Постанова

від 15.04.2013 по справі 2а-6609/12/1470

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Миколаївський окружний адміністративний суд вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54001 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(вступна та резолютивна частини)

м. Миколаїв

15 квітня 2013 року Справа № 2а-6609/12/1470

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Малих О.В. , за участю секретаря судового засідання Гарасюти К.С.,

представників:

позивача: ОСОБА_1, довіреність б/н від 16.06.11р.,

відповідача: Афонін В.В., довіреність № 6221/9/10-112 від 14.08.12р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за

адміністративним позовом: фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (АДРЕСА_1)

до відповідача: Очаківської об'єднаної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби (вул. Шкрептієнка, 27, м. Очаків, Миколаївська область, 57500)

про: скасування податкових повідомлень-рішень від 21.11.2012р. №0008111700 та № 0008121700,

Керуючись ст.ст. 98, 128, 158-163 КАСУ, адміністративний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати:

- податкове повідомлення-рішення № 0008111700 від 21.11.2012 року Очаківської об'єднаної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби про визнання податкового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (АДРЕСА_1 ІПН НОМЕР_3) з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій на загальну суму 7 495,63 грн.;

- податкове повідомлення-рішення № 0008121700 від 21.11.2012 року Очаківської об'єднаної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби про визнання податкового зобов'язання з податку на додану вартість Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (АДРЕСА_1 ІПН НОМЕР_3) з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій на загальну суму 50 364,70 грн.

3. Повернути з Державного бюджету України на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 шляхом безспірного списання Державною казначейською службою із рахунку року Очаківської об'єднаної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби судовий збір у сумі 578,43грн. (квитанція № 21/114 від 19.12.2012 року).

Постанова набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня проголошення/отримання постанови, якщо протягом цього часу не буде подано апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постанови за наслідками апеляційного провадження.

Порядок та строки апеляційного оскарження визначені ст. 186 КАС України.

Апеляційна скарга подається до Одеського апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга, подана після закінчення встановлених строків залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку.

Суддя О.В. Малих

Миколаївський окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв

15 квітня 2013 року Справа №2а-6609/12/1470

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Малих О.В. , за участю секретаря судового засідання Гарасюти К.С.,

представників:

позивача: ОСОБА_1, довіреність б/н від 16.06.11р.,

відповідача: Афонін В.В., довіреність № 6221/9/10-112 від 14.08.12р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за

адміністративним позовом: фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (АДРЕСА_1)

до відповідача: Очаківської об'єднаної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби (вул. Шкрептієнка, 27, м. Очаків, Миколаївська область, 57500)

про: скасування податкових повідомлень-рішень від 21.11.2012р. № 0008111700, № 000812170,

в с т а н о в и в:

Позивач, ФОП ОСОБА_3, звернувся до суду з адміністративним позовом про визнання противоправними та скасування податкових повідомлень-рішень Очаківської об'єднаної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби (далі - відповідач, Очаківська ОДПІ МО ДПС):

- № 000811170 від 21.11.2012 р. про визначення податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій на загальну суму 7 495,63 грн.;

- № 000812170 від 21.11.2012 р. про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій на загальну суму 50364,70 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що викладені в акті перевірки висновки є такими, що не відповідають фактичним обставинам і не ґрунтуються на чинному законодавстві, у зв'язку із чим податкові повідомлення-рішення, прийняті відповідачем за результатами перевірки, є протиправними та підлягають скасуванню.

Відповідач просив відмовити в задоволенні позову, вважає висновки перевірки правомірними та обґрунтованими, а прийняті на їх підставі податкові повідомлення-рішення № 000812170 та № 000811170 від 21.11.2012 р. - такими, що не підлягають скасуванню.

Судовий процес фіксувався за допомогою технічного комплексу «Оберіг».

У судовому засіданні 15.04.2013 року судом було оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Заслухавши думку представників сторін, дослідивши наявні в справі докази та оцінивши всі докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

В період з 08.10.2012р. по 19.10.2012 р. фахівцями відповідача здійснено перевірку, результати якої оформлено актом від 02.10.2012 р. за № 257/17/НОМЕР_3 про результати документальної планової виїзної перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (реєстраційний номер облікової картки НОМЕР_3) з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.01.09 року по 31.12.11 р.р.

