Ухвала

від 04.02.2014 по справі 2а-9662/12/2670

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-9662/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Клименчук Н.М. Суддя-доповідач: Собків Я.М.

У Х В А Л А

Іменем України

04 лютого 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді : Собківа Я.М.,

суддів: Борисюк Л.П., Ключковича В.Ю.,

при секретарі: Присяжній Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 грудня 2012 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "База Агротехпостачання" до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

У липні 2012 року позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "База Агротехпостачання" звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби, в якому просив скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача від 09.07.2012 року № 0005812209.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 грудня 2012 року позов задоволено.

Відповідач не погоджуючись з прийнятим рішенням суду звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв'язку з чим просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні вимог даного позову.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з'явилися до суду апеляційної інстанції, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «База агротехпостачання» зареєстроване як юридична особа Печерською районною у місті Києві Державною адміністрацією 25.12.1998р., а з 29.12.1998р. взяте на податковий облік в ДПІ у Печерському районі м.Києва.

20.06.2012р. службовими особами Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби (далі - ДПІ у Печерському районі міста Києва ДПС) була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка податкової звітності ТОВ «База агротехпостачання» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин із ТОВ «Промторгойл ДК» за квітень 2011 року та подальшої реалізації підприємцям-покупцям.

В ході проведення перевірки було встановлено:

- порушення ТОВ «База агротехпостачання» вимог ч.ч.1,5 ст. 203 , ч.ч. 1,2 ст. 215 , ст. 228 Цивільного кодексу України та п.п. 14.1.27 ст. 14, ст. 185, 198 Податкового кодексу України;

- відсутність об'єктів оподаткування при придбанні товарів (послуг) у ТОВ «Промторгойл ДК» за період з 01.04.2011 року по 30.04.2011 року та продажу товарів (послуг) покупцям: СВК «Білопольський» (і.п.н. 055251702086); ТОВ «Агродім-Іва» (і.п.н. 336970402082); ПАТ «Іванівський спецкар'єр» (і.п.н. 054717502072); ОСОБА_2; СТОВ «Мрія» (і.п.н. 037321102089); СФГ «Подільське» (і.п.н. 133411102083); СФГ «Пролісок» (і.п.н. 037335202083); СФГ «Шар» (і.п.н. 322156702089); ПрАТ «Калініський агрохім» (і.п.н. 054874702072); ТОВ «ІнтерАгроРесурс» (і.п.н. 329769802119); СФГ «Подільське» (і.п.н. 133411102083); СФГ «ЯТІВ»; СТОВ «Вернигородське»; Уладово-Люлинецька дослідно-селекційна станція (і.п.н. 004976302070); ФГ «Лідія-К» (і.п.н. 336969802089); ФГ «Пляхівське» (і.п.н. 343776602085); ТОВ «Бродецьке МГП» (і.п.н. 343774002083); ПП «Нафта-Вінничина» (і.п.н. 254940602073); СФГ «Інгода»; ПП «Гурівецьке» (і.п.н. 201016302086); ТОВ «Марійський Укрпромзбут» (і.п.н. 357409405382) за період з 01.08.2011 року по 31.08.2011 року, які підпадають під визначення п. п. 14.1.27 ст. 14 , ст. 185 , ст. 198 Податкового Кодексу від 02 грудня 2010 року №2755-VІ (зі змінами та доповненнями).

За результатами проведення перевірки відповідачем було складено акт перевірки від 20 червня 2012 року № 398/22-9/30264601, на підставі якого прийнято податкове повідомлення-рішення від 09.07.2012р. № 0005812209, яким ТОВ "База Агротехпостачання" зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на 178 457,00 грн.

Позивач заперечує правомірність спірного податкового повідомлення-рішення відповідача, у зв'язку з чим просить скасувати його з підстав невідповідності нормам чинного законодавства.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи колегія суддів зважає на наступне.

З 1 січня 2011 року введено в дію Податковий кодекс України (далі - ПКУ ), який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України , податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу .

Відповідно до п. 198.1. Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2. ст. 198 Податкового кодексу України , датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Водночас, пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу , та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу , протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п. 198.6. Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу ) чи не підтверджені митними деклараціями , іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу . У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені де складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу .

При дослідженні матеріалів справи колегією суддів було встановлено, що 11.04.2011р. між ТОВ «База Агротехпостачання» (Покупець) та ТОВ «Промторгойл ДК» (Постачальник) було укладено договір про постачання нафтопродуктів № 09/11, за умовами якого Постачальник зобов'язується поставити, а Покупець - прийняти та оплатити нафтопродукти (бензин А-76, дизельне пальне та ін.) (п.1.1, 5.1 Договору).

На виконання умов вказаного договору ТОВ «Промторгойл ДК» було поставлено на адресу ТОВ «База Агротехпостачання» нафтопродукти на загальну суму 1 070 744,25 грн. (у тому числі ПДВ - 178 457,38 грн.).

Заперечуючи проти вимог даного позову відповідач вказує на нікчемність укладеного позивачем правочину, який на його думку є фіктивним та не створює жодних юридичних наслідків, крім тих, які пов'язані з їх недійсністю.

Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Приписами статті 203 Цивільного кодексу України установлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Згідно ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу .

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Дії, вчинені у межах нікчемного правочину, не можна вважати господарськими операціями, оскільки зазначений правочин не створює інших юридичних наслідків, окрім пов'язаних з його недійсністю.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина: 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Положенням статті 234 ЦК України передбачено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається недійсним в судовому порядку. В розумінні даної норми цивільного закону характеризуючими ознаками фіктивного правочину є те, що сторони вчиняють його лише для вигляду, знаючи заздалегідь що він не буде виконаний. Тобто, при вчинені фіктивного правочину учасники мають інші цілі, ніж ті що передбачені самим правочином, не маючи на меті встановлення його правових наслідків. При цьому, фіктивним можна визнати правочин тільки за умови, що обидві сторони діяли без наміру як створення так і досягнення відповідних цивільно-правових наслідків.

Відповідно до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11 , з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясовувати, зокрема, обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Необхідно перевіряти фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-от: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Про відсутність факту здійснення господарської операції можуть також свідчити і результати, відображені у даних податкового обліку будь-кого з учасників господарської операції, які фактично не настали внаслідок відсутності відповідних дій будь-кого з учасників такої операції (наприклад, відображення отримання послуг без їх фактичного надання або в разі їх надання іншою особою, ніж та, що вказана у даних податкового обліку чи первинних документах; імітація купівлі товару в особи, яка ніколи його не продавала тощо).

Так, на підтвердження виконання договірних зобов'язань позивачем до суду були надані видаткові накладні № РН-0000059 від 12.04.2011р. на загальну суму 357722,45 грн. (в т.ч. ПДВ -59620,41 грн.), № РН-0000061 від 13.04.2011р. на загальну суму 357318,60 грн. (в т.ч. ПДВ -59553,10 грн.), № РН-0000066 від 15.04.2011р. на загальну суму 355703,20 грн. (в т.ч. ПДВ - 59283,87 грн.); податкові накладні №68 від 12.04.2011 року на загальну суму 357722,45 грн. (в т.ч. ПДВ 59620,41 грн.), №72 від 13.04.2011 року на загальну суму 357318,60 грн. (в т.ч. ПДВ 59553,10 грн.), №77 від 15.04.2011 року на загальну суму 355703,20грн (в т.ч. ПДВ 59283,87 грн.); товарно-транспортні накладні на відпуск нафтопродуктів (форма №1-ТТН нафтопродукт) № 0711 від 12.04.2011р., № 0811 від 13.04.2011р., № 0911 від 15.04.2011р.

Крім того, на виконання умов п.5.1.договору про постачання нафтопродуктів № 09/11 позивачем у квітні місяці 2011 року було проведено 100% передоплату за нафтопродукти наступними платіжними дорученнями:

- № 68 від 12.04.2011р. на загальну суму 357722,45грн. в т.ч. ПДВ -59620,41 грн.;

- № 69 від 13.04.2011р. на загальну суму 357318,60грн. в т.ч. ПДВ -59553,10 грн.;

- № 70 від 13.04.2011р. на загальну суму 355703,20грн. в т.ч. ПДВ -59283,87 грн.

Вказані операції належними чином відображені в бухгалтерському обліку позивача, що підтверджується відповідними оборотно-сальдовими відомостями.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» , підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні облікові документи можуть бути складені на паперових носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.1.2 ст. 1, п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України, де зокрема передбачено, що первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

При цьому, господарські операції мають бути відображені в податковому обліку відповідно до їх реального змісту, а тому право платника ПДВ на податковий кредит може визнаватися лише у разі, якщо відповідні товари ним реально придбавалися, або ж у разі реального понесення ним витрат на таке придбання.

