Постанова

від 13.02.2014 по справі 805/17919/13-а

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 лютого 2014 р. Справа №805/17919/13-а

приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: 15 година 45 хвилин

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бабіча С.І. за участю секретаря судового засідання Мандрики К.В.

за участю представників сторін:

позивача - Гордієнко Є.С.,

відповідача - Матеши Ю.С.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Донецький завод високовольтної апаратури» до Державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Донецька Головного управління Міндоходів у Донецькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 04.12.2013 року № 000852201 та № 000842201,

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Донецький завод високовольтної апаратури» звернулось до суду з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Донецька Головного управління Міндоходів у Донецькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 04.12.2013 року № 000852201 та № 000842201.

Позовні вимоги мотивовано протиправністю вказаних податкових повідомлень-рішень та безпідставністю висновків, зроблених посадовими особами відповідача в акті перевірки.

Позивач вказує, що ним правомірно було відображено відповідні суми у податковій звітності та у нього є всі належні документи які підтверджують реальність господарських відносин з ТОВ "Техносфера 2000" та доказів на підтвердження використання товару, отриманого від контрагента у власній господарській діяльності.

Посилався на те, що не може відповідати за порушення податкового законодавства, допущені контрагентом.

Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Вважає, що відсутність у підприємства належних первинних документів обов'язковість наявності яких у позивача встановлена чинним законодавством, відсутність у постачальника необхідних умов для здійснення господарської діяльності свідчить про те, що фактично товар у ТОВ «Техносфера 2000» не придбавався, а наявні документи складені лише з метою «штучного» формування позивачем податкового кредиту та валових витрат. Вказував на розбіжності та помилки у первинних документах.

Повно та всебічно дослідивши надані сторонами докази, вислухавши пояснення представників сторін, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, з огляду на наступні обставини.

Відповідачем було проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань правомірності формування валових доходів та валових витрат з податку на прибуток підприємств за 1 квартал 2011 року, доходи та витрати, що враховуються ти визначені об'єкта оподаткування за 2-3 квартали 2011 року, податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість за період: січень, березень, травень, червень, серпень 2011 року по взаємовідносинам з ТОВ «Техносфера 2000»..

Перевірка здійснювалась на підставі направлень № 598/22-1/33620957, 600/22-1/33620957, 599/22-1/33620957 від 07.10.2013 року, виданих Державною податковою інспекцією у Ленінському районі м. Донецька Донецької області державної податкової служби.

За результатами перевірки було складено акт № 620/22-1/33620957 від 18.10.2013 року, на який позивачем було подано заперечення № 103/8 від 22.10.2013 року.

Після розгляду заперечення, відповідачем було прийнято рішення про призначення повторної перевірки, яку проводили посадові особи Відповідача, на підставі направлень № 781/22-1/33620957, 782/22-1/33620957, 783/22-1/33620957 від 07.11.2013 року, та за результатами якої було складено акт № 900/22-1/33620957 від 20.11.2013 року (далі - акт, акт перевірки).

Питання підстав та порядку проведення перевірки не є спірними у даній справі.

На думку відповідача та як вказано в акті, позивачем були порушені:

- п.198.3 ст.198, п.135.1, п.135.2 ст.135, п.п.138.8.1 п.138.8 ст.138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого занижено суму податку на додану вартість на суму 33 030 грн. за січень, березень, травень, червень, серпень 2011 року.

- п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі - Закон № 334/94), в результаті чого занижено суму податку на прибуток за 1-й квартал 2011 року на суму 12 600 грн.,

- п.135.1, п.135.2 ст.135, п.п.138.8.1 п.138.8 ст.138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, в результаті чого занижено суму податку на прибуток за 2-й та 3-й квартали 2011 року на суму 26 393 грн.

На підставі акту були прийняті спірні податкові повідомлення-рішення № 000842201 від 04.12.2013 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання позивача з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на суму 38 034,00 грн. (33030,00 грн. за основним платежем та 5004,00 грн. за штрафними санкціями) та № 000852201 від 04.12.2013р., яким збільшено суму грошового зобов'язання позивача з податку на прибуток приватних підприємств на сумі 38 994,00 грн. (38 993,00 грн. за основним платежем та 1,00 грн. за штрафними санкціями).

Суд зазначає, що серед іншого, висновки акту обґрунтовано тим, що придбане обладнання позивач отримав за нікчемними угодами.

Предметом доказування у даній справі є обставини, що підтверджують або спростовують реальність здійснення господарських операції позивачем з ТОВ "Техносфера 2000".

