Постанова

від 10.02.2014 по справі 822/4871/13-а

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Копія

Справа № 822/4871/13-а

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 лютого 2014 року м. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд

в складі:головуючого-суддіЛабань Г.В. при секретаріВересняк А.А. за участі:представників сторін розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу за позовом Приватного підприємства "А.М.А. Плюс" до Городоцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із позовом до Городоцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області ( далі - Городоцька ОДПІ) про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень - рішень № 000142200 та № 0001432200 від 08.10.2013 року.

В обгрунтування своїх вимог посилається на те, що податковим органом була проведена перевірка підприємства з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні господарських операцій з ПП "Аваї" та ТОВ " БФ Синевир" за жовтень 2010 року та за липень 2012 року, про що було складено акт перевірки №721/22/33727116. На підставі акту перевірки прийняті вказані податкові повідомлення - рішення, якими підприємству збільшено суму грошового зобов"язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 58431,00 грн. і застосовано штрафні ( фінансові) санкції на суму 14607,75грн., а також донараховано суму грошового зобов"язання з ПДВ на 47431,00грн. і застосовано штрафні( фінансові ) санкції на суму 11857,75 грн.

На думку позивача вказані податкові повідомлення - рішення, які прийняті на підставі акта перевірки №721/22/33727116 від 08.10.2013 року є незаконними та підлягають скасуванню, оскільки суперечить вимогам Податкового кодексу України та базуються на безпідставних висновках відповідача про не підтвердження реальності господарських операцій з ПП "Аваї" та ТОВ " БФ Синевир" за жовтень 2010 року та за липень 2012 року , а визнає лише факт документообігу між контрагентами, що у свою чергу не спрямоване на реальне настання правових наслідків та відсутність ділової мети при вчиненні господарських операцій, є надуманими.

Вважає, що має всі первинні документи, оформлення яких передбачене Податковим кодексом України та Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", необхідні для формування валових витрат з податку на прибуток та податкового кредиту з ПДВ у взаємовідносинах з ПП "Аваї" та ТОВ "БФ Синевір".

Крім того, вказує, що відповідач не наділений повноваженнями щодо формування в акті перевірки висновків про реальність або нереальність господарських операцій, мету господарських операцій та інше.

Представник позивача в попередніх судових засіданнях підтримала позовні вимоги, посилаючись на обставини котрі викладені у адміністративному позові та просила задовольнити позов у повному обсязі.

Представники відповідача заперечили проти задоволення позовних вимог, подавши письмові заперечення, вважають спірні податкові повідомлення-рішення законними, оскільки факт порушення позивачем пп.5.2.1 п.5.2, абз.4 п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України "Про оприбуткування прибутку підприємств " № 283/97 від 22.05.1997 року ( зі змінами та доповненнями) , ПП "А.М.А. Плюс" занижено податок на прибуток за 4 квартал 2010 року в сумі 54126 грн. при здійснені господарських операцій з ПП "Аваї". Також виявлено порушення п.44.1 ст.44. п.138.1, п.138.2 ст.138 ПК України внаслідок чого підприємством занижено податок на прибуток за три квартали 2012 року на суму 4305 грн. при здійснені господарських операцій з ТОВ"БФ" Синевир", позивачем порушено пп.7.4.1 п.7.4, пп.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України "про податок на додану вартість", внаслідок чого занижено податок на додану вартість в сумі 43301 грн. за жовтень 2010 року при здійсненні господарських операцій з ПП" Аваї". Крім того в ході перевірки встановлено порушення позивачем п.44.1 ст.44, п.198.1, п.198.3 ст.198, ст.200 ПК України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість в сумі 4130 грн., в тому числі за серпень 2012 року-3293 грн., за вересень 2012 року - 837 грн. при здійсненні господарських операцій з ТОВ"БФ" Синевир".

