Постанова

від 12.02.2014 по справі 826/18420/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

12 лютого 2014 року 15:35 № 826/18420/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Скочок Т.О.,

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомГромадського об'єднання «Український суспільно-правовий рух: Демократія через право» до 3-ті особиКиївської міської ради Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (третя особа-1) Товариство з обмеженою відповідальністю «Мега» (третя особа-2) провизнання протиправним та скасування рішення від 18.04.2013 року №264/9321,-

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося Громадське об'єднання «Український суспільно-правовий рух: Демократія через право» (надалі - позивач) з позовом до Київської міської ради (надалі - відповідач), треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (надалі - третя особа-1), Товариство з обмеженою відповідальністю «Мега» (надалі - третя особа-2 або ТОВ «Мега») про визнання протиправним та скасування оскаржуваного рішення Київської міської ради від 18.04.2013 року «Про поновлення Товариству з обмеженою відповідальністю «Мега» договору оренди земельної ділянки для будівництва та експлуатації зони короткочасного відпочинку з об'єктом громадського харчування (кафе) на вул. Мілютенка, 44 у Деснянському районі м. Києва» №264/9321.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.11.2013 року відкрито провадження у справі, залучено до участі у справі третіх осіб, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.12.2013 року зупинено провадження у справі №826/18420/13-а до отримання доказів від Прокуратури міста Києва на виконання вимог ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.12.2013 року. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.01.2014 року провадження у справі №826/18420/13-а поновлено.

В обґрунтування позовних вимог, представник позивача зазначає, що станом на момент прийняття відповідачем оскаржуваного рішення від 18.04.2013 року №264/9321 технічної документації на відведення земельної ділянки не було, а вказане рішення було прийнято без обговорення та з порушенням процедури голосування.

У судове засідання 12.02.2014 року з'явилися представник відповідача та представники третіх осіб.

Представник позивача у судове засідання не з'явився. Разом з тим, у матеріалах справи міститься клопотання представника позивача про розгляд справи за його відсутності у разі неприбуття останнього в судове засідання.

Представник відповідача проти позову заперечував, підтримавши доводи, викладені у письмових запереченнях проти позову, в яких зазначено, що оскаржуваним рішення не відбулося порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача. Крім того, останніми вказувалося, що рішення від 18.04.2013 року №264/9321 прийнято у відповідності до положень Земельного кодексу України та Закону України «Про оренду землі» у межах наданих відповідачу повноважень.

Представники третіх осіб у судовому засіданні також заперечували проти позову, підтримавши позицію представника відповідача.

Суд у судовому засіданні 12.02.2014 року на підставі ч. 6 ст. 128 КАС України, враховуючи відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, ухвалив про перехід до розгляду справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши наявні в матеріалах справи документи і матеріали, заслухавши пояснення представників осіб, які з'явилися у судове засідання, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає про наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 21.02.2006 року між Київською міської радою (орендодавець) та ТОВ «Мега» (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки, який зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис від 27.02.2006 року за №62-6-00309, та відповідно до якого орендодавець на підставі рішення Київської міської ради від 19.07.2005 року за №833/3408 «Про передачу земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю «Мега» для будівництва та експлуатації зони короткочасного відпочинку з об'єктом громадського харчування (кафе) на вул. Мілютенка, 44 у Деснянському районі м. Києва» за актом приймання-передачі передає, а орендар приймає в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку, розташовану на вул. Мілютенка, 44 у Деснянському районі м. Києва з розміром 4175 кв.м. з цільовим призначенням для будівництва та експлуатації зони короткочасного відпочинку з об'єктом громадського харчування (кафе) та кадастровим номером 8000000000:62:024:0019.

Згідно з п. 3.1 вказаного договору, договір укладено строком на три роки.

Надалі, між Київською міської радою та ТОВ «Мега» укладено угоду про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 27.02.2006 року №62-6-00309 (зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис від 29.07.2008 року №62-6-00495), яким сторони домовилися внести зміни до вищезазначеного договору шляхом викладу п. 3.1 договору в наступній редакції: «Договір укладено на 10 (десять) років» та із зазначенням, що решта умов договору залишаються без змін.

