Постанова

від 12.02.2014 по справі 813/8346/13-а

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 лютого 2014 року № 813/8346/13-а

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого - судді Сидор Н.Т.,

за участі секретаря судових засідань Цар Х.М.,

представника позивача Магулки О.В.,

представника відповідача Слуцького Т.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Узлісся» до Золочівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000402200 від 14.10.2013 року,

в с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальності «Узлісся» звернулось до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Золочівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що спірне рішення податковий орган прийняв на основі необґрунтованих висновків про порушення податкового законодавства позивачем, оскільки позивач мав в наявності всі документи, для віднесення сум сплачених ТзОВ «Техносфера 2000» до податкового кредиту. При цьому, позивач вказує на реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентом. В обґрунтування позовних вимог представником позивача також зазначено, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято відповідачем протиправно, ще й з тих підстав, що воно прийнято на підставі проведеної перевірки, яка проводилась в рамках кримінального провадження, а тому оскільки рішення по цій справі не прийнято, то на підставі п. 86.9 ст. 86 Податкового кодексу України (далі - ПК України) спірне податкове повідомлення-рішення прийматись не повинно було, тому підлягає скасуванню.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав наведених в позовній заяві. Просив позовні вимоги задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти заявленого позову заперечив, посилаючись на те, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято правомірно. При цьому, відповідач посилається на неможливість виконання угод контрагентом позивача та фіктивність господарських операцій. В задоволені позовних вимог позивача просив відмовити повністю.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення їх представників, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

З 12 по 18 вересня 2013 року Золочівською ОДПІ ГУ Міндоходів у Львівській області на підставі пп. 78.1.11 п. 78.1 ст. 78 ПК України провела позапланову виїзну документальну перевірку ТзОВ «Узлісся» з питань здійснення фінансово-господарських відносин з ТзОВ «Техносфера 2000» за період з 01.07.2011 року по 31.07.2013 року, про що складено акт № 11/22-32568069 від 25.09.2013 року.

Позапланова перевірка ТзОВ «Узлісся» проведена на підставі наказу Золочівської ОДПІ № 125 від 11.09.2013 року «Про проведення виїзної позапланової перевірки» .

Наказ № 125 від 11.09.2013 року винесено на виконання постанови про призначення позапланової документальної перевірки від 04.09.2013 року старшого слідчого 1-го відділу кримінальних розслідувань СУ ФР ДПІ у Жовтневому районі м. Запоріжжя ГУ Міндоходів у Запорізькій області майора податкової міліції Черемісова Ю.В., прийнятої в ході кримінального провадження № 32013080020000030 від 10.04.2013 року по факту фіктивного підприємництва, порушеного за ч. 2 ст. 205 КК України.

Як вбачається зі змісту постанови від 04.09.2013 року в провадженні слідчого відділу кримінальних розслідувань СУ ФР ДПІ у Жовтневому районі м. Запоріжжя перебуває кримінальне провадження № 32013080020000030 від 10.04.2013 року, порушене за фактом фіктивного підприємництва, тобто за ч. 2 ст. 205 КК України. В ході досудового розслідування по даному кримінальному провадженню слідчий призначив позапланову документальну перевірку ТзОВ «Узлісся» на предмет його взаємовідносин з ТзОВ «Техносфера 2000» з питань своєчасності повноти та сплати ПДВ та податку на прибуток при здійсненні господарських операцій за період з 01.07.2011 року по 31.07.2013 року, проведення якої доручив Золочівській ОДПІ ГУ Міндоходів у Львівській області.

За наслідками проведеної перевірки ТзОВ «Узлісся» податковий орган дійшов висновку, що за період з 01.07.2011 року по 31.07.2013 року підприємство в порушення п. 198.1 п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 ПК України завищило податковий кредит по безтоварних операціях, проведених з ТзОВ «Техносфера 2000» всього на суму 11134,90 грн., в тому числі за квітень 2012 року в сумі 4617,22 грн., та травень 2012 року в сумі 6517,68 грн.

На підставі акта позапланової перевірки від 25.09.2013 року №11/22-32568069 відповідач прийняв податкове повідомлення-рішення № 0000402200 від 14.10.2013 року, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 13918 грн., у т.ч. 11134,90 грн. за основним платежем та 2783,73 грн. за штрафними санкціями.

