Ухвала

від 13.02.2014 по справі 815/6655/13-а

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

13 лютого 2014 р.м.ОдесаСправа № 815/6655/13-а

Категорія: 8.1.1 Головуючий в 1 інстанції: Потоцька Н. В.

Одеський апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

судді-доповідача - Косцової І.П.

суддів - Турецької І.О.

- Стас Л.В.

за участю секретаря - Заболотної Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Форвард» на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Форвард» до Державної податкової інспекції у Приморському районі міста Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Форвард» звернулось до суду першої інстанції з позовом, в якому просило скасувати податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області від 22.05.2013 року №0001442250 та №0001432250, якими Товариству збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 8 867 грн., та з податку на прибуток у розмірі 10 197 грн.

В обґрунтування позову зазначено, що висновок податкового органу про нікчемність правочинів, укладених позивачем з його контрагентом - ТОВ «ВСТК» та безпідставне віднесення Товариством вартості отриманих товарів (робіт, послуг) до валових витрат, а сум ПДВ у їх вартості на включення до податкового кредиту не ґрунтується на законі та суперечить фактичним обставинам справи.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2013 року у задоволенні позову відмовлено в повному обсязі.

В апеляційній скарзі Товариство, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судове рішення та прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції у справі з'ясовано, що підставою для прийняття відповідачем податкових повідомлень-рішень, які є предметом оскарження, став акт Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси від 19.04.2013 року № 2530/22-5/31081975 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Форвард» щодо підтвердження взаємовідносин з ТОВ «ВСТК», їх реальності та повноти відображення в обліку за травень 2011 року.

Перевіркою встановлено порушення п. 198.1, п. 198.2, п. 198. 3, ст. 198 ПК України, що призвело до завищення податкового кредиту по взаємовідносинам з ТОВ «ВСТК» за травень 2011 р. у розмірі 8 865 грн. та зменшення податку на прибуток за 2 квартал 2011 року у розмірі 10 196 грн.

Суть порушень, на думку податкового органу, полягала у тому, що у вказаному періоді позивачем відображено валові витрати та сформовано податковий кредит по ПДВ за господарськими операціями з контрагентом - ТОВ «ВСТК», діяльність якого спрямована лише на отримання податкової вигоди. За висновком ДПІ,в ході перевірки встановлено відсутність контрагента позивача за юридичною адресою, зазначеною в податкових накладних, та, відповідно, реальної можливості поставок товарів (робіт, послуг). Зазначені обставини, на думку податкового органу, свідчать про те, що укладені між позивачем та його контрагентом угоди є нікчемними та не мали реального характеру.

За відсутності факту придбання товарів (робіт, послуг) відповідні суми не можуть включатися до податкового кредиту з податку на додану вартість та бути віднесеними до складу валових витрат Товариства.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до закону необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту та відображення валових витрат, зокрема виданих продавцями податкових накладних не є безумовною підставою для відшкодування податку на додану вартість. Оскільки податковим органом доведено, що наведені в таких документах відомості не відповідають дійсності, а господарські операції не мали реального характеру, податковим органом правомірно збільшено податкові зобов'язання позивача.

Колегія суддів такий висновок суду першої інстанції вважає правильним, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Датою виникнення права платника ПДВ на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно з п. 198.2 ст. 198 ПК України, вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (п. 201.10 ст. 201 ПК України).

Пунктом 138.2 ст.138 Податкового кодексу України (чинного на час формування валових витрат) передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Частинами 2, 3 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

З наведених законодавчих положень випливає, що окрім формальних вимог щодо наявності у платника належним чином оформлених податкових накладних, визначальною умовою реалізації права платника на податковий кредит (який в подальшому бере участь в розрахунку суми бюджетного відшкодування), є реальність її здійснення в рамках провадження господарської діяльності платника.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 05.04.2011 року між ТОВ «Форвард» (Замовник) та ТОВ «ВСТК» (Постачальник) укладено договір на організацію вантажоперевезень, відповідно до якого ТОВ «ВСТК» зобов'язувався здійснити зхаходи, спрямовані на забезпечення перевезення вантажів Замовника.

