Ухвала

від 28.05.2014 по справі 2а-5764/12/1470

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 травня 2014 р.м.ОдесаСправа № 2а-5764/12/1470

Категорія: 8.2.1 Головуючий в 1 інстанції: Малих О.В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого - судді Скрипченка В.О.,

Суддів Золотнікова О.С., Осіпова Ю.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області (правонаступника Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби) на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївбудресурси» до Державної податкової інспекції у Заводському районі м.Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень від 25.10.2012 р. №0001240231 та №0001250231,-

В С Т А Н О В И В:

05 листопада 2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Миколаївбудресурси» (далі - ТОВ «Миколаївбудресурси») звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Заводському районі м.Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби про скасування прийнятих Державною податковою інспекцією у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби податкових повідомлень-рішень №0001240231 та № 0001250231 від 25.10.2012 року.

В обґрунтування позову зазначено, що ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва МО ДПС проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Миколаївбудресурви» (код за ЄДРПОУ 22427805) з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні правових відносин з ТОВ «ДЕ-ЛОНГА» (код за ЄДРПОУ 36622606) за період з 01.01.2010 по 31.12.2010 року, ТОВ «БК «ДЕКАРТ ЛТД» (код за ЄДРПОУ 36606872) за листопад 2010 року, ТОВ «ГУДВІЛ 1» (код за ЄДРПОУ 33473440) за травень 2011 року., за результатами якої складено Акт №3032/22-200/22427805 від 09.10.2012 року. На підставі вказаного Акту перевірки відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення: № 0001240231 від 25.10.2012 року про застосування збільшення суми грошового зобов'язання за платежем «Податок на прибуток» на 3 750,00 грн. та нараховано штрафних санкцій в сумі 937,50 грн.; №0001250231 від 25.10.2012 року про застосування збільшення суми грошового зобов'язання за платежем «Податок на додану вартість» на 10 700,00 грн. та нараховано штрафних санкцій в сумі 2 463,50 грн. Отже, оскаржені повідомлення-рішення суперечать законодавству та є таким, що підлягають визнанню протиправним та скасуванню.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2013 року позовні вимоги ТОВ «Миколаївбудресурси» задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано повністю податкове повідомлення-рішення № 0001240231 від 25.10.2012 року ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області ДПС про збільшення податкового зобов'язання з податку на прибуток ТОВ «Миколаївбудресурси» (54017, м. Миколаїв, вул. Мала Морська, 108, оф.713; код ЄДРПОУ 22427805) з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій на загальну суму 4 687,50 грн. Визнано протиправним та скасовано повністю податкове повідомлення-рішення № 0001250231 від 25.10.2012 року ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області ДПС про збільшення податкового зобов'язання з податку на додану вартість ТОВ «Миколаївбудресурви» (54017, м. Миколаїв, вул. Мала Морська, 108, оф.713; код ЄДРПОУ 22427805) з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій на загальну суму 13 163,50 грн.

Не погоджуючись із постановленим у справі судовим рішенням Державна податкова інспекція у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області подала апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права та неповне з'ясування обставин справи, просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою у задоволенні позову ТОВ «Миколаївбудресурси» відмовити повністю.

Справа розглянута апеляційним судом в порядку письмового провадження в зв'язку з неприбуттям жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, згідно п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду в межах апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.

Судом першої інстанції встановлено наступне.

Державною податковою інспекцією у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Миколаївбудресурви» (код за ЄДРПОУ 22427805) з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні правових відносин з ТОВ «ДЕ-ЛОНГА» (код за ЄДРПОУ 36622606) за період з 01.01.2010 по 31.12.2010 року, ТОВ «БК «ДЕКАРТ ЛТД» (код за ЄДРПОУ 36606872) за листопад 2010 року, ТОВ «ГУДВІЛ 1» (код за ЄДРПОУ 33473440) за травень 2011 року.