Вказані порушення полягають у тому, що позивачем не підтверджено фактичності господарських операцій з ТзОВ «Техносфера 2000».

Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд врахував наступні обставини справи та норми чинного законодавства.

Судом встановлено, що позивач перебував у взаємовідносинах з ТзОВ «Техносфера 2000» в період квітень-травень 2012 року.

На підтвердження факту придбання кабелю в ТзОВ «Техносфера 2000» під час перевірки та суду, позивач надав податкову накладну №35 від 09.04.2012 року на суму 27703,30 грн., в тому числі сума ПДВ 4617,22 грн., та податкову накладну №22 від 07.05.2012 року на суму 39106,10 грн., в тому числі сума ПДВ 6517,68 грн. На підставі наведених накладних позивачем зазначені суми включені до податкового кредиту у квітні-травні 2012 року.

На підтвердження реальності господарської операції між позивачем та ТзОВ «Техносфера 2000» надано видаткові накладні, а саме видаткову накладну №3001122 від 18.04.2012 року на суму 27703,30 грн., та видаткову накладну №3001123 від 08.05.2012 року на суму 39106,10 грн., а також платіжні доручення №475 від 09.04.2012 року на суму 27703,30 грн., та платіжне доручення №548 від 07.05.2012 року на суму 39106,10 грн., а також виставлені контрагентом позивача на зазначені суми рахунки-фактури.

У свою чергу, відповідач на спростування реальності господарських операцій між ТзОВ «Узлісся» та ТзОВ «Техносфера 2000» по купівлі кабелю посилається на висновки акту ДПІ у Шевченківському районі м. Запоріжжя від 12.09.2012 року №403/2214/30493167 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТзОВ «Техносфера 2000» (код ЄДРПОУ 30493167) щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період січень 2011 року - червень 2012 року, яким встановлено відсутність у ТзОВ «Техносфера 2000» трудових ресурсів, виробничого обладнання, транспортних засобів та торгівельного обладнання для здійснення основного виду господарської діяльності, а також вказано на ненадання ТзОВ «Техносфера 2000» будь-яких первинних документів на підтвердження господарських відносин з контрагентами.

Крім того, податковими органами встановлено, що ТзОВ «Техносфера 2000» не знаходиться за юридичною адресою.

В ході перевірки контрагента позивача ТзОВ «Техносфера 2000» ДПІ у Шевченківському районі м. Запоріжжя встановлено, що у підприємства відсутній податковий кредит за період січень 2011 року - червень 2012 року, який підтверджував би факти придбання та виробництва продукції та товарів, які підприємством реалізовувались.

Тобто, зазначене свідчить про той факт, що перевіркою ТзОВ «Техносфера 2000» документально не підтверджено реальність здійснення господарських відносин ТзОВ «Узлісся», їх вид, обсяг, якість та розрахунки.

Досліджуючи питання щодо достатності наданих позивачем документів на підтвердження реальності господарської операції та обґрунтованості висновків відповідача щодо реальності вказаних операцій, суд звертає увагу на наступне.

З наданих в судовому засіданні показань свідка ОСОБА_6 (бухгалтера ТзОВ «Узлісся») вбачається, що між позивачем та його контрагентом була усна домовленість про купівлю кабелю, який позивач повинен був використати для проведення власних ремонтних робіт.

Стверджує, що підтвердженням домовленості між позивачем та ТзОВ «Техносфера 2000» про купівлю кабелю свідчить надані під час перевірки та долучені до матеріалів справи виставлені його контрагентом рахунки-фактури, а саме: рахунок-фактура №280312 від 28.03.2012 року, та рахунок-фактура №030512 від 03.05.2012 року.

Проте суд не може розцінювати дані рахунки в якості первинних документів з огляду на наступне.

Згідно ст. 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Рахунок-фактура ж за своїм призначенням на переконання суду не відповідає ознакам первинного документа, оскільки ним не фіксується будь-яка господарська операція, розпорядження або дозвіл на проведення господарської операції, а носить лише інформаційний характер. Тобто форма рахунку-фактури не містить можливості визначення змісту правочину (купівля-продаж, надання послуг, перевезення тощо) та не визначає вид договірних зобов'язань. Фактично рахунок-фактура є розрахунково-платіжним документом, що передбачають тільки виставлення певних сум до оплати.

