Ухвала

від 12.02.2014 по справі 801/10813/13-а

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Ухвала

Іменем України

Справа № 801/10813/13-а

12.02.14 м. Севастополь Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Санакоєвої М.А.,

суддів Омельченка В. А. ,

Дудкіної Т.М.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Головного управління Міндоходів в АР Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Котарева Г.М. ) від 16.12.13 у справі № 801/10813/13-а

за позовом Приватного підприємства "Електрокомплект-Ю" (вул. Київська, 150-А,Сімферополь,Автономна Республіка Крим,95050)

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Головного управління Міндоходів в АР Крим (вул. М. Залки, 1/9,Сімферополь,Автономна Республіка Крим,95053)

про визнання протиправними та скасування наказу і податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 16.12.13 позовні вимоги Приватного підприємства "Електрокомплект-Ю" до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Головного управління Міндоходів в АР Крим про визнання протиправними та скасування наказу і податкового повідомлення-рішення - задоволені частково.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 06.09.2013 року №0009472270, на суму 85012,00грн. (за основним платежем - податку на прибуток на суму 74755,00 грн., штрафними (фінансовими) санкціями на суму 10257,00 грн.)

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 06.09.2013 року №0009462270 на суму 10054,50 грн., (за основним платежем - податку на додану вартість на суму -66703,00грн. штрафними (фінансовими) санкціями на суму 33351,5000 грн.

У задоволені іншої частини позовних вимоги відмовлено.

Стягнуто на користь Приватного підприємства "Електрокомплект-Ю" (код ЄДРПОУ 33848651), 95050, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Київська, буд. 150-А) судові витрати з Державного бюджету України у розмірі 1850,70 грн.

Не погодившись з зазначеною постановою суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 16.12.13 та прийняти нове рішення.

Апеляційна скарга мотивована порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

У судове засідання сторони, їх представники не з'явились, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені в встановленому законом порядку.

Судова колегія, керуючись положеннями пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України, визнає за можливе перейти до письмового провадження по справі.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, підтверджується матеріалами справи, що Державною податковою інспекцією у м. Сімферополі ГУ Міндоходів в АР Крим на підставі Наказу № 180 від 25.07.2013 року, а також направлення від 30.07.2013 року № 58/22.7 було проведено позапланову документальну невиїзну перевірку ПП "Електрокомплект-ю" з питань взаємовідносин з ТОВ "Валетта"(ЄДРПОУ 33056242) за період серпень, вересень, листопад 2011 року та з ТОВ "Барс-11"(ЄДРПОУ 37797302) за період травень червень, липень 2012 року та відображення їх у податкові звітності.

За результатами перевірки складений акт перевірки від 12.08.2013 року №622/22.7/33848651 (далі - Акт перевірки) (т.1.а.с.24-42), за висновками якого були встановлені наступні порушення вимог податкового законодавства:

1. п.п.198.1. п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6, ст. 198, п. 200.1, ст. 200 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI (з наступними змінами), в результаті чого встановлено завищення податкового кредиту за період серпень, вересень, листопад 2011 року та липень 2012 року, загалом 66703 грн., в тому числі за серпень 2011 року на 2932 грн., вересень 2011 року 16746 грн., за листопад 2011 року 27488 грн., за липень 2012 року 19527 грн., що призвело до заниження ПДВ, що підлягає сплаті у бюджет в сумі 66703 грн. в тому числі за серпень 2011 року на 2932 грн., вересень 2011 року 16746 грн., за листопад 2011 року 27488 грн., за липень 2012 року 19527 грн.

2. п.п.14.1.191. п. 14.1 ст. 14, п.138.8. ст.138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст. 139 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI (із змінами та доповненнями), встановлено заниження податку на прибуток за 2-4 квартали 2011 року, 2-3 квартали 2012 року на суму 74755 грн., в т.ч. 2-4 квартали 2011 року на суму 54241 грн., за 2-3 квартали 2012 року на суму 20514 грн.

За результатами проведеної перевірки від 16.09.2013 року були винесені податкові повідомлення-рішення форми "Р":

- №0000612201 на суму 1588387,50 грн., з яких було донараховано за основним платежем - податку на прибуток на суму +1058925,00 грн., та штрафних (фінансових) 06.09.2013 року №0009472270, на суму 85012,00грн. (за основним платежем - податку на прибуток на суму 74755,00 грн, штрафними (фінансовими) санкціями на суму 10257,00 грн.) (т.1 а.с. 45);

- №0009462270 на суму 10054,50 грн., (за основним платежем - податку на додану вартість на суму -66703,00грн. штрафними (фінансовими) санкціями на суму 33351,5000 грн. (т.1 а.с.44).

