Рішення

від 18.02.2014 по справі 905/6313/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

18.02.2014 Справа № 905/6313/13

Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді Колесника Р.М., суддів Говоруна О.В., Сажневої М.В.

при секретарі судового засідання Волзі І.П.

розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду справу

за позовною заявою: державного підприємства «Маріупольський морський торговельний порт», м. Маріуполь

до відповідача: державного закладу «Азовська басейнова санітарно-епідеміологічна станція», м. Маріуполь

про стягнення заборгованості у розмірі 55560,85 гривень, пені у розмірі 3276,30 гривень та 3% річних у розмірі 731,73 гривень

Представники сторін:

Від позивача: Єпікова С. В.

Від відповідача: Хартинов В.Г.

Державне підприємство «Маріупольський морський торговельний порт» звернулося до господарського суду Донецької області з позовом до державного закладу «Азовська басейнова санітарно-епідеміологічна станція» про стягнення заборгованості у розмірі 55560,85 гривень, інфляційних витрат у розмірі 48,24 гривень, пені у розмірі 2395,70 гривень та 3% річних у розмірі 493,41 гривень.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що відповідачем не виконуються грошові зобов'язання за договором №35-16/07/13 від 31.01.2013р. на відшкодування витрат ДП «Маріупольський морський торговельний порт», пов'язаних з утриманням орендованих приміщень, внаслідок чого утворилася стягувана заборгованість та підстави для нарахування інфляційних втрат, пені та 3% річних.

В перебігу розгляду справи позивачем було подано заяву, в якій він збільшив розмір позовних вимог та просив стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 55560,85 гривень, пеню у розмірі 3276,30 гривень та 3% річних у розмірі 731,73 гривень, яку судом прийнято до розгляду, отже в подальшому розгляд справи відбувався з урахуванням цієї заяви про збільшення позовних вимог.

З наданих відповідачем відзиву та пояснень по справі вбачається, що він проти позову заперечує з тих підстав, що державний заклад «Азовська басейнова санітарно-епідеміологічна станція» відповідно до наказу МОЗ України №176-о від 21.09.2012р. «Про ліквідацію бюджетних закладів, установ та організацій, що належить до сфери управління Міністерства охорони здоров'я України» з 18.10.2012р. знаходиться в стадії ліквідації, та 02.01.2013р. створено дві нові структури, що є його правонаступниками, - Азовське басейнове управління Головного управління Держсанепідслужби України на водному транспорті та Азовський басейновий відділ ДУ «Лабораторний центр Держсанепідслужби України на водному транспорті», які і займають орендоване за договором №3774/2009 від 26.06.2009р. приміщення. Також посилався на те, що згідно Додатку №3 до Закону України «Про державний бюджет на 2013р.» діяльність відповідача не фінансується, що унеможливлює виконання грошових зобов'язань за договором №35-16/07/13 від 31.01.2013р., вважає, що всупереч умовам договору позивачем рахунки не виставлялись, у зв'язку з чим відповідач не міг здійснити розрахунки, адже для їх здійснення необхідно надати до Управління Державної казначейської служби як акти виконаних робіт, так і рахунки. Також зазначав про те, що акти виконаних робіт за травень-червень 2013р. відповідачем не отримані, а штамп організації та підпис особи, які стоять на копіях цих актів, ніякого відношення до відповідача не мають.

В своїх поясненнях позивач наголошував на тому, що посилання відповідача на його ліквідацію є безпідставними, адже з огляду на приписи Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» якими встановлено, що юридична особа є такою, що припинилася з дати внесення до ЄДР запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи, відповідного запису щодо відповідача немає, посилання на відсутність бюджетного фінансування також є юридично неспроможним, адже саме відповідач узяв на себе зобов'язання щодо сплати витрат позивача.

Строк розгляду справи на підставі ст. 69 Господарського процесуального кодексу України продовжувався. Розгляд справи на підставі ст.77 Господарського процесуального кодексу України відкладався.

Розпорядженням від 14.11.2013р. справу №905/6313/13 було передано судді Мальцеву М.Ю. у зв'язку з перебуванням судді Колесника Р.М. у відрядженні. Розпорядженням від 25.11.2013р. справу було передано судді Колеснику Р.М. у зв'язку з його поверненням з відрядження.

