Рішення

від 20.02.2014 по справі 902/1750/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

20 лютого 2014 р. Справа № 902/1750/13

Господарський суд Вінницької області у складі судді Банаська О.О. , розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Приватного акціонерного товариства "Вінниця-млин", с.Бохоники, Вінницький район, Вінницька область

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Жмеринський м'ясокомбінат", м.Жмеринка, Вінницька область

про звернення стягнення на заставлене майно в сумі 551 232 грн.

За участю секретаря судового засідання Миколюк М.Г.

За участю представників

позивача : Глівінська С.Й, довіреність від 01.09.2011 року, паспорт серії АА №147303 виданий Староміським РВ УМВС України у Вінницькій області 06.05.1996 року.

відповідача: не з'явився.

ВСТАНОВИВ :

Надійшла позовна заява Приватного акціонерного товариства "Вінниця-млин" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Жмеринський м'ясокомбінат" про стягнення 551 232,00 грн., з яких 352 000,00 грн. боргу та 199 232,00 грн. неустойки шляхом звернення стягнення на майно належне відповідачу, яке передане останнім в іпотеку позивачу.

Ухвалою від 26.12.2013 року за вказаним позовом порушено провадження у справі № 902/1750/13 та призначено до розгляду на 29.01.2014 року.

27.01.2014 року до суду надійшов відзив на позовну заяву в якому відповідач позовні вимоги визнає повністю (а.с.60-62, т.1).

Ухвалою від 29.01.2014 року розгляд справи відкладено до 12.02.2014 року в зв'язку з необхідністю витребування додаткових доказів.

Ухвалою від 10.02.2014 року судом витребувано докази від Державного реєстратора речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Жмеринського міськрайонного управління юстиції Вінницької області.

Ухвалою суду від 12.02.2014 року розгляд справи відкладено до 20.02.2014 року в зв'язку з неподанням витребуваних судом доказів.

В засідання суду 20.02.2014 року відповідач не з'явився, хоча про час, день та місце розгляду його було повідомлено завчасно та належним чином - ухвалою суду від 12.02.2014 року, надіслання та вручення якої стверджується реєстром відправки поштової кореспонденції та поштовим повідомленням за № 2310015552774.

Про поінформованість відповідача щодо дати, часу та місця судового засідання свідчить також те, що відповідальним працівником суду 17.02.2014 року телефонограмою за № 902/1750/13/277/14 було повідомлено відповідача про розгляд справи за участю відповідача, що стверджується відповідною телефонограмою.

При цьому суд констатує, що відповідачем не подано клопотання, заяви, телеграми, в тому рахунку і щодо перенесення розгляду справи, її відкладення чи неможливості забезпечити участь в судовому засіданні свого представника.

Враховуючи викладене суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

Враховуючи те, що норми ст.ст.38, 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів.

Проте, відповідач своїм правом на участь у засіданні суду та наданні письмових або усних пояснень не скористався, а тому, беручи до уваги приписи ч.1 ст.69 ГПК України щодо строків вирішення спору та той факт, що неявка в засідання суду відповідача або його представника, належним чином та відповідно до законодавства повідомленого про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами, відповідно до приписів ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

За відсутності відповідного клопотання справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

01.01.2009 року між Приватним акціонерним товариством "Вінниця-млин" (Покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Жмеринський м'ясокомбінат" (Продавець) укладено договір купівлі-продажу № 13, за умовами якого Продавець зобов'язується поставити та передати у власність Покупця Товар (пшеницю продовольчу в кількості 177,5 тон, вартістю 1 200 грн. за одну тону, загальною вартістю 213 000 грн.), а Покупець зобов'язується прийняти Товар та оплатити його на умовах Договору (п.п.1.1-2.2, 5.1-5.2 Договору) (а.с.13, т.1).

Сторони домовились, що постачання Товару Продавцем Покупцю здійснюється частинами : перша партія Товару поставляється до 30.09.2009 року в кількості 166,6 тон; друга партія Товару - до 01.03.2010 року в кількості 10,8 тон (п.4.1.Договору).

Пунктом 6.1. Договору сторони домовились, що постачання Товару здійснюється по передплаті за партію Товару.

З матеріалів справи вбачається, що Продавець 27.01.2009 року перерахував Продавцю 100 000,00 грн., 30.01.2009 року - 100 000,00 грн., 29.12.2010 року - 13 000,00 грн., а всього 213 000,00 грн. попередньої оплати за поставку Товару на умовах договору купівлі-продажу № 13 від 01.01.2009 року, що стверджується відповідними виписками з банку та платіжними дорученнями (а.с.29-34, 37-39, т.1).

