Ухвала

від 17.02.2014 по справі 2а-12790/12/0170/6

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Ухвала

Іменем України

Справа № 2а-12790/12/0170/6

17.02.14 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Іщенко Г.М.,

суддів Цикуренка А.С. ,

Санакоєвої М.А.

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу № 2а-12790/12/0170/6 за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Латинін Ю.А.) від 28.11.2013

за позовом Приватного підприємства "Зінкор" (вул. Ульянова/Новоросійська, буд.15/1, кв.2, місто Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95013)

до Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим (вул. Мати Залки, буд.1/9, місто Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95053)

про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 28.11.2013 позовні вимоги задоволені: визнані протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби від 29.10.2012: № 0007992204, № 0008002204; стягнуто з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства "Зінкор" (ЄДРПОУ 33773103) 31 586 грн. судових витрат, з яких сплата за судовій збір у розмірі 2 146,00 грн. та з проведення судової експертизи у розмірі 29 440,00 грн.

Не погодившись з даним рішенням суду, Державна податкова інспекція у місті Сімферополі Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 28.11.2013 скасувати та прийняте нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити.

Правом на участь у судовому засіданні сторони не скористались. Про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином та своєчасно. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України неприбуття у судове засідання сторін, належним чином повідомлених про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, є підставою для розгляду справи в порядку письмового провадження. Судова колегія знаходить можливим апеляційний розгляд справи у відсутність сторін, визнаючи достатніми для розгляду апеляційної скарги наявні в матеріалах справи письмові докази.

Розглянувши справу в порядку статей 195, пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, Приватне підприємство "Зінкор" (далі-позивач) звернулось до суду з позовом, у якому просить визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим від 29.10.2012: № 0008002204, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість (з урахуванням штрафних санкцій) на загальну суму 262931,00 грн. та № 0007992204, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток (з урахуванням штрафних санкцій) на загальну суму 325518,75 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що оскаржувані податкові повідомлення - рішення є неправомірними, оскільки прийняті на підставі необґрунтованих висновків відповідача, зроблених в акті перевірки від 16.10.2012 № 6927/22-1/33773103 про порушення норм податкового законодавства, яким, в результаті встановлення відсутності реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами, було зроблено висновок про порушення позивачем норм Законів України "Про податок на додану вартість" та "Про оподаткування прибутку підприємств", що призвело до заниження податку на додану вартість.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що висновки відповідача були включені до акту перевірки безпідставно, оскільки зроблені з формальних підстав, без фактичного з'ясування питань придбання позивачем у контрагентів товарів та використання їх в господарській діяльності, дані висновки не відповідають фактичним обставинам господарської діяльності позивача та є необґрунтованими. Окрім цього, позиція відповідача, яка викладена в акті перевірки, суперечить статті 61 Конституції України, згідно якої юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а тому не може бути підставою для притягнення позивача до відповідальності у вигляді збільшення податкового зобов'язання з податку на додану вартість та збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток, через що оскаржувані податкові повідомлення - рішення підлягають скасуванню.

Із такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають фактичним обставинам справи та вимогам матеріального права, що регулює спірні правовідносини.

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних суддів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Кожному гарантується право на захист його прав, свобод та інтересів незалежним і неупередженим судом (стаття 6 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до частини першої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Отже, згідно з вищенаведеними нормами права, позивач має право звернутися до адміністративного суду з позовом, якщо він вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб'єкта владних повноважень) порушено його права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме відповідач.

При апеляційному перегляді справи встановлено, що 29.10.2012 відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення: № 0007992204 про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 325518,75 грн., з яких 270529,00 грн. основний платіж та 54989,75 грн. штрафні санкції; № 02008002204 про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 262931,00 грн., з яких 218939,00 грн. основний платіж та 43992,00 грн. штрафні санкції.