Розпорядженням від 21.01.2014р. призначено колегіальний розгляд справи №905/6313/13 у складі головуючого судді Колесника Р.М., суддів Говоруна О.В., Харакоза К.С. Розпорядженням від 18.02.2014р. змінено склад судової колегії: замінено суддю Харакоза К.С. на суддю Сажневу М.В.

Перед початком розгляду справи по суті представники сторін були ознайомлені з правами та обов'язками відповідно до ст.ст. 20, 22 Господарського процесуального кодексу України.

З'ясувавши фактичні обставини справи, докази на їх підтвердження, виходячи з фактів, встановлених в процесі розгляду справи, вислухавши представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ

26.06.2009р. Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Донецькій області (орендодавецем) та державним закладом «Азовська басейнова санітарно-епідеміологічна станція» (орендарем) укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, №3774/2009 (а.с.109-114) зі строком дії до 25.06.2010р., відповідно до п.1.1 якого орендар прийняв за актом приймання-передачі в строкове платне користування державне майно - нежитлові вбудовані приміщення (далі - Майно), які розташовані за адресою: м. Маріуполь, пр. Адмірала Луніна, 2: приміщення гаражів прощею 73,6 кв.м., складські приміщення площею 71,3 кв.м. та двоповерховий будинок лабораторії площею 331,0 кв.м., що знаходяться на балансі державного підприємства «Маріупольський морський торговельний порт (а.с.109-114).

Строк дії договору продовжувався додатковими угодами від 20.07.2010р., 21.06.2012р. остаточно до 25.06.2013р.(а.с. 119, 120).

На виконання п.5.11 договору оренди, 31.01.2013р. позивачем (балансоутримувачем) та відповідачем (орендарем) укладено договір №35-16/07/13 на відшкодування витрат ДП «Маріупольський морський торговельний порт», пов'язаних з утриманням орендованого приміщення (а.с. 9-11), згідно із п.1.1 якого балансоутримувач забезпечує обслуговування (вивіз відходів, надання комунальних послуг), експлуатацію та ремонт будівель: двоповерховий будинок лабораторії площею 331,0 кв.м., приміщення гаражів прощею 73,6 кв.м. та складські приміщення площею 71,3 кв.м., що розташовані за адресою пр. Адм. Луніна, 2, м. Маріуполь, Донецька область, 87500, будівлі КПП-1 загальною площею 1392,4 кв.м., що розташовані за адресою пр. Адм. Луніна, 99, м. Маріуполь, Донецька область, 87500, (надалі - Будівля), а орендар бере участь у витратах балансоутримувача на виконання вказаних робіт пропорційно до займаної ним площі в будівлях, якщо інше не випливає з характеру послуг, наданих балансоутримувачем за цим договором.

Згідно з п.1.4 договору, орендар бере на себе обов'язок відшкодувати витрати балансоутримувача пов'язані зі сплатою податку не земельну ділянку, на якій розташовані будівлі, прибиранням приміщень загального користування та прибудинкової території, вивозу відходів, що утворюються в процесі діяльності орендаря, охороною приміщень будівель, що здійснюється відділом внутрішньої охорони порту - пропорційно до займаної орендарем площі у будівлях, витрати пов'язані з тепло, водо, електрозабезпеченням орендованих приміщень та прийманню стоків.

Пунктом 6.1 договору передбачений строк його дії - до 31.12.2013р.

Додатками №5-12 до договору визначені розрахунки витрат балансоутримувача, пов'язаних з утримання приміщень, витрат по водопостачанню та водовідведенню, витрат за спожиту електроенергію, витрат з електропостачання, витрат з теплопостачання (а.с. 16-23).

Майно було повернуто відповідачем з оренди за актом приймання-передачі від 27.08.2013р. (а.с. 123).

За таких обставин, посилаючись на невиконання відповідачем грошових зобов'язань за договором №35-16/07/13 від 31.01.2013р., позивач звернувся до суду з розглядуваним позовом та просить стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 55560,85 гривень, пеню у розмірі 3276,30 гривень та 3% річних у розмірі 731,73 гривень.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги позивача такими, що підлягають частковому задоволенню, враховуючи наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, сутність розглядуваного позову полягає у примусовому спонуканні відповідача до виконання грошових зобов'язань за договором про надання послуг.