В свою чергу, листом від 07.06.2012 року за вих.№15/1, який відповідно до штампу вхідної кореспонденції на копії вказаного листа, наявного у матеріалах справи, надійшов до Київської міської ради 07.06.2012 року за вх.№26997, ТОВ «Мега» звернулося до відповідача з проханням продовжити термін дії договору оренди земельної ділянки від 27.02.2006 року №62-6-00309.

На підставі викладеного вище, Київською міською радою прийнято рішення від 18.04.2013 року №264/9321 «Про поновлення Товариству з обмеженою відповідальністю «Мега» договору оренди земельної ділянки для будівництва та експлуатації зони короткочасного відпочинку з об'єктом громадського харчування (кафе) на вул. Мілютенка, 44 у Деснянському районі м. Києва», яким вирішено поновити на 3 роки договір оренди земельної ділянки площею 0,4175 га від 29.07.2008 року №62-6-00495, укладений між Київською міською радою та ТОВ «МЕГА» для будівництва та експлуатації зони короткочасного відпочинку з об'єктом громадського харчування (кафе) на вул. Мілютенка, 44 у Деснянському районі м. Києва на підставі рішення Київської міської ради від 19.07.2005 року №833/3408 «Про передачу земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю «МЕГА» для будівництва та експлуатації зони короткочасного відпочинку з об'єктом громадського харчування (кафе) на вул. Мілютенка, 44 у Деснянському районі м. Києва» (А-20213) (п. 1); встановити, що розмір річної орендної плати, визначеної в договорі оренди земельної ділянки від 29.07.2008 року №62-6-00495, підлягає приведенню у відповідність до норм законодавства (п. 2); ТОВ «МЕГА» у місячний термін звернутися до Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) з клопотанням щодо організації робіт по внесенню змін до договору оренди земельної ділянки від 29.07.2008 року №62-6-00495 (п. 3); контроль за виконанням цього рішення покласти на постійну комісію Київради з питань земельних відносин, містобудування та архітектури (п. 4).

Вважаючи оскаржуване рішення від від 18.04.2013 року №264/9321 протиправним, а свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернувся з позовом до суду.

Розглядаючи справу по суті, суд виходить з наступного.

Приписами ч. 1 ст. 6 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтерес.

При цьому, положеннями ч.ч. 1 та 2 ст. 2 КАС України закріплено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

В ч. 1 ст. 17 КАС України зазначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку із здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму. Під суб'єктом владних повноважень пункт 7 частини 1 статті 3 КАС України розуміє орган державної влади, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Водночас, право на звернення до суду як складова права на судовий захист гарантується статтею 55 Конституції України та пов'язується з переконанням самої особи про наявність порушень її прав, свобод або інтересів і бажанням звернутися до суду.

Офіційне тлумачення поняття «охоронюваний законом інтерес» надано в рішенні Конституційного Суду України №18-рп/2004 від 01.12.2004 року «У справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес)».

Так, в даному рішенні Конституційного Суду України вказано, що поняття «охоронюваний законом інтерес», яке вживається в ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.

Оскільки згідно п. 2.1 Статуту Громадського об'єднання «Український суспільно-правовий рух: Демократія через право», однією із основних цілей вказаної організації є захист прав та інтересів громадян України від протиправних дій, бездіяльності суб'єктів владних повноважень, оскарження протиправного, на думку позивача, рішення від 29.11.2012 року №632/8916 є його обов'язком.

Пунктом 2.2 Статуту Громадського об'єднання «Український суспільно-правовий рух: Демократія через право» передбачено, що для досягнення зазначеної мети Об'єднання ставить перед собою такі завдання: брати участь у громадсько-політичній діяльності, звертатись до відповідного уповноваженого суду для зобов'язання суб'єктів владних повноважень (або/та їх посадових осіб) дотримуватись демократичних принципів, положень чинного законодавства України, технічних/екологічних/санітарних стандартів України під час прийняття рішення, вчинення дії або бездіяльності; вступати стороною в судові процеси (в порядку адміністративного, цивільного, господарського, кримінального судочинства) (як позивач, третя особа із самостійними вимогами або третя особа без самостійних вимог) та приймати безпосередню участь в судових засіданнях (будь-яких судових інстанцій), в яких розглядаються справи щодо дій, бездіяльності або рішень суб'єктів владних повноважень (або/та їх посадових осіб) тощо.