Передумовою прийняття спірних повідомлень-рішень став акт від 16.10.2012 № 6927/22-1/33773103 позапланової документальної невиїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при визначені податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинам з ПП "Укрторгпартнер", КП "Альянс", ПП "Базис Торг", ПП "Ротонда Торг", ПП «Пан Буд» за період з 01.07.2009 по 30.06.2012.

Перевіркою встановлені порушення позивачем: пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", підпункту 14.1.191 пункту 14.1 статті 14, підпункту 138.1.1. пункту 138.1., пунктів 138.2, 138.8 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в наслідок чого занижено податок на прибуток на загальну суму 270529,00 грн.; підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7, підпункту 7.4.5, пункту 7.4. статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", підпунктів 14.1.202, 14.1.203 пункту 14.1 статті 14, пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість у розмірі 218939,00 грн.

З акту перевірки, висновки якого були зроблені на підставі первинної документації позивача наданої до перевірки, аналізу податкової інформації отриманої з комп'ютерних автоматизованих інформаційних систем, податкової інформації отриманої зокрема з актів "Про неможливість проведення зустрічних звірок контрагентів позивача: ПП "Укрторгпартнер", КП "Альянс", ПП "Базис Торг", ПП "Ротонда Торг", ПП «Пан Буд, вбачається, що позивачем необґрунтовано завищені валові витрати на загальну суму 1094695,00 грн. за 2010 рік та за 1-2 квартали 2011 року, у результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 270529,00 грн. та податок на додану вартість у розмірі 218939,00 грн., до того ж, позивачем здійснено видимість придбання товарів (робот, послуг) від ПП «Укрторгпартнер», ПП «Ротонда Торг», ПП «Пан Буд», ПП «Базис Торг», КП «Альянс» за період з 01.07.2009 по 30.06.2012, які в дійсності не реалізовувалися, а лише полягали в документальному оформленні (шляхом складання договорів, актів прийому-передачі, рахунків-фактур, видаткових та податкових накладних, інших документів) з метою ухилення від сплати податків та обов'язкових платежів.

Із такими висновками відповідача не погоджується колегія суддів з огляду на наступне.

Відповідно до 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Судом першої інстанції безперечно встановлено, що 10.01.2011 між ПП «Укрторгпартнер» (постачальник) та позивачем (покупець) укладений договір постачання № 36/59, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується передати у власність покупцю спецодяг, спецвзуття, СІЗи та протипожежне устаткування, а покупець зобов'язується сплатити вартість товару шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника згідно виставленого рахунку-фактури та прийняти його відповідно умов договору.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що згідно з видатковими та податковими накладним позивача за період з 01.07.2009 по 30.06.2012 від ПП «Укрторгпартнер» отримано товарів на суму 230 642,00 грн., з яких податок на додану вартість складає 38440,34 грн., до того ж, відповідно до виписок по поточному рахунку позивача у АТ «Райффазен Банк Аваль» за період з 01.07.2009 по 30.06.2012 позивачем сплачено за товар, отриманий від ПП «Укрторгпартнер» всього 214 497,00 грн.

Як безперечно встановлено судом першої інстанції, між ПП «Ротонда торг» (постачальник) та позивачем (покупець) 01.02.2011 укладений договір постачання № 10/59, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується передати у власність покупцю сільськогосподарську продукцію, а покупець зобов'язується сплатити вартість товару шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника згідно виставленого рахунку-фактури та прийняти його відповідно умов договору, постачальник зобов'язаний надати оригінали рахунку-фактури, оригінал видаткової накладної, оригінал податкової накладної.

Заявником апеляційної скарги не враховано, що згідно видатковим та податковим накладним позивача за період з 31.07.2009 по 30.06.2012 від ПП «Ротонда Торг» отримано товарів на суму 446850,00 грн., з яких податок на додаток на додану вартість складає 74475,00 грн., окрім цього згідно виписок по поточному рахунку позивача у АТ «Райффазен Банк Аваль» за період з 01.07.2009 по 30.06.2012 позивачем сплачено за товар, отриманий від ПП «Ротонда Торг» всього 446 850,00 грн.

