Постанова

від 17.02.2014 по справі 813/9535/13-а

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 лютого 2014 року № 813/9535/13-а

м.Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого-судді Сасевича О.М.,

за участю секретаря судового засідання Чижук М.М.,

за участю сторін:

представника позивача Стецюка Ю.О.,

представників відповідача Кіт О.В., Ющенко Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Приватного підприємства «Честер Плюс» до Львівської митниці Міндоходів, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головного управління державної казначейської служби України у Львівській області про визнання протиправними і скасування картки відмови у прийнятті митної декларації і рішення, стягнення надмірно сплаченого податку на додану вартість та курсової різниці, -

В С Т А Н О В И В :

Приватне підприємство «Честер Плюс» (надалі - ПП «Честер Плюс») звернулося до суду з позовом до Львівської митниці Міндоходів, у якому просить:

- визнати протиправним і скасувати картку відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №209120000/2013/00533;

- визнати протиправним і скасувати рішення про коригування митної вартості товарів №209000003/2013/900105/2 від 21.10.2013 року;

- стягнути з Державного бюджету України на користь позивача 8 484,05 грн. надмірно сплаченого податку на додану вартість та 85,57 грн. курсової різниці.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідачем було безпідставно відмовлено у митному оформленні товарів позивачеві за ціною договору, про що оформлено оспорювану картку відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №209120000/2013/00533. Окрім того, відповідачем було безпідставно здійснено коригування митної вартості таких товарів, про що винесено оспорюване рішення №209000003/2013/900105/2.

Позивач вважає, що ним, при митному оформленні придбаних товарів, було подано відповідачеві усі документи, перелік яких міститься в ч.2 ст.53 Митного кодексу України. При цьому, позивач вважає, що такі документи не містять ані розбіжностей, ані ознак підробки, а також у них наявні всі відомості, що підтверджують числові значення складової митної вартості товарів.

Незважаючи на наявність усіх необхідних та належних документів, відповідачем було без достатніх для того правових підстав, тобто незаконно, витребувано в позивача додаткові документи, визначені ч.3 ст.53 Митного кодексу України, які у подальшому позивачем були надані та котрі належним чином і достовірно підтверджували задекларовану митну вартість товару.

Однак, у порушення ч.6 ст.53 Митного кодексу України та за відсутності визначених цією частиною підстав, відповідачем було відмовлено у митному оформленні товарів за заявленою позивачем митною вартістю.

Також відповідачем з порушенням норм чинного законодавства було проведено коригування митної вартості товару. Позивач при цьому акцентує увагу на тому, що у відповідача не було підстав не використовувати основний метод визначення митної вартості товарів - за ціною договору. А також, на думку позивача, відповідачем було неправомірно визначено митну вартість за резервним методом її визначення.

Окрім того, позивач зазначає, що, згідно ч.8 ст.55 Митного кодексу України, Підприємством були надані додаткові документи для підтвердження заявленої ним митної вартості, які були отримані відповідачем 14.11.2013 року. Відповідачем було розглянуто такі документи та надано відмову у визнанні заявленої митної вартості. При цьому, на думку позивача, відмова від 21.11.2013 року була надана з простроченням у 3 дні понад встановлений ч.9 ст.55 Митного кодексу України строку, що, згідно ч.9 ст.55 Митного кодексу України, свідчить про правильність визначення митної вартості товарів позивачем, а також тягне за собою скасування рішення про коригування митної вартості.

Позивач зазначає, що хоч він і не погоджувався з коригуванням митної вартості, однак, із метою випуску товарів у вільний обіг ним було подано 21.10.2013 року вантажну митну декларацію з уточненою митною вартістю (визначеною відповідачем). Однак, внаслідок цього Підприємство було змушене надлишково сплатити 8 484,05 грн. ПДВ та 85,57 грн. курсової різниці.

