Постанова

від 30.01.2014 по справі 826/15452/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/15452/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Скочок Т.О.

Суддя-доповідач: Земляна Г.В.

ПОСТАНОВА

Іменем України

30 січня 2014 року м. Київ

колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Земляної Г.В.

суддів Горбань Н.І., Межевича М.В.

за участю секретаря Рижкової Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Приватного підприємства "Комплекс-М" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 листопада 2013 року у справі за адміністративним позовом Приватного підприємства "Комплекс-М" до Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м.Києві про визнання дій та постанов протиправними, скасування постанов,-

В С Т А Н О В И Л А :

Позивач, Приватне підприємство «Комплекс-М», звернувся з позовом до Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві, в якому просить (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 09.10.2013 року): - визнати протиправними дії Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві щодо винесення постанов про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 17 723,65 грн. від 12.09.2013 року ВП №38483774 та стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій у сумі 200,00 грн. від 12.09.2013 року ВП №38483774; - визнати протиправною та скасувати постанову Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 17 723,65 грн. від 12.09.2013 року ВП №38483774; - визнати протиправною та скасувати постанову Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій у сумі 200,00 грн. від 12.09.2013 року ВП №38483774; - стягнути з Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві (код ЄДРПОУ 34967593; 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 110) на користь Приватного підприємства «Комплекс-М» (код ЄДРПОУ 32711372; 04050, м. Київ, вул. Миколи Пимоненка, 13) виконавчий збір в сумі 17 723,65 грн. та витрати на проведення виконавчий дій в сумі 200,00 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 листопада 2013 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою суду першої інстанції, представник Приватного підприємства "Комплекс-М" звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати незаконну, на його думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про задоволення позову в повному обсязі. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність рішення суду, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом норм процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що з'явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції скасуванню з таких підстав.

Згідно зі п.3 ч.1 ст. 198, п.4 ч.1 ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 статі 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, державним виконавцем Хечибабян С.А. відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві на підставі наказу №5011 -72/11488-2 012, виданого 27.02.2013 року Господарським судом м. Києва, про стягнення з ПП «Комплекс-М» на користь ПП «Шері Імпекс» 175 627,00 грн. заборгованості та 1 609,50 грн. судового збору, а всього боргу у сумі 177 236,50 грн. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження від 17.06.2013 року (ВП №38483774) та зазначено строк для добровільного виконання судового рішення у 7-денний термін.

У межах вказаного виконавчого провадження державним виконавцем у зв'язку із невиконанням судового рішення у добровільному порядку винесено постанову про стягнення з боржника виконавчого збору від 12.09.2013 року, якою постановлено стягнути з ПП «Комплекс-М» виконавчий збір у розмірі 17 723,65 грн.

За посиланнями відповідача, постанова про відкриття виконавчого провадження направлена позивачу служюою ТОВ «Укркур'єр» за адресою: 04050 м. Київ, вул. Миколи Пимоненка, 13

Крім того, постановою про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій від 12.09.2013 року державним виконавцем постановлено стягнути з ПП «Комплекс-М» витрати на проведення виконавчий дій у сумі 200,00 грн.

При цьому, представником позивача надано суду платіжну вимогу №1255/28 від 30.09.2013 року, якою на рахунок Відділу перераховано 17 923,65 грн. із зазначенням призначення платежу «Примусове стягнення боргу згідно ст.ст. 11,17, 52, 65, 66 ЗУ «Про виконавче провадження» на підставі наказу №5011-72/11488-2012 від27.02.2013 року, виданого Господарським судом м. Києва про стягнення з ПП «Комплекс-М» на користь ПП «Шері Імпекс» виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій в сумі 17 923,65 грн.».

Вважаючи постанови про стягнення з боржника виконавчого збору та про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій від 12.09.2013 року та дії державного виконавця щодо їх винесення протиправними та вчининеми не в межах повноважень та не у спосіб, передбачений законом, позивач звернувся з позовом до суду.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов до висновку про необґрунтованість вимог позивача щодо визнання протиправними дії Відділу щодо винесення постанов про стягнення з боржника виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій, оскільки, виносячи оскаржувані постанови державний виконавець діяв у межах наданих йому Законом повноважень.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції та зазначає наступне.

Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які проводяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частини 2 статті 25 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

Згідно з частиною 1 статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.

Наведені правові норми зобов'язують боржника добровільно виконати рішення у строк, встановленим державним виконавцем та повідомити про таке виконання у цей же термін. В свою чергу, дані норми, у разі невиконання боржником рішення добровільно у встановлений державним виконавцем строк, зобов'язують державного виконавця на наступний день після закінчення відповідних строків розпочати примусове виконання рішення, тобто вчиняти певні дії, спрямовані на примусове виконання рішення.

