Постанова

від 17.07.2013 по справі 814/1834/13-а

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 Миколаївський окружний адміністративний суд вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54001 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв

17 липня 2013 року Справа № 814/1834/13-а

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Малих О.В., розглянувши в порядку письмового провадження справу за

адміністративним позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю фірми «Никос-Центр» (вул. Червоних Майовщиків, 17-Б, м. Миколаїв, 54000)

до відповідача: Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби (вул. Г.Петрової, 2-А, м. Миколаїв, 54029)

про: скасування податкових повідомлень-рішень від 01.02.2013р. № 0001500231, № 0001490231,

в с т а н о в и в:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю фірми «Никос-Центр» (далі - ТОВ фірми «Никос-Центр»), звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби (далі - відповідач, ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва МО ДПС) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлень-рішень № 0001490231 та № 0001500231 від 01.02.2013 року.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що не погоджується з висновками, наведеними в акті перевірки і вважає їх такими, що не відповідають фактичним обставинам та положенням податкового законодавства, а податкові повідомлення-рішення - скасуванню.

Відповідач проти адміністративного позову заперечує, виклавши свої доводи у письмовій формі, та просить суд у задоволенні позову відмовити (т. 1 арк спр. 86 - 90, т. 2 арк. спр. 34 -37).

Представниками позивача та відповідача подані заяви про слухання справи в порядку письмового провадження без участі представників сторін.

У відповідності до ч. 4 ст. 122 КАС України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши всі матеріали справи, оцінивши наявні докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

В період з 13.12.2012 року по 17.12.2012 року спеціалістами ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва МО ДПС проведено позапланову документальну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю фірми «Никос-Центр» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні правових відносин з ТОВ «Забудова світу» (код за ЄДРПОУ 37242411) за червень 2011 року, ТОВ «Дізель плюс» (код за ЄДРПОУ 34507123) за вересень, листопад 2011 року та ТОВ «Сільвертел» (код за ЄДРПОУ 36755832) за грудень 2011 року.

За результатами перевірки відповідачем складено акт № 4110/22-200/25375540 від 21.12.2012 року (т. 1 арк. спр. 9 - 24,т. 2 арк. спр. 10 - 25).

У висновку акту перевірки відповідачем вказано на порушення ТОВ фірми «Никос-Центр»:

- п.п. 134.1 ст.134, п. 138.1, п. 138.2, п. 138.8 ст. 138 Податкового Кодексу України від 02.12.10 № 2755-VI, із змінами та доповненнями, в результаті чого занижено подаиок на прибуток всього у сумі 140 623,00 грн. у т.ч. за II квартал 2011 року у сумі 24 546,00 грн., за II-III квартали 2011 року у сумі 72 914.00 грн., у т.ч. за III квартал 2011 року у сумі 48 368.00 грн., за II-IV квартали 2011 року у сумі 140 622.00 грн., у т.ч. за IV квартал 2011 року у сумі 67 709.00 грн.;

- п. 198.3, п. 198.6. ст.198, п. 200.1, п. 200. 2 ст. 200 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 № 2755-Vl, із змінами та доповненнями, в результаті чого занижено податок на додану вартість всього у сумі 122 280,00 грн. у т.ч. за червень 2011 року у сумі 21 344 грн., за вересень 2011 року у сумі 42 059,00 грн., за листопад 2011 року у сумі 19 074,00 грн., за грудень 2011 року у сумі 39 803,00 грн.

На підставі акту перевірки відповідачем були оформлені та направлені позивачу податкові повідомлення-рішення від 01.02.2013 року:

- № 0001490231, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за податком на прибуток на суму 140 623,00 грн. (т. 2 арк. спр. 25);

- № 0000022301, яким позивачу збільшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 122 280,00 грн. та застосовано до позивача штрафні санкції у розмірі 50 469,00 грн. (т. 1 арк. спр. 26).

