Постанова

від 05.04.2013 по справі 2а-5764/12/1470

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Миколаївський окружний адміністративний суд вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54001 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв

05 квітня 2013 року Справа № 2а-5764/12/1470

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Малих О.В., розглянувши в порядку письмового провадження справу за

адміністративним позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївбудресурси» (вул. Мала Морська, 108, оф. 713, м. Миколаїв, 54017)

до відповідача : Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби (вул. Г. Петрової, 2-А, м. Миколаїв, 54029)

про: скасування податкового повідомлення-рішення від 25.10.2012р. № 0001240231, від 25.10.2012р. № 0001250231,

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Миколаївбудресурси» (далі - позивач, ТОВ «Миколаївбудресурси») звернулось до суду з вимогою про скасування прийнятих Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби (далі - відповідач, ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва МО ДПС) податкових повідомлень-рішень № 0001240231 та № 0001250231 від 25.10.2012 року.

В обґрунтування позову ТОВ «Миколаївбудресурси» зазначає, що оскаржені повідомлення-рішення суперечать законодавству та є таким, що підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Відповідач проти адміністративного позову заперечує та зазначає, що рішення Державної податкової інспекції у Заводськом районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби від 25.10.2012 року за № 0001240231 та № 0001250231 прийняті у відповідності з чинним законодавством, тобто є законними і скасуванню не підлягають (арк. спр. 35-38).

Представники сторін надали клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.

У відповідності до ч. 4 ст. 122 КАС України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва МО ДПС проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Миколаївбудресурви» (код за ЄДРПОУ 22427805) з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні правових відносин з ТОВ «ДЕ-ЛОНГА» (код за ЄДРПОУ 36622606) за період з 01.01.2010 по 31.12.2010 року, ТОВ «БК «ДЕКАРТ ЛТД» (код за ЄДРПОУ 36606872) за листопад 2010 року, ТОВ «ГУДВІЛ 1» (код за ЄДРПОУ 33473440) за травень 2011 року.

За результатами перевірки було складено Акт № 3032/22-200/22427805 від 09.10.2012 року (арк. спр. 8-25) у якому, зокрема, встановлено порушення:

- п.3.1 ст.3, п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2. п.п.5.3.9, п.5.3 ст.5 Закону України від 28.12.94 №334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств», із змінами і доповненнями, в результаті чого занижено податок на прибуток всього у сумі 3 750,00 грн., за І півріччя 2010 року у сумі 3 750,00 грн. у т. ч. за II квартал 2010 року у сумі 3 750,00 грн., у т.ч. за ІІІ квартали 2010 року у сумі 3 750,00 грн., у т. ч III квартал 2010 року у сумі 0,00 грн., за 2010 рік у сумі 3750 грн., у т. ч. за IV квартал 2010 року у сумі 0,00 грн.;

- п.п.7.4.1, п.п.7.4.5, п.7.4, п.п.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року №168/97-ВР, із змінами та доповненнями, п. 198.3, п. 198.6 ст.1 п.200.1, п.200.2 ст.200 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI, із змінами та доповненнями, в результаті чого занижено податок на додану вартість у періоді, що перевірявся, всього у сумі 10 700,00 грн. у т.ч. за липень 2010 року у сумі ПДВ 3 000,00 грн., за листопад 2010 року у сумі ПДВ 6 850,00 грн., за травень 2011 року у сумі ПДВ 850,00 грн.

На підставі вказаного Акту перевірки відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення:

- № 0001240231 від 25.10.2012 року про застосування збільшення суми грошового зобов'язання за платежем «Податок на прибуток» на 3 750,00 грн. та нараховано штрафних санкцій в сумі 937,50 грн. (арк. спр. 26);

- № 0001250231 від 25.10.2012 року про застосування збільшення суми грошового зобов'язання за платежем «Податок на додану вартість» на 10 700,00 грн. та нараховано штрафних санкцій в сумі 2 463,50 грн. (арк. спр. 27).

Надаючи правової оцінки цим обставинам та відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Факт придбання товарів чи послуг із дотриманням вимог пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» є достатньою підставою для виникнення права платника податків на податковий кредит із податку на додану вартість.

Відповідно до пунктів 1.6-1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) податкове зобов'язання - загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що визначена згідно з цим Законом; податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом; бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до абзацу 1 підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Згідно абзаців 1, 3 підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до абзацу 1 підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до пункту 1.3 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Платники податку, визначені у підпунктах «а», «в», «г», «д» пункту 10.1 статті 10 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин), відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону (пункт 10.2 статті 10 Закону).