Враховуючи статус об'єкту оренди, сторін та характер правовідносин між ними, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України, Законом України «Про оренду державного та комунального майна» та умовами договору №35-16/07/13 від 31.01.2013р.

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

За своєю правовою природою договір №35-16/07/13 від 31.01.2013р. є договором про надання послуг, правовідносини за яким регулюються главою 63 Цивільного кодексу України.

Як встановлено ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Отже, в контексті зазначеної норми укладений між позивачем та відповідачем договір №35-16/07/13 від 31.01.2013р. є належною підставою для виникнення у останнього грошових зобов'язань, визначених його умовами.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ч.1 ст.903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст.629 Цивільного кодексу України про обов'язковість договору для виконання сторонами.

В обґрунтування стягуваної суми позивач посилається на наявні в матеріалах справи акти на відшкодування витрат, складені за:

- січень 2013 року, підписані сторонами на загальну суму 15049,12 гривень;

- лютий 2013 року, підписані сторонами на загальну суму 15456,60 гривень;

- березень 2013 року, підписані сторонами на загальну суму 17735,15 гривень;

- квітень 2013 року, підписані сторонами на загальну суму 2804,20 гривень;

- травень 2013 року, що не підписані сторонами на загальну суму 2828,32 гривень;

- червень 2013 року, що не підписані сторонами на загальну суму 1686,96 гривень.

В матеріалах справи наявні рахунки, виставлені позивачем за розглядуваний період, а саме:

- №949 від 31.01.2013р. на відшкодування витрат за січень 2013 року на суму 15049,12 гривень;

- №1485 від 28.02.2013р. на відшкодування витрат за лютий 2013 року на суму 15456,60 гривень;

- №2581 від 31.03.2013р. на відшкодування витрат за березень 2013 року на суму 17735,15 гривень;

- №3480 від 30.04.2013р. на відшкодування витрат за квітень 2013 року на суму 2804,20 гривень;

- №4299 від 31.05.2013р. на відшкодування витрат за травень 2013 року на суму 2828,32 гривень;

- №5312 від 12.06.2013р. на відшкодування витрат за червень 2013 року на суму 1686,16 гривень, а всього на загальну суму 55560,85 гривень.

Згідно до ч. 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктами 2.2, 2.3 договору передбачено, що оплата наданих послуг здійснюється орендарем на підставі рахунків, що виставляються балансоутримувачем - не пізніш десяти календарних днів з дня отримання включно. Виставлення рахунків здійснюється балансоутримувачем на підставі актів виконаних робіт, які складаються сторонами щомісячно. Для складання зазначеного акту орендар зобов'язується забезпечити явку свого представника до Відділу головного енергетика порту, що знаходиться за адресою: пр. Адм. Луніна, 75, м. Маріуполь, до цеху водопостачання, що знаходиться за адресою: пр. Адм. Луніна, 99, м. Маріуполь, та до відділу майнових відносин, що знаходиться в будівлі портоуправління за адресою: пр. Адм. Луніна, 99, м. Маріуполь - у останній робочий день поточного місяця.

Заперечення відповідача проти позову здебільшого ґрунтуються на тому, що за період з січня по квітень 2013 року (період за який сторони склали та підписали відповідні акти на відшкодування витрат) він не отримував рахунки на оплату, а, отже, у нього не виникло зобов'язання з їх оплати, а щодо актів за період травень - червень 2013р. взагалі посилається на їх неотримання, непідписання та відсутність підстав для нарахування заборгованості за зазначений період з огляду, що у цей період фактично користування орендованим майном не відбувалося, а, отже і комунальні послуги не споживалися.

Що стосується заперечень відповідача про відсутність підстав для нарахування заборгованості за період травень - червень 2013 року через те, що у зазначений період сторонами не було складено відповідних актів, то вони судом до уваги не приймаються, оскільки за замістом п.п. 2.2, 2.3. договору саме обов'язком відповідача було направлення представника до позивача з метою складання актів виконаних робіт. При цьому жодного належного доказу на підтвердження того, що відповідачем цей обов'язок виконано суду в перебігу розгляду справи надано не було.

