Постанова

від 18.02.2014 по справі 804/668/14

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2014 р. Справа № 804/668/14 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Юркова Е.О.

при секретарі - Сап'яні С.А.

за участю: представник позивача - Зайцева Г.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпропетровську адміністративну справу за позовом Приватного виробничо-комерційного підприємства «НІКОЛЬ» до Державної податкової інспекції у Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Приватного виробничо-комерційного підприємства «НІКОЛЬ» до Державної податкової інспекції у Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області з вимогою щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області № 0005292202 від 04.12.2013 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на безпідставність та необґрунтованість висновків акту перевірки № 330/04-61-22-2/20303464 від 16.10.2013 року, на підставі якого прийняте спірне податкове повідомлення-рішення, яке винесене без урахування фактичних обставин справи та в порушення приписів податкового законодавства.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги із викладених вище підстав підтримав у повному обсязі та просив позов задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце проведення якого був належним чином повідомлений, що підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до ч.4 ст. 128 КАС України у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість адміністративного позову та наявності підстав для його задоволення.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до акту перевірки № 330/04-61-22-2/20303464 від 16.10.2013 року - Приватне виробничо-комерційне підприємство «НІКОЛЬ» (далі за текстом - ПВКП «НІКОЛЬ» або позивач) зареєстроване 21.11.1995р. у Виконавчому комітеті Амур-Нижньодніпровської районної ради розпорядження №2062-р, з урахуванням змін, зареєстрованих виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради 22.02.2005 року, номер запису 1 224 105 0001 0079992, та змін, зареєстрованих виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради 30.06.2011 року, номер запису 1 224 105 0006 007992. Код суб'єкта господарювання за ЄДРПОУ: 20303464. Податкова адреса ПВКП «НІКОЛЬ», відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію: 49034, Дніпропетровська обл., м. Дніпропетровськ, вул. Білостоцького, буд.143, оф. 307/13. Взято на податковий облік в органах державної податкової служби 21.11.1995р. за №2026, перебуває на обліку в Державній податковій інспекції у Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська.

Так, на підставі наказу № 330 від 10.10.2013 року, виданого Державною податковою інспекцією у Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська фахівцем Державної податкової інспекції у Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (далі за текстом - ДПІ у Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська або відповідач), згідно з п.п.20.1.4. п. 20.1 ст. 20, п.п.75.1.2 п.75.1 ст.75, п.п.78.1.1 п.78.1 ст.78 та п.79.1 ст.79 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. №2755-VІ із змінами та доповненнями, проведено документальну позапланову невиїзну перевірку приватного виробничого комерційного підприємства «НІКОЛЬ», код ЄДРПОУ 20303464, з метою перевірки дотримання вимог податкового законодавства України під час взаємовідносин з ТОВ «Технорубит» (код ЄДРПОУ 36224124) та ТОВ «ГЕО» (код ЄДРПОУ 23370426) за період липень 2012 року.

Вказаною перевіркою встановлено порушення:

- ст.185, ст.188, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України від 02.12.10 № 2755-VI (із змінами та доповненнями) завищено податковий кредит у липні 2012 року по операціях з придбання товарів від ТОВ «Технорубит» на суму 804 373,50 грн. та ТОВ «ГЕО» на суму 116 666,67 грн., що призвело до заниження податку на додану вартість на суму 921 040,17 грн.

За результатами перевірки складено Акт перевірки № 330/04-61-22-2/20303464 від 16.10.2013 року «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ПВКП «НІКОЛЬ» (код ЄДРПОУ 20303464) з питань дотримання вимог податкового законодавства в частині своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість та податку на прибуток по взаємовідносинах з ТОВ «Технорубит» (код ЄДРПОУ 36224124) та ТОВ «ГЕО» (код ЄДРПОУ 23370426) за період липень 2012 року».

На підставі вищевказаного Акту перевірки було винесено податкове повідомлення-рішення № 0005292202 від 04.12.2013 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1 151 300,00 (один мільйон сто п'ятдесят одна тисяча триста) гривень,00 копійок.

Суд вважає, що висновки зазначені в Акті перевірки є передчасними, та не відповідають дійсним обставинам справи, з огляду на наступне.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до ст. 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність здійснюється у загальній економічній сфері, а тому має суто економічні властивості, що неможливо без вартісної оцінки і взаємооцінки, еквівалентності обміну, відповідних обчислень і розрахунків. Тому така ознака результатів господарської діяльності, як цінова визначеність, наявна в абсолютній більшості випадків, хоча в некомерційній господарській діяльності можливе безкоштовне надання результатів останньої.