Перевіряючи обґрунтованість дій та рішень органу владних повноважень, судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до п.п. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 р. № 2755-VІ, із змінами і доповненнями (далі ПК України), господарська діяльність - діяльність: особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь- яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно з п. 138.8 ст. 138 Податкового кодексу України, собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці;

амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг;

загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку;

вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг;

інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну);

Як передбачено п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

П.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України встановлено, що витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Податковий кодекс України № 2755-VI від 02.12.2010р. визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету.

Згідно пункту 14.1.191 статті 14 ПК України, постачання товарів - будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

Приписами п. 185.1 ст.185 ПК України встановлено, що об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України (п. 185.1 ст.185 Податкового Кодексу)

Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку (п. 187.1 ст. 187 Податкового Кодексу).

Згідно п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу, не відноситься до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 Кодексу).

Пунктом 16.1.2 ст. ст. 16 ПК України ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. Отже, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податків.

В п. 198.1. ст. 198 Податкового кодексу України визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку (п. 198.3 ст.198).

Відповідно до п. 198.2. ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Таким чином, право платника податку на податковий кредит взагалі не залежить від тієї обставини, чи відображалися суми податку на додану вартість у податковій звітності контрагентів платника податку і чи сплачувався ними податок на додану вартість.

Нормами ст. 201 ПК України визначено перелік документів, що є підставою для нарахування податкового кредиту. Отже, саме наявність цих документів є обов'язковою умовою для формування платниками податків податкового кредиту.

Аналіз наведених норм, дає судовій колегії право на висновок, що необхідним первинним документом, який дає право платнику податків на формування податкового кредиту, є належним чином оформлена податкова накладна.

Разом з тим, судова колегія звертає увагу, що наявність у покупця податкової накладної, є достатньою, але не безумовною підставою для формування податкового кредиту з податку на додану вартість, якщо податковий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності.

Форма податкової накладної та порядок її заповнення на час виникнення спірних правовідносин були затверджені Наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 року №165, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23.06.1997 року за №233/2037.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно з ч.2 ст. 3 цього Закону, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч.ч.1-2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність").

Згідно пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95року № 88, у відповідності з ч. 2 ст. 6 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", первинні документи - це письмові свідоцтва, які фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження і дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

З матеріалів справи вбачається, що позивач мав господарські правовідносини з наступними контрагентами: ТОВ "Валета" (код ЄДРПОУ 35056542) та ТОВ "Барс-11" (код 37797302).

Так, між позивачем та ТОВ "Валетта" був укладений договір постачання № 216 від 01.08.2011 року (т. 2 а.с.170), відповідно до якого Продавець передає у власність покупця товари, визначені за заявкою Покупця, яка може бути вчинена усно та за допомогою телефонного та (або) факсимільного зв'язку, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар.

Судом встановлено, що позивач протягом серпня, вересня, листопада 2011 отримував від ТОВ "Валета" товар на суму 282992,75 грн. (т.ч. ПДВ - 47165,47грн.).

На підтвердження виконання зазначеного договору позивачем долучені до матеріалів справи наступні документи бухгалтерського та податкового обліку: видаткові накладні, рахунки-фактури, податкові накладні (т. 2 а.с. 171-203). Окрім цього, матеріалами справи підтверджуються обставини сплати вартості товарів.

Відповідачем в Акті перевірки було зазначено, що ДПІ у Оболонському районі м. Києва було надіслано акт по неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Барс-11" за період липень 2012 року (т.2 а.с. 51).

Відповідно до матеріалів даного акту, Відповідачем робиться висновок про те, що відповідний контрагент не мав достатніх матеріальних активів, виробничих потужностей, а також найманих працівників для здійснення реальних господарських операцій, в результаті чого податковий орган декларує фіктивний характер усіх господарських операцій, що були здійснений цією юридичною особою.

03.05.2012 року між Позивачем та ТОВ "Барс-11" був укладений договір поставки №101 (т.2 а.с. 141), згідно з яким Продавець передає у власність покупця товари, визначені за заявкою Покупця, яка може бути вчинена усно та за допомогою телефонного та (або) факсимільного зв'язку, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар (т. 2 а.с. 141).

Відповідачем зроблено висновок про завищення витрат, що враховуються при визначенні об'єкту оподаткування на суму 97685,00 грн. (3-й квартал 2012 року) та податкового кредиту в сумі 19537,00 грн. (липень 2012).

Слід звернути увагу, що викладені в акті перевірки відомості про ненадання до перевірки договору з ТОВ "Барс-11" спростовуються наданою копією супровідного листа, наданого на запит податкової інспекції, від 20.06.2013(п.32), вказаний договір було надано для перевірки (т.1 а.с.60).

За договором поставки №101 позивач протягом травня 2012 - липня 2012 отримав товар на суму 296513,00 грн. (в т.ч. ПДІ - 49418,87 грн.)