Враховуючи наведені позивачем доводи, останній вважає за необхідне визнати протиправними та скасувати спірні картку та рішення, а також здійснити повернення з державного бюджету надлишково сплачених коштів.

Ухвалами судді від 20.12.2013 року у даній адміністративній справі відкрито провадження, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

У справі відбулися судові засідання 15.01.2014 року, 03.02.2014 року, 10.02.2014 року, 17.02.2014 року.

На заперечення позовних вимог відповідачем було подано заперечення на позовну заяву, у яких відповідач обґрунтовує законність своїх дій та оспорюваних картки і рішення наступним.

Під час розгляду пакету документів, поданих позивачем до митного оформлення, відповідачем було виявлено неспівпадіння підписів відправника товарів у сертифікаті про походження, фактурі, контракті, пакувальному листі та прайс-листі. Окрім того, згідно з умовами контракту, за яким провадилася поставка товару, розрахунки за товар здійснюються на умовах передоплати, однак, надані платіжні доручення №109 28.08.2013 року та №113 від 30.09.2013 року в графі «призначення платежу» містять посилання на інвойс №СН2208 від 22.08.2013 року, хоча до митного оформлення було подано інвойс №104565 від 10.10.2013 року. У зв'язку наведеним та керуючись ч.3 ст.53, ч.5 ст.54 Митного кодексу України, відповідачем, з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості, 18.10.2013 року було надано позивачеві вимогу про надання додаткових документів для підтвердження заявленої митної вартості, а саме: каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; копію митної декларації країни відправлення; виписку з бухгалтерської документації; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями; інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару.

На вказаний запит позивачем 21.10.2013 року було надано окремі додаткові документи, а саме: прайс-лист виробника товару; копію митної декларації країни відправлення; банківські платіжні доручення.

Таким чином, відповідач вважає наявними підстави, визначені ч.6 ст.54 Митного кодексу України, для відмови у митному оформленні товарів за заявленою митною вартістю, а також підстави, визначені ч.1 ст.55 Митного кодексу України, для здійснення коригування заявленої митної вартості товарів та прийняття відповідного рішення.

Зважаючи на неподання позивачем при митному оформленні товарів документів, які документально та достовірно підтверджують ціну товарів, згідно з визначеним законом переліком (ч.ч.2-3 ст.53 Митного кодексу України), митна вартість імпортованих товарів не може бути визнана за ціною договору. Також, у зв'язку із відсутністю у позивача та відповідача інформації про ідентичні та подібні (аналогічні) товари, відсутня змога застосування відповідних методів. Методи віднімання або додавання вартості теж не могли бути використані, оскільки, відсутні необхідні для їх застосування дані та документи. У зв'язку з чим, відповідачем було в порядку черговості використано резервний метод - ґрунтуючись на раніше визнаних (визначених) митними органами митних вартостях.

Ураховуючи всі наведені аргументи, відповідач вважає, що ним було правомірно прийнято картку відмови та спірне рішення про коригування митної вартості товарів.

У судових засіданнях представник позивача позовні вимоги підтримав повністю, надав пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві. Просив позов задовольнити й визнати протиправними і скасувати картку відмови у прийнятті митної декларації №209120000/2013/00533, рішення про коригування митної вартості товарів №209000003/2013/900105/2 від 21.10.2013 року, стягнути з державного бюджету надмірно сплачений ПДВ та курсову різницю в загальній сумі 8 569,62 грн., судові витрати покласти на відповідача.

Представники відповідача проти позову заперечили, просили у позові відмовити повністю.