За матеріалами перевірки, на думку податкового органу, підприємство проводило документальне оформлення господарських операцій, які фактично не здійснювались в межах господарської діяльності підприємства. Перевіркою не підтверджено, що асфальтобетон, щебінь та послуги по транспортуванню поставлені безпосередньо ПП "Аваї". Оскільки, ПП "Аваї" та ТОВ"БФ" Синевир" лише проводили документальне оформлення операцій з поставки ТЦМ та надання послуг ПП "А.М.А. Плюс", тому надані ними видаткові, податкові накладні та акти здачі - приймання робіт ( надання послуг) не відповідали вимогам п.135.2 ст.135 ПК України та Закону України " Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" не могли бути підставами для формування ПП "А.М.А. Плюс" показників податкової звітності. Наявність у позивача податкової накладної не є безумовною підставою для віднесення таких сум ПДВ до податкового кредиту по операціях з придбання товарів ( послуг) , що фактично не здійснювались у межах господарської діяльності підприємства, а тому надані ПП "Аваї" та ТОВ "БФ" Синевир" податкові накладні не були підставою для формування ПП "А.М.А. Плюс" податкового кредиту.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши належним чином зібрані докази по справі, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення спору по суті, приходить до наступних висновків.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язанні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та Законами України.

В силу ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Судом встановлено, що приватне підприємство "А.М.А. Плюс" зареєстроване 23.11.2005 року, як суб'єкт підприємницької діяльності, Ярмолинецькою районною державною адміністрацією Хмельницької області та йому видано свідоцтво про державну реєстрацію за № 1 671 102 0000 000240 , код ЄДРПОУ 33727116.

Основними видами діяльності позивача згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців є будівництво доріг та автострад, оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно - технічним обладнанням .

На підставі направлення від 30.08.2013 року №70, виданого Городоцькою ОДПІ на підставі п.75.1 ст.75, п.п.78.1.1 п.78.1 ст.78 ПК України та наказу №81 від 28.08.2013 року проведено документальну позапланову виїзну перевірка ПП "А.М.А. Плюс" з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства при здійсненні господарських операцій з ПП "Аваї" та ТОВ "БФ" Синевир" в жовтні 2010 року та липні 2012 року тривалістю 5 днів, починаючи з 02.09.2013 року.

Відповідно до п.75.1. ст.75 Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні позапланові невиїзні перевірки.

Згідно п.75.1. ст.75 Податкового кодексу України камеральні та документальні перевірки проводяться органами державної податкової служби в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на органи державної податкової служби.

За результатами проведеної перевірки 13.09.2013 року складено акт №721/22/33727116, яким встановлені порушення Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та ПК України внаслідок заниження податку на прибуток за 4 квартал 2010 року в сумі 54126 грн. та за 3 квартал 2012 року в сумі 4305 грн., порушення закону України " Про податок на додану вартість" та ПК України внаслідок заниження ПДВ за жовтень 2010 року в сумі 43301 грн. та серпні - вересні 2012 року в сумі 4130 грн.

На підставі матеріалів перевірки Городоцькою ОДПІ ( Ярмолинецьке віділення) Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області прийняті податкові повідомлення-рішення форми "Р" №0001422200 від 08.10.2013 року про збільшення суми бюджетного/грошового відшкодування з податку на прибуток в сумі 73038 грн.75 коп. за основним платежем в сумі 58431 грн. та 14607 грн. за штрафними санкціями, та за №0001432200 від 08.10.2013 року про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 59288 грн.75 коп. за основним платежем в сумі 47431 грн. та за штрафними санкціями в сумі 11857, 75 грн.

Вказані податкові повідомлення рішення оскаржувались у адміністративному порядку.