Відповідно до частини 1 статті 28 Закону України "Про виконавче провадження" у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом.

Дійсно, цієї статтею передбачено, що у зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі самостійного виконання боржником рішення після початку його примусового виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача.

Проте, оскільки виконавчий збір, як то визначено в постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України №5 від 21 травня 2012 року "Про внесення змін до постанови Пленуму ВАСУ від 13 грудня 2010 року №3 "Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби", належить до виду відповідальності за невиконання рішення самостійно та за невиконання без поважних причин рішення, що зобов'язує боржника вчинити певні дії, та рішення про поновлення на роботі; є санкцією відповідальності майнового характеру, що накладається на боржника за невиконання рішення у строк, встановлений для його самостійного виконання, на думку суду в контексті зазначеної вище норми, стягнення виконавчого збору можливе у випадках подання письмової заяви стягувача про повернення виконавчого документа без виконання чи самостійного виконання боржником рішення саме після закінчення строків, встановлених державним виконавцем для добровільного виконання.

Однак, з матеріалів справи вбачається, що позивач не був обізнаний про існування постанови про відкриття виконавчого провадження, так як не отримав постанову про відкриття виконавчого провадження та не мав можливості у добровільному порядку у строки встановлені постановою виконати рішення суду. Та обставина, що в матеріалах справи міститься копія реєстру відправки вихідної кореспонденції не може бути прийнята судом до уваги як доказ обізнаності позивачем про існування вказаної постанови, так як в ньому містяться відомості про неотримання позивачем вказаної постанови, а причина зазначена - неповна адреса.

Таким чином, факт невручення позивачу постанови про відкриття виконавчого провадження підтверджено матеріалами справи (а.с.38,62,63).

Посилання відповідача на положення ст.31 Закону України «Про виконавче провадження» відповідно до якої боржник вважається повідомленим про відкриття виконавчого провадження, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, визначеною у виконавчому документі, так як така причина повернення вихідної кореспонденції як «неповна адреса» не може вважатись належним повідомленням сторони виконавчого провадження.

Разом з тим, та обставина, що в причиною невручення позивачу постанови про відкриття виконавчого провадження зазначено "неповна адреса" не є належним підтвердженням, що позивач фактично не знаходиться за вказаною адресою і до нього може бути застосовано ст.31 Закону України «Про виконавче провадження».

Крім того, відповідно до положень ст.47 Закону України «Про виконавче провадження» постанова про відкриття виконавчого провадження надсилає рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що позивач фактично перебуває за адресою 04050 м. Київ, вул. Миколи Пимоненка, 13 та на вказану адресу доходить вся кореспонденція.

Суд першої інстанції помилково посилається на копію журналу вихідної кореспонденції Відповідача, так як з неї не виявляється можливим встановити яким чином на адресу Позивача було направлено копію постанови про відкриття виконавчого провадження, а також за якою адресою, а в копії матеріалів виконавчого провадження №38483774 відсутнє поштове повідомлення про вручення рекомендованого листа боржнику, яким би підтверджувалось направлення останньому копії постанови про відкриття виконавчого провадження саме рекомендованим листом з повідомленням про вручення як того вимагає Закон України від 21.04.1999р. №606-ХІУ.

Разом з тим, колегія суддів приймає до уваги доводи позивача, що йому стало відомо про існування постанови про відкриття виконавчого провадження лише після того, як він дізнався про арешт коштів боржника. Крім того, з матеріалів справи вбачається, що позивач виконав рішення суду відразу після того, як дізнався про арешт коштів на його рахунках.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що Постанову про відкриття виконавчою провадження від 17.06.2013 року боржнику не була вручена в порядку, передбаченому законом.

Разом з тим, колегія суддів приймає до уваги доводи позивача, що ним було перераховано кошти на рахунок відповідача відразу після того як йому стало відомо про існування постанови про відкриття виконавчого провадження.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про відсутність правових підстав у відповідача для винесення постанови про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 17 723,65 грн. від 12.09.2013 року ВП №38483774.

Перевіряючи правомірність винесення постанови про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій від 12 вересня 2013 року колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до положень статті 41 Закону України від 21.04.1999р. № 606-ХІУ витрати органів державної виконавчої служби, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження. 1

Витрати виконавчого провадження здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виконавчого провадження, які використовуються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

До витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, належать кошти, за рахунок яких здійснено оплату:

перевезення, зберігання і реалізації майна боржника;

послуг експертів, суб'єктів оціночної діяльності - суб'єктів господарювання та інших осіб, залучених у встановленому законом порядку до провадження виконавчих дій;

поштового переказу стягувачу стягнених аліментних сум;

проведення розшуку боржника, його майна або розшуку дитини;

розміщення оголошення в засобах масової інформації;

виготовлення та пересилання документів виконавчого провадження, ведення Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень;

інших витрат, необхідних для забезпечення належної організації виконання рішень органами державної виконавчої служби.