Не погоджуючись із вищезазначеними, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

Надаючи правової оцінки цим обставинам та відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України (далі - ПК України), для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до п. 134.1 ст.134 ПК України прибуток із джерелом походження з України та за її межами визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Відповідно до п. 138.1, 138.2, 138.8 ст.138 ПК України передбачено витрати, які враховуються при визначені об'єкта оподаткування. До таких витрат відносяться витрати пов'язані з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямі матеріальні витрати,прямі витрати на оплату праці, амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг, загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з п. 138.4 ст. 138 ПК України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Тобто зазначеними статтями Податкового кодексу України передбачено, що розрахунок прибутку підприємства здійснюється з врахуванням витрат, що пов'язані з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг та підтверджені первинними документами. При цьому право на віднесення до складу витрат, сум сплачених за придбаний товар підприємство має лише у випадку подальшої реалізації придбаного товару і тому періоді в якому здійснена реалізація товару.

При здійсненні перевірки ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва МО ДПС перевірила первинні документи, що підтверджують придбання товару, а також здійснила перевірку документів, що свідчать про подальшу реалізацію придбаного товару кінцевим споживачам.

В акті перевірки ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва не зазначено, що виявлено порушення при визначенні ТОВ фірма «Никос-Центр» доходу від реалізації товарів, надання послуг, виконання робіт, також не зазначено, що ТОФ фірма «Никос-Центр» не правильно визначила дохід у податкових деклараціях з податку на прибуток. Відповідно ДПІ у Заводському районі м.Миколаєва погоджується з тим, що ТОВ фірма «Никос-Центр» в перевіряємий період здійснювала реалізацію товарів, надання послуг, виконання робіт.

Тобто, якщо позивач вважає, що ТОВ фірма «Никос-Центр» правомірно визначила суму доходу від реалізації товарів, надання послуг, виконання робіт, то відповідно вказане свідчить, що ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва МО ДПС сама таким чином підтвердила факт придбання ТОВ фірма «Никос-Центр» товару у ТОВ «Забудова світу», ТОВ «Дізель плюс», ТОВ «Сільвертел» та його подальшу реалізацію.

Всі первинні документи, що підтверджують факт придбання ТОВ фірма «Никос-Центр» товару у ТОВ «Забудова світу», ТОВ «Дізель плюс», ТОВ «Сільвертел» та його подальшу реалізацію ТОВ фірма «Никос-Центр» надала для перевірки, про що зазначено в акті перевірки № 4110/22-200/25375540 від 21.12.2012р.

Необхідно зазначити, що ст.139 ПК України передбачено випадки, коли витрати нвраховуються при визначенні оподатковуваного прибутку, одна к жоден з випадків зазначених у ст.139 ПК України не відновиться доданої ситуації.

Пунктом 139.1.9 ст.139 ПК України передбачено, що не включається до складу витрат, витрати не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

В акті перевірки не зазначено, що у підприємства відсутні первинні документи. Також в акті перевірки відсутні будь-які посилання на те, що первинні документи, на підставі яких ТОВ фірма»Нікос-Центр» включила до складу валових витрат витрати на придбання товару, не відповідають вимогам діючого законодавства, чи складені з порушенням його вимог.

Крім того п.138.12.2. ст.138 П К України передбачено включення до складу витрат інших витрати господарської діяльності, до яких цим розділом прямо не встановлено обмежень щодо віднесення до складу витрат.

Тобто Податковим кодексом України не передбачено обмежень щодо включення до складу валових витрат витрат пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг, які підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами.

Висновок про необхідність виключення зі складу витрат підприємства витрат на придбання товару у ТОВ «Забудова світу», ТОВ «Дізель плюс», ТОВ «Сільвертел» ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва зробила виходячи з того, що податкова служба вважає нікчемними угоди укладені з вищезазначеними підприємствами.

Слід зазначити, що статтею 1 Закону України від 16.07.1999 р. № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки, акти тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції та за наявності всіх реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Відповідно до статті 1 Закону України від 16.07.1999 р. № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Тобто, визначальною і обов'язковою ознакою господарської операції є реальна зміна майнового стану платника податків, що також відповідає і кореспондує з нормами ПК.