До того ж, як вбачається з матеріалів справи, 01.02.2011 між ПП «Пан Буд» (постачальник) та позивачем (покупець) укладений договір постачання № 23, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується передати у власність покупцю спецодяг, спецвзуття, СІЗи та протипожежне устаткування, а покупець зобов'язується сплатити вартість товару шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника згідно виставленого рахунку-фактури та прийняти його відповідно умов договору.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що згідно видатковим та податковим накладним позивача за період з 01.07.2009 по 30.06.2012 отримано від ПП «Пан Буд» товарів на суму 31431,00 грн., з яких податок на додану вартість складає 58571,82 грн. Згідно виписок по поточному рахунку позивача у АТ «Райффазен Банк Аваль» за період з 01.07.2009 по 30.06.2012 позивачем сплачено за товар, отриманий від ПП «Пан Буд» 346346,00 грн.

Стосовно взаємовідношень позивача з ПП «Базис Торг» судом першої інстанції безперечно встановлено, що згідно видатковим та податковим накладним позивача за період з 31.07.2009 по 30.06.2012 отримано від ПП «Базис Торг» товарів на суму 152959,00 грн., з яких податок на додану вартість складає 25493,16 грн. Згідно виписок по поточному рахунку позивача у АТ «Райффазен Банк Аваль» за період з 01.07.2009 по 30.06.2012 позивачем сплачено за товар, отриманий від ПП «Базис Торг» 152959,00 грн.

Взаємовідносини позивача з КП «Альянс» були здійснені згідно видатковим та податковим накладним позивача за період з 01.07.2009 по 30.06.2012 на підставі яких позивачем отримано від КП «Альянс» товарів на суму 158400,00 грн., з яких податок на додану вартість складає 26400,00 грн. Згідно виписок по поточному рахунку позивача у АТ «Райффазен Банк Аваль» за період з 01.07.2009 по 30.06.2012 позивачем сплачено за товар, отриманий від КП «Альянс» 158400,00 грн.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що документи створені у ході виконання укладених між позивачем та контрагентами договорів, які вказані вище, в силу норм Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" є первинними документами, що фіксують факти здійснення господарських операцій, та є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій.

Судом першої інстанції безспірно встановлено наявність у позивача належним чином оформлених податкових накладних, які є єдиними документами, на підставі яких платник податку може включати до податкового кредиту відповідні суми.

Заявником апеляційної скарги не враховано, що документи, що долучені до матеріалів справи, мають реквізити, необхідні для підтвердження здійснення господарської операції по оприбуткуванню, та ведення бухгалтерського обліку і є первинними документами.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що Податковий кодекс України не ставить право платника податку на додану вартість на податковий кредит в залежність від виконання його постачальниками вимог податкового законодавства щодо відображення своїх податкових зобов'язань у своїй податковій звітності, а також від наявності в них будь-яких виробничих або трудових ресурсів. Право на податковий кредит обумовлено тільки двома законодавчими вимогами: зв'язок придбання товарів з господарською діяльністю платника та наявність належно оформлених податкових накладних (ВМД або чеків).

Слід зазначити, що позивач і його контрагенти мали цивільну правоздатність, державну реєстрацію та не були позбавлені права укладати будь-які угоди відповідно до чинного законодавства України.

Статут позивача не містить будь-яких обмежень чи заборони керівництву підприємства на укладання зазначених угод. Статтею 67 Господарського кодексу України передбачено, що підприємства вільні у виборі предмета договору, визначені зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Отже, первинні документи, є належним доказом реальності господарських операції між позивачем та названими контрагентами та є достатніми, в силу закону, для виникнення права на формування матеріальних витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість.

Помилковими визнаються твердження в апеляційній скарзі щодо порушень позивачем податкового законодавства, оскільки не можуть ґрунтуватися на викладених даних досудового слідства по кримінальній справі №69-0146 порушеній відносно засновників контрагентів позивача за фактами фіктивного підприємництва, умисного ухилення від сплати податків, тому що на час розгляду справи суду не наданий вирок суду по вказаній кримінальній справі, отже, обставини встановлені у ході досудового слідства судом не можуть бути прийняті в якості доказів, оскільки згідно до приписів частини четвертої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою. .