Таким чином, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Закон України «Про податок на додану вартість» (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) не встановлював обов'язку покупця сплачувати податок на додану вартість ще й до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару. Відповідно до положень вказаного Закону сума податку на додану вартість, що включена до ціни товару, є податковим зобов'язанням продавця товару, і саме продавець товару несе обов'язок зі сплати цього податку до бюджету. Сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця і суму бюджетного відшкодування. Тобто, покупець - платник податку на додану вартість не несе відповідальності за податкові зобов'язання продавця.

При цьому, посилання податкового органу на те, що право позивача на відшкодування не підтверджено результатами зустрічних перевірок постачальників по ланцюгу до виробника також правомірно є безпідставними, оскільки Закон України «Про податок на додану вартість» (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) не передбачав отримання результатів зустрічних перевірок контрагентів суб'єкта оподаткування у якості обов'язкової умови відшкодування податку на додану вартість.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Також, статтею 1 Закону України від 16.07.1999р. № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки, акти тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції та за наявності всіх реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Відповідно до статті 1 Закону України від 16.07.1999р. № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Тобто, визначальною і обов'язковою ознакою господарської операції є реальна зміна майнового стану платника податків, що також відповідає і кореспондує з нормами ПК.

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 ПК, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому, відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 200.1 статті 200 Податкового кодексу України встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п.п. «а» п.198.1 ст. 198 Податкового кодексу України , право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, що не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно вимог пункту 201.11 статті 201 Податкового кодексу України ).

Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що між позивачем та його контрагентами проводились господарські операції, що підтверджується:

- по контрагенту ТОВ «ДЕ ЛОНГА»: договором поставки № 21-06-10-01 від 21.06.2010 року, видатковою накладною № 357 від 21.06.2010 року, товарно-транспортною накладною № 57 від 21.06.2010 року, податковою накладною № 357 від 21.06.2010 року, карткою рахунку 281 за 01.06.2010 року - 31.08.2010 року, попередньою калькуляцією від 28.06.2010 р., видатковою накладною № 505 від 02.08.2010 року, товарно-транспортною накладною № 61 від 02.08.2010 року, податковою накладною № 505 від 02.08.2010 року, карткою рахунку 281 за 01.06.2010 року - 31.08.2010 року, попередньою калькуляцією від 04.08.2010 року (арк. спр. 74 - 92);

- по контрагенту ТОВ «БК «ДЕКАРТ ЛТД»: договором підряду № 15-07-10-01 від 15.07.2010 року, довідкою договірної ціни, довідкою про вартість виконаних робіт за листопад 2010 року, актом прийняття виконаних робіт за листопад 2010 року № ОУ-1125/02 від 25.11.2010 року, підсумковою відомістю ресурсів, податковими накладними № 729003 від 29.07.2010 року, № 830002 від 30.08.2010 року, № 1116005 від 16.11.2010 року, № 1125007 від 25.11.2010 року, картка рахунку 631 (арк. спр. 93 - 119);

- по взаємовідносинам позивача з ТОВ «Миколаївське зерносховище» з приводу подальшої реалізації результатів робіт, здійснених ТОВ «БК «ДЕКАРТ ЛТД: договором підряду № 14-05-10-01 від 14.05.2010 року, довідкою договірної ціни, довідкою про вартість виконаних робіт за грудень 2010 року, актом прийняття виконаних робіт за грудень 2010 року від 01.12.2010 року, підсумковою відомістю ресурсів, карткою рахунку 361 (арк. спр. 120 - 144);

- по контрагенту ТОВ «ГУДВІЛ 1»: договором поставки № 2605-2 від 26.05.2011 року, рахунком-фактурою № СФ-0000449 від 26.05.2011 року, видатковою накладною № РН-0000263 від 26.05.2011 року, податковою накладною № 46 від 26.05.2011 року, картка рахунку 281 за 01.05.2011 року - 20.05.2011 року, попередньою калькуляцією від 20.02.2012 року та від 12.04.2012 року (арк. спр. 121 - 151).

Усі первинні документи, що підтверджують факт реальної поставки товарів та виконання робіт ТОВ «ДЕ-ЛОНГА», ТОВ «БК «ДЕКАРТ ЛТД», ТОВ «ГУДВІЛ 1» були надані позивачем особі, що здійснювала перевірку та були відображені в акті перевірки, а отже їх наявність відповідачем не заперечувалась.