Згідно висновків акту перевірки встановлено порушення позивачем норм пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та пунктів 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого донараховано податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 50 364,70 грн.; норм ст. 13, ст. 14 розділу 4 Декрету Кабінету міністрів України «Про прибутковий податок з громадян», та пунктів 138.1 ст. 138, п. 146.11, 146.12 ст. 146, ст. 177 ПК України, в результаті чого донаразовано податок з доходів фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності в періоді, що перевірявся, на загальну суму 7 495,63 грн..

Суть порушення згідно акту перевірки полягає в наступному:

в порушення пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону про ПДВ та пункту 198.3 ст. 198 ПК України Позивачем за період з 01.01.09 року по 31.12.11 року завищений податковий кредит з ПДВ на загальну 42 254,3 суму грн. у зв'язку із: включенням Позивачем до складу свого податкового кредиту сум ПДВ по податковим накладним, які видані TOB «Адекс Пром» (код ЄДРПОУ 36954848), TOB «Дилена» (код ЄДРПОУ 37206478) та TOB «Алькор-Ник» (код ЄДРПОУ 37278998), в відношенні яких є оперативна інформація про відсутність трудових ресурсів та основних засобів. Вищевказані контрагенти-продавці мали господарські відносини із підприємствами, які фактично не провадили господарську діяльність, укладені ними угоди є нікчемними. Позивачем не надані відповідні документи, що підтверджують факт відвантаження чи отримання товарів від TOB «Адекс Пром», TOB «Дилена» та TOB «Алькор-Ник».

В порушення ст.ст. 13, 14 розділу 4 Декрету Кабінету міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» та п.п. 138.1 ст. 138, п. 146.11, 146.12 ст. 146, ст. 177 ПК України Позивачем за період з 01.01.09 р. по 31.12.2011 р. завищені валові витрати на суму 7 495,63 грн. у зв'язку з віднесенням до валових витрат сум витрат за операціями з придбання у лютому 2011 року автозапчастин (шин) у постачальників TOB «Адекс Ник» та TOB «Дилена».

Крім того, Відповідач в акті перевірки посилається на не надання Позивачем до перевірки товарно-транспортних накладних або інших документів, по яких відбувався би рух товару від вищевказаних продавців до Позивача.

21.11.2012 р. Очаківською ОДПІ МО ДПС були прийняті наступні податкові повідомлення-рішення: № 000812170 від 21.11.2012 р., відповідно до якого фізичній особі-підприємцю ОСОБА_3 відповідачем визначено суму податкового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» (далі по тексту - ПДВ) у зв'язку із чим позивачеві була донарахована сума в розмірі 50 346,70 грн., у тому числі 42 254,30 грн. основного платежу та 8 092,40 грн. штрафних (фінансових) санкцій; № 000811170 від 21.11.2012 р., відповідно до якого позивачу відповідачем визначено суму податкового зобов'язання за платежем «податок з доходів фізичних осіб» (далі по тексту - ПДФО) у розмірі 7 494,63грн., у зв'язку із чим позивачеві була донарахована сума в розмірі 7 495,63 грн., у тому числі 7 494,63 грн. основного платежу та 1,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

З врахуванням досліджених обставин справи у відкритому судовому засіданні, суд вважає висновки акту перевірки такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, а прийняті на їх підставі податкові повідомлення-рішення № 000811170 та № 000812170 від 21.11.2012 р. - протиправними та такими, що підлягають скасуванню з огляду на наступне.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 р. N 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Статтею 9 вищевказаного Закону визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операції є первині документи, які фіксують факти здійснення господарських операції.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена підпунктом 1.2 пункту 1, підпункту 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95 р. за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Як встановлено судом, усі первинні документи (договори, видаткові накладні, акти здачі-прийняття робіт, податкові накладні, товарно-транспортні накладні, рахунки-фактури та документи, що підтверджують оплату за товар та послуги на адресу контрагентів-продавців), що підтверджують показники, відображені в податкової звітності, були надані під час перевірки.