Листом від 05.09.2009 року позивач звернувся до відповідача з проханням не поставляти першу партію Товару в кількості 166,6 тон до 30.09.2009 року, а здійснити поставку всього Товару в кількості 177,5 тон до 01.03.2010 року (а.с.14, т.1).

В зв'язку з неналежним виконанням відповідачем свого обов'язку по поставці Товару на умовах договору купівлі-продажу № 13 від 01.01.2009 року, зміненого сторонами листом від 05.09.2009 року, в строк до 01.03.2010 року, позивач звернувся до першого з претензією від 15.03.2010 року про поставку пшениці на протязі одного тижня (а.с.15, т.1).

Відповідач відповіддю (листом від 15.04.2010 року) на лист позивача від 15.03.2010 року, повідомив останнього про те, що у нього виникли форс-мажорні обставини і поставити Товару на даний час у нього немає можливості. Натомість відповідач запропонував розірвати договір від 01.09.209 року та у березні 2011 року укласти новий договір, а перераховані позивачем кошти зарахувати на виконання нового договору (а.с.16, т.1).

01.03.2011 року між сторонами укладено угоду якої вони дійшли згоди розірвати договір купівлі-продажу пшениці продовольчої від 01.09.2009 року; у березні 2011 року укласти новий договір купівлі-продажу пшениці продовольчої; кошти, що були перераховані Покупцем на поточний рахунок Продавця в сумі 213 000,00 грн. зарахувати на виконання договору, що буде укладено в березні 2011 року (а.с.17, т.1).

На виконання вказаної вище угоди від 01.03.2011 року сторонами укладено договір купівлі-продажу № 18 від 01.03.2011 року за умовами якого відповідач зобов'язався поставити та передати у власність позивача Товар (пшеницю продовольчу в кількості 177,5 тон вартість 2 000,00 грн. за одну тону на загальну суму 355 000,00 грн.) в строк до 30.09.2011 року (п.п.1.1-2.2, 4.1, 5.1-5.2 Договору) (а.с.18, т.1).

Судом встановлено, що позивачем перераховано 06.04.2011 року - 139 000 грн. з призначенням платежу "за пшеницю", що стверджується виписками з банку та платіжним дорученням № 12524 від 06.04.2011 року (а.с.35-36, 40, т.1).

З матеріалів справи вбачається, що 26.04.2011 року сторонами було укладено іпотечний договір за умовами якого Іпотека (предмет іпотеки: комплекс активів ТОВ "Жмеринський м'ясокомбінат", що знаходяться в м.Жмеринка Вінницької області по вулиці Верхній Трудовій, 35, а саме нежитлові приміщення, земельна ділянка площею 1,0983 га та обладнання і транспорт згідно додатку №1 до Договору іпотеки) забезпечує вимоги Іпотекодержателя (позивача) за договором купівлі-продажу № 18 від 01.03.2011 року та будь-якими додатковими угодами до нього (Основний договір), укладеним між Іпотекодержателем (позивач) і Іпотекодавцем (відповідач). Іпотекою також забезпечуються вимоги Іпотекодержателя щодо відшкодування штрафних санкцій; витрат, пов'язаних з пред'явленням вимоги за Основним зобов'язанням і зверненням стягнення на Предмет іпотеки, витрат на утримання і збереження, витрат на страхування Предмета іпотеки; збитків, завданих порушенням Основного зобов'язання чи умов Договору іпотеки (п.п.1.1-1.2. Договору) (а.с.19-23, т.1).

За умовами Договору іпотеки у випадку невиконання Основного зобов'язання Іпотекодежатель має право звернути стягнення на Предмет іпотеки (п.2.1.4 Договору іпотеки).

Сторонами Договору іпотеки Предмет іпотеки оцінено в сумі 550 989,00 грн. (п.1.3 Договору).

Згідно п.4.1 Договору іпотеки Іпотекодержатель набуває права звернути стягнення та реалізувати Предмет іпотеки якщо у момент настання строку виконання Основного зобов'язання за Основним договором воно не буде виконано повністю, або якщо у 3-денний строк після загибелі, пошкодження чи втрати Предмета іпотеки Іпотекодавець не здійснить його заміну.

Звернення стягнення на Предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду або виконавчого напису нотаріуса, реалізація Предмету іпотеки здійснюється шляхом продажу Предмета іпотеки на прилюдних торгах у мажах процедури виконавчого провадження (п.п.4.3, 4.5 Договору).

Разом з підписанням Договору іпотеки сторонами було підписано додаток №1 до Договору яким визначено перелік обладнання та транспорту, який передається за договором в іпотеку (а.с.22-23, т.1).

Після підписання Договору іпотеки від 26.04.2011 року були внесенні відповідні дані до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та Державного реєстру іпотек (а.с.24-28, т.1).