Підпунктом 2.3.6 та підпунктом 2.3.7 пункту 2.3 Статуту позивача визначено, що для досягнення зазначеної мети та виконання визначених завдань Об'єднання в установленому законодавством порядку на всіх структурних рівнях (в разі наявності) здійснює свою діяльність у таких напрямах (формах): звертається до відповідного суду для зобов'язання суб'єктів владних повноважень (або/та їх посадових осіб) дотримуватись положень чинного законодавства України, технічних/екологічних/санітарних стандартів України під час прийняття рішення, вчинення дії або бездіяльності; звертається до відповідного суду (в порядку адміністративного, цивільного, господарського, кримінального судочинства) для оскарження дій, рішень, бездіяльності суб'єктів владних повноважень (або/та їх посадових осіб), якщо вони порушують (недотримуються) Конституцію України, демократичні принципи, міжнародні договори/угоди/конвенції/тощо (які ратифіковані Україною), положень чинного законодавства України, технічні/екологічні/санітарні стандарти України тощо.

З наведеного вбачається, що позивач має право звертатись до адміністративного суду для оскарження протиправних рішень суб'єктів владних повноважень, зокрема рішення від 18.04.2013 року №264/9321, оскільки існування в Україні можливих протиправних рішень органів влади може порушувати права позивача та його членів на правову державу та демократичне суспільство, а також порушувати конституційний інтерес позивача у правовій державі, а, відтак, суд вважає необґрунтованими твердження представників третіх осіб, що оскаржуваним рішенням не порушено прав та охоронюваних законом інтересів позивача.

При цьому, розділом IV Земельного кодексу України від 25.10.2001 року №2768-ІІІ (надалі - ЗК України) визначено порядок набуття і реалізації права на землю.

Відповідно до ч. 3 ст. 124 ЗК України в редакції, що діяла станом на момент прийняття оскаржуваного рішення, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

Приписами ч. 1 ст. 123 ЗК України в редакції, що діяла станом на момент прийняття оскаржуваного рішення, визначено, що надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення та формування нових земельних ділянок. Надання у користування земельної ділянки в інших випадках здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки. В такому випадку розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого органом виконавчої влади, органом місцевого самоврядування, уповноваженим здійснювати розпорядження цією земельною ділянкою. Земельні ділянки державної та комунальної власності, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна, що перебувають у державній та комунальній власності, передаються особам, зазначеним у пункті «а» частини другої статті 92 цього Кодексу, лише на праві постійного користування.

Згідно ч. 1 ст. 20 Закону України «Про землеустрій» від 22.05.2003 року №858-IV, землеустрій проводиться в обов'язковому порядку на землях усіх категорій незалежно від форми власності в разі: а) розробки документації із землеустрою щодо організації раціонального використання та охорони земель; б) встановлення та зміни меж об'єктів землеустрою, у тому числі визначення та встановлення в натурі (на місцевості) державного кордону України; в) надання, вилучення (викупу), відчуження земельних ділянок; г) встановлення в натурі (на місцевості) меж земель, обмежених у використанні і обмежених (обтяжених) правами інших осіб (земельні сервітути); ґ) організації нових і впорядкування існуючих об'єктів землеустрою; д) виявлення порушених земель і земель, що зазнають впливу негативних процесів, та проведення заходів щодо їх відновлення чи консервації, рекультивації порушених земель, землювання малопродуктивних угідь, захисту земель від ерозії, підтоплення, заболочення, вторинного засолення, висушення, ущільнення, забруднення промисловими відходами, радіоактивними і хімічними речовинами та інших видів деградації, консервації деградованих і малопродуктивних земель.

Як вбачається з матеріалів справи, Приватним акціонерним товариством «Інститут землевпорядних технологій» було розроблено технічну документацію із землеустрою.

