Ухвала

від 12.02.2014 по справі 815/3168/13-а

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 лютого 2014 р. Справа № 815/3168/13-а

Категорія: 8.3.3 Головуючий в 1 інстанції: Соколенко О. М.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді -Шеметенко Л.П. судді -Домусчі С.Д. судді -Кравець О.О.

при секретарі - Гречаному В.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Зумер» на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2013 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Зумер» до Державної податкової інспекції в Овідіопольському районі Головного управління Міндоходів в Одеській області про скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И Л А :

У квітні 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю «Зумер» звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Овідіопольському районі Одеської області Державної податкової служби, у теперішній час - Державна податкова інспекція в Овідіопольському районі Головного управління Міндоходів в Одеській області (далі ДПІ у Овідіопольському районі), про скасування податкових повідомлень-рішень від 08 січня 2013 року:

- №0000032301 щодо збільшення суми грошових зобов'язань з податку на додану вартість (далі ПДВ) на 90 696 грн., у тому числі за основним платежем - 60 464 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 30 232 грн.;

- №0000022301 щодо збільшення суми грошових зобов'язань з податку на прибуток приватних підприємств на 94 475 грн., у тому числі за основним платежем - 75 580 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 18 895 грн.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказував, що за результатами позапланової невиїзної документальної перевірки відповідач дійшов висновків про неправомірне формування товариством податкового кредиту і валових витрат по фіктивним угодам з ПП «Орвіл-Трейдінг», у зв'язку з чим, були прийняті оскаржувані рішення. На думку позивача, ці висновки є безпідставними.

Відповідач позов не визнав, вказуючи, що вироком Приморського районного суду м. Одеси від 10 вересня 2012 року у справі №1/1522/1245/12 керівника ПП «Орвіл-Трейдінг» ОСОБА_4, визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого ч.5 ст. 27, ч.2 ст. 205 КК України, а саме за фіктивне підприємництво, та призначено покарання у вигляді штрафу в розмірі 51 000 грн. На думку відповідача, наведене свідчить, що правочини, здійснені ПП «Орвіл-Трейдінг» не спричиняють реального настання правових наслідків, є безтоварними тому оскаржувані рішення прийняті правомірно.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2013 року у задоволенні адміністративного позову ТОВ «Зумер» відмовлено повністю.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, товариства з обмеженою відповідальністю «Зумер» подало апеляційну скаргу, в якій апелянтом ставиться питання про скасування судового рішення в зв'язку з тим, що воно постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняття нової постанови про задоволення позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

Старшим державним податковим ревізором-інспектором відділу перевірок платників податків управління податкового контролю ДПІ в Овідіопольському районі проведено документальну невиїзну позапланову перевірку ТОВ «Зумер» з питань господарських відносин з ПП «Орвіл-Трейдінг» за період з 01 вересня 2009 року по 31 березня 2012 року.

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 19 грудня 2012 року №2328/22-0/22509916, яким встановлено порушення позивачем пп.7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого встановлено заниження ПДВ на 60 464 грн., у тому числі в розрізі податкових періодів: березень 2010 року - в розмірі 20 537 грн., квітень 2010 року - 34 726 грн., липень 2010 року - 5 201 грн. та порушення п.5.1, 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток всього в розмірі 75 580 грн., у тому числі за 1 квартал 2010 року у сумі 25 671 грн., 2 квартал 2010 року - 43 408 грн., 3 квартал 2010 року - 6 501 грн.

На підставі акта перевірки, відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 08 січня 2013 року:

- №0000032301 щодо збільшення суми грошових зобов'язань з ПДВ на 90 696 грн., у тому числі за основним платежем - 60 464 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 30 232 грн.;

- №0000022301 щодо збільшення суми грошових зобов'язань з податку на прибуток приватних підприємств на 94 475 грн., у тому числі за основним платежем - 75 580 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 18 895 грн.

За результатами адміністративного оскарження ці податкові повідомлення-рішення залишено без змін.

Вироком Приморського районного суду м. Одеси від 10 вересня 2012 року №1522/10373/12 у справі №1/1522/1245/12, засновника та керівника ПП «Орвіл-Трейдінг» ОСОБА_4, визнано винним у скоєнні злочину, передбаченому ч.5 ст. 27, ч.2 ст. 205 КК України за ознаками пособництва у фіктивному підприємстві, тобто пособництво у створенні фіктивного підприємства з метою приховування незаконної діяльності, що спричинило велику матеріальну шкоду державі. Вказаний вирок набрав законної сили 26 вересня 2012 року.

Згідно з вказаним вироком, ОСОБА_4 не здійснював фінансово-господарської діяльності за участю ПП «Орвіл-Трейдінг» та не уповноважував нікого на її здійснення.

Вирішуючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що наявні у позивача податкові накладні виписані від імені ПП «Орвіл-Трейдінг» невстановленими особами, тобто особами, які не мали законних повноважень на його представництво, на вчинення від його імені юридично значимих дій і, тому, ці накладні не мають значення звітних податкових та розрахункових документів, з яким пп.7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п.5.1.,п.5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (чинних на момент виникнення спірних правовідносин) пов'язують право платника ПДВ на включення сум податку до податкового кредиту та відповідно на віднесення сплачених в ціні придбаного товару сум до валових витрат.

Суд першої інстанції зазначив, що така ж правова позиція висловлена Верховним Судом України у Постановах від 21 січня 2011 року та від 05 березня 2012 року (справи №№ 21-37а10, 21-421а11) за наслідками розгляду за винятковими обставинами у зв'язку з наявністю підстави, встановленої п.1 ч.1 ст. 237 Кодексу адміністративного судочинства України, - неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Крім того, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не підтверджена поставка товару відповідними транспортними документами.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов висновку про правомірність оскаржуваних рішень.

В апеляційній скарзі ТОВ «Зумер» вказується, що наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, фактична сплата грошових коштів контрагенту, в сумі визначеній в податковій накладній, а також фактичне виконання господарської операції, за наслідками якої у платника податку на додану вартість виникає право на податковий кредит, є достатніми підставами для нормування податкового кредиту. Також, вказується, що неприпустимо притягати до відповідальності одну компанію за неправомірні дії іншої. Адже, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з його контрагентів. У розумінні норм податкового законодавства України, усі дії з боку позивача у господарських відносинах з ПП «Орвіл-Трейдінг» були підтверджені належним чином та мали реальний характер.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та не приймає доводи апелянта, виходячи за наступного.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до п.5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (який втратив чинність, але регулював спірні правовідносини на час їх виникнення) - валові витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Також, зі змісту п.п.7.4, 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (який втратив чинність, але регулював спірні правовідносини на час їх виникнення) слідує, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (послуг) з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Таким чином, правомірність формування валових витрат та податкового кредиту визначається в першу чергу фактом придбання товарів з метою використання у власній господарській діяльності платника податку, а у разі нереальності господарської операції первинні документи вважаються формально складеними та не приймаються до уваги.

Обставини справи вказують на необґрунтованість доводів апелянта про те, що він дійсно придбавав будівельні матеріали у ПП «Орвіл-Трейдінг».

Так, не вбачається наявність у ПП «Орвіл-Трейдінг» основних фондів (складів, трудових ресурсів, транспортних засобів), тому не зрозуміло яким чином вказане підприємство могло зберігати будівельні матеріали та продавати їх.

Крім того, в ході судового розгляду апелянт змінював свої пояснення стосовно транспортування товару з одних на протилежні, спочатку вказуючи, що будівельні матеріали доставлялись йому автомобільним транспортом ПП «Орвіл-Трейдінг», але в подальшому стверджував, що здійснював доставку від продавця власним автомобільним транспортом. При цьому, жодного документу, який би підтвердив рух товару тим чи іншим шляхом апелянт не надав.

Також, апелянт не довів в чому полягала господарська мета при придбанні будівельних матеріалів через посередника, а не напряму зі складу чи магазину (яких є безліч), що продає будівельні матеріали.

Враховуючи в сукупності наведені обставини, а також те, що податкові накладні, представлені апелянтом, підписані не уповноваженими (невідомими) особами, а засновника і керівника ПП «Орвіл-Трейдінг» визнано винним у скоєнні злочину, передбаченому ч.5 ст. 27, ч.2 ст. 205 КК України за ознаками пособництва у фіктивному підприємстві, колегія суддів вважає, що товарність господарських операцій між ТОВ «Зумер» і ПП «Орвіл-Трейдінг» не підтверджена, тому висновки суду першої інстанції про неправомірність формування ТОВ «Зумер» податкового кредиту і валових витрат за вказаними операціями є правильними.

З огляду на викладені обставини, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги як необґрунтовані.

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що при розгляді справи судом першої інстанції правильно застосовані норми матеріального та процесуального права, вірно встановлено фактичні обставини справи та дана правова оцінка, а наведені в апеляційній скарзі доводи не дають підстав для висновку про незаконність чи необґрунтованість судового рішення.

За таких обставин підстав для скасування постанови суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись ст.ст. 195, 196; п.1 ч.1 ст. 198; ст. 200; п.1 ч.1 ст. 205; ст. 206; ч.5 ст. 254 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Зумер» - залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили негайно після її проголошення, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Повний текст судового рішення виготовлено 17 лютого 2014 року.

Головуючий: Л Л.П. Шеметенко Суддя: С.Д. Домусчі Суддя: О.О. Кравець