Третя особа явку уповноваженого представника у судове засідання не забезпечила, хоча своєчасно та належним чином повідомлялась про дату, час та місце розгляду справи, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши і дослідивши подані документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивачем було укладено контракт на поставку і продаж продукції №01/28-07-2010 від 28.07.2010 року з AKUMSAN PLASTIK URUNEL SANAYI VE TIKARET A.S. (Туреччина). За вказаним контрактом (договором) позивачем здійснювалися операції зі закупівлі комплектуючих до акумуляторів. Згідно з п.п.2.1., 5.1. контракту, продаж здійснювався відповідно до інвойсу, п.4.1. та змінами від 05.01.2011 року визначено, що поставка здійснюється на умовах DAP Lviv, п.п.5.3.-5.6. передбачено розрахунки на умовах передоплати за товар шляхом безготівкової оплати в євро.

18.10.2013 року з метою митного оформлення придбаних за контрактом товарів позивачем (декларантом) було подано до митного органу (відповідача) вантажну митну декларацію №209120000/2013/839040. Одночасно було подано документи, визначені ч.2 ст.53 Митного кодексу України, а саме: уніфіковану митну квитанцію МД-1 від 16.10.2013 року; картку обліку особи, яка здійснює операції з товарами від 22.11.2012 року; CMR від 10.10.2013 року; CarnetTIR від 12.10.2013 року; банківський платіжний документ №109 від 28.08.2013 року; банківський платіжний документ №113 від 30.09.2013 року; рахунок-фактуру (інвойс) №104565 від 10.10.2013 року; контракт на поставку і продаж продукції №01/28-07-2010 від 28.07.2010 року; доповнення до контракту від 05.01.2011 року, 15.10.2010 року, 01.03.2011 року, 18.03.2011 року; довідку про проведення декларування валютних цінностей від 10.07.2013 року; сертифікат про походження товару форми А №ВО765998 від 10.10.2013 року; рішення органу з сертифікації №185/18-Л від 30.05.2012 року; копію митної декларації країни відправлення; прайс-лист виробника товару.

При цьому, митна вартість товарів була заявлена позивачем за основним методом визначення митної вартості, тобто, за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції).

Однак, за результатами розгляду поданих позивачем до митного оформлення документів, митним органом (відповідачем) було встановлено, що документи, надані позивачем на підтвердження заявленої митної вартості товару, містять неточності та розбіжності.

Зважаючи на таке, відповідно до ч.3 ст.53 Митного кодексу України, відповідачем було запропоновано позивачеві надати додаткові документи на підтвердження заявленої митної вартості товару (за переліком, визначеним митним органом) та проведена процедура консультацій.

Однак, зважаючи на ненадання декларантом на вимогу митного органу всіх додатково витребуваних документів на підтвердження заявленої митної вартості товарів, відповідачем, було прийнято оскаржуване рішення про коригування митної вартості товарів №209000003/2013/900105/2 від 21.10.2013 року, а також, карту відмови в прийнятті митної декларації, митному оформлені випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №209120000/2013/00533.

Із метою випуску товарів у вільний обіг позивачем подано 21.10.2013 року митному органу нову вантажну митну декларацію з уточненою митною вартістю (визначеною відповідачем).

У той же час, не погоджуючись із такими рішеннями відповідача, позивачем, згідно з нормами ч.8 ст.55Митного кодексу України, було скеровано відповідачеві заяву від 08.11.2013 року з додатковими документами на підтвердження задекларованої митної вартості, а саме: копію опису каталогу продукції компанії Akumsan 2012-2013, калькуляцію вартості продукції Akumsan від 08.10.2013 року та (повторно) платіжні доручення №109 і №113. Як встановлено судом при розгляді справи, таку заяву було отримано відповідачем 14.11.2013 року та надано відмову в її задоволенні від 21.11.2013 року за №9/40-6664 (скеровано позивачеві поштовим відправленням 22.11.2013 року).

Так, не погоджуючись і надалі з діями та рішеннями відповідача позивачем було заявлено означений позов.

З огляду на вищевказане, суд відзначає наступне. Згідно зі ст.49 Митного кодексу України, митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Пунктом 2 частини 1 статті 52 Митного кодексу України передбачено, що декларант зобов'язаний подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню. Зазначеному обов'язку декларанта кореспондує право митного органу, визначене в ст.54 Митного кодексу України, упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості.