При цьому, зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що ним вирішено питання про поновлення договору оренди земельної ділянки, а, отже, посилання представника позивача, що ТОВ «Мега» необхідно було розробляти проект відведення земельних ділянок, а не технічної документації із землеустрою, є необґрунтованим.

В свою чергу, нормативно-правовим актом, що регулює відносини, пов'язані з орендою землі, є Закон України «Про оренду землі» від 06.10.1998 року №161-XIV (надалі - Закон №161).

Так, згідно ч. 1 ст. 33 Закону №161 в редакції, що діяла станом на момент прийняття оскаржуваного рішення, по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі).

Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі (ч. 2 ст. 33 Закону №161 в редакції, що діяла станом на момент прийняття оскаржуваного рішення).

Відповідно до ч. 3 ст. 33 Закону №161 в редакції, що діяла станом на момент прийняття оскаржуваного рішення, до листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди.

При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється (ч. 4 ст. 33 Закону №161 в редакції, що діяла станом на момент прийняття оскаржуваного рішення).

Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення (ч. 5 ст. 33 Закону №161 в редакції, що діяла станом на момент прийняття оскаржуваного рішення).

При цьому, згідно ч. 6 ст. 33 Закону №161 в редакції, що діяла станом на момент прийняття оскаржуваного рішення, у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, договір оренди земельної ділянки, який зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис від 27.02.2006 року за №62-6-00309 (з урахуванням змін, внесених угодою зареєстрованою від 29.07.2008 року №62-6-00495) укладено строком на 10 (десять) років.

При цьому, ТОВ «Мега» листом від 07.06.2012 року за вих.№15/1, який відповідно до штампу вхідної кореспонденції на копії вказаного листа, наявного у матеріалах справи, надійшов до Київської міської ради 07.06.2012 року за вх.№26997, звернулося до відповідача з проханням продовжити термін дії договору оренди земельної ділянки від 27.02.2006 року №62-6-00309.

З огляду на викладене вище вбачається, що ТОВ «Мега» звернулося до відповідача у строк, встановлений приписами ч. 2 ст. 33 Закону №161, зокрема, з метою поновлення вищезазначеного договору оренди землі, тобто до спливу строку договору оренди землі.

Крім того, суд звертає увагу, що у матеріалах справи міститься копія листа Державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва Державної податкової служби від 27.06.2012 року №1931/10/15-335, в якому зазначено, що станом на 02.06.2012 року заборгованість по орендній платі за землю згідно поданої декларації на 2012 рік у ТОВ «Мега» відсутня.

Водночас, суд критично ставиться до посилання представника позивача на порушення відповідачем Регламенту Київської міської ради, затвердженого рішенням Київської міської ради №14/14 від 14.06.2006 року (надалі - Регламент №14/14), та Закону України «Про планування і забудову територій» від 20.04.2000 року №1699-ІІІ (надалі - Закон №1699) під час винесення оскаржуваного рішення, оскільки на той момент діяв інший Регламент Київської міської ради, що затверджений рішенням Київської міської ради №383/5770 від 14.07.2011 року, а Закон №1699 - втратив чинність.

Разом з тим, з врахуванням положень ст. 11 КАС України, судом під час розгляду справи не досліджувалось питання дотримання відповідачем під час прийняття оскаржуваного рішення від 18.04.2013 року №264/9341 вимог чинних актів Київської міської ради, зокрема, Регламенту Київської міської ради, затвердженого рішенням Київської міської ради №383/5770 від 14.07.2011 року.

З огляду на викладене вище, вимога позивач про визнання протиправним та скасування рішення Київської міської ради від 18.04.2013 року №264/9321 задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому, суд, оцінюючи спірні дії відповідача, виходить з критеріїв оцінки рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, встановлених ч. 3 ст. 2 КАС України, до яких, зокрема, відносяться вчинення дій на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для вчинення дії.

Згідно з ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та відповідно такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 69-71, 94, ч. 6 ст. 128, ст.ст. 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Постанова набирає законної сили в строк і порядку, передбачені ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Т.О. Скочок