Доводи ж відповідача про те, що у зазначений період фактичне користування орендованим майном не здійснювалося, а отже і не споживалися комунальні послуги, спростовуються матеріалами справи, зокрема актом приймання-передачі майна (а.с.123), за яким майно повернуто відповідачем з оренди лише 27.08.2013р., а за змістом п.5.11 договору оренди в контексті п.10.9 цього ж договору обов'язок з відшкодування витрат балансоутримувача зберігається за відповідачем протягом всього строку дії договору аж до моменту складання акту про повернення балансоутримувачу орендованого майна.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про доведеність факту виникнення у відповідача обов'язку з відшкодування витрат позивача на утримання орендованого майна за період травень-червень 2013 року у розмірі 4515,78 гривень, ґрунтуючись на складених позивачем актах про відшкодування за зазначений період, не зважаючи на відсутність в них підпису позивача.

На підтвердження факту виставлення рахунків №949 від 31.01.2013р., №1485 від 28.02.2013р. та №2581 від 31.03.2013р. (а.с. 24, 33, 42) позивачем надано «перечень счетов, выставленных клиентам, выданных 07.02.2013р., 01.03.2013р., 09.04.2013р.» (а.с. 49-51), з яких вбачається, що дані рахунки були отримані під підпис Чистяковою та Васько.

Водночас, 21.09.2012р. Міністерством охорони здоров'я України було видано Наказ №176-О. «Про ліквідацію бюджетних закладів, установ і організацій, що належать до сфери управління Міністерства охорони здоров'я України», яким затверджено ліквідаційну комісію відповідача у складі Хартинова В.Г., Пурас Н.В., Куценко Л.Г., Козлова М.Ю.

Також з наданої відповідачем довідки №01/04 від 11.01.2014р. (а.с. 144) вбачається, що з 31.12.2012р. усіх працівників було звільнено, а з 01.01.2013р. члени комісії відмовилися виконувати свої обов'язки, у зв'язку з цим усі ліквідаційні дії виконує Хартинов В.Г.

Отже, підписи Чистякової та Васько про отримання рахунків не можуть бути прийняті судом до уваги у якості належного та допустимого доказу виставлення цих рахунків відповідачу, оскільки в матеріалах справи відсутні відомості з приводу перебування даних осіб у трудових відносинах із відповідачем.

Разом з тим, в матеріалах справи наявний лист №28-15/90 від 31.07.2013р. (а.с. 54), в якому зазначено про надсилання на адресу відповідача рахунків на відшкодування витрат за період травень - червень 2013 року, а також в ньому сформульовано вимогу про оплату загальної суми заборгованості, що утворилася у відповідача з відшкодування понесених позивачем витрат, на загальну суму 55560,85 гривень. Факт отримання зазначеного листа 02.08.2013 року підтверджується поштовим повідомленням про вручення цього листа відповідачу.

Відповідно до п. 1.7 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» оскільки статтею 530 ЦК України не визначена форма пред'явлення вимоги кредитором, останній може здійснити своє право як шляхом надіслання платіжної вимоги-доручення, так і шляхом звернення до боржника з листом, телеграмою, надіслання йому рахунка (рахунка-фактури) тощо. При цьому якщо боржник (відповідач) заперечує одержання ним такої вимоги, кредитор (позивач) зобов'язаний подати господарському суду докази її надіслання боржникові. Останній, зі свого боку, не позбавлений права подати докази неодержання ним вимоги кредитора (наприклад, довідку підприємства зв'язку про ненадходження на адресу боржника відповідного рекомендованого поштового відправлення). Ухилення боржника від одержання на підприємстві зв'язку листа, що містив вимогу (відмова від його прийняття, нез'явлення на зазначене підприємство після одержання його повідомлення про надходження рекомендованого або цінного листа) не дає підстав вважати вимогу непред'явленою.

З огляду на викладене суд приходить до висновку, що лист позивача від 31.07.2013 року слід сприймати як пред'явлення вимоги про оплату у розумінні ст. 530 Цивільного кодексу України, а, отже, визначений п. 2.2. договору строк на оплату сум відшкодування слід відліковувати від дати отримання зазначеного листа - 02.08.2013 року. Тобто, строк виконання зобов'язань з відшкодування витрат на утримання орендованого майна слід вважати таким, що настав 12.08.2013 року.