Відповідно до ст.9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Це безпосередньо стосується таких норм міжнародного права, як стаття VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року.

Пунктом 2 (а) статті VII ГАТТ визначено, що оцінка ввезеного товару для митних цілей повинна ґрунтуватися на дійсній вартості ввезеного товару, який обкладається митом, або на вартості аналогічного товару.

Відповідно до пункту 2 (b) статті VII ГАТТ, під «дійсною вартістю» повинна розумітися ціна, за якою такий або аналогічний товар продається або пропонується для продажу при нормальній ході торгівлі в умовах вільної конкуренції. Якщо дійсна вартість не може бути визначена відповідно до пункту (b), оцінка для митних цілей повинна ґрунтуватися на найближчому еквіваленті, який може бути встановлений.

Згідно вимог ст.54 Митного кодексу України, контроль за правильністю визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості. При цьому, митний орган має право упевнитися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості.

Частиною 2 статті 53 Митного кодексу України визначено перелік основних документів, які подаються декларантом для підтвердження митної вартості товарів, а саме:

1)декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості;

2)зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності;

3)рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу);

4)якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару;

5)за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару;

6)транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів;

7)копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню;

8)якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

У ході проведення митного оформлення товару, придбаного позивачем, відповідачем було встановлено, що документи, які подані Підприємством на підтвердження митної вартості товарів, містять неточності та розбіжності, що на думку відповідача може свідчити в тому числі й про підробку документів. Зокрема, що не заперечується позивачем, у сертифікаті про походження товару, фактурі, контракті, пакувальному листі та прайс-листі наявна розбіжність у підписах відправника товарів. А окрім того, надані платіжні доручення №109 28.08.2013 року та №113 від 30.09.2013 року в графі «призначення платежу» містять посилання на інвойс №СН2208 від 22.08.2013 року, який не був наданий до митного оформлення, а подано було інший інвойс - №104565 від 10.10.2013 року.

У відповідності до ч.3 ст.53 Митного кодексу України, у разі якщо документи, зазначені у ч.2 ст.53, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи:

1)договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається;

2)рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом);

3)рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту);

4)виписку з бухгалтерської документації;

5)ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів;

6)каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару;

7)копію митної декларації країни відправлення;

8)висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Враховуючи зазначене, із метою обґрунтованого вибору методу визначення митної вартості на підставі інформації, яка наявна в декларанта та в митному органі, відповідачем було надано позивачеві вимогу про подання додаткових документів, а саме: каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; копію митної декларації країни відправлення; виписку з бухгалтерської документації; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями; інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару.

При цьому, суд приходить до висновку, що такі дії відповідача слід вважати правомірними, оскільки, законом (ч.3 ст.53 Митного кодексу України) йому надано право надавати декларанту обов'язкову вимогу за наявності визначених законом умов і підстав. Суд зазначає, що розбіжності та неточності у поданих позивачем документах, про які згадують сторони, є достатньою підставою для митного органу вважати, що такі документи містять розбіжності та навіть припускати можливість їх підробки (розбіжність у підписах на документах, виданих однією особою, зазначення у платіжних документах іншого інвойсу, аніж того за яким проводилася поставка), що в свою чергу надає їм право вимагати подання додаткових документів. У зв'язку з чим, суд критично оцінює доводи позивача про те, що подані ним документи повністю відповідали вимогам Митного кодексу України та, відповідно, про відсутність у відповідача права вимоги додаткових документів.

Як засвідчено матеріалами справи, на вимогу митного органу позивачем було надано 21.10.2013 року лише окремі додаткові документи, а саме: прайс-лист виробника товару; копію митної декларації країни відправлення; банківські платіжні доручення. Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем не було в повному обсязі задоволено вимогу відповідача про надання додаткових документів для підтвердження митної вартості товарів та не було надано усіх документів, що вимагалися (зокрема, виписку з бухгалтерської документації; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями; інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару).