На підтвердження факту перевезення вантажів позивачем надано акти виконаних робіт від 29.04.2011 року, від 10.05.2011 року та від 18.05.2011 року, видаткові та податкові накладні, а також платіжні доручення про оплату наданих послуг.

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що наявність належно оформлених податкових накладних є обов'язковим, але не вичерпним доказом на підтвердження факту реальності господарської операції, оскільки предмет доказування у цій справі становлять обставини, що підтверджують або спростовують обґрунтованість визначення податкових зобов'язань, а податковий орган, приймаючи податкове повідомлення-рішення, про скасування яких заявлено позов, виходив з того, що позивач не сплачував податок на додану вартість в оплату вартості робіт (послуг), оскільки відсутня товарність вказаних господарських операцій.

Колегія суддів зазначає, що в ході аналізу податкової звітності встановлено відсутність будь-якої інформації щодо наявності у контрагента позивача, автомобільного чи іншого транспорту, приміщень для зберігання такого транспорту, які є необхідними для здійснення фінансово-господарської діяльності.

Матеріали справи не містять жодного доказу на підтвердження того, які саме вантажі перевозились, яким транспортом, на яку відстань, маршрут перевезення та обсяг наданих послуг тощо, а в наданих позивачем актах здачі-прийняття робіт зазначено лише те, що виконавцем проведені такі роботи (надані послуги), як організація перевезення вантажів.

З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку, що позивачем не доведена реальність операції, оскільки матеріалами справи не підтверджується час та місце здійснення операції, а у контрагента позивача відсутні трудові ресурси та транспортне обладнання.

Колегія суддів вважає, що господарська діяльність без наявності на те поважної розумної економічної або іншої причини (ділової мети) підтверджує намір платника зменшити отримані доходи з метою несплати податків та отримати додаткову «вигоду» у вигляді зниження податкового навантаження, що обставини справи та надані документи підтверджують той факт, що зазначені господарські операції є безтоварними.

Фактичне не отримання товару чи послуг, відсутність поважної розумної економічної або іншої причини здійснення таких операцій позбавляють платника податку права на податковий кредит за наслідками цих операцій навіть у випадку наявності належним чином оформлених податкових накладних та інших первинно-бухгалтерських документів.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Частина перша статті 203 Цивільного кодексу України передбачає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, частина п'ята передбачає, що правочин має бути спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Згідно зі ст.228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, - нікчемним.

Колегія суддів вважає, що позивач відображав господарські операції документально, тобто без мети реального настання правових наслідків, а тому укладені позивачем правочини суперечать моральним засадам суспільства та відповідно до ст. 228 Цивільного кодексу України порушують публічний порядок, а тому є нікчемними.

Відтак, в порушення вимог п.198.1, п.198.2, п.198.3 ст.198, п. 138.2 ст.138 Податкового кодексу України позивачем за перевіряємий період до складу валових витрат та податкового кредиту віднесено суми від вартості послуг, які не придбавались та не використовувалися в господарській діяльності.

Враховуючи, що матеріалами справи не підтверджено, а позивачем в судовому засіданні не доведено реальності господарських операцій, колегія суддів погоджується з доводами податкового органу, що позивачем безпідставно сформований податковий кредит та валові витрати за вказаний період, що призвело до втрат дохідної частини Державного бюджету України.

Беручи до уваги викладене, колегія суддів вважає, що при розгляді справи судом першої інстанції правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, вірно встановлено фактичні обставини справи та надана правова оцінка.

Постанова суду першої інстанції викладена достатньо повно, висновки обґрунтовані з посиланням на конкретні норми Законів України та відповідають чинному законодавству та доводи апеляційної скарги цих висновків суду не спростовують.

За таких обставин підстав для скасування постанови суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись ст.ст.195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, ст.200, п.1ч.1 ст.205, ст.ст. 206, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Форвард» - залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Форвард» до Державної податкової інспекції у Приморському районі міста Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня виготовлення повного тексту.

Суддя - доповідач: І.П. Косцова

Судді: І.О. Турецька

Л.В.Стас.