Постанова

від 05.02.2014 по справі 911/4062/13

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" лютого 2014 р. Справа№ 911/4062/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Кондес Л.О.

суддів: Ропій Л.М.

Рябухи В.І.

За участю представників сторін:

позивача: Павлунько В.М. - пред. за дов. № 03/02-2 від 03.02.2014;

відповідача: не з'явився.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Наші Страви ТМ"

на рішення Господарського суду Київської області від 10.12.2013р.

у справі № 911/4062/13 (суддя - Саванчук С.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Саркара-Груп"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Наші Страви ТМ"

про стягнення 131 242,87 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Київської області від 10.12.2013р. у справі №911/4062/13 позов задоволено повністю: підлягає стягненню з Товариства з обмеженою відповідальністю "Наші Страви ТМ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Саркара-Груп" 116 968 ,00 грн. - основної заборгованості, 4 922,77 грн. - пені, 9 352,10 грн. - 25% річних та 2 324, 86 грн. - судового збору.

Не погодившись із прийнятим рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить суд оскаржуване рішення скасувати, у зв'язку з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Скаржник звертає увагу суду на те, що видаткові накладні, надані позивачем на підтвердження здійснення відпуску товару, не відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», оскільки не містять даних, які дозволяють ідентифікувати особу, що отримала від позивача товар. Відповідач, також, стверджує, що відсутні належні докази того, що позовної заяви направлялась позивачем відповідачу.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач наголошує на тому, що скаржник виконав свої зобов'язання лише частково, а копії позовної заяви з додатками була направлена відповідачу «24.10.2013».

Ухвалою від 13.01.2014 прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено справу до розгляду на 05.02.2014.

В судове засідання 05.02.2014 представник позивача з'явився, представник відповідача в судове засідання не з'явився, не повідомивши суд про причини неявки, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений своєчасно та належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення, відповідно до якого представник відповідача «Підгулько» 24.01.2014 отримав ухвалу суду від 13.01.2014.

Розглянувши апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи з урахуванням правил ст.ст.99,101 ГПК України, відповідно до яких апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги, перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі, колегія суддів встановила наступне:

Позивач звернувся з позовом до Господарського суду Київської області про стягнення з відповідача 131 242,87 грн., з яких: 116 968,00 грн. - основний борг, 9 352,10 грн. - 25% річних та 4 922,77 грн. - пеня.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх грошових зобов'язань щодо здійснення розрахунку за одержаний від позивача товар.

У відзиві на позов відповідач зазначає, що копії документів, які подані позивачем до матеріалів справи в якості письмових доказів, належним чином не засвідчені, а, відтак, не можуть бути прийняті судом у якості належних доказів. Відповідач стверджує, що видаткові накладні, за якими позивачем було передано спірний товар і які долучено до матеріалів справи на підтвердження позовних вимог, не містять обов'язкових реквізитів первинних бухгалтерських документів, а саме, не містять даних, яка дозволяють ідентифікувати особу, що отримала товар від імені відповідача та, відповідно, відсутні можливості для встановлення наявності у неї відповідних повноважень

Як вбачається з матеріалів справи, між Товариством з обмеженою відповідальністю "Саркара-Груп" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Наші Страви ТМ" (покупець) укладено Договір поставки від 05.12.2012 №С10069 (далі - Договір),

За умовами Договору постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених Договором, поставити у власність покупця цукор-пісок (далі - товар), в асортименті та кількості, визначених накладними, які є невід'ємною частиною Договору, а покупець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених Договором, прийняти товар та оплатити його вартість (пункт 1.1. Договору).

Відповідно до пункту 3.2. Договору покупець здійснює оплату товару на поточний рахунок постачальника протягом 14 календарних днів, з дати поставки товару, якщо інше не обумовлено сторонами; дострокова попередня оплата та оплата партії товару частинами в межах встановленого строку для повної оплати - допускається.

Пунктом 3.3. Договору визначено, що датою поставки партії товару є дата прийняття товару покупцем, що підтверджується відповідним підписом уповноваженого представника покупця у видатковій накладній.

Договір діє з моменту підписання сторонами - до 31.12.2013 (пункт 10.1. Договору).

На виконання умов Договору в період з 13.12.2012 по 10.07.2013, позивач відпустив відповідачу товар на загальну суму 2 122 855,00 грн., що підтверджується видатковими накладними (а.с. 16-36), але відповідач здійснив лише часткову його оплату на загальну суму 2 005 887,00 грн., що підтверджується банківською довідкою від 13.11.2013 №91524-28.1-162314 (а.с. 63-64).

За таких обставин, за відповідачем утворився залишок заборгованості у розмірі 116 968,00 грн., що складає різницю між загальною вартістю одержаного товару та сумою перерахованих коштів, на підтвердження чого між сторонами складено двосторонній Акт звірки взаєморозрахунків станом на 31.08.2013.

У зв'язку з неповним виконанням відповідачем своїх грошових зобов'язань за Договором, щодо оплати вартості поставленого товару, позивач звернувся до суду з позовом.