З огляду на таке, суд відхиляє даний доказ, як доказ, що підтверджував би реальність проведення операції з контрагентом позивача.

Свідок ОСОБА_6 в судовому засіданні також показала, що товар був доставлений ТзОВ «Техносфера 2000».

Проте, як вбачається з акту перевірки його контрагента, у ТзОВ «Техносфера 2000» відсутній транспорт.

Відповідно п. 11.1 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 року, основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля.

Згідно розділу 1 вказаних Правил, товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського: оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Таким чином, товарно-транспортна накладна належить до первинної транспортної документації, застосування якої для всіх суб'єктів господарської діяльності незалежно від форм власності є обов'язковим.

Відповідно до Інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 року № 1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби», узагальнюючи висновки, що містяться у проаналізованих постановах Верховного Суду України, наголошено на тому, що відсутність товарно-транспортних накладних може бути свідченням відсутності факту перевезення товару, що, у свою чергу, може вказувати на фіктивність відповідної господарської операції.

Позивачем не було надано товарно-транспортних накладних, що свідчить про відсутність операцій з перевезення.

Суд також звертає увагу на те, що в доповідній записці електрика ТзОВ «Узлісся» ОСОБА_7 від 22.03.2012 року, міститься інформація згідно якої «під час проведення земельних робіт у зв'язку із будівництвом та реконструкцією готельного комплексу було пошкоджено силовий кабель, який живив приміщення готелю. У зв'язку з чим виникла необхідність в проведенні заміни такого кабелю» (а.с.37), однак незважаючи на придбання такого кабелю в квітні-травні 2012 року, такий передається на зберігання (а.с.38,39 - акти прийому-передачі на зберігання від 18.04.2012 року та від 08.05.2012 року) і використовується лише у серпні 2012 року, незважаючи на те, що необхідність у придбанні та заміні такого кабелю у позивача виникла ще в березні 2012 року.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, рух активів у процесі здійснення господарської операції.

Необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-то: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Позивачем не подані суду належні та допустимі докази, які б підтверджували наявність у контрагента фізичних, технічних та технологічних можливостей для вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, що ставить під сумнів реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентом.

Також, з постанови про призначення позапланової документальної перевірки від 04.09.2013 року винесеної в рамках кримінального провадження № 32013080020000030 від 10.04.2013 року по факту фіктивного підприємництва, порушеного за ч. 2 ст. 205 КК України, судом встановлено, що директор (засновник) ТзОВ «Техносфера 2000» не причетний до створення та ведення фінансово-господарської діяльності підприємства.

Таким чином, суд погоджується з висновками відповідача про те, що у позивача не було підстав для податкового обліку операцій з контрагентом ТзОВ «Техносфера 2000», оскільки реальне вчинення господарських операцій між ними відсутнє.

Відповідно до пп. 14.1.181. п. 14.1 ст. 14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно пп. а п. 198.1, п. 198.2., абз. 1 п. 198.3. ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, крім іншого, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п. 198.6 ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Суд звертає увагу на те, що для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, тобто достовірні первинні документи.

Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Таким чином, для підтвердження включення сум сплаченого податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги) до складу податкового кредиту, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».

Закон України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством (ст.2).

Частиною 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ст. 1 даного Закону, первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ст. 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п.2.15 та п.2.16 вищевказаного Положення, забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».

Суд зауважує, що підставою для виникнення права на податковий кредит є не тільки наявність усіх передбачених законодавством для даного виду господарських відносин первинних документів, а й реальність господарських операцій, добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит.

Суд зважає на таку обставину, як те, що порушення податкової дисципліни контрагентом платника податків не є достатніми підставами для висновку про неправомірність віднесення платником податків до податкового кредиту сум податку на додану вартість по операціям з вказаним контрагентом.

Проте, в той же час, суд виходить з того, що однією з необхідних умов для правомірності формування податкового кредиту, наявність якої позивачем не доведено, є реальність господарських операцій.