Розділом ІІІ Податкового кодексу України врегульовані питання, пов'язані з обчисленням та сплатою податку на прибуток підприємств.

Відповідно до п. 138.2 ст.138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді. Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Розділом V Податкового кодексу України врегульовані питання, пов'язані з обчисленням та сплатою податку на додану вартість.

Згідно п.187.1 ст.187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г)ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 ст.198 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше;

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України (в редакції на момент перевіряє мого періоду та виникнення спірних правовідносин) - податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 200.1 ст.200 Податкового кодексу України визначено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п.200.2 ст.200 Податкового кодексу України при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Згідно п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну.

Відповідно до п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Частинами 1 та 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, які брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, на підтвердження включення сум коштів до складу витрат та сум ПДВ до складу податкового кредиту необхідні документи, оформлені відповідно до вимог, встановлених ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», зокрема: документи, що підтверджують факт отримання послуг від іншої особи та документи, що підтверджують зв'язок понесених витрат з господарською діяльністю платника податку.

Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

- неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Так, судом встановлено, що у перевіряємому періоді ПВКП «НІКОЛЬ» мало правові відносини з ПП «Технорубит».

Між позивачем (покупець за договором) та ПП «Технорубит» (продавець за Договором) було укладено договір купівлі-продажу №13 від 02.07.2012 року (далі -Договір).

Згідно з п.1.1 Договору продавець продає, а покупець купує, приймає та сплачує товари (шафран) згідно видаткових накладних (спеціфікацій), на умовах отримання товарів зі складу продавця (або доставки на склад покупця).

Відповідно до п. 2.2 Договору, поставка товару здійснюється на підставі видаткової накладної.

Згідно з п. 2.5 Договору, поставка товару здійснюється за рахунок продавця.

Пунктом 3.2 Договору встановлено, що оплата товару проводиться покупцем шляхом перерахування коштів на отриманий розрахунковий рахунок продавця. Також можлива вексельна форма розрахунку.

На виконання умов вищевказаного договору, продавець передав товар (шафран), про що свідчать належним чином складені видаткові накладні, а покупець прийняв та оплатив товар векселем серії АА № 1845653 від 01.08.2012 року на суму 4 859 416,80 (чотири мільйони вісімсот п'ятдесят дев'ять тисяч чотириста шістнадцять) гривень, 80 копійок, в тому числі ПДВ - 709 902, 80 (сімсот дев'ять тисяч дев'ятсот дві) гривні, 80 копійок. Даний вексель було надано позивачем до перевірки.

Також, ПП «Технорубит» були виписані та передані позивачу податкові накладні, які мають всі необхідні реквізити та є підставою для віднесення сум ПДВ до складу податкового кредиту.

Отриманий за вищезазначеним договором товар було передано позивачем (замовник за договором) на зберігання Приватному підприємству «Технорубит» (виконавець за договором), про що між сторонами було укладено договір про відповідальне зберігання № 33 від 02.07.2012 року. Товар було передано на зберігання відповідно до Актів прийому-передачі № 0000033 від 02.07.2012 року, від 02.07.2012 року та від 03.07.2012 року. Таким чином отриманий за договором купівлі-продажу № 13 від 02.07.2012 року товар не підлягав транспортуванню.

Відповідно до пункту 2.6 вищезазначеного договору, виконавець своїми силами здійснює транспортування об'єкту зберігання від замовника до складу зберігання.

10.05.2012 року між позивачем (замовник по договору) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ГЕО» (виконавець по договору) було укладено договір №ТД/КР1005 (далі Договір), згідно з п.1.1. якого, виконавець здійснює капітальний ремонт тягових електричних двигунів типу ДТ-9Н переданих замовником виконавцю.

Відповідно до п. 2.1 даного Договору замовник зобов'язується поставити та передати в ремонт тягові електричні двигуни і їх вузли виконавцю і оплатити за їх ремонт на умовах даного договору.

Згідно з п. 2.2 Договору, виконавець зобов'язується прийняти в ремонт тягові електричні двигуни і їх вузли та передати у власність замовнику на умовах даного договору.

На підставі п.4.2.1 Договору, замовник проводить попередню оплату за ремонт двигунів в розмірі 700 000,00 (сімсот тисяч) гривень, 00 копійок.