Висновки перевірки ґрунтуються на тому, що ПП «А.М.А. Плюс» у взаємовідносинах зі своїми контрагентами ПП «Аваі» та ТОВ «БФ» Синевір» не здійснювало реальних операцій з придбання товарів (робіт, послуг), господарські операції не мали на меті настання реальних наслідків, в тому числі по взаєморозрахунках, первинні документи надані ОДПІ на перевірку не підтверджують господарських операцій та свідчать про відсутність ділової мети при вчиненні господарських операцій, однак такі висновки спростовуються матеріали справи.

Відповідно до ст. 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відповідно до ст.3 ГК України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.

Із матеріалів справи слідує, що 23.09.2010 року між Одеською залізницею та ПП "А.М.А. Плюс" укладено договір підряду в капітальному будівництві, відповідно до якого підприємством взято на себе зобов'язання по виконанню робіт з улаштування асфальтного покриття території виробничої бази Знам'янського будівельно - монтажного потягу №704, розташованої за адресою Кіровоградська обл., м. Знам'янка .

З обставин справи встановлено, що для виконання вказаного договору, в жовтні 2010 року ПП " А.М.А. Плюс" придбало у ПП "Аваї" 290 тонн асфальтобетону, 430 м. куб. щебеню та отримало послуги з перевезення та експедирування цих матеріалів, а всього на суму 259806,80 грн.

На підтвердження реальності господарських операцій з придбання вказаних товарів позивачем надано суду копії видаткових накладних: № С- 104 від 15.10.2010 р., №С-105 від 15.10.2910р. та № С-106 від 16.10.2010 року., податкових накладних: № 162 від 15.10.2010 р., № 163 від 15.10.2010р., №164 від 16.10.2010р., за №167 від 16.10.2010р., а також акти здачі - приймання робіт та платіжні доручення : за №№7,26,33, 37,46,53,51 про перерахування 259806.80 грн. ( а.с.30-44) та товарно - транспортні накладні.

Щодо підтвердження господарських операцій між ПП "А.М.А. Плюс" та ТОВ "БФ Синевир", судом встановлено, що в липні 2012 року позивачем придбано у ТОВ "БФ Синевир" послуги бульдозера, автогрейдера, катка, автомобілів бортових, компресора пересувного та ін. Реальність проведеної господарської операції підтверджується актами виконаних робіт від 31.07.2012 року на загальну суму 24781,20 грн. та платіжним дорученням №66 від 03.09.2012 року та податковими накладними (а. с. 50-54 ).

У акті перевірки та у відповідях на результати розгляду скарг позивача, податковим органом не заперечується виконання ПП "А.М.А. Плюс" робіт з ремонту доріг замовників. Однак податковим органом надається оцінка щодо доцільності придбання у контрагента, який знаходиться в іншому регіоні України послуг, ціллю якого, на його думку, є легалізація таких операції з придбання від ПП "Аваї" та у ТОВ "БК Синевир", що є неприпустимим.

Посадові особи органів податкового контролю не наділені повноваженнями щодо формування в акті перевірки про реальність або нереальність господарських операцій, мету господарських операцій та інше.

Згідно п.44.1 ст.44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно п. п. 14.1.181 ст.14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п.198.1 ст.198 ПК право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 ст. 198 ПК визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Положеннями п.193.3 ст.198 ПК України передбачено. що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної ( контрактної) вартості товарів/ послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно ст.39 цього кодексу, та складаються з сум податків. нарахованих ( сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів ( у тому числі при їх імпорті ) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари \ послуги на основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного періоду, а також від того. чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п. 198.4 ст. 198 Податкового кодексу України якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в - граціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми :: латку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться з: податкового кредиту зазначеного платника.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Водночас статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ст.9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, оцінюючи реальність господарських операцій, суд враховує наявність низки первинних документів, які відповідають вимогам ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", а саме: належних договорів на надання певних послуг, поставку товару, відповідних документів на підтвердження виконання таких договорів та зв'язку понесених витрат з господарською діяльністю підприємства, зокрема, актів виконаних робіт та інших додаткових документів, які передують підписанню цих актів в підтвердження конкретних обсягів, змісту наданих послуг, товарів, податкової накладної на оплату послуг, товарів, реальне подальше використання послуг, товарів у господарській діяльності та збільшення обсягів виробництва, продаж й конкретні результати від цього.