Так в своїх доводах відповідач, як на підставу нікчемності укладеного позивачем правочину, посилається на акт ДПІ у Дніпровському районі м. Києва ДПС № 3653/23-522/37293555 від 11.07.2011р. про результати невиїзної документальної перевірки ТОВ «Промторгойл ДК» (код за ЄДРПОУ 37293555) з питань правильності визначення розміру податкових зобов'язань та правомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість за період з 01.04.2011р. по 30.04.2011р., яким встановлено порушення підприємством вимог ст. 93 ЦК України та ст. 1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» в частині відсутності місцезнаходження за адресою, зазначеною в установчих документах юридичної особи.

Крім того, податковим органом зроблено висновок про те, що операції між ТОВ «Промторгойл ДК» та контрагентами-покупцями не містять по свой суті розумних економічних або інших причин (ділової мети) систематичного (протягом місяця) придбання та продажу товарів, оскільки висновками акту перевірки № 3653/23-522/37293555 від 11.07.2011р. встановлено нікчемність правочинів, укладених між ТОВ «Промторгойл ДК» та ТОВ «База Агротехпостачання», як таких що не спричиняють реального настання правових наслідків по ланцюгу до «вигодонабувача».

Між тим, відповідач посилається на ту обставину, що подана ТОВ «Промтрогойл ДК» декларація з ПДВ за квітень 2011 року має статус - «помилкова», оскільки на дату подачу звітності у підприємства анульоване свідоцтво платника ПДВ.

Згідно правової позиції Верховного Суду України, у разі, якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема податкових накладних. Разом з тим, не є підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку. Також не є підставою для визнання неправомірними операцій платника податків подальше припинення чи анулювання статусу платника податку на додану вартість його контрагента. Усі операції, вчинені контрагентом платника податку до припинення такого контрагента, не можуть автоматично розглядатися як нікчемні правочини в силу самого собою припинення юридичної особи або анулювання її податкового статусу. У такому разі достатньо встановити необізнаність платника податку, що заявляє право на податковий кредит чи бюджетне відшкодування з податку на додану вартість про факт припинення або недобросовісний характер діяльності контрагента (зокрема про несплату податків чи неподання податкової звітності).

У разі, якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податкова інспекція не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Так, на момент укладення позивачем спірного правочину юридична особа ТОВ «Промторгойл ДК» не була припинена у визначеному законом порядку та була зареєстрована належним чином.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Згідно статті 33 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам у результаті злиття, приєднання, поділу, перетворення (реорганізації) або в результаті ліквідації за рішенням, прийнятим засновниками (учасниками) юридичної особи або уповноваженим ними органом, за судовим рішенням або за рішенням органу державної влади, прийнятим у випадках, передбачених законом.

Юридична особа є такою, що припинилася, з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи.

Як вбачається з матеріалів справи, на момент здійснення господарських операцій у Єдиному державному реєстрі були відсутні відомості, які б ставити під сумнів цивільну правоздатність контрагента позивача - ТОВ «Промторгойл ДК». При цьому, за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців не вбачається, що на момент укладення та виконання сторонами спірної угоди були наявні записи щодо не підтвердження відомостей про юридичну особувказаного підприємства.

Відповідно до Рішень Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права, платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

З огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 31.01.2011 у справі за позовом ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Отже, аналізуючи обставини даної справи та наявні в ній докази, колегія суддів вважає, що висновок податкового органу щодо нікчемності укладеного позивачем правочину ґрунтується лише на твердженнях відповідача про те, що даний правочин не мав на меті настання реальних правових наслідків та був укладений в порушення вимог статті 228 Цивільного кодексу України, оскілки матеріали даної справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження даних тверджень.

Відповідно до частини 1 статті 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Згідно із ч. 1,2 ст. 72 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 грудня 2012 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя суддя суддя Я.М. Собків Л.П. Борисюк В.Ю. Ключкович

Повний текст ухвали виготовлено - 10.02.14р.

.

Головуючий суддя Собків Я.М.

Судді: Борисюк Л.П.

Ключкович В.Ю.