Колегія суддів підтримує правову позицію суду першої інстанції щодо задоволення позову, з огляду на наступне:

Згідно приписів статтей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Частиною 2 статті 712 ЦК України передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з частиною 2 статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

На підтвердження здійснення поставки товару позивачем надано видаткові, товарно-транспортні та податкові накладні та рахунки - фактури.

Відповідач безпідставно стверджує, що за спірними видатковими накладними неможливо ідентифікувати особу, яка отримала товар, оскільки:

Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та бухгалтерську звітність в Україні", первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Видаткові накладні містять інформацію про найменування, кількість, ціну, вартість товару, осіб, які повноважні передати товар та отримати, підписи зазначених осіб, а також відтиски печаток сторін.

На оригіналах видаткових накладних (а.с.133-153), проставлений підпис уповноваженого представника відповідача, а також міститься печатка ТОВ "Наші Страви ТМ".

Згідно з частиною 2 статті 207 Цивільного кодексу України, правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства та скріплюється печаткою.

В матеріалах справи відсутні докази підробки печатки Товариства з обмеженою відповідальністю "Наші Страви ТМ", передачі печатки від керівника іншій особі та докази того, що будь-яку особу притягнуто до відповідальності за незаконне використання печатки Товариства з обмеженою відповідальністю "Наші Страви ТМ". Відповідачем не надано суду доказів того, що на видаткових накладних проставлено підписи неуповноваженої на це особи та відтиск печатки Товариства з обмеженою відповідальністю "Наші Страви ТМ" є підробленим.

Відповідно до правової позиції Вищого господарського суду викладеної в Постанові Пленуму Вищого господарського суду «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» від 29.05.2013 року N 11 Наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України). Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.).

Для підтвердження здійснення відповідачем платежу позивачем (часткової оплати) в матеріалах справи міститься банківська довідка від 13.11.2013 № 91524-28.1-162314, яка засвідчена підписом уповноваженої особи банківської установи та скріплена відбитком печатки самої банківської установи. Також, в матеріалах справи міститься оригінал двостороннього Акту звірки взаєморозрахунків станом на 31.08.2013 (а.с. 221) підписаний з боку відповідача - бухгалтером, яким на підставі первинних бухгалтерських документів підтвердив заборгованість перед позивачем в сумі 116 968,00 грн. Тобто, відповідач своїми діями, а саме здійсненням часткової оплати, підтвердив схвалення правочину.

Отже, наявні в матеріалах справи докази підтверджують наявність у відповідача залишку заборгованості за Договором на суму 116 968,00 грн. (2 122 855,00 грн. - 2 005 887,00 грн.), тому дана вимога правомірно задоволена судом першої інстанції.

Також, позивач просив стягнути з відповідача 9 352,10 грн. - 25% річних (за період з 25.07.2013 - 25.10.2013) та 4 922,77 грн. - пені ( за період з 25.07.2013 - 25.10.2013).

Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання, або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Відповідно до частини 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" вiд 22.11.1996 № 543/96-ВР визначено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно п. 8.3 Договору за прострочення оплати поставленого товару, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період за який нараховується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення оплати. Пеня нараховується за весь період прострочення. Крім цього, у разі прострочення оплати товару постачальник має право вимагати оплати товару та сплати процентів річних від прострочення суми у розмірі 25 % річних.

Відповідно до розрахунку позивача, який є вірним заявлена сума пені - 4 922,77 грн. нарахована за період з 25.07.2013 - 25.10.2013, тобто за 91 день. Такий розрахунок перевірений судом першої інстанції та з ним погоджується суд апеляційної інстанції.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем заявлено 9 352,10 грн. - 25% річних (за період з 25.07.2013 - 25.10.2013), відповідно до п.8.2 Договору. Таким чином дана вимога є правомірною та обґрунтовано задоволено судом першої інстанції.

Також, в апеляційній скарзі відповідач вказує, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, а саме, що суд не повернув позовну заяву без розгляду, хоча позивач не надав доказів того, що копія позовної заяви направлялась відповідачу. Такі твердження відповідача є безпідставними, оскільки

В матеріалах справи міститься опис вкладень про направлення відповідачу цінним листом копії позовної заяви та чек відділення «Укрпошти» (а.с. 39), такі документи є належним доказом направлення відповідачу копії позовної заяви відповідно до норм ГПК України.

Також, в матеріалах справи не міститься жодного клопотання відповідача про ознайомлення з матеріалами справи, що свідчить, що представник був ознайомлений із самою позовною заявою.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга є необґрунтованою та задоволенню не підлягає. Рішення місцевого господарського суду відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи, тому відсутні підстави для скасування або зміни рішення.

Керуючись ст.ст. 99, 101,103,105 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Наші Страви ТМ" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 10.12.2013р. у справі № 911/4062/13 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 911/4062/13 повернути до Господарського суду Київської області.

Головуючий суддя Л.О. Кондес

Судді Л.М. Ропій

В.І. Рябуха