Рішення

від 19.02.2014 по справі 902/101/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

19 лютого 2014 р. Справа № 902/101/14

Господарський суд Вінницької області у складі судді Банасько О.О. , розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Приватного підприємства "Газо-Мер", м.Вінниця

до:

1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Дана Транс", смт.Пісківка, Київська область

2. Приватного підприємства "Приват Петрол", м.Вінниця

про стягнення заборгованості за поставлений товар в сумі 30 000 грн.

За участю секретаря судового засідання Миколюк М.Г.

За участю представників

позивача: Бегар М.П., довіреність № б/н від 23.12.2013 року.

відповідачів: не з'явились.

ВСТАНОВИВ :

До господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява Приватного підприємства "Газо-Мер" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дана Транс" та Приватного підприємства "Приват Петрол" про стягнення 30 000,00 грн. заборгованості, яка виникла в зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань відповідачем 1 по договору поставки № 110713-65Д від 11.07.2013 року в частині проведення оплати в обумовлені договором строки.

Ухвалою суду від 28.01.2014 року порушено провадження у справі № 902/101/14 та призначено до розгляду на 06.02.2014 року.

06.02.2014 року до суду надійшла заява відповідача 2 про визнання позову в повному обсязі.

Ухвалою суду від 06.02.2014 року відкладено до 19.02.2014 року в зв'язку з неявкою відповідача 1 та неподанням ним витребуваних доказів.

В засідання суду 19.02.2014 року відповідачі не з'явились, вимог ухвал суду від 28.01.2014 року та від 06.02.2014 року не виконали, хоче про час, день та місце розгляду їх було повідомлено завчасно та належним чином - ухвалою суду від 06.02.2014 року, надіслання якої стверджується реєстром відправки поштової кореспонденції суду, а також телефонограмами від 17.02.2014 року за № 902/101/14/280/14 та від 18.02.2004 року за № 902/101/14/290/14.

Слід також зазначити, що згідно спеціальних витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців № 18038691 від 28.01.2014 року та № 18038710 від 28.01.2014 року місцезнаходженням відповідачів значиться вул.Жовтнева, 122, смт.Писківка, Бородянський район, Київська область, 07850 (відповдіач 1) та вул.Лебединського, 7, м.Вінниця, Вінницька область, 21034 (відповдіач 2), які є ідентичними тим по яких були направлені ухвали відповідачам у даній справі.

Відповідно до вимог частин 1, 3 ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Виходячи з вимог ч.2 ст.34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Варто зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 64 ГПК України ухвала про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином .

В п.3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 11 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" вказано, що за змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом .

При неявці відповідачів в судове засідання суд враховує, що відповідно до ч.1 ст.19 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" у разі якщо зміна відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі, не пов'язана із змінами, що вносяться до установчих документів юридичної особи, або не підлягає державній реєстрації, особа, уповноважена діяти від імені юридичної особи (виконавчого органу), подає (надсилає рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцезнаходженням реєстраційної справи юридичної особи заповнену реєстраційну картку про внесення змін до відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі.

Крім того суд звертає увагу на п.4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 року № 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році", п.11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 року № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" в яких наголошується, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Також суд зазначає, що відповідно до пункту 2.6.15 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20.02.2013 року № 28 (з подальшими змінами) на звороті у лівому нижньому куті оригіналу процесуального документа, який виготовляється судом та залишається у справі, проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправлення документа, що містить вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправлення, підпис працівника, який її здійснив, та може містити відмітку про отримання копії процесуального документа уповноваженим представником адресата.

Як наголошується в п.19 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008 року № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року" дана відмітка, за умови, що її оформлено відповідно до наведених вимог названої Інструкції, є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.

На першому примірнику ухвал, які наявні в справі, є штамп суду з відміткою про відправку документа. Дана відмітка оформлена відповідно до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України наведених вище, а тому суд дійшов висновку, що вони є підтвердженням належного надсилання копії процесуального документа сторонам.

При цьому суд констатує, що відповідачами не подано клопотання, заяви, телеграми, в тому рахунку і щодо перенесення розгляду справи, її відкладення чи неможливості забезпечити участь в судовому засіданні свого представника.

Враховуючи викладене суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідачів належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останніх в судове засідання для реалізації ними права на судовий захист своїх прав та інтересів.

Як вже зазначалось судом, про поінформованість відповідачів щодо дати, часу та місця судового засідання 19.02.2014 року свідчить те, що представники відповідачів повідомлялась телефонограмою про розгляд справи за їх участю.

При цьому суд враховує, що статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Враховуючи те, що норми ст.ст.38, 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів.