Посилання в акті перевірки на відсутність вказаних документів не відповідає дійсності.

Згідно п. 44.7 ст. 44 ПК України, протягом п'яти робочих днів з дня отримання акта перевірки платник податків має право надати до контролюючого органу, що призначив перевірку, документи, визначені в акті перевірки як відсутні.

Згідно п. 44.6 ст. 44 ПК України якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки, такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

Позивач направив відповідачу первинні документи супроводжувальним листом від 16.11.2012 р.

Згідно п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» «податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів».

Згідно п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» «податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту».

Відповідно до п.п. 7.4.5 п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» «не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), які не підтверджені податковими накладними».

Згідно п. п. 7.2.1 п. 7.2. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» «платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну».

Аналогічно порядок формування податкового кредиту відрегульований нормами статей 198, 201 Податкового кодексу України, що врегулював вказані правовідносини з 01.01.2011 року.

Нормами п. 198.3 ст. 198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, … та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів».

Відповідно до ст. 198 ПК України: «право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 Податкового Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 Податкового кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 Податкового Кодексу…»

Згідно п. 201.1 ст. 201 ПК України «платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну». При цьому дата отримання платником податку товарів, що підтверджено податковою накладною, є датою виникнення права платника податків на віднесення сум податку до податкового кредиту (п. 198 ст. 198 ПК України).

Податковий кодекс України та інші положення законодавства України не встановлюють та не передбачають відповідальності платника податків за дії інших платників, в тому числі підприємств, установ, організацій, СПД - фізичних осіб, з якими позивач взагалі не мав господарських відносин.

Судом в судовому засіданні досліджено усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції, установленим обставинам надано оцінку з урахуванням усіх доказів у справі в їх сукупності, встановлено статус постачальників товарів (послуг), придбання яких є підставою для формування податкового кредиту та сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартості. При цьому порушень податкового законодавства в діях позивача не встановлено.

Так, судом було досліджено

- копії документів про господарські взаємовідносини з TOB «Алькор-Ник»: копії акту здачі-прийняття робіт (наданих послуг) № ОУ-240101 від 24.01.11 р., рахунку фактури № СФ-240101 від 24.01.11 р. (а.с. 54), акту здачі-прийняття робіт (наданих послуг) № ОУ-150202 від 15.02.11 р., рахунку фактури № СФ-150202 від 15.02.11 р. (а.с. 55), копії акту здачі-прийняття робіт (наданих послуг) № ОУ-240206 від 24.02.11 р., рахунку фактури № СФ-240206 від 24.02.11 р. ( а.с. 56);

- копії документів про господарські взаємовідносини з TOB «Дилена»: копію договору поставки № 10/11 від 10 лютого 2011 року, копії видаткових накладних № РН-100207 від 10.02.11 р., № РН-120104 від 12.01.11 р., № РН-120106 від 12.01.11 р., № РН-190103 від 19.01.11 р., № РН-160105 від 16.01.11 р. (а.с. 58-62), товарно-транспортними накладними № 1201103/01-11 від 12.01.2011 р., № 1901108/01-11 від 19.01.2011 р., № 160105/01-11 від 16.01.2011 р. (а.с. 63-65);

- копії документів про господарські взаємовідносини з TOB «Адекс-Пром»: копії договору № 06-10 від 11.06.2010 р., видаткові накладні № РН-0000806 від 18.08.10 р., № РН-0000951 від 03.09.10 р., № РН-0001020 від 10.09.10 р., № РН-0001127 від 20.09.10 р., № РН-0001148 від 22.09.10 р. (а.с. 67-71), товарно-транспортними накладними № 0000806 від 18.08.10 р., № 0000951 від 03.09.10 р., № 0001020 від 10.09.10 р., № 0001127/1148 від 22.09.10 р. (а.с. 72-75), копії договору № 06/10-дт від 11.06.2010 р., видатковими накладними № РН-0000432 від 02.07.10 р., № РН-0000725 від 06.08.10 р., № РН-0000746 від 11.08.10 р., № РН-0001061 від 14.08.10 р. (а.с. 77-80), актами прийому-передачі нафтопродуктів № 0000432/07-10 від 02.07.10 р., № 0000725/08-10 від 06.08.10 р., № 0000746/08-10 від 11.08.10 р., № 0001061/09-10 від 14.08.10 р. (а.с. 81-84), товарно-транспортними накладними № 0000432 від 02.07.10 р., № 0000725 від 06.08.10 р., № 0000746 від 11.08.10 р., № 0001061 від 14.08.10 р. (а.с. 85-88).