Пунктом 4.2.2 встановлено, що кінцевий розрахунок за ремонт тягових електричних двигунів проводиться на протязі 7 (семи) днів після повідомлення від виконавця про готовність їх до відгрузки. Відгрузка тягових електричних двигунів і їх вузлів проводиться після кінцевого розрахунку за капітальний ремонт тягових електричних двигунів, транспортом замовника.

Відвантаження тягових двигунів від позивача до ТОВ «ГЕО» здійснювалося силами та за рахунок виконавця.

До вищевказаного договору між сторонами було укладено додаткову угоду № 1 від 10.05.2012 року, відповідно до якої сторони змінили порядок розрахунків, умови відвантаження та строк дії договору.

Розрахунки за вищевказаним договором проводились у безготівковій формі, що підтверджується платіжними дорученнями, про що також зазначено в Акті перевірки.

Крім того, вищезазначені господарські взаємовідносини підтверджуються актами прийому-передачі до ремонту електродвигунів, актами прийому-передачі з ремонту електродвигунів та актами прийому-передачі виконаних робіт до договору №ТД/КР1005 від 10.05.2012 року та податковими накладними.

Враховуючи вищевикладене суд вважає, що проведені господарські операції є цілком прозорими та фактично здійсненими, мають реальний цикл походження товару, у повному обсязі підтверджені необхідними бухгалтерськими документами, які відповідають чинному законодавству України, використані в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, з метою отримання економічної вигоди та прибутку, що фактично і досягнуто, мали як базу так і об'єкт оподаткування податком на додану вартість.

Відповідно до ст.ст. 46-49 Податкового кодексу України ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповід альність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Підпунктом 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, норми Податкового кодексу України в якості підстави для не включення до складу валових витрат передбачають тільки випадки повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, передбачених законодавством.

Суд вважає, що будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З наданих позивачем доказів вбачається, що укладені з контрагентами правочини мали на меті настання реальних правових наслідків, що обумовлені ним.

Таким чином, суд приходить до висновку, що правовідносини за спірними правочинами в повній мірі відображені в бухгалтерському та податковому обліку позивача, тобто позивачем дотримано принцип превалювання сутності над формою, який закріплений в ст. 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми).

Відповідно до ст. 215 Цивільного Кодексу України від 16.01.2003 № 435 (далі - ЦК України) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин) - у цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно із ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину. Зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановлений законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (стаття 204 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). До оспорюваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим право чином (фіктивний правочин). Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).

Згідно із ч. 1 ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.12.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини. спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із ч. 1 ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Відповідачем не доведено, а судом не встановлено, наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагентів, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

При дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні, перш за все, відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Суд звертає увагу на те, що на момент здійснення правовідносин підприємства -контрагенти позивача були зареєстровані як юридичні особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Враховуючи наявність у позивача належним чином оформлених первинних документів, які підтверджують реальність здійснення господарських операцій, в діях позивача відсутне порушення ст.185, ст.188, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового Кодексу України від 02.12.10 № 2755-VI (із змінами та доповненнями) завищено податковий кредит у липні 2012 року по операціях з придбання товарів від ТОВ «Технорубит» на суму 804 373,50 грн. та ТОВ «ГЕО» на суму 116 666,67 грн., що призвело до заниження податку на додану вартість на суму 921 040,17 грн.

В судовому засіданні був повністю доведений представником позивача факт вчинення господарських операцій, за наслідками яких виникло право позивача на формування податкового кредиту та факт сплати позивачем сум податку своєму контрагенту, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Отже, позивач правомірно включив до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість по вищевказаним податковим накладним.

Також, суд вважає за доцільне зазначити, що відповідно до частини 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

З урахуванням вищезазначеного податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 04.12.2013р. за № 0005292202, прийняте Державною податковою інспекцією в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачено Конституцією та законами України; з порушенням використаного повноваження з метою, з якою це повноваження надано; необґрунтовано, тобто без врахування усіх обставин, які мають значення для прийняття рішення; не добросовісно та не розсудливо, а тому підлягає скасуванню.

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірність своїх дій та рішень.

Отже, адміністративний позов Приватного виробничо-комерційного підприємства «НІКОЛЬ» підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 9, 11, 70-71, 86, 160-163, 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Приватного виробничо-комерційного підприємства «НІКОЛЬ» до Державної податкової інспекції у Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області форми «Р» від 04.12.2013р. за № 0005292202 винесене у відношенні Приватного виробничо-комерційного підприємства «НІКОЛЬ».

Копію постанови направити сторонам по справі.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд в порядку та в строки, встановленні статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови викладений 24.02.2014р.

Суддя Е.О. Юрков