У відповідності до ч.6 ст.54 Митного кодексу України, орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі:

1)невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості;

2)неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари;

3)невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу;

4)надходження до органу доходів і зборів документально підтвердженої офіційної інформації органів доходів і зборів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

Отже, зважаючи на існуючі сумніви у повноті та/або достовірності відомостей про митну вартість товарів і вірності визначення їх митної вартості, та враховуючи неподання позивачем усіх документів згідно з переліком та відповідно до умов, визначених у ч.ч.2-4 ст.53 Митного кодексу України, відповідачем було прийнято рішення про відмову в митному оформленні товарів. Такі дії відповідача на думку суду відповідають обставинам справи та нормі закону, й підтверджуються наведеними вище доказами, а тому є правомірними.

Окрім того, згідно з ч.1 ст.55 Митного кодексу України, рішення про коригування заявленої митної вартості товарів приймається, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених ч.6 ст.54 Митного кодексу України, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів. Керуючись указаною нормою закону, зважаючи на відсутність усіх належним чином оформлених документів на підтвердження заявленої митної вартості товарів згідно митної декларації, відповідачем було відкориговану митну вартість заявленого позивачем до розмитнення товару, про що прийнято спірне рішення про коригування митної вартості товарів №209000003/2013/900105/2 від 21.10.2013 року.

Згідно із п.1 гл.1 Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, затверджених наказом Мінфіну №598 від 24.05.2012 року, рішення про коригування митної вартості товарів - це закріплення результатів здійснення контролю за правильністю визначення митної вартості товарів як до, так і після їх випуску відповідно до вимог ст.ст.54 і 55 Митного кодексу України.

Так, ст.57 Митного кодексу України передбачені такі методи визначення митної вартості товарів:

1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції);

2) другорядні:

а) за ціною договору щодо ідентичних товарів;

б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів;

в) на основі віднімання вартості;

г) на основі додавання вартості (обчислена вартість);

ґ) резервний.

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Метод визначення митної вартості товарів за ціною договору щодо ідентичних товарів застосовується в разі ввезення товарів у відповідний період з однаковими ознаками, а саме: фізичні характеристики; якість та репутація на ринку; країна походження; виробник.

Метод визначення митної вартості за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів застосовується в разі ввезення товарів у відповідний період враховуючи такі ознаки: якість, наявність торгової марки, їх репутація на ринку.

Відповідно до ст.60 Митного кодексу України, під подібними (аналогічними) розуміються товари, які хоч і не однакові за всіма ознаками, але мають схожі характеристики і складаються зі схожих компонентів, завдяки чому виконують однакові функції порівняно з товарами, що оцінюються, та вважаються комерційно взаємозамінними.

Так, як підтверджується наявними матеріалами справи, методи визначення митної вартості за ціною договору щодо ідентичних товарів та за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів не використовувались у зв'язку з відсутністю інформації щодо митної вартості ідентичних та подібних (аналогічних) товарів, які продаються на експорт в Україну з тієї ж країни і час експорту яких збігається з часом експорту оцінюваних товарів або є максимально наближеним до нього.

Для використання методу визначення митної вартості на основі віднімання вартості у митного органу була відсутня інформація щодо ціни одиниці товару, за якою оцінювані ідентичні чи подібні товари продаються найбільшою партією на території України одночасно або у час, максимально наближений до часу ввезення, або на найбільш ранню дату після ввезення товарів, які оцінюються, але до сплину 90-денного строку, а також інша інформація, передбачена ст.62 Митного кодексу України для визначення вартості за цим методом.

