Фрунзе".

Положеннями ст.22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів" також не передбачено проведення саме суб'єктами оціночної діяльності професійної оцінки шкоди, завданої при ДТП транспортному засобу.

Згідно з п.п.7.38,7.39 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24.11.2003 №142/5/2092, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 24.11.2003р. за №1074/8395, коефіцієнт фізичного зносу дорівнює нулю для нових складників та для складників КТЗ, строк експлуатації яких не перевищує 5 років - для легкових КТЗ виробництва країн СНД, 7 років - для інших легкових КТЗ тощо. Винятком стосовно використання зазначених вимог є: а) якщо КТЗ експлуатуються в інтенсивному режимі (фактичний пробіг щонайменше вдвічі більший за нормативний); б) якщо складові частини кузова, кабіни, рами відновлювали ремонтом або вони мають корозійні руйнування чи пошкодження у вигляді деформації; в) якщо КТЗ експлуатувалося в умовах, визначених у пункті 4 таблиці 4.1 додатка 4.

Отже, коефіцієнт фізичного зносу застрахованого транспортного засобу автомобіля "Chevrolet Aveo", державний реєстраційний номер АХ 3067 СО 2011 року випуску дорівнює нулю, так як на момент вчинення ДТП строк його експлуатації складав 1 рік. Доказів наявності обставин, зазначених в п.7.39 Методики, матеріали справи не містять та заявником не доведено.

Слід зазначити, що наведеної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України при здійсненні касаційного перегляду судових рішень у справах зі спорів про стягнення страхового відшкодування в порядку регресу, що виникають з подібних правовідносин страхування (постанови ВГСУ від 23.08.2011 у справі №42/92, від 15.01.2013 у справі №5011-72/9778-2012, від 30.01.2013 у справі №5011-35/11156-2012, від 13.05.2013 у справі №5011-50/17051-2012, від 14.05.2013 у справі №5011-50/17049-2012, від 30.07.2013 у справі №910/3655/13).

Суд також вважає на необхідне зазначити, що твердження відповідача про необхідність доведення шкоди виключно шляхом проведення розрахунку фахівця товарознавця або аварійного комісара не узгоджуються з нормами законодавства про страхування, оскільки Верховним Судом України у листі від 19.07.2011 "Судова практика розгляду цивільних справ, що виникають з договорів страхування" роз'яснено, що, визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинні виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з другого відповідача суми завданої майнової шкоди в розмірі 1000,00 грн., суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, сума, яку просить стягнути позивач з другого відповідача є сумою франшизи за договором добровільного страхування, а не сумою матеріальної шкоди.

Відповідно до ч.1 ст.12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих. Страхове відшкодування зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Згідно із ч.18 ст.9 Закону України "Про страхування" франшиза - частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.

Виходячи з положень п. 6 ст. 36 "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" вказана сума франшизи має бути компенсована винною особою, але не позивачу, а страховій компанії, яка застрахувала цивільно-правову відповідальність цієї винної особи.

Зважаючи на вищевикладені норми законодавства України, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення з ТОВ "АТП-Темп" суми франшизи в розмірі 1000,00 грн. на користь позивача задоволенню не підлягають.

Дослідивши обставини справи та докази у даній справі, враховуючи викладене, суд вважає вимоги позивача про стягнення страхового відшкодування в розмірі 7641,50 грн. такими, що підлягають задоволенню.

Судові витрати відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно сумі задоволених вимог.

Враховуючи викладене, керуючись ст. 124 Конституції України, ст. ст. 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Харківська муніципальна страхова компанія", ЄДРПОУ 21186813 (61110, м. Харків, Комінтернівський р-н., вул. Плеханваська, 63) на користь Приватного акціонерного товариства Страхова компанія "ВУСО", ЄДРПОУ 31650052 (83055, м.Донецьк, вулюПостишева, 60, 7-й поверх, п/р 26506000000761 в ПАТ "Укрсоцбанк", МФО 300023) страхове відшкодування в порядку регресу в розмірі 4924,32 грн. та суму судового збору у розмірі 1430,09 грн.

В іншій частині позову відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 11.02.2014 р.

Суддя Л.С. Лаврова