Крім того, на час здійснення господарських операцій продавці (ТОВ «ДЕ ЛОНГА», TOB «ГУДВІЛ 1») та виконавець робіт (ТОВ «БК «ДЕКАРТ ЛТД») були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також мали свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ. які, згідно акту перевірки анульовані тільки 28.03.2011 року у «ДЕ-ЛОНГА», 08.11.2011 року у ТОВ «БК «ДЕКАРТ ЛТД» (арк. спр. 11-14). Свідоцтво платника ПДВ, видане ТОВ «ГУДВІЛ 1» діє до цього часу (арк. спр. 16).

Таким чином, встановлені судом обставини свідчать про те, що позивачем правомірно сформовано податковий кредит та обґрунтовано заявлено відшкодування з бюджету та від'ємне значення суми податку на додану вартість.

Крім того, слід зазначити, що вимоги щодо оформлення податкових накладних встановлені п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України. В акті перевірки відсутні відомості щодо того, що на момент проведення перевірки позивачем не надано до перевірки податкові накладні, або податкові накладні оформлені із порушеннями норм, встановлених податковим законодавством.

Згідно із положеннями ст. 19 Конституції України, органи державної влади та їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України.

Згідно із пп.21.1.1 п.21.1 ст.21 Податкового кодексу України, посадові особи органів державної податкової служби зобов'язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.

Крім того, суд бере до уваги, що відповідно до статті 4 Податкового кодексу України податкове законодавство ґрунтується, крім інших, на презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Суд також бере до уваги що, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони у відповідності до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

З огляду на зазначену норму під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень суди, незалежно від підстав, наведених у позовній заяві, перевіряють їх відповідність усім зазначеним вимогам статті 2 КАС України.

Згідно з ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач не довів суду законність та обґрунтованість прийнятого рішення. Натомість позивачем надано суду достатні докази на підтвердження реальності господарських операцій та дійсності укладених з контрагентами правочинів. У зв'язку з цим, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі, а порушені права та інтереси позивача -такими, що підлягають судовому захисту.

Суд також зазначає, що вищенаведені висновки узгоджуються із правовими позиціями Верховного Суду України при вирішенні спорів цієї категорії. Так, у постановах від 09.09.2008р. у справі №21-500во08, від 01.06.10р. у справі №21-573во10 та від 31.01.11р. у справі №21-47а10 Верховний Суд України дійшов висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Крім того, зазначена позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.09р. в пункті 71 зазначив, що платник податку не повинен нести відповідальності за наслідки невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також пеню. На думку суду, такі вимоги стали б надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Згідно із ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини» № 3477-IV від 23.02.06р. українські суди мають застосовувати при розгляді справ практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.

Позивач в своєму позові просив суд визнати недійсним оскаржуване рішення відповідача. Відповідно до положень ст. 11 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Враховуючи пояснення позивача у судовому засіданні, надані їм докази, суд вважає за можливе, з метою повного захисту прав, свобод та інтересів позивача, вийти за межі позовних вимог та визнати оскаржуване рішення відповідача протиправним та скасувати в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені витрати з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 2, 11, 94, 122, 158, 160-163 КАС України, адміністративний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати повністю податкове повідомлення-рішення № 0001240231 від 25.10.2012 року ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області ДПС про збільшення податкового зобов'язання з податку на прибуток ТОВ «Миколаївбудресурси» (54017, м. Миколаїв, вул. Мала Морська, 108, оф.713; код ЄДРПОУ 22427805) з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій на загальну суму 4 687,50 грн.

3. Визнати протиправним та скасувати повністю податкове повідомлення-рішення № 0001250231 від 25.10.2012 року ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області ДПС про збільшення податкового зобов'язання з податку на додану вартість ТОВ «Миколаївбудресурви» (54017, м. Миколаїв, вул. Мала Морська, 108, оф.713; код ЄДРПОУ 22427805) з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій на загальну суму 13 163,50 грн.

4. Повернути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївбудресурви» шляхом безспірного списання Державною казначейською службою із рахунку ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області ДПС судовий збір у сумі 178,51 грн., сплачений за квитанцією № 21/5/39 від 05.11.2012 року.

Постанова набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня проголошення/отримання постанови, якщо протягом цього часу не буде подано апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постанови за наслідками апеляційного провадження.

Порядок та строки апеляційного оскарження визначені ст. 186 КАС України.

Апеляційна скарга подається до Одеського апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга, подана після закінчення встановлених строків залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку.

Суддя О.В. Малих