Як вбачається з матеріалів справи, визначені в деклараціях Позивача з ПДВ за період, що перевірявся, дані чітко відповідають даним Реєстру отриманих та виданих податкових накладних платника податків в частині отриманих накладних. Вказані податкові накладні мають всі необхідні реквізити. На час здійснення господарських операцій контрагенти-продавці були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ. Дані факти відповідачем не заперечуються.

Порушення прямим контрагентом позивача порядку здійснення господарської діяльності, не може впливати на результати діяльності позивача та не можуть бути підставою для притягнення його до відповідальності, оскільки будь-яка юридична відповідальність особи згідно до ст.61 Конституції України має індивідуальний характер. Тому до відповідальності повинен бути притягнутий саме правопорушник, а не позивач.

Податковий кодекс України та інші положення законодавства України не встановлюють та не передбачають відповідальності платника податків за дії інших платників, в тому числі підприємств, установ, організацій, СПД - фізичних осіб, з якими позивач взагалі не мав господарських відносин.

Зазначена позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «Булвес» АД проти Болгарії», заява № 3991/03, Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 р. в пункті 71 зазначив, що платник податку не повинен нести відповідальності за наслідки невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другій раз, а також пеню. На думку суду, таки вимоги стали б надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Згідно з позицією Вищого адміністративного суду України, викладеної в довідці від 20.10.2006 р. «Про вивчення та узагальнення судової практики Вищого адміністративного суду», у разі невиконання контрагентом платника податків зобов'язань по сплаті до бюджету, негативні наслідки (відповідальність) настають лише для нього. Зазначена обставина не може бути підставою для позбавлення добросовісного платника податків права на його податковий кредит у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови у вигляді документального підтвердження податкового кредиту.

Крім того, Позивач при укладанні та виконанні договорів переконався у тому, що його контрагенти зареєстровані у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та є зареєстрованими як платники ПДВ. Так, контрагенти Позивача ( TOB «Адекс-Пром», TOB «Дилена», TOB «Алькор-Ник») на момент здійснення угод були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також мали свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ, видані у встановленому законодавством порядку, що свідчить про наявність у всіх вказаних суб'єктів необхідного обсягу цивільної правоздатності. Установчі документи контрагентів, свідоцтва про державну реєстрацію та первинні документи визнані недійсними, скасовані або анульовані не були. На момент виконання угод та проведення розрахунків контрагенти ліквідовані не були, свідоцтва платника ПДВ скасовані або анульовані не були та не було прийняте рішень стосовно скасування державної реєстрації або припинення юридичної особи в судовому порядку.

Так, з досліджених в судовому засіданні доказів вбачається наявність як у позивача, так і у зазначених суб'єктів господарювання, з якими позивач мав господарські відносини, реальної ділової мети, пов'язаної зі здійсненням зазначених господарських операцій і отриманням прибутку (доходу).

Крім того, відповідач в акті перевірки посилається на нікчемність правочинів між контрагентами-постачальниками і позивачем, що є неправомірним.

Згідно ч. 1 ст. 228 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України), правочин, спрямований, зокрема, на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже, згідно з частиною 2 вказаної статті, є нікчемним. Як зазначено у частині 2 статті 215 ЦК України визнання судами нікчемних правочинів не вимагається. Укладені між Позивачем та контрагентами, зазначеними у акті перевірки, правочини не віднесено законом до нікчемних, також відсутнє судове рішення про визнання їх недійсними.

Відповідач не може керуватися лише припущеннями щодо недійсності укладених договорів. Його позиція про те, що ці правовідносини є нікчемними не підкріплена належними доказами та рішенням суду про визнання їх такими.