Проте, відповідачі своїм правом на участь у засіданні суду та наданні письмових або усних пояснень не скористався, а тому, беручи до уваги приписи ч.1 ст.69 ГПК України щодо строків вирішення спору та той факт, що неявка в засідання суду відповідачів або їх представників, належним чином та відповідно до законодавства повідомлених про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами, відповідно до приписів ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

За відсутності відповідного клопотання справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.

В засіданні суду представником позивача подано суду докази здійснення відповідачем 1 часткових розрахунків в сумі 500 грн. 12.02.2014 року та в сумі 500 грн. 17.02.2014 року, в підтвердження чого надано суду виписки з банку від 19.02.2014 року.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

11.07.2013 року між Приватним підприємством "Газо-Мер" (Продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дана Транс" (Покупець) укладено договір поставки № 110713-65Д, за умовами якого Продавець протягом строку дії Договору зобов'язується поставляти та передавати через мережу АЗС (ГАЗС, АГНКС) у власність (повне господарське відання) Покупця нафтопродукти (Товар) в асортименті: дизельне пальне, неетильовані бензини А-98, А-95, А-95 Premium, А-92, А-76, ДП, газ-метан належної якості (підтвердженої сертифікатом якості), що відповідає державним стандартам, в кількості, визначеній відповідно до накладних, які є невід'ємними частинами цього Договору, а Покупець зобов'язується приймати Товар на АЗС (ГАЗС, АГНКС) та оплачувати його на умовах цього Договору (п.2.1 Договору) (а.с.11-13, т.1).

Згідно п.4.1 Договору Покупець зобов'язаний своєчасно оплачувати Продавцю Товар згідно п.7.1 Договору.

Пунктом 7.1 Договору визначено, що Покупець зобов'язаний сплатити Продавцю Товар на умовах попередньої оплати, яка повинна бути більшою за сигнальний поріг та здійснена не пізніше останнього дня поточного місяця.

Кількість Товару, що поставляється зазначається в видаткових накладних виписаних Продавцем. Видаткова накладна виписується останнім днем місяця, в ній зазначається кількість вибраного Товару за поточний календарний місяць. Видаткові накладні є невід'ємними частинами цього Договору (п.6.1 Договору).

Як вбачається з матеріалів справи Продавець на умова Договору поставки № 110713-65Д від 11.07.2013 року за період з 31.08.2013 року по 30.11.2013 року поставив Покупцю Товар на загальну суму 401 348,04 грн., що стверджується видатковими накладними за вказаний період (а.с.15-18, т.1).

Судом встановлено, що Покупець за період з 22.08.2013 року по 18.12.2013 року здійснив з Продавцем часткові розрахунки за отриманий Товар в сумі 371 348,04 грн., що стверджується платіжними дорученнями, виписками з банку за вказаний період (а.с.19, 37-251, т.1, а.с.1-17, т.2).

Хронологія проведення господарських операцій між сторонами відображена також в обопільнопідписаному акті звірки розрахунків за період з 01.01.2013 року по 30.11.2013 року (а.с.14, т.1).

Таким чином, на момент звернення з позовом до суду борг відповідача перед позивачем за Товар отриманий на умовах договору поставки № 110713-65Д від 11.07.2013 року складає 30 000 грн. ( 401348,04-371348,04).

Також судом встановлено, що 11.07.2013 року між Приватним підприємством "Приват-Петрол" (Поручитель) та Приватним підприємством "Газо Мер" (Кредитор) було укладено договір поруки за умовами якого Поручитель зобов'язується солідарно відповідати перед Кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Дана Транс" (Боржник) своїх зобов'язань, що виникли або виникнуть за Договором поставки № 110713-65Д від 11.07.2013 року (Основний договір), укладеним між Кредитором та Боржником (п.1.1 Договору поруки) (а.с.20-22, т.1).

Також за умовами Договору поруки Поручитель відповідає за Боржника в обсязі, визначеному Договором, за умови невиконання або неналежного виконання Боржником своїх зобов'язань за Основним договором. Зобов'язання Боржника за Основним договором, виконання яких забезпечується Договором поруки, полягають щодо зобов'язання оплатити в повному обсязі за поставлений Товар Кредитором (п.п.1.2, 1.4 Договору поруки).

Пунктом 2.1 Договору поруки встановлено, що відповідальність Поручителя перед Кредитором обмежується сплатою суми яка дорівнює вартості отриманого товару Боржником.

Згідно п.4.1 Договору поруки Кредитор вправі звернутися до Поручителя наступного дня після невиконання Боржником належним чином своїх зобов'язань за Основним Договором чи при відсутності відповіді Боржника на претензію Кредитора після закінчення розумного терміну, необхідного для відповіді.

Пунктом 4.2. Договору поруки сторони домовились, що у випадку не виконання зобов'язання Поручитель і Боржник відповідають перед Кредитором як солідарні боржники, при цьому Кредитор вправі вимагати від Поручителя виконання його зобов'язань за Договором поруки у разі незадоволення вимог Кредитора до Боржника за Основним договором.