Як встановлено судом, ТОВ "Техносфера 2000" за усною домовленістю, без укладення договору, було поставлено позивачу в січні, березні, травні, червні, серпні 2011 року електрообладнання.

ТОВ «Техносфера 2000» було виписано позивачу видаткові накладні:

- № 210111-1 від 24.01.2011р., № РН-010903 від 12.03.2011р., № 1605/1 від 18.05.2011р., № РН-2906/4 від 29.06.2011р., № РН-0208/4-2 від 22.08.2011р., № РН-0208/4 від 11.08.2011р.;

та податкові накладні:

- № 0120113 від 21.01.2011p., № 010903 від 10.03.2011р.. за № 9 від 18.05.2011р., № 36 від 20.06.2011р., № 20 від 18.08.2011 р., за № 12 від 03.08.2011р.

Оплата за поставлену продукцію була здійснена позивачем в безготівковій формі, платіжними дорученнями № 54 від 20.01.2011р., № 320 від 10.03.2011р., № 742 від 18.05.2011р., № 918 від 17.06.2011р., № 1278 від 18.08.2011р., № 1187 від 03.08.2011р., згідно рахунків-фактур №1606/4 від 16.06.2011р., №180120113 від 18.01.2011р., №10903 від 09.03.2011р., №1605/1 від 16.05.2011р., №208/4 від 02.08.2011р.

На отриману продукцію були виписані товарно-транспортні накладні за № 210111 від 24.01.2011р., № 10903 від 12.03.2011р., № 1605/1 від 18.05.2011р., № 2906 від 29.06.2011р., № 250 від 11.08.2013р., № 258 від 22.08.2013р.

Транспортування вказаної продукції здійснювалось позивачем автомобілем ГАЗ 3302 держ. № НОМЕР_1 , який було орендовано позивачем у ОСОБА_3, що підтверджується відповідними договорами оренди транспортного засобу, актом його приймання-передачі, ТТН та відповідними подорожніми листами і не заперечується відповідачем.

Суд зазначає про той факт що зазначення 2013 року датою ТТН № 250 та № 258 2013 є помилкою, з огляду на наявність доданих до ТТН подорожніх листів, які датовано 2011-м роком.

Актом перевірки встановлено відсутність у позивача кредиторської/дебіторської заборгованості по розрахунках з ТОВ «Техносфера 2000».

Відповідач зазначає про те, що вищевказані податкові накладні підписані різними особами, одна з них без розшифрування підпису та про те, що вказані податкові накладні містять посилання на договір № 12 від 12.01.2011 року, який не надано ані до перевірки ані суду.

Як повідомив позивач, сторони мали намір укласти договір № 12 від 12.01.2011 року, що зазначений у вказаних податкових накладних, проте, його так і не було підписано.

Вказані податкові накладні підписані ОСОБА_6 та ОСОБА_5, який, як вказує відповідач, є невідомою особою.

Суд зазначає, що чинне законодавство не встановлює обов'язку позивача перевіряти повноваження особи, яка підписала податкову накладну за наявності на ній печатки підприємства, що її видало. Факт наявності у ТОВ "Техносфера 2000" видавати податкові накладні у спірному періоді відповідачем не оспорюється.

До того ж відповідні податкові накладні виписував контрагент, а не позивач і вони зареєстровані у відповідному реєстрі, що відповідачем не заперечується.

Неналежним чином оформлена податкова накладна не може бути підставою для нарахування податкового кредиту при наявності фактів, що ставлять під сумнів реальність наданої послуги, в той час як позивачем надано суду документи, що підтверджують факт здійснення відповідних господарських операцій між позивачем та ТОВ "Техносфера 2000".

Судом встановлено, що акт перевірки не містить інформації про дослідження податковим органом руху придбаного позивачем товару, його оприбуткування, використання та реалізацію.

Позивачем надано суду журнали ордери і відомості по бухгалтерських рахунках 631, 201 щодо вказаного товару, відповідні акти списання сировини й матеріалів зі складу позивача, які підтверджують рух отриманого від ТОВ "Техносфера 2000" товару для їх подальшого використання у виготовленні продукції, а також надано відповідні договори зі специфікаціями до них, видаткові накладні, довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей, що підтверджує факт реалізації третім особам товару, в складі якого наявне електрообладнання (приводи), що були отримані позивачем від ТОВ "Техносфера 2000".

Акт містить посилання на те, що позивачем включено до звітності суми , за нікчемними угодами з ТОВ "Техносфера 2000".