Отримання цього листа уповноваженою особою Шеремет, що, за свідченням представника відповідача, не була працівником підприємства, судом до уваги не приймається з огляду на те, що у повідомленнях про вручення адресатом зазначено саме відповідача - державний заклад «Азовська басейнова санітарно-епідеміологічна станція», та вказано його адресу - м. Маріуполь, вул. Гагаріна, 5, яка відповідає відомостям, вказаним у договорі, укладеному між сторонами.

Отримання його особою, що не перебуває у трудових відносинах із відповідачем, не може бути підставою для неприйняття цього доказу як такого, що доводить отримання відповідачем вимоги про оплату у розумінні ст. 530 ЦК України.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що навіть в перебігу розгляду справи Шеремет була допущена представником відповідача до вчинення певних організаційних функцій щодо нього, зокрема, саме нею засвідчено первісні копії документів, доданих до відзиву на позовну заяву.

Усе наведене у сукупності є свідченням того, що обов'язок відповідача щодо відшкодування витрат на утримання орендованого майна на суму 55560,85 гривень є таким, що доведений.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України та ст.599 Цивільного кодексу України за загальним правилом зобов'язання припиняються виконанням, проведеним належним чином. Між тим, відповідачем не були виконані грошові зобов'язання за надані послуги в повному обсязі - жодних доказів іншого, всупереч вимог ст.ст. 4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України, відповідачем не надано, внаслідок чого суд приходить до висновку, що стягувана заборгованість у розмірі 55560,85 гривень обґрунтовано заявлена позивачем для примусового стягнення з відповідача, тому позовні вимоги щодо стягнення суми основного боргу підлягають задоволенню.

Посилання відповідача на відсутність бюджетного фінансування є юридично неспроможними з огляду на приписи ч.1 ст. 625 Цивільного кодексу України, якими встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Господарський суд також враховує рішення Європейського суду з прав людини у рішеннях у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» (від 18.10.2005р.) у якому вказано, що відсутність бюджетного фінансування (бюджетних коштів) не є виправданням бездіяльності органу державної влади і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення грошового зобов'язання.

Крім суми основного боргу, позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення з відповідача пеню у розмірі 3276,30 гривень та 3% річних у розмірі 731,73 гривень.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний уплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.ст.216- 218 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Статтею 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язань. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

З огляду на встановлені судом обставини, зокрема на те, що навіть за відсутності в матеріалах справи доказів отримання відповідачем рахунків, на які позивач посилається в обґрунтування позову, наявність в матеріалах справи належних доказів пред'явлення відповідачу вимоги у розумінні ст. 530 Цивільного кодексу України про оплату стягуваної суми 02.08.2013 року, зумовлює висновок суду про підставність початку нарахування пені та 3% річних з 13.08.2013 року.

Здійснивши перерахунок стягуваної суми в цій частині, суд приходить до висновку про достатність підстав для стягнення з відповідача пені у розмірі 831,13 гривень та 3% річних у розмірі 191,80 гривень, що нараховано за період з 13.08.2013 року по 23.09.2013р.

Відповідно до ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

За приписом ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог або заперечень.

При цьому, з урахуванням вимог ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Судові витрати відповідно до ст. 49 Господарського процесуального Кодексу України покладаються на відповідача, оскільки спір виник з його вини.

Керуючись ст.ст. 4-2, 4-3, 22, 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги державного підприємства «Маріупольський морський торговельний порт» задовольнити частково.

Стягнути з державного закладу «Азовська басейнова санітарно-епідеміологічна станція» (87510, м. Маріуполь, вул. Гагаріна, 5, код 05480832) на користь державного підприємства «Маріупольський морський торговельний порт» (87510, м. Маріуполь, пр. Адмірала Луніна, 99, код 01125755) заборгованість у розмірі 55560,85 гривень, пеню у розмірі у розмірі 831,13 гривень, 3% річних у розмірі 191,80 гривень, судовий збір у розмірі 1720,50 гривень.

В решті позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У судовому засіданні 18.02.2014р. оголошено вступну та резолютивну частину рішення. Повне рішення складено 24.02.2014р.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Головуючий суддя Р.М. Колесник

Суддя О.В. Говорун

Суддя М.В. Сажнева