Постанова

від 12.02.2014 по справі 813/9383/13-а

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 лютого 2014 року Справа № 813/9383/13-а

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

Головуючого - судді: Мричко Н.І.

за участю секретаря судового засідання Щура В.Р.

представника позивача Федюка Л.М.

представника відповідача Холявки І.Я.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Прилад» до Державної податкової інспекції у Франківському районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 05.12.2013 року № 0000592220, -

встановив:

товариство з обмеженою відповідальністю «Страховий брокер «Експерт» (далі - ТзОВ «Страховий брокер «Експерт») звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Франківському районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області (далі - ДПІ у Франківському районі м.Львова ГУ Міндоходів у Львівській області), в якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000592220 від 05.12.2013 року, яким збільшеного суму грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем на суму 32522 грн.

На підставі ст.55 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд допустив заміну позивача у справі ТзОВ «Страховий брокер «Експерт» його правонаступником Товариством з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Прилад» (далі - ТзОВ «Підприємство «Прилад»).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що висновки акту відповідача, на підставі якого винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення, не відповідають фактичним обставинам фінансово-господарської діяльності позивача. Позивач зазначає, що до складу валових витрат належать будь-які витрати, підтвердженні відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами податкового обліку. Вважає, що факт страхування позивачем відповідальності перед третіми особами підтверджується первинними документами, які повністю відповідають вимогам, передбаченими ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а тому підтверджують правомірність включення до складу валових витрат суми сплачених страхових внесків за договором добровільного страхування відповідальності перед третіми особами від 03.10.2011р. №1003/46-414, укладеним з ПрАТ СК «Прогрес-Фонд».

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, наведених у позовній заяві. Додатково пояснив, що позивач здійснював господарську діяльність з ПрАТ «Страхова компанія «Прогрес-Фонд» і в цей період вказаний контрагент подавав податкову звітність, перебував на обліку у відповідних податкових органах та на час здійснення господарської діяльності був зареєстрований як платник ПДВ з видачею відповідного свідоцтва. У зв'язку з цим вважає позовні вимоги обґрунтованими та просить позов задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позову заперечив з підстав, висловлених в письмових запереченнях., суть яких зводиться до наступного. Договір добровільного страхування відповідальності перед третіми особами, укладений позивачем з ПрАТ СК «Прогрес-Фонд», фактично не міг бути виконаний, спрямований на надання податкової вигоди з метою штучного формування валових витрат, а тому є нікчемним та не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Відповідач вважає, що позивачем завищено витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, за рахунок зайвого включення до складу валових витрат суми сплачених страхових внесків за вказаним договором.Просив у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши доводи представника позивача, заперечення представника відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, з наступних підстав.

ТзОВ «Страховий брокер «Експерт» зареєстроване як юридична особа 31.06.2001р. виконавчим комітетом Львівської міської ради, номер запису про включення відомостей до ЄДР №14151050001003906, код суб'єкта господарювання за ЄДРПОУ 31526830. Місцезнаходження позивача: 79012, м.Львів, вул.Сахарова, 42. Відповідно до протоколу загальних зборів учасників ТзОВ «Страховий брокер «Експерт» №23/01/14 від 23.01.2014р. вирішено змінити назву товариства на ТзОВ «Підприємство «Прилад» та внести зміни до установчих документів товариства. Позивач взятий на податковий облік в органах державної податкової служби з 31.05.2005р. за №1313, станом на 13.11.2013р. перебуває на обліку в ДПІ у Франківському районі м.Львова ГУ Міндоходів у Львівській області.

На підставі направлень на перевірку від 07.11.2013р. №382, №383, відповідно до п.п.п.78.1.1. п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України (далі - ПК України) та наказу ДПІ у Франківському районі м.Львова ГУ Міндоходів у Львівській області проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТзОВ «Страховий брокер «Експерт» (код ЄДРПОУ - 31526830) з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з ПрАТ СК «Прогрес-Фонд» (код ЄДРПОУ - 30303336) за період з 01.10.2011р. по 31.12.2012р., за результатами якої складено акт від 20.11.2013р. №322/22-20/31526830 (далі - акт перевірки від 20.11.2013р.).

Перевіркою встановлено порушення позивачем п.44.1, п.44.3 ст.44, п.п.138.1.1 п.138.1, п.138.2, п.п.138.10.3 п.138.10 ст.138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139, п.п.140.1.6 п.140.1 ст.140 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток в загальній сумі на 32522грн., в т.ч. за 4 квартал 2011 року на суму 32522грн.

