Постанова

від 24.02.2014 по справі 826/746/14

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

24 лютого 2014 року 09:25 № 826/746/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Скочок Т.О., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Лізинг" до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про скасування податкового повідомлення - рішення від 10.12.2013 року 0007492202 ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Лізинг» (надалі - позивач або ТОВ «ОТП Лізинг») з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (надалі - відповідач або ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві) про скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ Голосіївського району м. Києва від 10.12.2013 року №0007492202.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.01.2014 року відкрито провадження у справі, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду у судовому засіданні 10.02.2014 року.

В обґрунтування позовних вимог, представник позивача зазначив, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 10.12.2013 року №0007492202 підлягає скасуванню, оскільки ТОВ «ОТП Лізинг» не порушувало вимог п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, а всі необхідні первинні документи на підтвердження цього були надані податковому органу, які засвідчують належне виконання останнім вимог податкового законодавства України.

У судове засідання 10.02.2014 року з'явився представник позивача, який позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд задовольнити його з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, що, у відповідності з положеннями ст. 35 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України), підтверджується наявним у матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення.

Разом з тим, від представника відповідача через канцелярію суду надійшли письмові заперечення проти позову, в яких зазначено, що при аналізі бази даних АІС «Співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України», а також розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів Додаток 5 до податкової декларації з податку на додану вартість за перевіряємий період встановлено розбіжності у задекларованих сумах ПДВ, у зв'язку з чим винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення про збільшення ТОВ «ОТП Лізинг» суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість.

Суд у судовому засіданні 10.02.2014 року на підставі положень ч. 6 ст. 128 КАС України, враховуючи неприбуття належним чином повідомленого відповідача та відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, ухвалив про перехід до розгляду справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши наявні в матеріалах справи документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає про наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «ОТП Лізинг» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «АІМ Груп» (код за ЄДРПОУ 38003453) за період з 01.07.2013 року по 31.07.2013 року, про що складено відповідний акт від 22.11.2013 року №383/1-26-50-22-02-35912126.

Згідно з висновками, викладеними у вищезазначеному акті, встановлено порушення ТОВ «ОТП Лізинг» п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України зі змінами та доповненнями, в результаті чого занижено податок на додану вартість у липні 2013 року всього у сумі 108 252,00 грн.

Разом з тим, позивач, заперечуючи проти висновків, викладених в акті, направив до ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві заперечення на акт за вих.№1029/12 від 05.12.2013 року, які відповідно до відмітки на даних запереченнях, копія яких наявна у матеріалах справи, надійшли до відповідача 05.12.2013 року.

У відповідь на заперечення позивача ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві направлено відповідь №8674/10/26-50-22-02-11 від 10.12.2013 року, якою заперечення на акт визнано необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

На підставі зроблених висновків ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві винесено податкове повідомлення-рішення від 10.12.2013 року №0007492202, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем 108 252,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 54 126,00 грн.

Вважаючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 10.12.2013 року №0007492202 необґрунтованим, а, відтак, таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся з позовом до суду.

Розглядаючи справу по суті, суд виходить з наступного.

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, який набрав чинності 01.01.2011 року (надалі - ПК України), податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно пп. «а» п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту, зокрема, виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (абз. 1 п. 198.2 ст. 198 ПК України).

В силу п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу (абз. 1 та 2 п. 198.6 ст. 198 ПК України).

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим.

У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Приписами п. 201.4 ст. 201 ПК України передбачено, що податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Контролюючі органи за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу (п. 201.6 ст. 201 ПК України).

Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). У разі якщо частка товарів/послуг, послуг не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів/послуг зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, та враховується при визначенні загальних податкових зобов'язань (п. 201.7 ст. 201 ПК України).

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу (п. 201.8 ст. 201 ПК України).

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (абз. 1 п. 201.10 ст. 201 ПК України).

При цьому, форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику (п. 201.2 ст. 201 ПК України).

Так, наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011 року №1379 на виконання положень ст. 201 ПК України затверджено Порядок заповнення податкової накладної (надалі - Порядок №1379).

Відповідно до п. 5 Порядку №1379, сплачена (нарахована) сума податку на додану вартість у податковій накладній повинна відповідати сумі податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг продавця у реєстрі виданих та отриманих податкових накладних.

Податкова накладна є підставою для віднесення до податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку (п. 6.2 Порядку №1379).

Не дає права покупцю на віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту: відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних; порушення порядку заповнення податкової накладної; податкова накладна виписана платником, звільненим від сплати податку за рішенням суду, після набрання чинності таким рішенням суду (п. 6.3 Порядку №1379).

