Постанова

від 20.02.2014 по справі 923/1434/13

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" лютого 2014 р.Справа № 923/1434/13 Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:

головуючого судді: Головея В.М.,

суддів: Мирошниченко М.А., Шевченко В.В.,

при секретарі судового засідання: Ляшенко М.І.,

за участю представників сторін:

від позивача - Чертков О.В. (за довіреністю);

від відповідача - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

на рішення господарського суду Херсонської області від 30.12.2013р.

по справі № 923/1434/13

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Рент Сервіс Групп"

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

про стягнення 70 199,27 грн.

Сторони належним чином повідомлені про час і місце засідання суду.

Представником позивача в судовому засіданні не було заявлено клопотання про здійснення фіксації судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, отже фіксація судового процесу не здійснювалась відповідно до ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

В судовому засіданні 20.02.2014р. відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

В С Т А Н О В И Л А:

В жовтні 2013р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Рент Сервіс Групп" (далі - ТОВ "Рент Сервіс Групп", позивач) звернулось до господарського суду Херсонської області з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (далі - ФОП ОСОБА_2, відповідач) про стягнення заборгованості з суборендної плати в розмірі 46 000,00 грн., штрафу - 23 000, 00 грн., суму пені та 3% річних - 1 199, 27 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач порушив взяті на себе зобов'язання щодо повноти та своєчасності внесення плати за суборенду приміщеннями згідно умов Договору №10 суборенди нежитлових приміщень від 01.01.2013 року.

05.11.2013р. позивачем до господарського суду подано заяву про зменшення позовних вимог, відповідно до якої останній просить стягнути з відповідача 34 050,00 грн. боргу, 3% річних - 152,56 грн., пені - 762, 70 грн., штрафу -17 025,00 грн. та судові витрати.

Заявою про уточнення позовних вимог від 12.12.2013р. №11 позивач зменшив розмір позовних вимог в частині стягнення основного боргу до 21 025,00 грн., збільшив позовні вимоги в частині стягнення штрафу до 61 237,50 грн., в частині стягнення пені до 2 043,67 грн., в частині стягнення 3% річних до 434,22 грн.

Заявою від 30.12.2013 р. позивач зменшив позовні вимоги в частині стягнення основного боргу до 12 025,00 грн., решту позовних вимог залишив без змін.

Рішенням господарського суду Херсонської області від 30.12.2013р. (суддя Александрова Л.І.) позов задоволено частково, стягнуто з ФОП ОСОБА_2 на користь ТОВ "Рент Сервіс Групп" 12 025,00 грн. заборгованості по сплаті суборендних платежів, 30 618,75 грн. штрафу, 2 043, 67 грн. пені, 434,22 грн. 3% річних, 1 720, 50 грн. витрат по сплаті судового збору. В задоволенні решти позову відмовлено.

Рішення обґрунтовано тим, що відповідно до умов Договору суборенди відповідач зобов'язався здійснювати щомісячно оплату за користування суборендованими приміщеннями, оскільки останнім такі грошові зобов'язання у 2013 році виконано не в повному обсязі, тому господарський суд задовольнив вимогу позивача про стягнення основної суми боргу з сумами пені, штрафу та 3% річних від простроченого платежу, оскільки вона повністю обґрунтована, підтверджена належними і допустимими доказами та відповідає умовам Договору суборенди і нормам чинного законодавства України. Також, скориставшись своїм правом відповідно до п. 3 ст. 83 ГПК України, господарський суд зменшив розмір штрафу на 50%.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням, ФОП ОСОБА_2 звернувся до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення скасувати, прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог ТОВ "Рент Сервіс Групп" в частині стягнення штрафу та 3% річних - відмовити.

Скаржник вважає рішення господарського суду необґрунтованим таким, що постановлено на підставі не повного з'ясування всіх обставин справи в їх сукупності.

18.02.2014р. до Одеського апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній вважає апеляційну скаргу необґрунтованою, рішення господарського суду - правомірним та винесеним відповідно до чинного законодавства.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився та не скористалися своїм правом на участь в розгляді справи апеляційним судом, хоча повідомлялися належним чином про день, час і місце розгляду справи, що підтверджується штампом канцелярії на зворотній стороні ухвали про призначення справи до розгляду, відправленої її рекомендаційною кореспонденцією.