Вказані порушення полягають в тому, що господарські операції позивача з ПрАТ СК «Прогрес-Фонд» спрямовані на надання податкової вигоди позивачеві з метою штучного формування валових втрат. До таких висновків, при проведенні перевірки позивача, відповідач дійшов використавши акт про результати планової виїзної перевірки ПрАТ СК «Прогрес-Фонд» (код ЄДРПОУ - 30303336) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010р. по 31.01.2012р., надісланий листом ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів м.Києва від 17.09.2013р. №1299/7/26-59-22-02, у якому встановлено, що ПрАТ СК «Прогрес-Фонд» укладало нікчемні угоди на перестрахування з ТДВ «СПК «ВПЕВНЕНІСТЬ БЕЗПЕКА», ТДВ «СК «РАДА», ТДВ «СК «СЯЙВО».

На підставі акта перевірки податковим органом винесено податкове повідомлення-рішення №0000592220 від 05.12.2013 року, яким збільшеного суму грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем на суму 32522 грн.

Не погодившись із вказаним податковим повідомленням - рішенням, позивач звернувся до суду.

Суд при вирішенні спору по суті виходить з наступного.

Суд встановив, що між позивачем та ПрАТ СТ «Іллічівське» укладено договір доручення №570-СА від 01.07.2011р., відповідно до умов якого довіритель (ПрАТ СТ «Іллічівське») довіряє, а повірений (позивач) приймає на себе зобов'язання на умовах, визначених цим договором, укладати договори страхування, та у разі неможливості виконати довірителем свої зобов'язання перед страхувальниками по виплаті страхових відшкодувань - здійснювати таку виплату.

Під час виконання вказаного договору позивачем укладено з ПрАТ СК «Прогрес-Фонд» договір добровільного страхування відповідальності перед третіми особами від 03.10.2011р. №1003/46-414, предметом якого, відповідно до п.2.1 є майнові інтереси страхувальника (позивача), що не суперечать чинному законодавству України, пов'язані з зобов'язаннями по відшкодуванню страхувальником третій особі збитків, заподіяних ним у процесі здійснення підприємницької (господарської) діяльності.

Відповідно до п.3.1. договору від 03.10.2011р. №1003/46-414 страховим випадком є рішення судових органів, що вступило в законну силу по відшкодуванню прямого збитку майновим інтересам третьої особи, який виник в процесі підприємницької (господарської) діяльності позивача, пов'язаної з виконанням завдань по договору №570-СА від 01.07.2011р.

У пункті 4 вказаного договору сторонами (страхувальником та страховиком) погоджено страхову суму у розмірі 3000000грн. та страховий платіж у розмірі 202500грн.

На підтвердження реальності господарських взаємовідносин позивача з ПрАТ СК «Прогрес-Фонд» суду надано копію акту наданих послуг від 02.10.2012р. за договором добровільного страхування відповідальності перед третіми особами від 03.10.2011р. №1003/46-414.

Оплата позивачем страхового платежу у розмірі 202500грн. підтверджується випискою з карти рахунку позивача по контрагенту ПрАТ СК «Прогрес-Фонд» за період з 01.10.11р. по 31.12.12р. та платіжними дорученнями №2492 від 30.01.2012р. на суму 46600грн.; №2500 від 01.02.2012р. на суму 10900грн., №2491 від 27.01.2012р. на суму 145000грн.

Сплачені позивачем за договором страхування кошти позивачем включено до Декларації з податку на прибуток підприємства.

Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.

Виходячи з вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999р., обґрунтування відображення господарських операцій в податковому обліку здійснюється на підставі даних бухгалтерського обліку.

Згідно з п. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні"від 16.07.1999 року № 996-ХІV, підставою для бухгалтерського обліку господарської операції є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Виходячи з вимог вказаного вище Закону, відображення господарських операцій в податковому обліку здійснюється на підставі даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до вимог п. 3.2 ст. 3 цього Закону, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до пп. 2.4 п. 2 Положення "Про документальне забезпечення запасів в бухгалтерському обліку", затвердженого Наказом Міністерства фінансів України 05.06.1995 року № 168/704, первинні документи для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному вираженні), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа. Згідно з пп. 2.15 -2.16 п. 2 вказаного Положення, первинні документи підлягають обов'язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документів обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції діючому законодавству, логічна зв'язку показників. Забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним документам, встановленому порядку приймання, зберігання та витрачання грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей та іншого майна, порушують договірну і фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, юридичним або фізичним особам.

Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні. Виходячи з вимог Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 року № 996-ХІV, обґрунтування відображення господарських операцій в податковому обліку здійснюється на підставі даних бухгалтерського обліку. Таким чином, для надання первинним документам юридичної сили і доказовості, вони повинні бути складені до вимог чинного законодавства.

Стаття 9 Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 року № 996-ХІV встановлює вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з положеннями цієї статті, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

При цьому, згідно з ч. 2 цієї статті, первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Отже, для надання первинним документам юридичної сили і доказовості, вони повинні відповідати вимогам чинного законодавства України. При цьому, фактичні витрати на послуги повинні оформлятися відповідними документами, які б підтверджували фактичне виконання тієї чи іншої господарської операції.