Отже, виходячи з аналізу наведених норм в сукупності, ПК України та Порядком №1379 визначено окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема, це відсутність зв'язку з господарською діяльністю, фіктивність операцій (відсутність поставок), відсутність податкової правосуб'єктності, відсутність на момент перевірки податкових накладних або видача їх особою, яка не є платником ПДВ. Таким чином, із зазначеного вище також випливає те, що при дослідженні факту здійснення господарської операції, оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Також у відповідності до правової позиції Вищого адміністративного суду України, що викладена у листі від 02.06.2011 року №742/11/13-11, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року №996-ХІV (надалі - Закон №996), який визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Приписами ст. 1 Закону №996 визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

В свою чергу, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи (ч. 1 ст. 9 Закону №996).

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч. 2 ст. 9 Закону №996).

Нормативно-правовим актом, який встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (надалі - підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (надалі - установи), є наказ Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88, яким затверджено Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (надалі - Положення №88).

Згідно п. 2.1 Положення №88, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі первинні документи) (п. 2.2 Положення №88).

Первинні документи, створені в електронному вигляді, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг. На вимогу контролюючих або судових органів та своїх контрагентів підприємство, установа зобов'язані за свій рахунок зробити копії таких документів на паперовому носії (п. 2.3 Положення №88).

Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо (п. 2.4 Положення №88).

Аналіз викладених норм свідчить про те, що податковий кредит формується за наслідками реальної господарської операції, що підтверджується належними податковими накладними та первинними документами, в рамках господарської діяльності платника податків.

Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків, що також було зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року №742/11/13-11.

Як було зазначено вище, підставою для винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення став факт виявлених відповідачем порушень податкового законодавства з боку позивача при взаємовідносинах з ТОВ «АІМ-Груп», про що зазначено в акті.

Так, ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві встановлено, що відповідно до договору доручення №10/09/12 від 10.09.2012 року ТОВ «АІМ-Груп» зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, сприяти укладенню договорів на території України щодо продукту - надання майна юридичним особам у фінансовий лізинг. Також, відповідно до даного договору ТОВ «АІМ-Груп», виконує частину його діяльності, а саме: здійснює пошук та надає консультації потенційних лізингоодержувачів щодо умов надання майна у фінансовий лізинг, здійснює збір інформації про предмет лізингу та про потенційних лізингоодержувачів з метою оцінки можливості надання майна у фінансовий лізинг, отримує документи та готує пакет документів для прийняття довірителем рішення про передачу майна у фінансовий лізинг.

Також, ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві вказано, що при аналізі бази даних АІС «Співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України», а також розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів Додаток 5 до податкової декларації з податку на додану вартість за перевіряємий період встановлено розбіжності у задекларованих сумах ПДВ.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ «ОТП Лізинг» (довіритель) та ТОВ «АІМ-Груп» (повірений) укладено договір доручення №10/09/12 від 10.09.2012 року (надалі - договір), відповідно до змісту якого повірений приймає на себе зобов'язання представника довірителя, який сприяє укладенню договорів га території України щодо продукту - надання майна юридичним особам у фінансовий лізинг. Довіритель зобов'язується сплачувати повіреному винагороду в порядку і на умовах, передбачених цим договором (п. 1.1 договору). Повірений діє від імені та за дорученням довірителя, виконує частину його діяльності, а саме: здійснює пошук та надає консультації потенційним лізингоодержувачам (клієнтам) щодо умов надання майна у фінансовий лізинг, здійснює збір інформації про предмет лізингу та про потенційних лізингоодержувачів з метою оцінки можливості надання майна у фінансовий лізинг, отримує документи та готує пакет документів для прийняття довірителем рішення про передачу майна у фінансовий лізинг. У разі впровадження та реалізації довірителем нових видів лізингових продуктів сторони укладають додатковий договір до цього договору (п. 1.2). За здійснення посередницької діяльності довіритель сплачує повіреному винагороду відповідно до ст. 4 цього договору. Винагорода сплачується довірителем за реквізитами, зазначеному у цьому договорі, довіритель нараховує та сплачує винагороду на підставі акту надання послуг (звіту повіреного), за умови фактичної передачі майна лізингоодержувачу, про що укладається акт приймання передачі предмета лізингу згідно з договором фінансового лізингу, укладеному між довірителем та лізингоодержувачем (п. 1.3).

Згідно п. 4.1 цього договору, розмір винагороди повіреного визначається згідно з додатком 2, яким передбачено, що винагорода повіреного визначається в кожному випадку окремо, за узгодженням сторін та зазначається в акті надання послуг (звіт повіреного).

Відповідно до акту №3 з надання послуг від 25.07.2013 року, копія якого наявна у матеріалах справи, повірений (ТОВ «АІМ-Груп») сприяв укладанню договорів на території України щодо надання майна у фінансовий лізинг ТОВ «Карпатигаз» із зазначенням розміру винагороди (з ПДВ) у сумі 649 510,16 грн.

На підставі договору та акту №3 з надання послуг від 25.07.2013 року, ТОВ «АІМ-Груп» виписано податкову накладну від 25.07.2013 року №11 на загальну суму 649 510,16 грн., у тому числі ПДВ у розмірі 108 251,69 грн., що також підтверджується витягом з Єдиного реєстру податкових накладних №13120535.