Зокрема, надіслана апеляційним судом ФОП ОСОБА_2 поштова кореспонденція разом з ухвалою суду повернута у зв'язку із закінченням терміну зберігання, проте, колегія суддів вважає, що відповідач повідомлений належним чином про день, час і місце розгляду справи з огляду на таке.

Так, у пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. №01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Крім того, у пункті 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" від 02.06.2006р. №01-8/1228 зазначено, що примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Крім того, як зазначено в абз. 3 п. 3.9.1 Постанови Пленуму ВГСУ №18 від 26.12.2011р. „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Представник позивача в судовому засіданні 20.02.2014р. надав усні пояснення, проти апеляційної скарги заперечує, просить рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга необґрунтована та не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 31.12.2011р. між ВАТ Херсонського обласного підприємства фірми "Взуття" (орендодавець) та ТОВ "Рент Сервіс Групп" (орендар) був укладений договір оренди нежитлового приміщення та майна № 13, за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування нежитлові приміщення та майно для здійснення господарської діяльності, що розташоване згідно додатку №1 до даного договору на території комплексу за адресою АДРЕСА_1.

Пунктом 2.3.2. даного договору позивачу надано право за згодою орендодавця передавати орендоване приміщення (його частину), та майно в суборенду іншим особам.

Відповідно до додаткової угодою №1 до договору оренди від 31.12.2011р. сторони погодились продовжити строк дії договору оренди до 31.12.2013р.. Всі інші умови договору залишились без змін.

01.01.2013 р. між ТОВ "Рент Сервіс Групп" (орендар) та ФОП ОСОБА_2 (суборендар) укладено договір суборенди нежитлового приміщення № 10, в редакції додаткових угод від 01.02.2013 р. та від 01.09.2013 р. (далі - Договір), за умовами якого орендар зобов'язався надати, а суборендар прийняти у користування нежитлове приміщення та майно, що розташоване в будівлі літ. В.Д. загальною площею 535 м.кв. будівлі Е бокс загальною площею 43,1 м.кв. на території комплексу за адресою: АДРЕСА_1 для здійснення господарської діяльності.

У пункті 4.1. Договору сторони встановили, що за користування суборендованими приміщеннями суборендар сплачує щомісяця орендарю суборендну плату в розмірі 13 375,00 грн. за місяць.

В подальшому сторонами внесені зміни до пункту 4.1. Договору. Так додатковою угодою від 01.02.2013 р. сторони встановили, що розмір суборендної плати з 01.02.2013р. становить 14 175,00 грн. А додатковою угодою від 01.09.2013р. сторони встановили, що розмір суборендної плати з 01.09.2013 р. становить 12 025,00 грн.

Згідно п. 4.2. Договору суборендна плата сплачується щомісячно до п'ятого числа розрахункового місяця, починаючи з місяця та дня, коли відбулася передача приміщення за актами приймання-передачі. Оплата здійснюється в безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок орендаря або готівкою в касу орендаря.

Пунктом 8.2 Договору сторонами було обумовлено, що за порушення строків сплати суборендної плати та інших платежів, передбачених цим договором, суборендар сплачує орендарю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожний день затримки платежу.

У пункті 8.3. договору зазначено, що у випадку порушення строків сплати суборендної плати більше ніж на 10 (десять) календарних днів, суборендар зобов'язується сплатити орендарю штраф у розмірі 50% від суми заборгованості.

Договір набирає чинності з 01.01.2013р. і дії до 31.12.2013р.. Строк дії Договору може бути скорочений або продовжений за згодою сторін, про що сторони укладають додаткову угоду.

З акту приймання-передачі приміщення та обладнання № 10 від 01.01.2013 р., який підписаний представниками сторін та скріплений печатками підприємств, вбачається, що на виконання умов Договору суборенди нежитлових приміщень від 01.01.2013р. ТОВ "Рент Сервіс Групп" передало, а ФОП ОСОБА_2 прийняв обумовлене Договором майно.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач своїх зобов'язань з оплати за вищевказаним Договорам суборенди нежитлових приміщень за період з 01.01.2013р. по 30.11.2013р. в повному обсязі не виконав, у зв'язку з чим його заборгованість за Договором суборенди складає 12 025,00 грн..

З апеляційної скарги вбачається, що відповідач не заперечує проти суми основної заборгованості за вказаним Договором.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України та ст. 174 ГК України.