Відповідно до презумпції правомірності правочину, правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про взаємовідносини, які відбулись між учасниками такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Суд зазначає, що відповідачем ні в акті перевірки, ні в судовому засіданні не надано будь-яких доказів, які б вказували на невідповідність правочинів позивача (його контрагентів) актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Під час розгляду справи судом встановлено, що укладені між позивачем та його контрагентами в усній формі правочини не віднесено законом до нікчемних, також відсутні судові рішення про визнання їх недійсними.

Окрім того, суд бере до уваги, що вчинення платником податків діяння по укладенню правочинів, спрямованих на порушення інтересів Держави у сфері оподаткування, утворює склад злочину, що передбачений ст. 191 або 212 Кримінального кодексу України.

В ході розгляду справи відповідач не подав до суду жодних доказів наявності вироків суду про притягнення до кримінальної відповідальності посадових осіб позивача з підстав встановлення в їх діях складу злочину при вчиненні господарських операцій з ТОВ "Техносфера 2000".

Посилання відповідача те, що в ході досудового слідства встановлено, що директор ТОВ «Техносфера-2000» ОСОБА_6 не має відношення до діяльності зазначеного підприємства та про те, що вказане підприємство було придбано невідомими особами з метою прикриття незаконної діяльності, а саме, надавали податкову вигоду третім особам, судом не приймається.

Суд зазначає, що відповідачем не надано суду такого, що набрав законної сили вироку суду у кримінальній справі щодо ОСОБА_6, яким би були підтверджені посилання відповідача та звертає увагу відповідача на те, що відповідно до ст.ст. 61-62 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Крім цього, відповідно до ч. ч. 1,4 ст. 72 КАС України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Відповідачем надано суду постанови Ленінського районного суду м. Донецька про притягнення до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 163-1 КУпАП директора підприємства позивача - Дмитрієва А.М. та бухгалтера підприємства позивача - ОСОБА_8, які на думку відповідача, підтверджують відомості, викладені в акті перевірки.

Суд зазначає, що статтею ст.163-1 Кодексу про адміністративні правопорушення визначено відповідальність за порушення порядку ведення податкового обліку, надання аудиторських висновків , а саме відсутність податкового обліку, порушення керівниками та іншими посадовими особами підприємств, установ, організацій встановленого законом порядку ведення податкового обліку, у тому числі неподання або несвоєчасне подання аудиторських висновків, подання яких передбачено законами України.

Таким чином, директора та бухгалтера позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення правил ведення податкового обліку, а предметом даної справи є порушення податкового законодавства у вигляді безпідставного формування податкового кредиту, віднесення сум до валових витрат, визначення зобов'язань з податку на прибуток, тощо

Отже, відповідачем не надано до суду жодних належних доказів, які б підтверджували факт ухилення позивачем чи його контрагентами від сплати податкових зобов'язань чи встановлювали б податкові обов'язки чи наслідки для відповідача.

Згідно п.5.1 ст.5 Закону № 334/94, чинного станом на момент виникнення спірних правовідносин, валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону 334/94, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону 334/94 встановлено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Правила ведення податкового обліку передбачені ст.11 Закону. У контексті статті 5 Закону 334/94, під іншими документами слід розуміти первинні документи, в розрізі ст. 11 Закону. Зокрема, відповідно до пп. 11.2.1 п.11.2 ст.11 Закону 334/94, визначено, що датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталося раніше:

- або дати списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку день їх видачі з каси платника податку;

- або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Таким чином, з аналізу вищезазначених норм вбачається, що документом, який є підставою для формування показників валових витрат, може бути або платіжне доручення (як документ підтверджуючий списання коштів з банківського рахунку) або видаткова накладна (як документ який є підставою для оприбуткування товару).

Враховуючи викладене, встановлення факту реальності господарських операцій позивача з ТОВ "Техносфера 2000" у періоді, що перевірявся, суд дійшов висновку про безпідставність тверджень відповідача про неправомірність формування позивачем відповідних валових витрат.

Згідно з п.п. 135.1-135.2 ст. 135 ПК України, доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з:

- доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті;

- інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з пп. 138.1.1. п. 138.1 та з п. 138.2 ст. 138 ПК України, витрати операційної діяльності включають:

- собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку;

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 138.8.1, п. 138.8, ст. 138 ПК України, до складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого товару, виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, визначеному в положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку;

Враховуючи викладене, встановлення факту реальності господарських операцій позивача з ТОВ "Техносфера 2000" у періоді, що перевірявся, суд дійшов висновку про безпідставність тверджень відповідача про неправомірність включення до складу витрат операційної діяльності вартості товарно-матеріальних цінностей придбаних у ТОВ "Техносфера 2000" у періоді, що перевірявся .