За результатами перевірки було складено Акт № 3032/22-200/22427805 від 09.10.2012 року (а.с. 8-25), у якому, зокрема, встановлено порушення:

- п.3.1 ст.3, п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2. п.п.5.3.9, п.5.3 ст.5 Закону України від 28.12.94 №334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств», із змінами і доповненнями, в результаті чого занижено податок на прибуток всього у сумі 3 750,00 грн., за І півріччя 2010 року у сумі 3 750,00 грн. у т. ч. за II квартал 2010 року у сумі 3 750,00 грн., у т.ч. за ІІІ квартали 2010 року у сумі 3 750,00 грн., у т. ч III квартал 2010 року у сумі 0,00 грн., за 2010 рік у сумі 3750 грн., у т. ч. за IV квартал 2010 року у сумі 0,00 грн.;

- п.п.7.4.1, п.п.7.4.5, п.7.4, п.п.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року №168/97-ВР, із змінами та доповненнями, п. 198.3, п. 198.6 ст.1 п.200.1, п.200.2 ст.200 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI, із змінами та доповненнями, в результаті чого занижено податок на додану вартість у періоді, що перевірявся, всього у сумі 10 700,00 грн. у т.ч. за липень 2010 року у сумі ПДВ 3 000,00 грн., за листопад 2010 року у сумі ПДВ 6 850,00 грн., за травень 2011 року у сумі ПДВ 850,00 грн.

На підставі вказаного Акту перевірки відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення:

- № 0001240231 від 25.10.2012 року про застосування збільшення суми грошового зобов'язання за платежем «Податок на прибуток» на 3 750,00 грн. та нараховано штрафних санкцій в сумі 937,50 грн. (а.с. 26);

- № 0001250231 від 25.10.2012 року про застосування збільшення суми грошового зобов'язання за платежем «Податок на додану вартість» на 10 700,00 грн. та нараховано штрафних санкцій в сумі 2 463,50 грн. (а.с. 27).

Задовольняючи позов ТОВ «Миколаївбудресурси» суд першої інстанції виходив з наступного, з чим погоджується апеляційний суд.

Так, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, зо факт придбання товарів чи послуг із дотриманням вимог пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» є достатньою підставою для виникнення права платника податків на податковий кредит із податку на додану вартість.

Відповідно до пунктів 1.6-1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) податкове зобов'язання - загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що визначена згідно з цим Законом; податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом; бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до абзацу 1 підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Згідно абзаців 1, 3 підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до абзацу 1 підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до пункту 1.3 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Платники податку, визначені у підпунктах «а», «в», «г», «д» пункту 10.1 статті 10 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин), відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону (пункт 10.2 статті 10 Закону).

Відтак, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що у разі, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Закон України «Про податок на додану вартість» (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) не встановлював обов'язку покупця сплачувати податок на додану вартість ще й до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару. Відповідно до положень вказаного Закону сума податку на додану вартість, що включена до ціни товару, є податковим зобов'язанням продавця товару, і саме продавець товару несе обов'язок зі сплати цього податку до бюджету. Сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця і суму бюджетного відшкодування. Тобто, покупець - платник податку на додану вартість не несе відповідальності за податкові зобов'язання продавця.

Колегія суддів відхиляє посилання апеляційної скарги на те, що право позивача на відшкодування не підтверджено результатами зустрічних перевірок постачальників по ланцюгу до виробника, оскільки Закон України «Про податок на додану вартість» (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) не передбачав отримання результатів зустрічних перевірок контрагентів суб'єкта оподаткування у якості обов'язкової умови відшкодування податку на додану вартість.

Судом правильно зазначено, що згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Також, статтею 1 Закону України від 16.07.1999р. № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки, акти тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції та за наявності всіх реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Відповідно до статті 1 Закону України від 16.07.1999р. № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Тобто, визначальною і обов'язковою ознакою господарської операції є реальна зміна майнового стану платника податків, що також відповідає і кореспондує з нормами ПК.