Первинні документи для надання їм юридичної сили повинні мати обов'язкові реквізити, передбачені ст. 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні"від 16.07.1999 року № 996-ХІV.

Із встановлених вище обставин суд робить висновок, що надані позивачем докази в повній мірі підтверджують обставини щодо здійснення правовідносин за договором добровільного страхування, а відповідні первинні документи є тими документами, на підставі яких ведеться податковий та бухгалтерський облік згідно з ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні".

Відповідно до п.14.1.27 п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно з п.140.6 ст.140 ПК України при визначенні об'єкта оподаткування враховуються як витрати подвійного призначення враховуються будь-які витрати із страхування ризиків загибелі врожаю, транспортування продукції платника податку; цивільної відповідальності, пов'язаної з експлуатацією транспортних засобів, що перебувають у складі основних засобів платника податку; будь-які витрати із страхування ризиків, пов'язаних із виробництвом національних фільмів (у розмірі не більше 10 відсотків вартості виробництва національного фільму); екологічної та ядерної шкоди, що може бути завдана платником податку іншим особам; майна платника податку; об'єкта фінансового лізингу, а також оперативного лізингу, концесії державного чи комунального майна за умови, якщо це передбачено договором; фінансових, кредитних та інших ризиків платника податку, пов'язаних із провадженням ним господарської діяльності, в межах звичайної ціни страхового тарифу відповідного виду страхування, що діє на момент укладення такого страхового договору, за винятком страхування життя, здоров'я або інших ризиків, пов'язаних з діяльністю фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, обов'язковість якого не передбачена законодавством, або будь-яких витрат із страхування сторонніх фізичних чи юридичних осіб.

За змістом вказаної статті, умовою для віднесення до витрат сплачених страхових сум при страхуванні фінансових, кредитних та інших ризиків платника податку є їх пов'язаність із провадженням платником господарської діяльності і такі витрати мають бути в межах звичайної ціни страхового тарифу відповідного виду страхування, що діє на момент укладення такого страхового договору.

Відповідно до ст. 8 Закону України "Про страхування", страховий ризик - це певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання.

Згідно з п. 3.18 Характеристики та класифікаційних ознак видів добровільного страхування, затвердженої Розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг від 09.07.10 № 565,страхування фінансових ризиків - вид страхування, за яким предметом договору страхування є майнові інтереси, що не суперечать закону, пов'язані зі збитками при здійсненні страхувальником або іншою особою, визначеною страхувальником у договорі страхування, господарської діяльності.

Даний вид страхування передбачає обов'язок страховика за встановлену договором страхування плату (страховий внесок, страховий платіж, страхову премію) здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування шляхом відшкодування страхувальнику або іншій особі, визначеній страхувальником у договорі страхування (вигодонабувачу), збитку, понесеного ними внаслідок перерви в господарській діяльності, порушення договірних зобов'язань (невиконання або неналежне виконання контрагентом договірних зобов'язань перед страхувальником), крім відшкодування збитків, передбачених страхуванням кредитів та страхуванням інвестицій.

Умови добровільного страхування фінансових ризиків можуть передбачати страхування на випадок завдання матеріального збитку страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування (вигодонабувачу), внаслідок припинення права власності на майно, неможливості здійснення подорожі (поїздки) з причин, визначених у правилах та договорі страхування, непередбачених фінансових витрат (за винятком судових витрат та збитків, пов'язаних з втратою багажу під час подорожі (поїздки)) та фінансових збитків, пов'язаних із ризиками здійснення операцій з використанням платіжних карток.

Згідно з ст. 8 Закону України "Про страхування", страховий випадок - це подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Суд встановив, що страховий випадок, визначений п.3 Договору №1003/46-414 від 03.10.2011р. не настав, а відтак, позивачу не була виплачена страхова сума.

В матеріалах справи є належні та допустимі докази того, що застраховані позивачем фінансові ризики пов'язані з його господарською діяльність, а саме, з виконанням договору доручення №570-СА від 01.07.2011р., укладеного з ПрАТ СТ «Іллічівське».

Жодних доказів того, що здійснені позивачем витрати на страхування фінансових ризиків перевищують межу звичайної ціни страхового тарифу такого виду страхування, що діє на момент укладення такого страхового договору відповідачем суду не надано і у акті перевірки така обставина не відображена.

Згідно п.139.1.9 п.139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

За своїм змістом наведені норми Податкового кодексу України передбачають як підставу для не включення до валових витрат лише випадок повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, а тому і неможливість віднесення до складу валових витрат підприємства нереальних сум, непідтверджених будь-якими документами взагалі, а для підтвердження включення витрат до складу валових витрат необхідні документи, оформлені відповідно до вимог, встановлених статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні".