Відповідно до п. 198.3 статті 198 ПКУ, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з п. 198.2 ст. 198 ПКУ встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПКУ не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Вичерпний перелік операцій, що не є об'єктом оподаткування, визначений ст. 196 ПКУ.

Серед даного переліку операції з придбання електрообладнання (привод ПР-10) - відсутні.

Крім того, суд при розгляді справи, керуючись приписами ст. 8 КАС України, бере до уваги, що обмеження права сумлінного платника податку на формування податкового кредиту в зв'язку з порушенням його контрагентами порядку обліку та звітування по податкам, суперечить практиці Європейського суду з прав людини, рішення якого згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», є джерелом права в Україні.

Так, відповідно п. 57 Рішення Європейського Суду з прав людини від 22.01.2009 року в справі "Булвес" АД проти Болгарії, судом було зазначено, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обов'язки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику. Відповідачем не доведена обізнаність позивача щодо недобросовісного декларування своїх зобов'язань його контрагентами. Отже, позивач не може нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку. Такі вимоги, на думку Європейського суду з прав людини, є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Аналогічні висновки зроблені Європейським судом з прав людини в рішенні від 09.01.2007 року в справі "Інтерсплав проти України".

Крім того, жодна норма законодавства не позбавляє платника податків права на податковий кредит та валові витрати у разі порушення його контрагентом вимог податкового законодавства по ланцюгу постачання.

Під час розгляду даної адміністративної справи відповідачем будь-яких доказів на предмет того, що позивач був залучений до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним формуванням податкового кредиту, чи доказів того, що йому було відомо або ж повинно було бути відомо про протиправну діяльність його постачальника не надано, а судом таких доказів не встановлено.

Враховуючи викладене, встановлення факту реальності господарських операцій позивача з ТОВ "Техносфера 2000" у періоді, що перевірявся, позивачем було правомірно визначено відповідні показники податкового кредиту, а позивачем безпідставно зроблено висновок про заниження позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість на суму 3300,00 грн..

Про реальність господарських операцій між позивачем та ТОВ «Техносфера 2000» та використання позивачем у власній господарській діяльності придбаних у даного контрагента товарно-матеріальних цінностей свідчать надані під час перевірки первинні документи (податкові та видаткові накладні, довіреності, платіжні доручення, рахунки, бухгалтерські проводки, тощо).

За всіх викладених обставин позивачем правомірно відображено в податковій звітності показники з податку на прибуток та податку на додану вартість щодо господарських операцій з ТОВ "Техносфера 2000" за період, що перевірявся.

Таким чином, відповідачем безпідставно зроблено висновок про те, що позивачем занижено суму податку на додану вартість на суму 33 030 грн. за січень, березень, травень, червень, серпень 2011 року, занижено суму податку на прибуток за 1-й квартал 2011 року на суму 12 600 грн., занижено суму податку на прибуток за 2-й та 3-й квартали 2011 року на суму 26 393 грн., а спірні податкові - повідомлення рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

Відповідно до вимог ст. 94 КАС України, судові витраті у вигляді судового збору сплачені позивачем в сумі 172,06 грн. підлягають стягненню на користь позивача з Державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 61-62 Конституції України, ст. ст. 135, 138-139, ст. 198, 201 Податкового кодексу України, ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», рішеннями Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 року в справі "Інтерсплав проти України" та від 22.01.2009 року в справі "Булвес" АД проти Болгарії, ст. ст. 2, 7-11, 17-20, 69-72, 86, 94, 122-154, 158-163, 167, 185, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Донецький завод високовольтної апаратури» до Державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Донецька Головного управління Міндоходів у Донецькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 04.12.2013 року № 000852201 та № 000842201 - задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Донецька Головного управління Міндоходів у Донецькій області від 04.12.2013 року № 000852201 та № 000842201.

Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Донецький завод високовольтної апаратури" (код за ЄДРПОУ 33620957) 172 (сто сімдесят дві гривні) 06 (шість) копійок судового збору.

Постанова прийнята в нарадчій кімнаті, її вступна та резолютивна частини проголошені в судовому засіданні 13 лютого 2014 року.

Постанова складена у повному обсязі 18 лютого 2014 року.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення.

У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України (проголошення вступної та резолютивної частин постанови), а також прийняття постанови у письмовому провадженні, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Бабіч С.І.