В силу ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Нормами ст. 207 Господарського кодексу України (далі - ГК України) встановлено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або зроблено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави й суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї зі сторін або відповідного органа державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до постанови пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999р. №12 «Про практику розгляду судами клопотань про визнання й виконання рішень іноземних судів та арбітражів і про скасування рішень, постановлених у порядку міжнародного комерційного арбітражу на території України», під публічним порядком у цьому та інших випадках належить розуміти правопорядок держави, визначальні принципи і засади, які становлять основу існуючого в ній ладу (стосуються її незалежності, цілісності, самостійності й недоторканості, основних конституційних прав, свобод, гарантій тощо).

Суд зазначає, що відповідачем не було доведено, що в результаті укладання між позивачем та його вищезазначеними контрагентами і виконання договорів з додатками було порушено публічний порядок, встановлений в державі. У суду також відсутні підстави вважати, що укладені правочини суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою приховання сплати податків третіх осіб, отримання податкової вигоди та в силу ст.ст. 203, 215, 228 Цивільного кодексу України є нікчемними.

Судом встановлено, що зазначені договори з додатками не були ані удаваними, ані фіктивними, мають економічний ефект, що підтверджується первинними документами податкового та бухгалтерського обліку. В матеріалах справи відсутні і відповідачем та прокурором не надані докази та факти, які свідчили б про те, що зміст договорів з додатками не відповідає дійсним намірам сторін, та що ці наміри спрямовані на ухилення від сплати податків за фінансово-господарськими результатами виконання зазначених договорів. Зазначені договори з додатками спрямовані на реальне настання наслідків, обумовлених ними, виконані сторонами в повному обсязі та відповідають положенням цивільного, господарського і податкового законодавства.

Зокрема, суд дійшов висновку про те, що зміст укладених позивачем правочинів не суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особи, які вчинили ці правочини, мають необхідний обсяг цивільної дієздатності та спеціальної податкової правосуб'єктності. Волевиявлення учасників правочинів було вільним і відповідало їхній внутрішній волі. Правочини вчинені у формі, встановленій законом, і спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними.

Відсутність у контрагентів трудових і матеріальних ресурсів, умов для здійснення господарських операції, що розглядаються, крім посилання Відповідача на це в акті перевірки, більш нічим не підтверджується, як не підтверджується і неможливість виконання ними зобов'язань з господарських договорів виходячи з їх можливості вступити в господарські правовідносини з приводу оренди майна (складів), зберігання товару за договорами схову, продажу товарів в якості комісіонера від свого імені зі складу комітента, залучення менеджерів і іншого трудового персоналу за договорами цивільно-правового характеру. Позивач в силу закону не зобов'язаний перевіряти наявність у контрагента вказаних ресурсів. У свою чергу контрагент не зобов'язаний надавати таки дані Позивачу.

Згідно п. 5.2 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом ДПА України від 22.12.2010 р. № 984 (зареєстровано в Мінюсті України 12.01.2011 р. за № 34/18772) у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків та господарську операцію, в результаті якої здійснено це порушення, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб платника податків або його законних представників щодо встановлених порушень; зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення.

Натомість висновки відповідача ґрунтуються виключно на припущеннях та суб'єктивній думці ревізорів, а не на достовірно встановлених фактах, що є протиправним.

Щодо формування позивачем валових витрат в цілях визначення об'єкту обкладення податком з доходу фізичних осіб від підприємницької діяльності.

ФОП ОСОБА_3 сформував валові витрати, на підставі фактично понесених витрат з придбання автозапчастин (шин), які безпосередньо були використані у господарської діяльності позивача.

Правовідносини з розрахунку податку з доходів фізичних осіб регулюються ст. 13,14 Декрету КМУ «Про прибутковий податок з громадян», п.п. 138.1 ст. 138, п. 146.11, 146.12 ст. 146, ст.177 ПК України.

Відповідно до вищевказаних норм оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) і документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу. До складу витрат, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу, належать витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації згідно з Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР, на підставі п.5.1 ст.5 якого "валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності».