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 ПК, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому, відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 200.1 статті 200 Податкового кодексу України встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п.п. «а» п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, що не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно вимог пункту 201.11 статті 201 Податкового кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, між позивачем та його контрагентами проводились господарські операції, що підтверджується:

- по контрагенту ТОВ «ДЕ ЛОНГА»: договором поставки № 21-06-10-01 від 21.06.2010 року, видатковою накладною № 357 від 21.06.2010 року, товарно-транспортною накладною № 57 від 21.06.2010 року, податковою накладною № 357 від 21.06.2010 року, карткою рахунку 281 за 01.06.2010 року - 31.08.2010 року, попередньою калькуляцією від 28.06.2010 р., видатковою накладною № 505 від 02.08.2010 року, товарно-транспортною накладною № 61 від 02.08.2010 року, податковою накладною №505 від 02.08.2010 року, карткою рахунку 281 за 01.06.2010 року - 31.08.2010 року, попередньою калькуляцією від 04.08.2010 року (а.с. 74 - 92);

- по контрагенту ТОВ «БК «ДЕКАРТ ЛТД»: договором підряду № 15-07-10-01 від 15.07.2010 року, довідкою договірної ціни, довідкою про вартість виконаних робіт за листопад 2010 року, актом прийняття виконаних робіт за листопад 2010 року № ОУ-1125/02 від 25.11.2010 року, підсумковою відомістю ресурсів, податковими накладними №729003 від 29.07.2010 року, № 830002 від 30.08.2010 року, № 1116005 від 16.11.2010 року, № 1125007 від 25.11.2010 року, карткою рахунку 631 (а.с. 93 - 119);

- по взаємовідносинам позивача з ТОВ «Миколаївське зерносховище» з приводу подальшої реалізації результатів робіт, здійснених ТОВ «БК «ДЕКАРТ ЛТД: договором підряду № 14-05-10-01 від 14.05.2010 року, довідкою договірної ціни, довідкою про вартість виконаних робіт за грудень 2010 року, актом прийняття виконаних робіт за грудень 2010 року від 01.12.2010 року, підсумковою відомістю ресурсів, карткою рахунку 361 (а.с. 120 - 144);

- по контрагенту ТОВ «ГУДВІЛ 1»: договором поставки № 2605-2 від 26.05.2011 року, рахунком-фактурою № СФ-0000449 від 26.05.2011 року, видатковою накладною №РН-0000263 від 26.05.2011 року, податковою накладною № 46 від 26.05.2011 року, карткою рахунку 281 за 01.05.2011 року - 20.05.2011 року, попередньою калькуляцією від 20.02.2012 року та від 12.04.2012 року (а.с. 121 - 151).

Усі первинні документи, що підтверджують факт реальної поставки товарів та виконання робіт ТОВ «ДЕ-ЛОНГА», ТОВ «БК «ДЕКАРТ ЛТД», ТОВ «ГУДВІЛ 1» були надані позивачем особі, що здійснювала перевірку та були відображені в акті перевірки, а отже їх наявність відповідачем не заперечувалась.

Згідно наданих документів, усі розрахунки між суб'єктами господарювання проводилися у безготівковій формі, що не заперечується відповідачем і про що зазначено в акті перевірки позивача.

Судом враховано, що на час здійснення господарських операцій продавці (ТОВ «ДЕ ЛОНГА», TOB «ГУДВІЛ 1») та виконавець робіт (ТОВ «БК «ДЕКАРТ ЛТД») були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також мали свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ. які, згідно акту перевірки анульовані тільки 28.03.2011 року у «ДЕ-ЛОНГА», 08.11.2011 року у ТОВ «БК «ДЕКАРТ ЛТД» (а.с.11-14). Свідоцтво платника ПДВ, видане ТОВ «ГУДВІЛ 1» діє до цього часу (а.с.16).

Вирішуючи питання про правомірність сформованого позивачем податкового кредиту суд першої інстанції вірно зазначив, що висновок відповідача є помилковим, оскільки позивачем правомірно сформовано податковий кредит та обґрунтовано заявлено відшкодування з бюджету та від'ємне значення суми податку на додану вартість.

Крім того, суд першої інстанції вірно зазначив, що вимоги щодо оформлення податкових накладних встановлені п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України. В акті перевірки відсутні відомості щодо того, що на момент проведення перевірки позивачем не надано до перевірки податкові накладні, або податкові накладні оформлені із порушеннями норм, встановлених податковим законодавством.

Згідно із положеннями ст. 19 Конституції України, органи державної влади та їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України.

Згідно із пп.21.1.1 п.21.1 ст.21 Податкового кодексу України, посадові особи органів державної податкової служби зобов'язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.