Згідно пунктом 198.3 статті 198 ПК, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість, є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

З наведеного випливає, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування.

Чинним законодавством України не встановлено обов'язку покупця сплачувати ПДВ ще й до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність з негативними наслідками саме щодо цієї особи.

Зазначена обставина не є підставною для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній мав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого кредиту.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 200.1 статті 200 Податкового кодексу України встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п.п. «а» п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, що не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно вимог пункту 201.11 статті 201 Податкового кодексу України).

Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що між ТОВ фірмою «Никос-Центр» та його контрагентами (ТОВ «Забудова світу», ТОВ «Дізель плюс», ТОВ «Сільвертел») проводились господарські операції, що підтверджується:

- по контрагенту ТОВ «Забудова світу»: договором № 06/04 від 06.04.2011 року (т. 1 арк. спр. 34 - 35), додатковою угодою № 1 від 08.04.2011 року (т. 1 арк. спр. 36), актом здачі-прийому № 300604 від 30.06.2011 року (т. 1 арк. спр. 37), податковими накладними № 125 від 25.06.2011 року на суму 78 063,00 грн. в т.ч. ПДВ у розмірі 13 010,50 грн. (т. 1 арк. спр. 38) та № 138 від 30.06.2011 року на суму 50 000,00 грн. в т.ч. ПДВ у розмірі 8 333,33 грн. (т. 1 арк. спр. 39);

- по контрагенту ТОВ «Дізель плюс»: договором поставки № 04/08 від 04.08.2011 року (т. 1 арк. спр. 40- 42), додатковими угодами № 1 від 04.08.2011 року (т. 1 арк. спр. 43), № 2 від 21.10.2011 року (т. 1 арк. спр. 44), видатковими накладними № РН-2090203 від 02.09.2011 року (т. 1 арк. спр. 45), № РН-2090202 від 02.09.2011 року (т. 1 арк. спр. 48), № РН-2090507 від 05.09.2011 року (т. 1 арк. спр. 51), № РН-2110201 від 02.11.2011 року (т. 1 арк. спр. 54), товарно-транспортними накладними № 321/146 від 02.09.2011 року (т. 1 арк. спр. 46), № 286/120 від 02.09.2011 року (т. 1 арк. спр. 49), № 326/139 від 05.09.2011 року (т. 1 арк. спр. 52), № 423/250 від 02.11.2011 року (т. 1 арк. спр. 55), податковими накладними № 23 від 02.09.2011 року на суму 60 737,64 грн. в т.ч. ПДВ у розмірі 10 122,94 грн. (т. 1 арк. спр. 47), № 22 від 02.09.2011 року на суму 135 187,38 грн. в т.ч. ПДВ у розмірі 22 531,23 грн. (т. 1 арк. спр. 50), № 67 від 05.09.2011 року на суму 56 431,20 грн. в т.ч. ПДВ у розмірі 9 405,20 грн. (т. 1 арк. спр. 53) та № 31 від 02.11.2011 року на суму 114 441,50 грн. в т.ч. ПДВ у розмірі 19 073,58 грн.(т. 1 арк. спр. 56);

- по контрагенту ТОВ «Сільвертел»: договором № 13/10-01 від 13.10.2011 року (т. 1 арк. спр. 57 - 58), договором № 02/11-12 від 02.11.2011 року (т. 1 арк. спр. 68 - 69) комерційними пропозиціями (т. 1 арк. спр. 59, 70), додатковою угодою № 1 від 13.08.2011 до договору № 13/10-01 від 13.10.2011 року з додатком № 1 до неї (т. 1 арк. спр. 60 - 61), додатковою угодою № 1 від 28.11.2011 року до договору № 02/11-02 від 02.11.2011 року з додатком № 1 до неї (т. 1 арк. спр. 71 - 72), актом передачі матеріалів № 1 від 16.11.2011 року (т. 1 арк. спр. 62), актами здачі-приймання робіт № 1 від 05.12.2011 року з додатком (т. 1 арк. спр. 64 - 65), № 1 від 01.12.2012 року (т. 1 арк. спр. 73) та № 1 від 15.12.2011 року з додатком (т. 1 арк. спр. 75 - 76), товарно-транспортними накладними № 149/224 від 16.11.2011 року (т. 1 арк. спр. 63), № 05/12-05 від 05.12.2011 року (т. 1 арк. спр. 66), № 171/201 від 01.12.2011 року (т. 1 арк. спр. 74) та № 15/12-07 від 15.12.2011 року (т. 1 арк. спр. 77), податковою накладною № 205 від 15.12.2011 року на суму 100 000,00 грн.в т.ч. ПДВ у розмірі 16 666,67 грн. (т. 1 арк. спр. 78).

