Постанова

від 17.02.2014 по справі 911/3955/13

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" лютого 2014 р. Справа№ 911/3955/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коршун Н.М.

суддів: Калатай Н.Ф.

Пашкіної С.А.

за участю представників:

Від позивача: Гісунова Н.В. - представник за довіреністю,

Від відповідача: Дірочка О.М. - представник за довіреністю,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Фермерського комплексу "Агро-Лідер-Україна"

на рішення Господарського суду Київської області від 19.12.2013 року

у справі №911/3955/13 (суддя Бабкіна В.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "ЦЕОЛІТ"

до Товариства з обмеженою відповідальністю Фермерського

комплексу "Агро-Лідер-Україна"

про стягнення 40 536,00 грн.

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю Фірма "ЦЕОЛІТ" звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Фермерського комплексу "Агро-Лідер-Україна" про стягнення 40 536,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати поставленого товару.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 19.12.2013 року у справі № 911/3955/13 позовні вимоги задоволено повністю.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, апелянт посилається на те, що наданий позивачем конверт зі штампом Товариства з обмеженою відповідальністю Фермерського комплексу "Агро-Лідер-Україна" та відміткою поштового відділення м. Біла Церква про прийняття листа 17.10.2013 року не є належним доказом того, що позивач отримав від відповідача підписаний договір випробування № 03/13 від 17.05.2013 року лише 18.10.2013 року.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши зібрані у справі докази, заслухавши пояснення представників сторін, судова колегія встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 17.05.2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю Фірма "ЦЕОЛІТ" поставило на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю Фермерський комплекс "Агро-Лідер-Україна" добрива на загальну суму 40 536,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № 295, підписаною та скріпленою печатками обох сторін, та довіреністю відповідача на отримання товарно-матеріальних цінностей № 131 від 18.05.2013 року (а.с. 8-9).

За приписами ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Отже, враховуючи форму правочину, укладеного між сторонами у справі,(накладну №295 від 17.05.2013р. та довіреність на отримання товару), правочин сторонами укладено в належній письмовій формі. Законом не передбачено обов'язкової письмової форми до даного виду правочину.

Як передбачено ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Дана норма кореспондується з положеннями ст. 526 ЦК України.

За приписами ст. 525 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

В силу ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Матеріали справи свідчать про те, що між Товариством з обмеженою відповідальністю Фірма "ЦЕОЛІТ" та Товариством з обмеженою відповідальністю Фермерський комплекс "Агро-Лідер-Україна" було підписано акт звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2013 р. до 27.08.2013 р. на суму 40 536,00 грн. (а.с. 10).

Судовою колегією встановлено, що 01.10.2013 року Товариством з обмеженою відповідальністю Фірма "ЦЕОЛІТ" було направлено на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю Фермерський комплекс "Агро-Лідер-Україна" вимогу № 136 про сплату грошового боргу за отримані добрива у розмірі 40 536,00 грн. (а.с. 11).

Проте, листом № 176 від 07.10.2013 року відповідач відхилив вимогу постачальника, посилаючись на те, що 17.05.2013 року між сторонами було укладено договір № 03/13 випробування, а не договір поставки (а.с. 12).

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Як пояснив позивач у суді апеляційної інстанції, сторони в усній формі попередньо домовились про передачу відповідачу рідких комплексних добрив "Цеовіт" та про спільне дослідження результатів використання даних добрив.

Встановлено, що позивач при здійсненні поставки рідких комплексних добрив на адресу відповідача підготував договір випробування № 03/13 від 17.05.2013 року та видаткову накладну № 295 від 17.05.2013 року, які відповідач прийняв, що підтверджується підписом та печаткою товариства на видатковій накладній та довіреністю відповідача на отримання ТМЦ № 131 від 18.05.2013 року.

Однак, позивач вказує на те, що під час поставки добрив відповідач не підписав та не передав позивачу підписаний договір № 03/13 від 17.05.2013 року, посилаючись на необхідність ознайомлення з положенням договору юридичній службі та керівнику підприємства.

Натомість, як встановлено вище, 14.10.2013 року позивач отримав відповідь від відповідача (вих. №176 від 07.10.2013 р.) про відмову здійснити погашення боргу за отримані добрива.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду першої інстанції з позовною заявою про стягнення грошового боргу з відповідача 17.10.2013 року.

Позивач наголошує на тому, що на момент звернення до суду з позовом про стягнення грошового боргу з відповідача, договір № 03/13 від 17.05.2013 року не був підписаний та скріплений печаткою відповідачем, в той час, як відповідно до п. 6.1 договору № 03/13 від 17.05.2013 року останній вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін, на підтвердження чого надав конверт зі штампом Товариства з обмеженою відповідальністю Фермерський комплекс "Агро-Лідер-Україна" та відміткою поштового відділення м. Біла Церква про прийняття листа 17.10.2013 року, з якого вбачається, що позивач отримав підписаний відповідачем договір випробування № 03/13 від 17.05.2013 року лише 18.10.2013 року (а.с. 86).

Отже, судова колегія приходить до висновку про те, що позивач при поданні позовної заяви до суду першої інстанції не мав права посилатися на договір № 03/13 від 17.05.2013 року, який не був підписаний представниками обох сторін.

Судова колегія критично ставиться до посилань апелянта на те, що наданий позивачем конверт зі штампом Товариства з обмеженою відповідальністю Фермерського комплексу "Агро-Лідер-Україна" та відміткою поштового відділення м. Біла Церква про прийняття листа 17.10.2013 року не є належним доказом того, що позивач отримав від відповідача підписаний договір випробування № 03/13 від 17.05.2013 року лише 18.10.2013 року, з огляду на наступне.

Відповідно до ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Натомість, відповідач не надав будь-яких належних та допустимих доказів того, що момент подання позивачем позову до суду першої інстанції у нього був підписаний та засвідчений печаткою відповідача примірник договору випробування № 03/13 від 17.05.2013 року.

За таких обставин судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги про стягнення 40 536,00 грн. суми основного боргу підлягають задоволенню судом у повному обсязі.

Частиною 2 ст. 34 ГПК України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідачем належними та допустимими доказами не спростовані встановлені вище обставини.

Враховуючи зазначене вище, судова колегія вважає, що місцевим господарським судом повно і всебічно з'ясовані всі обставини справи та надано їм належну правову оцінку, рішення місцевого господарського суду, яким позов задоволено повністю, відповідає чинному законодавству та матеріалам справи; колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 99, 103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Фермерського комплексу "Агро-Лідер-Україна" на рішення Господарського суду Київської області від 19.12.2013 року залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 19.12.2013 року у справі № 911/3955/13 - без змін.

3. Матеріали справи № 911/3955/13 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Н.М. Коршун

Судді Н.Ф. Калатай

С.А. Пашкіна