На підтвердження виконання умов зазначеного вище договору позивачем долучені наступні документи: видаткові накладні, рахунки-фактури, податкові накладні (т. 2 а.с. 120-141). Також, матеріалами справи підтверджуються обставини сплати вартості товарів, а саме банківськими виписками (т.2 а.с. 94-119), перевезення та зберігання на наявних у Позивача на титулі оренди складських приміщеннях (т.1 а.с. 157- 163) та включення до відомостей складського обліку (т. 2 а.с.52-67), перевезення отриманих товарів (т. 2 а.с. 89-92)

Колегія суддів не приймає до уваги наданий Відповідачем у якості доказу Акт про неможливість проведення зустрічної перевірки, оскільки відповідний акт був складений стосовно періоду - липень 2012 року, який є відмінним за період стосовно якого проводилася перевірки Позивача.

Ретельно дослідивши документи первинного та бухгалтерського обліку, судова колегія приходить до висновку, що податковими накладними, видатковими накладними, платіжними дорученнями, рахунками-фактури підтверджується отримання та сплата товару (послуг) у перевіреному періоді, а також його використання платником податків у своїй господарській діяльності.

Отже, з залучених до матеріалів справи належним чином завірених копій податкових накладних встановлено, що вони виписані зареєстрованими платниками ПДВ, оформлені належним чином, мають всі обов'язкові реквізити та відповідають усім вимогам до первинного документу податкового обліку.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач при проведені господарських операцій із контрагентами оформив первинні документи, які і відобразив в своєму податковому обліку. Недостовірність жодного з цих документів не встановлена.

Зокрема, безпідставними є також висновки відповідача, покладені в основу спірних податкових повідомлень-рішень, про нікчемність укладених позивачем з контрагентами правочинів на підставі ст. 228 та ч. 2 ст. 215 ЦК України.

Відповідно до статті 228 ЦК України, правочин, спрямований на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок (частина 1), а отже, є нікчемним (частина 2). Як встановлено в ч. 2 ст. 215 цього Кодексу, визнання судом нікчемних правочинів недійсними не вимагається. Відповідно до ч. 1 ст. 216 зазначеного Кодексу, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Судова колегія вважає, що суперечність правочину моральним засадам суспільства або спрямованість його на незаконне заволодіння майном держави, за даних обставин, може мати місце у разі наявності наміру сторін, який спрямований на неправомірне отримання податкової вигоди, шляхом штучного формування податкового кредиту і валових витрат.

Відповідачем не надано жодних доказів наявності такого наміру у позивача, не підтверджено належними та допустимими доказами факт нікчемності угоди та правомірність і обґрунтованість своїх дій щодо прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Зазначена позиція узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини, яку суди повинні застосовувати як джерело права, відповідно до положень статті 17 Закону України від 23.02.2006 року №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Подібної думки дотримується Вищий адміністративний суд України в Ухвалах від 24.01.2012 року №К/9991/2491/11, від 10.04.2012 року №К-19705/10, від 25.04.2012 року №К/9991/75974/11, від 12.07.2012 року №К-14542/08, від 22.08.2012 року №К/9991/43010/12, від 06.09.2012 року №К/9991/90896/11.

Якщо один з контрагентів не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Колегія суддів вважає необґрунтованими висновки відповідача про безтоварність операцій у зв'язку з відсутністю товарно-транспортних накладних, оскільки під час апеляційного розгляду справи було встановлено, що позивач самостійно отримував та вивозив товар до місця зберігання, що підтверджується шляховими листами та журналом обліку виданих довіреностей.

Відповідачем, в порядку ст. 71 КАС України, не надано суду належних та допустимих доказів, які б вказували на нікчемність правочину, укладеного між позивачем та контрагентами, зокрема доказів умисного укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Не надано відповідачем також рішення суду у цивільній чи господарській справі про визнання правочину недійсним, не надано вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження "безтоварності" здійснених позивачем господарських операцій.

З огляду на зазначене, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, що висновки податкового органу, викладені в Акті перевірки від 12.08.2013 року №622/22.7/33848651 про порушення платником податків вимог Податкового кодексу України, не відповідають дійсним обставинам справи, внаслідок чого існують підстави для визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень відповідача від 16.09.2013 року №0000612201 та №0009462270.

Судова колегія звертає увагу, що в решті частині постанова Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 16.12.13 сторонами не оскаржувалася.

Зважаючи на наведене, колегія суддів дійшла висновку, що правова оцінка, яку дав суд першої інстанції обставинам справи, не суперечить чинному законодавству.

Судове рішення не може бути скасовано чи змінено з підстав, що наведені в апеляційній скарзі.

Згідно статті 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи і ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 195,196, пунктом 1 частини першої статті 198, п.1 частини першої статті 205, статтями 200, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Головного управління Міндоходів в АР Крим - залишити без задоволення..

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 16.12.13 у справі № 801/10813/13-а - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.

Ухвалу може бути оскаржено до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя підпис М.А.Санакоєва

Судді підпис В.А.Омельченко

підпис Т.М. Дудкіна

З оригіналом згідно

Головуючий суддя М.А.Санакоєва