Більш того, неможливість проведення зустрічних звірок контрагентів позивача не є підставою для висновків про невиконання господарських операцій.

Неспроможними визнаються посилання в апеляційній скарзі на вирок Київського районного суду міста Сімферополя від 10.04.2013 у кримінальній справі №123/3318/13-к, яким ОСОБА_4 - керівника ТОВ БВП "Строитель-Плюс", КП "Альянс", ПП "Севелітсрой", ПП "Кримспецтехнолоджи", ПП "Кримторг", визнано винною у скоєнні злочину, передбаченого частиною другою статті 28, частиною другою статті 205 Кримінального кодексу України, оскільки зазначеною постановою лише затверджено мирову угоду між старшим прокурором Генеральної прокуратури України Карпалюк М.Р. та підозрюваною ОСОБА_4, проте зі змісту вироку вбачається, що їм не встановлювалася та не встановлена фіктивність угоди позивача з КП "Альянс" та відсутність виконання робіт, з проведення яких позивачем сформовано податковий кредит та визначено валові витрати.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що відповідно до висновку №278/12 від 30.09.2013 судово-економічної експертизи висновки відповідача, по взаємовідносинам по операціях із вищевказаними контрагентами, викладені в акті позапланової документальної невиїзної перевірки № 6927/22-1/33773103 від 16.10.2012 щодо заниження податку на прибуток на загальну суму 270529,00 грн., заниження податку на додану вартість всього у сумі 218939,00 грн. та визнання взаємовідносин між позивачем із зазначеними контрагентами, як нікчемні, документами первинного бухгалтерського та податкового обліку, не підтверджуються.

Судова колегія, дослідивши висновок експерту №278/12 від 30.09.2013, оцінив його в порядку статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, не знайшла підстав не довіряти висновкам експерта.

Заявником апеляційної скарги не враховано, що з метою встановлення фактичного здійснення господарських операції, наявності підстав для формування податкового кредиту для цілей визначення об'єкта оподаткування відповідачем, згідно акту перевірки, не були з'ясовані таки обставини, як рух активів у процесі здійснення господарської операції, постановка на облік, використання матеріалів в господарський діяльності позивача, тобто, такі фактичні дані, які підтверджують господарські операції.

Слід також вказати, що відповідно до норм діючого законодавства не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом і не мають причинного зв'язку.

Відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Пленум Верховного суду України в постанові від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені статтею 228 Цивільного кодексу України, є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу- землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Слід зазначити, що згідно листа Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 16.09.2011 № 7319, головною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність встановлена законом, а не актами податкової перевірки. Вказані в актах недоліки, допущені суб'єктами господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними оскільки законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочинів.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного суду України від 31.01.2011 у справі № 21-47а 10, від 09.09.2008 у справі № 08/158, від 01.06.2010 у справі № 21-573воЮ, в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 20.10.2011 у справі № К-39661/09, від 13.10.2011 у справі № К-32409/09, від 15.12.2011 у справі № К/9991/59716/11, від 08.12.2011 у справі № К/9991/50633/11, у постанові Вищого адміністративного суду України від 23.09.2008 у справі № К-19900/07.

До того ж, як зазначено в оглядовому листі Вищого адміністративного суду України "Про деякі питання практики вирішення справ за участю органів державної податкової служби" (за матеріалами справ, розглянутих Вищим адміністративним судом України у касаційному порядку) від 06.07.2009 № 982/13/13-09, правильність формування платником податків валових витрат та податкового кредиту вимагає наявності зв'язку витрат платника податків на придбання послуг з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних послуг/товарів, що повністю узгоджується з встановленими судом першої інстанції обставинами справи.