Відповідач в акті перевірки зробив висновок про порушення позивачем ст. 13, 14 розділу 4 Декрету Кабінету міністрів України «Про прибутковий податок з громадян», та п.п 138.1 ст. 138, п. 146.11, 146.12 ст. 146, ст. 177 ПК України позивачем за період з 01.01.09 року р. по 31.12.2011 року завищені валові витрати на суму 7 495,63 грн. у зв'язку з віднесенням до валових витрат сум витрат за операціями з придбання у лютому 2011 року автозапчастин (шин) у постачальників TOB «Адекс Ник» та TOB «Дилена».

Обґрунтовуючи безпідставність формування Позивачем валових витрат за рахунок господарських операцій з ТОВ «Дилена», ТОВ «Алькор-Ник», що мали місце в січні та лютому 2011 року. Відповідач посилається на норми статті 177 та статей 138, 146 розділу III «Податок на прибуток» ПК України.

Згідно Перехідних положень Податкового кодексу Украхни розділ III ПК України почав регулювати правовідносини, що розглядаються, тільки з другого кварталу 2011 року, тобто з 01.04.2011 р.

Правовідносини щодо порядку формування валових витрат для цілей визначення об'єкту обкладення податком з доходів фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності у данному випадку повинні регулюватися ст. 13 розділу 4 Декрету КМУ «Про прибутковий податок з громадян», з урахуванням пп. 9.12.1 п. 9.12 ст. 9, п. 22.10 ст. 22 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», п. 177.2 ст.177 ПК України.

Відповідно до вищевказаних норм оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) і документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу. До складу витрат, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу, належать витрати які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації згідно з Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР, на підставі п.5.1 ст.5 якого «валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або не матеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності».

Висновки акту перевірки від 02.10.2012 р. за № 257/17/НОМЕР_3 про порушення позивачем податкового законодавства, не відповідають фактичним обставинам, а тому зроблені на припущеннях та без дослідження та посилання на належні докази.

Згідно приписів пункту 2.3.4. наказу ДПА України від 10.08.05 р. № 327 «Про затвердження Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства», зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 25.08.05 р. за № 925/11205 - не допускається відображення в акті перевірки необґрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів, та різного роду висновків щодо дій посадових осіб суб'єкта господарювання.

Позивач правомірно відніс суми ПДВ за укладеними їм правочинами до складу податкового кредиту, а суми угод без врахування ПДВ до складу валових витрат.

У відповідності до ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою ці повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до вимог ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З урахуванням вищенаведеного, враховуючи ненадання відповідачем належних та допустимих доказів порушення позивачем норм податкового законодавства і, відповідно, доказів законності прийнятих відповідачем податкових повідомлень-рішень № 0008111700 та №0008121700 від 21.11.2012 р., позов підлягає задоволенню у повному обсязі, а податкові повідомлення-рішення № 0008111700 та №0008121700 від 21.11.2012 р.,.- скасуванню.

Керуючись ст.ст. 98, 128, 158-163 КАСУ, адміністративний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати:

- податкове повідомлення-рішення № 0008111700 від 21.11.2012 року Очаківської об'єднаної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби про визнання податкового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (АДРЕСА_1 ІПН НОМЕР_3) з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій на загальну суму 7 495,63 грн.;

- податкове повідомлення-рішення № 0008121700 від 21.11.2012 року Очаківської об'єднаної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби про визнання податкового зобов'язання з податку на додану вартість Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (АДРЕСА_1 ІПН НОМЕР_3) з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій на загальну суму 50 364,70 грн.

3. Повернути з Державного бюджету України на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 шляхом безспірного списання Державною казначейською службою із рахунку року Очаківської об'єднаної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби судовий збір у сумі 578,43грн. (квитанція № 21/114 від 19.12.2012 року).

Постанова набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня проголошення/отримання постанови, якщо протягом цього часу не буде подано апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постанови за наслідками апеляційного провадження.

Порядок та строки апеляційного оскарження визначені ст. 186 КАС України.

Апеляційна скарга подається до Одеського апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга, подана після закінчення встановлених строків залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку.

Суддя О.В. Малих

Постанова оформлена у відповідності до ст. 163 КАС України

та підписана суддею 19 квітня 2013 року.