Постанова

від 11.02.2014 по справі 14/18

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"11" лютого 2014 р. м. Київ К-34616/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого), Рибченка А.О., Сіроша М.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.02.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12.10.2010 у справі № 14/18 (2а-15286/08)

за позовом Підприємства "Інтелпол"

до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В :

Підприємство в судовому порядку оскаржило податкове повідомлення-рішення від 14.05.2008 № 0000712390/0, яким позивачу за наслідками виїзної позапланової перевірки Державною податковою інспекцією визначено податкове зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем "земельний податок з юридичних осіб" у сумі 87 700,15 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що сплата відповідних сум земельного податку можлива за наявності права власності або права постійного користування земельною ділянкою, а тому донарахування податку державним податковим органом за площу земельної ділянки у розмірі 6 595,71 м 2 , встановленою на підставі технічного звіту, який є складовою проектної документації, а не правовстановлюючим документом, є протиправним. Також, на думку позивача, вказана технічна документація не є доказом фактичного використання такої площі позивачем. Разом з тим, хоча Підприємство і не є платником земельного податку, останнє сплачує податок за земельну ділянку площею 800,00 м 2 , яку фактично використовує з початку своєї фінансово - господарської діяльності. Крім того, позивач вважає, що держаним податковим органом порушено порядок та підстави призначення та проведення податкової перевірки щодо нього, що є також підставою для скасування оспорюваного податкового повідомлення - рішення, ухваленого за наслідками незаконної перевірки.

Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, позовні вимоги задоволено частково: податкове повідомлення-рішення від 14.05.2008 № 0000712390/0 визнано недійсним в частині визначення податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з земельного податку з юридичних осіб у сумі 23 385,88 грн., в іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із судовими рішеннями в частині задоволення позовних вимог, контролюючий орган подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить зазначені судові рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Судова колегія Вищого адміністративного суду України, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи, наведені у скарзі, встановила, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції, з думкою якого погодилися апеляційний суд, виходив з того, що відповідальність за прострочення визначених строків сплати податку на землю встановлюється Законом України "Про плату за землю", який є спеціальною нормою зі сплати земельного податку у податковому законодавстві, донарахування податкового зобов'язання з земельного податку повинно здійснюватись з урахуванням приписів ст. 18 вказаного Закону, згідно якої платники, яких своєчасно не було залучено до сплати земельного податку, сплачують податок не більше як за два попередні роки. Тому, враховуючи, що оспорюване податкове повідомлення - рішення ухвалене відповідачем 14.05.2008, суди дійшли висновку, що нарахування податкового зобов'язання з земельного податку за період січень - квітень 2006 року не відповідає приписам ст. 18 Закону України "Про плату за землю", а тому є недійсним в частині визначення податкового зобов'язання з земельного податку за період січень - квітень 2006 року у сумі 23 385,88 грн., в тому числі за основним платежем 15 590,60 грн. та 7 795,28 грн. - фінансових санкцій.

Проте з таким висновком погодитись не можна, оскільки неправильне застосування судами норм матеріального права призвело до неправильного вирішення справи.

Так, відносини, пов'язані з платою за землю, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про оренду землі", Законом України "Про плату за землю".

Відповідно до ч. 1 ст. 2, ст. 5 Закону України від 03.07.1992 № 2525-ХІІ "Про плату за землю" використання землі в Україні є платним; плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель; об'єктом плати за землю є земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди; суб'єктом плати за землю (платником) є власник земельної ділянки, земельної частки (паю) і землекористувач, у тому числі орендар.

Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру, а орендної плати за земельну ділянку, яка перебуває у державній або комунальній власності, - договір оренди такої земельної ділянки; власники землі та землекористувачі сплачують земельний податок, а також орендну плату за земельні ділянки державної та комунальної власності з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою (ст. 13, ч. 1 ст. 15 вказаного Закону).

Отже, вирішуючи спір, суди дійшли вірного висновку, що Підприємство є суб'єктом плати за землю у період з 01.01.2006 по 29.02.2008, оскільки згідно даних державного земельного кадастру за Підприємством зареєстровано земельну ділянку з кадастровим номером 63:085:032 площею 6 595,71 м 2 , які (дані державного земельного кадастру) відносно Підприємства є незмінними з 2006 року та останнім не оскаржувались, та згідно витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 21.01.2005 № 38, виданого Головним управлінням земельних ресурсів, позивач звітує за земельну ділянку площею 6 595,71 м 2 .