Відповідно до частини 5 названої статті про стягнення з боржника витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, державний виконавець виносить постанову, яка затверджується начальником відповідного відділу державної виконавчої служби. Зазначена постанова надсилається сторонам не пізніше наступного робочого дня після її винесення і може бути оскаржена ними до суду у десятиденний строк.

Окремі питання організації виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до Закону України від 21.04.1999р. № 606-ХІУ підлягають примусовому виконанню врегульовані положеннями Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказ Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року N 512/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 02 квітня 2012 року за N 489/20802.

Так, відповідно до абзацу 3 підпункту 3.13.1 пункту 3.13. названої Інструкції про розмір витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, державний виконавець відповідно до розрахунку витрат, наданого фінансовою службою відповідного головного управління юстиції, складає акт про витрати, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій (додаток 1), у якому зазначаються перелік та суми витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій.

Однак, наданими Відповідачем матеріалами не підтверджено дотримання наведеної вимоги законодавства та не підтверджено обґрунтованості визначення витрат на проведення виконавчих дій саме у розмірі, визначеному постановою від 12 вересня 2013 року, що, на думку апелянта, свідчить про протиправність дій під час винесення зазначеної постанови та наявність підстав для її скасування.

Посилання відповідача на положення статті 35 Закону України від 21.04.1999р. № 606-ХІУ, якою закріплено, що за наявності обставин, що перешкоджають провадженню виконавчих дій, або у разі несвоєчасного одержання сторонами документів виконавчого провадження, внаслідок чого вони були позбавлені можливості скористатися правами наданими їм цим Законом, державний виконавець може відкласти виконавчі дії за заявою стягувача чи боржника або з власної ініціативи на строк до десяти робочих днів, до уваги прийняті не можуть, оскільки у поданні такої заяви не було необхідності з огляду на проведення Позивачем перерахування грошових коштів стягувачу того ж дня, як він дізнався про таку необхідність.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про протиправність постанови про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій у сумі 200,00 грн. від 12.09.2013 року ВП №38483774.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що позивачем сплачена платіжна вимога на рахунок ГУДКСУ у м. Києві №37316001004457 у розмірі 17923,65 грн. призначення платежу - примусове стягнення боргу та витрати на проведення виконавчих дій, таким чином, колегія суддів, враховуючи ту обставину, що оскаржувані постанови підлягають скасуванню, то слід стягнути з Державного бюджету України суму у розмірі 17923,65 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не надано беззаперечних доказів на підтвердження правомірності своїх дій.

Згідно ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі і в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень суд перевіряє чи вчинені вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначений Конституцією і законами України.

Виходячи з наведеного, а також системного аналізу вищевказаних норм права, колегія суддів приходить до висновку, що приймаючи оскаржувані постанови відповідач діяв не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 159 КАС України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення у справі про задоволення позову.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції порушені норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, що є підставою для скасування судового рішення.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Таким чином вимоги апеляційної скарги підлягають задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню.

Керуючись ст.ст.4, 8-11, 160, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Комплекс-М" - задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 листопада 2013 року - скасувати .

Позов Приватного підприємства "Комплекс-М" до Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м.Києві про визнання дій та постанов протиправними, скасування постанов, задовольнити.

Визнати протиправними дії Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м.Києві щодо винесення постанов про стягнення з боржника виконавчого збору та витрат на проведенння виконавчих дій.

Визнати протиправними та скасувати постанову Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м.Києві від 12.09.2013 року ВП №38483774 про стягнення витрат на проведення виконавчих дій у розмірі 200,00 грн. та ВП №38483774 про стягнення виконавчого збору у розмірі 17723,65 грн.

Стягнути з рахунку №37316001004457 Головного управління державної казначейської служби України на користь Приватного підприємства «Комплекс-М» виконавчий збір в сумі 17723 (сімнадцять тисяч сімсот двадцять три) грн. 65 коп. та витрати на проведення виконавчих дій в сумі 200 (двісті) грн. 00 коп.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства «Комплекс-М» судовий збір у розмірі 2115 (дві тисячі сто п'ятнадцять) грн. 67 коп.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів із дня складання у повному обсязі, тобто з 04 лютого 2014 року шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України у порядку ст.212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя : Г.В.Земляна

Судді: Н.І. Горбань

М.В. Межевич

Головуючий суддя Земляна Г.В.

Судді: Горбань Н.І.

Межевич М.В.