Суд першої інстанції вірно зазначив, що відповідно до статті 4 Податкового кодексу України податкове законодавство ґрунтується, крім інших, на презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Відтак, колегія суддів погоджується, що відповідачем не доведено законність та обґрунтованість прийнятого рішення. Натомість позивачем надано суду достатні докази на підтвердження реальності господарських операцій та дійсності укладених з контрагентами правочинів.

Вищенаведені висновки узгоджуються із правовими позиціями Верховного Суду України при вирішенні спорів цієї категорії. Так, у постановах від 09.09.2008 р. у справі №21-500во08, від 01.06.10 р. у справі №21-573во10 та від 31.01.11р. у справі №21-47а10 Верховний Суд України дійшов висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Зазначена позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.09 р. в пункті 71 зазначив, що платник податку не повинен нести відповідальності за наслідки невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також пеню. Такі вимоги стали б надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Крім того колегія суддів враховує, що відповідачем не надані обвинувальні вироки стосовно посадових осіб контрагентів позивача чи самого позивача, які б могли бути належними доказами у адміністративній справі відповідно до ст. 70 КАС України та підтверджували протиправність діяльності підчас укладання та виконання господарських угод з ТОВ «Миколаївбудресурси».

Крім того, з наказу №1067 від 02.10.2012 р. про проведення документальної позапланової перевірки позивача вбачається, що вона була проведена на підставі постанови слідчого СВ ПМ ДПС у Миколаївській області від 30.07.2012 р. (а.с. 156).

Так, відповідно до п. 86.9. ст. 89 ПК України (у редакції, що діяла на час складання оскаржених повідомлень-рішень) у разі якщо грошове зобов'язання розраховується органом державної податкової служби за результатами перевірки, призначеної відповідно до кримінально-процесуального закону або закону про оперативно-розшукову діяльність, податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки не приймається до дня набрання законної сили відповідним рішенням суду. Матеріали перевірки разом з висновками органу державної податкової служби передаються правоохоронному органу, що призначив перевірку. Статус таких матеріалів перевірки та висновків органу державної податкової служби визначається кримінально-процесуальним законом або законом про оперативно-розшукову діяльність.

Згідно з п. 58.4. ст. 58 ПК України (у редакції, що діяла на час складання оскаржених повідомлень-рішень) у разі коли судом за результатами розгляду кримінальної справи про злочини, предметом якої є податки, збори, винесено обвинувальний вирок, що набрав законної сили, або винесено рішення про закриття кримінальної справи за нереабілітуючими підставами, відповідний контролюючий орган зобов'язаний визначити податкові зобов'язання платника податків за податками та зборами, несплата податкових зобов'язань за якими встановлена рішенням суду, та прийняти податкове повідомлення-рішення про нарахування платнику таких податкових зобов'язань і застосування стосовно нього штрафних (фінансових) санкцій у розмірах, визначених цим Кодексом.

Складання та надсилання платнику податків податкового повідомлення-рішення за податковими зобов'язаннями платника податків за податками та зборами, несплата податкових зобов'язань за якими встановлена рішенням суду, забороняється до набрання законної сили рішенням суду у справі або винесення постанови про закриття такої кримінальної справи за нереабілітуючими підставами.

Таким чином апеляційний суд вважає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення були прийняті відповідачем передчасно, без наявності відповідного обвинувального вироку у кримінальній справі.

Отже суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для задоволення позову ТОВ «Миколаївбудресурси».

Відповідно до вимог ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідач, який є суб'єктом владних повноважень, свою позицію суду не довів та не обґрунтував. В свою чергу позивач довів апеляційному суду протиправність прийнятих відповідачем податкових повідомлень-рішень від 25.10.2012 року №0001240231 та № 0001250231.

Колегія суддів вважає рішення суду першої інстанції правильним і таким, що відповідає вимогам ст. ст. 2, 7, 10, 11, 70, 71 КАС України та не приймає доводи, наведені в апеляційній скарзі про те, що постанова підлягає скасуванню.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та не допустив порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

Відтак, апеляційна скарга Державної податкової інспекції у Заводському районі м.Миколаєва Головного управління у Миколаївській області не підлягає.

Керуючись ст. ст. 184, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд,-

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Заводському районі м.Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області - залишити без задоволення.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий В.О.Скрипченко

Суддя О.С.Золотніков

Суддя Ю.В.Осіпов