В акті перевірки не зазначено жодного порушення, що стосуються заповнення чи оформлення податкової накладної, чи її невідповідності вимогам ст. 201 ПК України.

Зазначене свідчить, що податкові накладні оформлені без порушення вимог ст. 201 ПК України та повністю відповідають вимогам законодавства та можуть бути підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За таких обставин суд вважає, що позивач має право на податковий кредит, сплачений на користь цих підприємств, а спірне податкове повідомлення-рішення належить скасувати.

Згідно із положеннями ст. 19 Конституції України, органи державної влади та їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України.

Згідно із пп.21.1.1 п.21.1 ст.21 Податкового кодексу України, посадові особи органів державної податкової служби зобов'язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.

Крім того, суд бере до уваги, що відповідно до статті 4 Податкового кодексу України податкове законодавство ґрунтується, крім інших, на презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Суд також бере до уваги що, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони у відповідності до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

З огляду на зазначену норму під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень суди, незалежно від підстав, наведених у позовній заяві, перевіряють їх відповідність усім зазначеним вимогам статті 2 КАС України.

Згідно з ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач не довів суду законність та обґрунтованість прийнятого рішення. Натомість позивачем надано суду достатні докази на підтвердження реальності господарських операцій та дійсності укладених з контрагентами правочинів. У зв'язку з цим, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі, а порушені права та інтереси позивача -такими, що підлягають судовому захисту.

Суд також зазначає, що вищенаведені висновки узгоджуються із правовими позиціями Верховного Суду України при вирішенні спорів цієї категорії. Так, у постановах від 09.09.2008р. у справі №21-500во08, від 01.06.10р. у справі №21-573во10 та від 31.01.11р. у справі №21-47а10 Верховний Суд України дійшов висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Крім того, зазначена позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.09р. в пункті 71 зазначив, що платник податку не повинен нести відповідальності за наслідки невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також пеню. На думку суду, такі вимоги стали б надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Згідно із ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини» № 3477-IV від 23.02.06р. українські суди мають застосовувати при розгляді справ практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.

Позивач в своєму позові просив суд визнати недійсним оскаржуване рішення відповідача. Відповідно до положень ст. 11 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Враховуючи пояснення позивача у судовому засіданні, надані їм докази, суд вважає за можливе, з метою повного захисту прав, свобод та інтересів позивача, вийти за межі позовних вимог та визнати оскаржуване рішення відповідача протиправним та скасувати в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені витрати з Державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 2, 128, 94, 158, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити в повному обсязі.

2 Визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби № 0001490231 від 01.02.2013 року та № 0001500231 від 01.02.2013 року.

3. Стягнути з Державного бюджету на користь Товариства з обмеженою відповідальність фірма «Никос-Центр» (код за ЄДРПОУ 25375540) судовий збір у розмірі 3 133,72 грн., сплачений відповідно до квитанцій № 6 та № 7 від 18.04.2013 року.

Постанова набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня проголошення/отримання постанови, якщо протягом цього часу не буде подано апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постанови за наслідками апеляційного провадження.

Порядок та строки апеляційного оскарження визначені ст. 186 КАС України.

Апеляційна скарга подається до Одеського апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга, подана після закінчення встановлених строків залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку.

Суддя О.В. Малих