Вказані норми чинного законодавства передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

За змістом ст. 193 ГК України та ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається, зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно відлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У ст. ст. 216 - 218 ГК України зазначено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.

Приймаючи до уваги, що відповідач не надав ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції доказів сплати заборгованості за Договором суборенди в повному обсязі, колегія суддів вважає, що господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача на користь позивача суми основного боргу у розмірі 12 025,00 грн.

Щодо нарахування пені та 3% річних апеляційною інстанцією за допомогою методики визначеної у програмно-технічному комплексі „Законодавство" було перевірено розрахунки, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч. 2 ст. 551 ЦК України та ч. 6 ст. 232 ГК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статті 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, вимога позивача про стягнення з відповідача суми пені в розмірі 2 043,76 грн. та 3% річних в сумі 434,22 грн. є обґрунтованою.

Щодо нарахування штрафу відповідачу, у зв'язку з порушенням зобов'язань з оплати суборендних платежів в розмірі 61 237, 50 грн. апеляційною інстанцією було перевірено розрахунок, колегія суддів зазначає наступне.

Положеннями ч. 1 ст. 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Статтями 610, 611 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Згідно із ч. 1, ч. 2 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Крім цього, нарахування відповідачу позивачем штрафу передбачено умовами договору суборенди, а саме п. 8.3.

Отже, вимога позивача про стягнення з відповідача суми штрафу в розмірі 61 237, 50грн є обґрунтованою. Також, судова колегія вважає правомірними дії господарського суду щодо зменшення суми штрафу на 50 % відповідно до п. 3 ст. 83 ГПК України та задоволення суми штрафу в розмірі 30 618,75 грн.

В апеляційній скарзі відповідач зазначив, що позовна заява на його адресу надійшла лише 12.12.2013р., однак колегія суддів не приймає до уваги дані пояснення апелянта, оскільки позовна заява подано до господарського суду належним чином, з доказами направлення відповідачу її копії з доданими матеріалами (опис вкладення від 17.10.2013р.), а в конверті з поштовим штампом від 12.12.2013р., відповідачу направлено заяву про уточнення позовних вимог та новий розрахунок заборгованості, а не позовну заяву.

Крім цього, на думку апелянта за прострочення платежу (по грошовому зобов'язанню) за договором, що укладений між господарюючими суб'єктами, може бути стягнуто лише пеню, а не одночасне стягнення пені і штрафу.

З такою думкою апелянта не погоджується колегія суддів, оскільки відповідно до п. 5.7 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 12 від 29.05.2013р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна» зазначено, що застосовуючи у вирішенні спорів, пов'язаних з невиконанням або неналежним виконанням договорів оренди (найму) положення статті 549 ЦК України, господарським судам слід виходити з того, що: - одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно із зазначеною статтею ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто вони не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності, і у межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій; - можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення господарських зобов'язань передбачено абзацом другим частини другої статті 231 ГК України; - для учасників господарських відносин законодавством не встановлено обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із принципом свободи укладення договору, встановленим статтею 627 ЦК України, за змістом якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Крім цього, в абз. 2 п. 2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» зазначено, що застосування штрафу можливо одночасно з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.

Отже, відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Колегія суддів вважає, що позивач з урахуванням всіх обставин справи подав суду достатньо доказів, які об'єктивно і у визначеному законом порядку підтвердили його позовні вимоги, у зв'язку з чим господарський суд дійшов обгрунтованого висновку про те, що позовні вимоги позивача є правомірними, обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Таким чином, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення в рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що місцевий господарський суд розглянув всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, належним чином проаналізував правовідносини, що виникли між сторонами, та вірно застосував норми матеріального та процесуального права.

Доводи апелянта про порушення і неправильне застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження.

На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що прийняте господарським судом рішення відповідає статтям 43, 85 Господарського процесуального кодексу України, вимогам щодо законності та обґрунтованості, підстав для його скасування з мотивів, наведених в апеляційній скарзі не вбачається.

Керуючись ст.ст. 99, 101-105 ГПК України, колегія суддів -

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення господарського суду Херсонської області від 30.12.2013р. залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

Постанова в порядку ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 21.02.2014 року.

Головуючий суддя Головей В.М.

Судді Мирошниченко М.А.

Шевченко В.В.