На підтвердження виконання умов укладеного договору Позивачем надано податкові та видаткові накладні, акти здачі-приймання робіт, товарно-транспортні накладні, банківські виписки платіжних доручень, що свідчать про реальність господарських операцій.

Суд відхиляє, як безпідставні твердження відповідачів про те, що товарно - транспорті накладні за жовтень 2010 року, та за 27-29 вересня 2010 року оформлені неналежним чином, а факти придбання товарно - матеріальних цінностей від ПП "Аваї" не підтвердженні операції і є безтоварними, оскільки не були наданими в ході перевірки та підтверджені договорами про надання таких послуг.

Крім того, статтею 48 Закону України «Про автомобільний транспорт в Україні» визначений перелік документів для перевізника і водія, на підставі яких здійснюються перевезення вантажів автомобільним транспортом. В той же час у вказаному Законі відсутнє визначення переліку документів, наявність яких є обов'язковою для покупця товару, який не є замовником перевезення.

За змістом п.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні , затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року N 363 , зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 20 лютого 1998 р. за N 128/2568 товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Пунктом 11.1 вказаних Правил визначено, що товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля є основними документами на перевезення вантажів.

Однак, жодним нормативно-правовим актом не встановлено, що товарно-транспортні накладні та дорожні листи є єдиними документами, які підтверджують факт поставки товару від продавця до покупця і у випадку їх невідповідності платник податку позбавлений права на включення до валових витрат вартості придбаного товару, а до податкового кредиту - податку на додану вартість, вказаного в податковій накладній, виписаній постачальником товару.

Виходячи зі змісту наведених вище норм ПК України, право на віднесення сум ПДВ, плачених при придбанні товарів (послуг), до податкового кредиту виникає у суб'єкта господарювання у разі дотримання ним наступних умов: 1) фактичності придбання такого товару, тобто, реальності відповідної господарської операції; 2) наявності податкових - окладних, складених особою, зареєстрованою платником податку, чи митних декларацій на підтвердження придбання такого товару та сплати відповідної суми ПДВ; 3) подальшого використання придбаного товару в оподатковуваних операціях у межах господарської цільності підприємства.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) лопатковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів . тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно з підпунктом 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 названого Закону податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. (Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів робіт, послуг).

Як вбачається з акту перевірки, включена підприємством сума податку на додану вартість до податкового кредиту підтверджена податковими накладними, які відповідають вимогам підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 вказаного Закону.

Також, відповідно до п. 177.4 ст. 177 ПК України, до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.

Склад витрат та їх визначення встановлені ст. 138 ПК України.

Порядок визначення витрат, що не враховуються при обчисленні податку визначений п. 139.1 ст. 139 ПК України.

Але, ні ст. 138 ПК України, ні ст. 139 ПК України, органам державної податкової служби не надано права спростовувати документально підтверджені операції між суб'єктами господарювання і не визнавати на цій підставі витрати пов'язані з отриманням доходів.

Також, п. п. 5.3.9 п. 5.3. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що не належать до складу валових витрат будь - які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Таким чином, аналіз приведених норм діючого законодавства ставить право формування валових витрат у платника податків в залежність від наявності у нього первинних документів, що підтверджують ці валові витрати, а не до дотримання їх оформлення .

Отже наявність розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами податкового обліку є в наявності у платника податків то останній має право відносити до складу валових витрат витрати по угодам укладеним з контрагентами.

З приводу посилання представників відповідача на акт від 17.10.2012 року №155/22-12/37059311 " Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки Приватного підприємства "Аваї" ( код ЄДРПОУ 37059311) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з о1.01.2010р. по 30.06.2012 року, в якому зазначено, що свідоцтво платника ПДВ № 100297962 анульовано 08.12.2011 року, суд зазначає наступне.