Також цілком обґрунтовано суди відхилили посилання позивача щодо протиправності організації та проведення перевірки як підстави для скасування оспорюваного податкового повідомлення рішення.

Так, якщо платним податків, який вважає порушеним порядок та підстави призначення податкової перевірки щодо нього, має захищати свої права шляхом недопуску посадових осіб контролюючого органу до такої перевірки. Тобто, саме на етапі допуску до перевірки платник податків може поставити питання про необґрунтованість її призначення та проведення, реалізувавши своє право на захист від безпідставного та необґрунтованого здійснення податкового контролю щодо себе. Водночас, до пуск до перевірки нівелює правові наслідки процедурних порушень, допущених контролюючим органом при призначенні перевірки.

Відповідно до викладеного, позови платників податків, спрямовані на оскарження рішень, дій або бездіяльності контролюючих органів можуть бути задоволені лише в тому разі, якщо до моменту винесення судового рішення не відбулося допуску посадових осіб контролюючого органу до спірної перевірки.

В іншому випадку у задоволенні позовних вимог має бути відмовлено, оскільки правові наслідки оскаржуваних дій за таких обставин є вичерпними, а отже, задоволення позову не може призвести до відновлення порушених прав платника податків, оскільки після проведення перевірки права платника податків порушують лише наслідки її проведення.

Разом з тим, скасовуючи оспорюване податкове повідомлення - рішення в частині, суди дійшли помилкового висновку про те, що у даному випадку застосовуються положення Закону України "Про плату за землю" як спеціального закону.

Як вбачається з матеріалів справи та обставин, встановлених попередніми судовими інстанціями, оспорюване податкове повідомлення прийнято на підставі пп. "б" пп. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4, пп. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" за порушення ч. 1 ст. 7, ст. 13, ст. 14 Закону України "Про плату за землю".

З преамбули Закону України "Про плату за землю", у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, цим Законом визначаються розміри та порядок плати за використання земельних ресурсів, а також напрями використання коштів, що надійшли від плати за землю, відповідальність платників та контроль за правильністю обчислення і справляння земельного податку.

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України "Про плату за землю" за порушення норм цього Закону платники податків несуть відповідальність, передбачену Земельним кодексом України та законами України.

Преамбулою Закону України від 21.12.2000 № 2181-ІІІ "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", цей Закон є спеціальним законом з питань оподаткування, який встановлює порядок погашення зобов'язань юридичних та фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), включаючи збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення.

Враховуючи межі застосування Закону України "Про плату за землю" та за принципом превалювання спеціальної норми над загальною, положення Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" є спеціальною нормою у галузі податкового законодавства, а Закон України "Про плату за землю" є загальною з цих питань.

Загальні норми можуть бути застосовані лише щодо питань неврегульованих спеціальною нормою права.

Згідно з пп. 15.1.1 п. 15.1 ст. 15 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" за винятком випадків, визначених пп. 15.1.2 цього пункту, податковий орган має право самостійно визначити суму податкових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Законом, не пізніше закінчення 1 095 дня, наступного за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, а у разі, коли така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку податковий орган не визначає суму податкових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого податкового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Як встановлено судами, позивач за перевіряємий період до державного податкового органу надав розрахунки плати за земельну ділянку загальною площею 6 595,71 м 2 .

За порушення позивачем податкового законодавства за період січень - квітень 2006 року державним податковим органом 14.05.2008 податковим повідомленням - рішенням визначено позивачу податкове зобов'язання, тобто протягом 1 095 днів з дня порушення. Таким чином, податкові зобов'язання визначені позивачу у межах строків, визначених Законом.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що судами попередніх інстанцій повно і правильно встановлені обставини справи, але судами порушено норми матеріального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень в частині, а тому вбачаються підстави для їх скасування та ухвалення нового рішення в цій частині.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.02.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12.10.2010 у справі № 14/18 (2а-15286/08) в частині задоволення позовних вимог про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 14.05.2008 № 0000712390/0 в частині визначення податкового зобов'язання з земельного податку з юридичних осіб у сумі 23 385,88 грн., у тому числі за основним платежем 15 590,60 грн. та фінансових санкцій у сумі 7 795,28 грн., - скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Підприємства "Інтелпол" відмовити, в іншій частині Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.02.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12.10.2010 у справі № 14/18 (2а-15286/08) залишити без змін.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених ст. 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою про перегляд даної постанови, поданою через Вищий адміністративний суд України у порядку, встановленому статтями 236 - 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Карась

Судді А.О. Рибченко

М.В. Сірош