Враховуючи вищевикладене, суд погоджується з висновками податкового органу, що господарська діяльність контрагента позивача має ознаки нереальності здійснення господарських операцій, а видані контрагентом первинні документи складені всупереч вимогам діючого законодавства, оскільки як встановлено судом господарських правовідносин не було, а наявність у позивача лише податкових та видаткових накладних без фактичного вчинення господарської операції не дають право позивачу на їх включення до податкового кредиту, у зв'язку з чим не можуть братись судом до уваги, як такі, що підтверджують факт здійснення господарських операцій.

Щодо твердження позивача про те, що відповідач не вправі був приймати спірне рішення, ще й з тих підстав, що проведена ним перевірка здійснювалась в рамках кримінального провадження, і тому оскільки рішення в даному кримінальному провадженні станом на момент проведення перевірки позивача не прийнято, відтак і підстав для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення рішення не було, то суд щодо цього зазначає таке.

Відповідно до п. 75.1 ст. 75 ПК України органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Згідно з пп. 78.1.11 п. 78.1 ст. 78 ПК України документальна позапланова виїзна перевірка здійснюється, зокрема, якщо отримано судове рішення суду (слідчого судді) про призначення перевірки або постанову органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, слідчого, прокурора, винесену ними відповідно до закону.

Відповідно до п. 86.9 ПК України, у разі якщо грошове зобов'язання розраховується контролюючим органом за результатами перевірки, проведеної з обставин, визначених підпунктом 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу, щодо кримінального провадження, у якому розслідується кримінальне правопорушення стосовно посадової особи (посадових осіб) платника податків (юридичної особи) або фізичної особи - підприємця, що перевіряється, предметом якого є податки та/або збори, податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки приймається таким контролюючим органом протягом 10 робочих днів з дня, наступного за днем отримання цим контролюючим органом відповідного судового рішення (обвинувальний вирок, ухвала про закриття кримінального провадження за нереабілітуючими підставами), що набрало законної сили.

Як вбачається з постанови про призначення позапланової документальної перевірки від 04.09.2013 року прийнятої в межах кримінального провадження № 32013080020000030 від 10.04.2013 року по факту фіктивного підприємництва, порушеного за ч. 2 ст. 205 КК України, то таке ведеться стосовно контрагента позивача.

Відтак, суд звертає увагу позивача на тому, що застосування відповідачем п. 86.9 ст. 86 ПК України було б можливе лише при порушенні кримінального провадження безпосередньо стосовно посадових осіб підприємства позивача, тобто дана норма застосовується лише щодо того суб'єкта стосовно посадових осіб якого порушено кримінальне провадження та щодо якого призначено перевірку.

Зазначене свідчить про те, що позивач помилково вважає, що якщо стосовно його контрагента порушено кримінальне провадження, та здійснено перевірку на підставі п. 78.1.11 ст. 78 ПК України, з метою перевірки господарських відносин, то це є перевірка що проведена в рамках кримінального провадження, і як наслідок необхідно було б застосовувати п. 86.9 ст. 86 ПК України.

А тому, оскільки кримінальне провадження ведеться стосовно контрагента позивача, а не стосовно посадових осіб ТзОВ «Узлісся», то грошові зобов'язання визначаються та, відповідно, приймається податкове повідомлення-рішення щодо платника податків в загальновстановленому порядку передбаченому ст. 58 ПК України.

Суд згідно ч. 6 ст. 71 КАС України вирішує справу на підставі наявних у справі доказів. Відповідно до ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Згідно з ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Допустимих доказів, які б спростовували викладенні в Акті перевірки висновки контролюючого (податкового) органу, позивачем суду надано не було.

Враховуючи наведене, суд дійшов переконання, що відповідачем виконано покладений на нього обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого податкового повідомлення-рішення №0000402200 від 14.10.2013 року, а відтак адміністративний позов ТзОВ «Узлісся» вважається таким, що не підлягає задоволенню.

Щодо судових витрат, то у відповідності до вимог ст. 94 КАС України, такі належить покласти на позивача.

Керуючись ст. ст. 4, 7-11, 14, 69-72, 86, 87, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Судові витрати покласти на позивача.

Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання повного тексту постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

Повний текст постанови складено та підписано 17.02.2014 року.

Суддя Сидор Н.Т.