Метод визначення митної вартості на основі додавання вартості не був використаний у зв'язку з тим, що позивачем не були надані документи на основі яких можливо застосувати даний метод: вартості матеріалів та витрат, понесених виробником при виробництві оцінюваних товарів, обсягу прибутку та загальних витрат, витрат на завантаження, розвантаження та обробку оцінюваних товарів, витрат на страхування цих товарів та інших витрат, пов'язаних із ввезенням цих товарів в Україну.

Таким чином, відповідачем був застосований резервний метод визначення митної вартості за ст.64 Митного кодексу України. Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) митними органами митних вартостях.

Згідно із ст.64 Митного кодексу України, у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у ст.ст.58 - 63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GAТТ).

При цьому, суд відзначає, що перший (основний) метод - за ціною договору - не був застосований, оскільки позивач документально не підтвердив заявлену митну вартість, у зв'язку з чим виникли обґрунтовані застереження стосовно ціни оцінюваних товарів, а зокрема: неможливість декларанта достовірно підтвердити задекларовану ним митну вартість як дійсну вартість товару; не надання позивачем на запит митного органу всіх належним чином оформлених додаткових документів, що витребовувалися на підтвердження заявленої митної вартості товару за первинною митною декларацією (за ціною контракту).

Таким чином, суд приходить до висновку, що прийняте митним органом оскаржуване рішення про коригування митної вартості товарів повністю відповідає вимогам ст.55 Митного кодексу України щодо коригування митної вартості та послідовності застосування методів.

Отже, згідно наявних у справі доказів підтверджується наявність фактів, які вплинули на коригування (визначення) митної вартості товару, заявленого позивачем до розмитнення, а відповідно, суд приходить до висновку про правомірність прийняття відповідачем оскаржуваного рішення та картки відмови, зважаючи на неподання позивачем (декларантом) всіх належним чином оформлених документів (додаткових документів, витребовуваних митним органом), на підтвердження митної вартості товарів.

Згідно зі ст.266 Митного кодексу України, декларант виконує всі обов'язки і несе у повному обсязі відповідальність, передбачену цим Кодексом. Цей факт, свідчить про те, що декларанту були чітко відомі його обов'язки щодо надання належних документів під час митного оформлення товару.

Така правова позиція підтверджується також у рішеннях Верховного суду України, а саме те, що надання неналежних документів не може вважатися виконанням вимог митниці щодо підтвердження митної вартості товарів.

Окрім того, суд критично оцінює доводи позивача щодо надання відповідачем обґрунтованої відмови у визнанні заявленої митної вартості з урахуванням додаткових документів в строк більше 5 днів, який визначений ч.9 ст.55 Митного кодексу України, що тягне за собою визнання правильною митну вартість, визначену декларантом. Так, як було встановлено судом, додаткові документи разом із відповідною заявою позивача були отримані відповідачем 14.11.2013 року. У зв'язку з чим строк, для надання обґрунтованої відмови у визнанні заявленої митної вартості з урахуванням додаткових документів, встановлений ч.9 ст.55 Митного кодексу України тривалістю в 5 робочих днів, закінчується 21.11.2013 року (саме цей день є останнім днем строку). Як свідчать матеріали справи, обґрунтована відмова відповідача у визнанні заявленої митної вартості з урахуванням додаткових документів була прийнята власне 21.11.2013 року (за №9/40-6664), тобто без порушення встановленого строку, що в свою чергу виключає «автоматичне» визнання правильною митну вартість, визначену декларантом.

Щодо стягнення з Державного бюджету України суми надмірно сплачених митних платежів, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Спільним наказом Державної митної служби України, Державного казначейства України №611/147 від 20.07.2007 року, затверджено Порядок взаємодії митних органів з органами Державного казначейства України в процесі повернення з Державного бюджету України помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів, контроль за справлянням яких покладається на митні органи.

Відповідно до п.2 цього Порядку, повернення помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів здійснюється на підставі висновку митного органу, що здійснював оформлення митної декларації. Зазначений висновок оформлюється відповідно до заяви платника, яка подається до митного органу, що здійснював оформлення митної декларації.