Також, свідченням здійснення вищезазначеної господарської операції є виписка з банківського рахунку ТОВ «ОТП Лізинг» станом на 25.07.2013 року, копія якої наявна у матеріалах справи.

Крім того, додатково на підтвердження фактичності господарської операції між ТОВ «ОТП Лізинг» та ТОВ «АІМ-Груп» позивачем надано суду копію договору фінансового лізингу №888-FL від 12.07.2013 року, укладеного між ТОВ «ОТП Лізинг» та ТОВ «Карпатигаз», укладення якого відбулося за сприянням ТОВ «АІМ-Груп», відповідно до акту №3 з надання послуг від 25.07.2013 року, а також копії актів приймання-передачі до договору фінансового лізингу №888-FL від 12.07.2013 року від 17.07.2013 року та від 30.08.2013 року.

За результатами дослідження вищеперелічених первинних документів суд дійшов висновку, що вони оформлені у відповідності до вимог Закону №996 та Положення №88. Також наявна у матеріалах справи податкова накладна, що була виписана ТОВ «АІМ-Груп» на адресу позивача, містить усі обов'язкові реквізити, передбачені п. 201.1 ст. 201 ПК України.

Суд також звертає увагу, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано доказів відсутності у контрагента позивача (ТОВ «АІМ-Груп») спеціальної податкової правосуб'єктності на момент укладення з ними вказаного вище правочину, зокрема, того, що вказане товариство не було зареєстровано в якості платника податку на додану вартість або того, що його реєстрація платником податку на додану вартість була анульована до спірного періоду. Відтак, наявна в матеріалах справи копія податкової накладної, на підставі якої позивач сформував податковий кредит за результатами господарської операції з ТОВ «АІМ-Груп», про яку йде мова в акті, відповідає встановленим ст. 201 ПК України вимогам.

Також, відповідачем не було надано до суду належних доказів, які б свідчили про відсутність у названого товариства умов для здійснення господарської діяльності (відсутність майна, складських приміщень, обладнання та виробничих потужностей, в т.ч. орендованих, а також трудових ресурсів, тощо), в т.ч. із залученням третіх осіб.

В силу п. 15.1 ст. 15 ПК України платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

При цьому, приписами ч. 2 ст. 61 Конституції України встановлений індивідуальний характер юридичної відповідальності.

Так, безпосередньо в акті не наведено правову норму, в силу якої на платника податку (позивача) покладена відповідальність за недекларування та несплату податкових зобов'язань платником податку-контрагентом, шляхом позбавлення його права на податковий кредит.

Згідно правової позиції Вищого адміністративного суду України, викладеної в ухвалі від 10.10.2012 року за №К-24491/10, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників по ланцюгу для одержання Підприємством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань.

Також, в ході розгляду даної справи судом відповідачем не було пред'явлено до суду будь-яких належних доказів нікчемності правочину, укладеного між ТОВ «ОТП Лізинг» та ТОВ «АІМ-Груп».

Відповідно до ч. 1 ст. 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Аналогічну норму містить ч. 2 ст. 2 Кримінального кодексу України.

При цьому, відповідачем не надано суду будь-які інші достовірні відомості з документальним підтвердженням про притягнення до кримінальної відповідальності або пред'явлення обвинувачення посадовим особам ТОВ «ОТП Лізинг» та/або ТОВ «АІМ-Груп», безпосередньо відповідальних за укладення і виконання спірного правочину, з направлення матеріалів відповідних кримінальних справ до суду, у скоєнні злочинів, передбачених Кримінальним кодексом України.

З урахуванням того, що по справі було встановлено реальне здійснення господарських операцій та їх зв'язок з господарською діяльністю позивача, наявність належним чином оформлених первинних документів, податкових накладних, виданих зареєстрованим платником податку на додану вартість, суд дійшов висновку про протиправність донарахування позивачу суми податку на додану вартість, застосування штрафних (фінансових) санкцій оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому, суд, оцінюючи спірні дії відповідача, виходить з критеріїв оцінки рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, встановлених ч. 3 ст. 2 КАС України, до яких, зокрема, відносяться вчинення дій на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для вчинення дії.

Згідно з ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. В свою чергу, ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві не доведено правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, а, відтак, такими, що підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 69-71, 94, ч. 6 ст. 128, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 10.12.2013 року №0007492202.

3. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Лізинг» (ідентифікаційний код: 35912126, адреса: 01033, м. Київ, вул. Жилянська, 43) судові витрати з видатків Державного бюджету України, спрямованих на асигнування діяльності Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (ідентифікаційний код: 38745056, адреса: 01033, м. Київ, вул. Жилянська, 23) у розмірі 487,20 грн. (чотирьохсот вісімдесяти семи грн. 20 копійок).

Постанова набирає законної сили в строк і порядку, передбачені ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Т.О. Скочок