Судом першої інстанції безспірно встановлено, що акт перевірки не містить посилань на такі факти та не доводить умислу позивача на порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає. Доказів, які б доводили нерозумність або необачність правової поведінки позивача у спірних правовідносинах при укладанні і виконанні договорів із контрагентами суду не надано. Будь-яких доказів недобросовісності позивача як платника податку на додану вартість податковим органом не подано. У матеріалах справи відсутні докази обізнаності позивача щодо протиправного характеру діяльності окремих посередників у ланцюгах постачання, прямої чи опосередкованої причетності до такої протиправної діяльності з метою отримання податкової вигоди. Відповідачем не надано жодних доказів, які б свідчили про визнання судом недійсним (нікчемним) правочинів, вчинених між позивачем та його контрагентами.

В порушенні вимог Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженому наказом Державної податкової служби України від 22.12.2010 №984, акт перевірки не містить оцінки конкретних господарських операцій вчинених між позивачем та контрагентами з посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів, що вказує на необґрунтованість зроблених висновків, а також вказують на формальний підхід відповідача до проведення перевірки.

Враховуючи викладене, судова колегія зауважує, що висновки податкового органу щодо не встановлення факту передачі товарів, відсутність умов здійснення господарської діяльності, відсутність мети настання реальних наслідків, а відтак нікчемність укладених між позивачем та контрагентами правочинів не відповідають дійсності, суперечать правозастосовній практиці Вищого адміністративного Суду України та Верховного Суду України та спростовуються відповідними доказами.

Відповідно до частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У порушенні вимог частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачем не доведено обставини, на яких ґрунтуються його заперечення.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані грошові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Оцінюючи дії Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим щодо прийняття спірних повідомлень-рішень, суд повинен керуватися вимогами частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України та перевіряти, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Стаття 19 Конституції України зобов'язує орган влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Отже, "на підставі"означає, що суб'єкт владних повноважень повинний бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України та зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

Отже, "у межах повноважень"означає, що суб'єкт владних повноважень повинен вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, встановлених законами.

Отже, "у спосіб"означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури вчинення дії, і повинен обирати лише встановлені законом способи правомірної поведінки при реалізації своїх владних повноважень.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог, оскільки відповідач, як суб'єкт владних повноважень, при прийнятті податкових повідомлень-рішень від 29.10.2012: № 0007992204 про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 325518,75 грн., з яких 270529,00 грн. основний платіж та 54989,75 грн. штрафні санкції; № 02008002204 про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 262931,00 грн., з яких 218939,00 грн. основний платіж та 43992,00 грн. штрафні санкції, діяв не в порядку статті 19 Конституції України, тобто, не на підставі діючого законодавства України.

Апеляційна скарга не містить доводів, які спростували б висновки суду першої інстанції.

Суд першої інстанції повно та правильно з'ясував характер спірних правовідносин, правильно застосував зазначені норми матеріального права, що підлягають застосуванню, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, підтверджуються достовірними доказами, дослідженими при розгляді справи.

Доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування норм матеріального та процесуального права висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні відповідачем наведених правових норм.

Враховуючи те, що посилання відповідача в апеляційній скарзі на порушення судом першої інстанції норм матеріального права не знайшли свого підтвердження при розгляді даної справи, а судом першої інстанції повно та всебічно перевірені надані сторонами докази, дана їм належна оцінка у рішенні, яке належним чином мотивовано і за своїм змістом та формою відповідає вимогам матеріального та процесуального закону, апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а судове рішення - без змін.

Суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення відповідно до вимог матеріального та процесуального права, рішення не може бути змінено чи скасовано з підстав, що викладені в апеляційній скарзі.

Керуючись статтями 195, 197, пунктом 1 частини першої статті 198, статтею 200, пунктом 1 частини першої статті 205, статтями 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 28.11.2013 у справі № 2а-12790/12/0170/6 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.

Ухвалу може бути оскаржено до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя підпис Г.М. Іщенко

Судді підпис А.С. Цикуренко

підпис М.А.Санакоєва

З оригіналом згідно

Головуючий суддя Г.М. Іщенко