Нездійснення відповідачем 1 розрахунків з позивачем за отриманий Товар стало підставою для звернення останнього з позовом до суду про солідарне стягнення з відповідачів заборгованості за поставлений Товар в сумі 30 000,00 грн.

З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків щодо заявленого позову.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

З підписанням 11.07.2013 року між ПП "Газо-Мер" та ПП "Дана Транс" договору поставки № 110713-65Д виникли зобов'язання, які регулюються параграфом 3 глави 54 Цивільного кодексу України "Поставка".

Згідно ч.ч.1, 2 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В силу ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Згідно ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Слід також зазначити, що з огляду на заявлення позову не тільки до Покупця (відповідача 1) за договором поставки № 110713-65Д від 11.07.2013 року, а і до Поручителя (відповідач 2) за Договором поруки від 11.07.2013 року, судом при прийнятті рішення враховано наступні норми матеріального права.

Зокрема ч.ч. 1, 2 ст.543 ЦК України згідно яких у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Кредитор, який одержав виконання обов'язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників. Солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний у повному обсязі.

Частиною 1 ст.553 ЦК України визначено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Відповідно до ч.1 ст.554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. В частині 2 названої статті встановлено, що поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Виходячи з встановлених обставин справи та наведених вище законодавчих приписів, суд вважає вимогу позивача про стягнення боргу в розмірі 30 000 грн. правомірною та обґрунтованою.

Водночас судом встановлено, що згідно платіжного доручення № 63 від 04.02.2014 року відповідачем здійснено перерахування на рахунок позивача 2 000,00 грн., платіжними дорученнями № 86 від 12.02.2014 року та № 95 від 17.02.2014 року сплачено 1 000,00 грн., тобто після порушення провадження у справі відповідач 1 сплатив позивачу 3 000,00 грн.

Як наголошено в п.4.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Визнання боржником претензії кредитора не є способом припинення зобов'язання і не свідчить про відсутність спору; особа, претензія якої визнана боржником, вправі звернутися до господарського суду з позовом про стягнення визнаної суми коштів. Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що між сторонами відсутній спір щодо стягнення основного боргу в сумі 3 000,00 грн., а тому провадження у цій частині підлягає припиненню згідно п.1 1 ч.1 ст. 80 ГПК України.

Щодо вимог позивача про солідарне стягнення з відповідачів основного боргу в сумі 27 000,00 грн., то з урахуванням всіх викладених обставин справи та норм чинного законодавства, суд приходить до висновку, що вони є обґрунтованими та законними, а тому позовні вимоги в цій частині слід задовольнити.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст.33, 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвал суду відповідачами не подано до суду належних та допустимих доказів в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення боргу в сумі 27 000,00 грн (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, видаткові накладні тощо).

За таких обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з врахуванням вищевикладених мотивів щодо припинення провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення боргу в сумі 3 000,00 грн. в зв'язку зі сплатою відповідачем 1 частини боргу після порушення провадження у справі.

Дійшовши висновку про задоволення позову в суми основного боргу, суд врахував процесуальну позицію відповідача 2, яка свідчить про повне визнання ним позовних вимог .

Витрати на судовий збір підлягають віднесенню солідарно на відповідачів в повному обсязі відповідно до ч.2 ст.49 ГПК України.

19.02.2014 року в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Керуючись ст.ст.4-3,4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 49, п.1 1 ч.1 ст.80, ст.ст.82, 84, 85, 87, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд-

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дана Транс", вул. Жовтнева, 122, смт.Пісківка, Бородянський район, Київська область, 07820 (ідентифікаційний код - 37256948) та Приватного підприємства "Приват-Петрол", вул.Лебединського, 7, м.Вінниця, 21000 (ідентифікаційний код - 34588160) на користь Приватного підприємства "Газо-Мер", вул.Литвиненка, 31А, м.Вінниця, 21009 (ідентифікаційний код - 38394813) - 27 000 грн. 00 коп. - основного боргу, 1 827 грн. 00 коп. - відшкодування витрат пов'язаних зі сплатою судового збору.

3. Провадження у справі № 902/101/14 в частині вимоги про стягнення 3 000 грн. 00 коп. основного боргу припинити згідно п.1 1 ч.1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України.

4. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

5. Копію рішення надіслати відповідачам рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Повне рішення складено 24 лютого 2014 р.

Суддя Банасько О.О.

віддрук. 3 прим.:

1 - до справи.

2 - відповідачу 1 - вул.Жовтнева, 122, смт.Пісківка, Бородянський район, Київська область, 07820.

3 - відповідачу 2 - вул.Лебединського, 7, м.Вінниця, 21034.