Таким чином, право на повернення сплачених податків і зборів пов'язане з певними обставинами та відповідною процедурою, зокрема: прийняття митним органом певного рішення та подання заяви платником.

Отже, оскільки вказані обставини на момент розгляду справи відсутні, право на отримання коштів у позивача не виникло.

Дана позиція також підтверджується і відповідною судовою практикою. Зокрема, судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України у постанові від 07.09.2012 року (справа №21-242а12) зазначено наступне: «суд, постановляючи стягнути з відповідача суму надмірно сплаченого ПДВ, фактично визначив митну вартість ввезеного товару, чим підмінив митний орган».

Згідно ст.86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Згідно з ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1)на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2)з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3)обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4)безсторонньо (неупереджено);

5)добросовісно;

6)розсудливо;

7)з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8)пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9)з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10)своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У даному випадку, позивачем не було надано суду достатніх доказів, якими він обґрунтовує свої позовні вимоги. Проте відповідач, як суб'єкт владних повноважень, довів суду правомірність прийнятого ним рішення про коригування митної вартості 209000003/2013/900105/2 від 21.10.2013 року, а також картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформлені випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №209120000/2013/00533.

Зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до статті 94 КАС України, судові витрати позивачеві, якому відмовлено у позові, не відшкодовуються.

Позивач звернувся до суду з позовною вимогою, що містить вимоги майнового та немайнового характеру.

Статтею 4 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру розмір судового збору становить 2 відсотки розміру майнових вимог, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати (1 720,50 грн.) та не більше 4 розмірів мінімальних заробітних плат (4 588,00 грн.); за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру розмір судового збору становить 0,06 розміру мінімальної заробітної плати (68,82 грн.), що встановлені законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява подана до суду. Згідно ст.3 Закону України «Про судовий збір», під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.

У відповідності до Закону України «Про державний бюджет України на 2013 рік», мінімальна заробітна плата станом на 01.01.2013 року становить - 1147 гривень.

Враховуючи вищенаведене та виходячи із суми позовних вимог, розмір ставки судового збору за подання позову майнового характеру має становити 1 720,50 грн., 10 відсотків від якої 172,05 грн., а немайнового характеру - 68,82 грн. При цьому, під час подання адміністративного позову позивач сплатив судовий збір у розмірі 240,87 грн.

Отже, оскільки за результатами розгляду адміністративної справи суд відмовляє у задоволенні позову, решта судового збору - 1 548,45 грн. (1 720,50 грн. - 172,05 грн.) підлягають стягненню з позивача до Державного бюджету України та судові витрати у вигляді судового збору, сплачені під час подання адміністративного позову у сумі 240, 00 грн. (68,82 грн. + 172,05 грн.) - слід залишити за позивачем.

Керуючись ст.ст.7-14, 18, 19, 69-72, 86, 87, 94, 143, 158, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В :

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Судові витрати у вигляді судового збору у сумі 240 (двісті сорок) грн. 87 коп. покласти на позивача.

Стягнути з Приватного підприємства «Честер Плюс» (Львівська обл., Пустомитівський район, м.Пустомити, вул.Гайдамацька, 19; код ЄДРПОУ 36659793) до Державного бюджету України (одержувач коштів - УДКСУ у Залізничному районі міста Львова; код одержувача 38007594; банк одержувача - ГУ ДКСУ у Львівській області; МФО - 825014; рахунок - 31217206784003; код класифікації доходів бюджету - 22030001, призначення платежу «судовий збір, за подання позову Приватного Підприємства «Честер Плюс» до Львівської митниці Міндоходів, Львівський окружний адміністративний суд) решту суми судового збору у розмірі 1 548 (одна тисяча п'ятсот сорок вісім) грн. 45 коп.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі у відповідності до ч.3 ст.160 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішення за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Сасевич О.М.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 21 лютого 2014 року.