Господарські операції позивача підтверджені належним чином оформленими первинними документами, а договір добровільного страхування №1003/46-414 від 03.10.2011р. не визнаний у встановленому законом порядку недійсними, як і немає інших відомостей, які б свідчили про завищення позивачем валових витрат.

Висновки акта перевірки щодо зайвого віднесення позивачем до складу валових витрат страхових платежів не ґрунтуються на нормах закону та не містять посилань на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що б підтверджували наявність факту порушення податкового законодавства саме позивачем, а зроблені виключно з огляду на акт про результати планової виїзної перевірки ПрАТ СК «Прогрес-Фонд» (код ЄДРПОУ - 30303336) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010р. по 31.01.2012р., надісланий листом ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів м.Києва від 17.09.2013р. №1299/7/26-59-22-02.

Суд бере до уваги, що постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 27 грудня 2013 року у справі № 826/18310/13-а визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві №0004752202 від 18 вересня 2013 року, винесене на підставі акта про результати планової виїзної перевірки ПрАТ СК «Прогрес-Фонд» (код ЄДРПОУ - 30303336) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010р. по 31.01.2012р. Підставою для скасування вказаного податкового повідомлення-рішення стало підтвердження фактичного здійснення господарських відносин ПрАТ СК «Прогрес-Фонд» з контрагентами та встановлення безпідставності висновків податкового органу про відсутність їх реального здійснення. Хоча, вказана постанова не набрала законної сили, а відтак, факти встановлені нею не можуть вважатися такими, що не підлягають доказуванню при розгляді цієї справи, проте можуть оцінюватися в сукупності з іншими доказами у справі.

Щодо доводів відповідача про нікчемність правочинів, укладених між позивачем та його контрагентами, суд зазначає наступне.

Як встановлено судом та не заперечується сторонами, на час укладення та виконання договору контрагент позивача мав усі необхідні для здійснення господарських операцій підтверджуючі документи та обсяг відповідних повноважень, а, тому вимоги щодо умов укладання та виконання угоди жодною із сторін, в розумінні ст.203 Цивільного кодексу України, порушені не були.

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлена презумпція правомірності правочину (ст.204 ЦК України) - якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). До оспорюваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст.234 ЦК України). Доказів (рішень судів) про визнання вказаного вище договору недійсними відповідачем суду не представлено.

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст.228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст.228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставши можуть бути доведені лише обвинувальним вироком суду. Наявність умислу позивача чи ПрАТ СК «Прогрес-Фонд» відповідачем не доведена та доказів суду не надано.

Статтею 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що: виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків; допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов; вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.

Отже, необхідними умовами для визнання угоди недійсною є її укладання з метою, що завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.

Проте, відповідачем не надано жодних доказів, які б підтверджували те, що укладення договору, на підставі якого виникли взаємовідносини між позивачем та ПрАТ СК «Прогрес-Фонд» не відповідали дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав та обов'язків.

Суд враховує те, що відповідно до ст.67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством (ч.1 ст.19 Конституції України).

Суд також звертає увагу і на те, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку. Вказана позиція суду узгоджується з п.38 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Інтерсплав проти України» від 09.01.2007р.

Відтак, позивач не може нести відповідальність ані за несплату податків своїми контрагентами та ведення ними податкового обліку, ані за можливу недостовірність відомостей про них, за умови необізнаності щодо неї, як і не може нести відповідальність за інші дії контрагента, а тим більше за дії контрагентів контрагента.

При цьому суд вважає, що позивачем вжито належних заходів при укладенні договорів щодо обізнаності з відомостями про контрагента - ПрАТ СК «Прогрес-Фонд», оскільки позивачем до матеріалів справи долучено отриману ПрАТ СК «Прогрес-Фонд» копію ліцензії на здійснення страхової діяльності серії АВ №546792.

Враховуючи все наведене, суд дійшов висновку, що податкове повідомлення-рішення від 05.12.2013р. №0000592220 є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України та ч.3 ст.2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, враховуючи вищевикладене суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.

У відповідності до вимог ст. 94 КАС України на користь позивача слід стягнути судовий збір у розмірі 172,05 грн з Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 11, 50, 70, 71, 72, 86, 94, 98, 159-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення винесене Державною податковою інспекцією у Франківському районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області від 05.12.2013 року №0000592220.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Прилад» сплачений судовий збір в розмірі 172 (сто сімдесят дві) грн. 05 коп.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі у відповідності до ч. 3 ст. 160 цього Кодексу, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови суду складений і підписаний 17 лютого 2014 року.

Суддя Мричко Н.І.