Чинне на момент виникнення спірних правовідносин податкове законодавство не ставить в залежність отримання результатів перевірок контрагентів суб'єкта оподаткування від підтвердження правомірності віднесення ним до податкового кредиту сум податку на додану вартість, якщо останній виконав усі передбачені законом умови та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Із матеріалів слідує, що на момент виконання господарських операцій в жовтні 2010 року ПП "Аваї" було платником ПДВ.

Із акту від 30.10.2012 року №315/22-40/33252980" Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ" БФ Синевир" ( код ЄДРПОУ 33252080) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з о1.01.2012р. по 31.08.2012 року, в якому зазначено, що свідоцтво платника ПДВ №18080614, видане ДПІ у Личаківському районі м. Львова, 16.12.2004 року, слідує, що дану перевірку не проведено у зв'язку з не встановленням місцезнаходження платника податку.

Так, згідно установленої судової практики Верховного Суду України, висловленій, зокрема, у постанові цього суду від 31 січня 2011 року № 14/11 у справі за позовом закритого акціонерного товариства "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення. Так, за тотожних обставин та на підставі вказаних норм Закону Верховний Суд України дійшов висновку про те, що "чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Відповідно до частини 1 статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

До того ж, про неприпустимість притягнення до відповідальності одного суб'єкта господарювання, у випадку неправомірних дій іншого зазначено в практиці Європейського Суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі "Булвес" АД проти Болгарії" Європейський Суд з прав людини дійшов такого висновку: "…Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".

Вищенаведений висновок Європейський Суд з прав людини повторно підтвердив у рішенні по справі "Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії", пунктом 23 якого зазначено, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, як зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Отже, Європейський Суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом.

Рішення Європейського Суду з прав людини згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" мають в Україні значення джерела права. Більше того, частина 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України вимагає врахування практики Європейського Суду з прав людини при вирішенні справ.

Крім того, відповідно до ст..18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

На момент вчинення спірних правовідносин ПП "Аваї" та ТОВ "БФ Синевир" були зареєстровані в Єдиному державному реєстрі та мали статус платника ПДВ, про що свідчить вказані висновки у актах перевірок, а отже Позивач мав право обраховувати податкові зобов'язання по здійснених господарських операціях.

Судом, на підставі оцінки наявних у справі матеріалів та доказів у їх сукупності, спростовано твердження податкового органу про відсутність господарських операцій, а надані позивачем докази є переконливими і достатніми для беззаперечного висновку суду щодо реальності господарської операції.

Відповідно до ст. ст. 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Частиною 2 статті 71 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на викладене відповідачем не доведено правомірність прийняття оспорюваних повідомлень-рішень, а отже позовні вимоги позивача підлягають до задоволення.

Враховуючи задоволення позову, згідно до ч.ч.1,3 ст.94 КАС України судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються з Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 158-163 КАС України, суд ,-

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати нечинними та скасувати податкові повідомлення рішення Городоцької ОДПІ Головного управління Міністерства доходів у Хмельницькій області №000142200 та №0001432200 від 08.10.2013 року про стягнення податку на прибуток (доходи) приватних підприємств в сумі 73038,75 грн. та податку на додану вартість в сумі 59288,75 грн.

Стягнути із державного бюджету України на користь позивача судові витрати по справі в сумі 264,50 грн. (двісті шістьдесят чотири гривні 50 коп.) шляхом їх безспірного списання із рахунку відповідача.

Постанова суду може бути оскаржена до Вінницького апеляційного адміністративного суду через Хмельницький окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її отримання.

Постанова набирає законної сили в порядку статті 254 КАС України.

Повний текст постанови виготовлено 14 лютого 2014 року

Суддя /підпис/Г.В. Лабань "Згідно з оригіналом" Суддя Г.В. Лабань