Судом встановлено, що відповідач свого зобов'язання щодо поставки Товару на умовах договору купівлі-продажу № 18 від 01.03.2011 року не виконав - пшеницю в кількості 177,5 тон на загальну суму 355 000,00 грн. позивачу в строк обумовлений договором (30.09.2011 року) не поставив.

Факт не поставки відповідачем позивачу вказаного вище Товару та попередньої оплати стверджується перепискою сторін за період з 15.10.2011 року по 01.09.2013 року щодо не виконання відповідачем свого зобов'язання перед позивачем по поставці Товару в кількості 177,5 тон на загальну суму 352 000 грн. (сума попередньої оплати здійснено позивачем) на умовах договору купівлі-продажу № 18 від 01.03.2011 року, обопільнопідписаним актом звірки взаєморозрахунків на період 15.01.2014 року та власне не заперечується відповідачем, що вбачається із його відзиву на позовну заяву від 27.01.2014 року (а.с.41-48, 59, 60-62, т.1).

Слід зазначити, що наявних у справі доказів слідує, що 18.04.2013 року позивач звернувся до відповідача з претензією № 23/1, якою вимагав від останнього повернути суму попередньої оплати за Товар в сумі 325 000 грн. та сплатити 199 232 грн. - 0,1% неустойки за період з 01.10.2011 року по 18.04.2013 року, нарахованої на підставі п.13.3 Договору купівлі-продажу №18 від 01.03.2011 року, а всього 551 232 грн. (а.с.47, т.1).

Відповідач відповіддю на претензію від 01.09.2013 року вимоги позивача в сумі 551 232 грн. визнав та враховуючи відсутність коштів у товариства для погашення заборгованості пропонував задовольнити вимоги за рахунок іпотеки за Договором іпотеки від 26.04.2011 року (а.с.48, т.1).

Так як відповідач не виконав належним чином свого зобов'язання по поставці позивачу Товару визначеного договором купівлі-продажу № 18 від 01.03.2011 року забезпеченого договором іпотеки від 26.04.2011 року в строк до 30.09.2011 року, останній звернувся в суді про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 551 232 грн. шляхом звернення стягнення на майно, яке належить ТОВ "Жмеринський м'ясокомбінат" на праві колективної власності.

Враховуючи встановлені обставини, суд дійшов висновку про часткове задоволення вимог за позовом виходячи з наступних міркувань.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України).

Згідно ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч.ч.1, 2 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В силу ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст.546 Цивільного кодексу України, передбачено можливість забезпечення виконання зобов'язання неустойкою, порукою, гарантією, заставою , притриманням, завдатком.

Згідно ст.572 Цивільного кодексу України, в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Згідно ч.1 ст.575 Цивільного кодексу України, іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Статтею 583 Цивільного кодексу України визначено, що заставодавцем може бути боржник або третя особа (майновий поручитель). Заставодавцем може бути власник речі або особа, якій належить майнове право, а також особа, якій власник речі або особа, якій належить майнове право, передали річ або майнове право з правом їх застави.

Згідно ст.589 ЦК України у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави . За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Частинами 1-2, 4-5 статті 590 ЦК України встановлено, що звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом . Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом. У разі часткового виконання боржником зобов'язання, забезпеченого заставою, право звернення на предмет застави зберігається в первісному обсязі. Якщо предметом застави є дві або більше речей (два або більше прав), стягнення може бути звернене на всі ці речі (права) або на будь-яку з речей (прав) на вибір заставодержателя. Якщо заставодержатель зверне стягнення на одну річ (одне право), але його вимогу не буде задоволено в повному обсязі, він зберігає право застави на інші речі (права), які є предметом застави.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про іпотеку", іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

У статті 3 вказаного Закону зазначено, що іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. Іпотекою може бути забезпечене виконання дійсного зобов'язання або задоволення вимоги, яка може виникнути в майбутньому на підставі договору, що набрав чинності. Іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Статтею 5 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що предметом іпотеки може бути один або декілька об'єктів нерухомого майна за умови, що нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об'єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом.

Згідно ч.ч.1-3 ст.33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

У разі порушення провадження у справі про відновлення платоспроможності іпотекодавця або визнання його банкрутом або при ліквідації юридичної особи - іпотекодавця іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки незалежно від настання строку виконання основного зобов'язання, якщо іпотекодержатель і правонаступник іпотекодавця не досягнуть згоди про інше.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Статтею 41 Закону України "Про іпотеку" передбачено можливість реалізації предмета іпотеки шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження" з дотриманням вимог цього Закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 39 Закону України "Про іпотеку" у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Згідно з ч.2 ст. 43 Закону України "Про іпотеку" початкова ціна продажу предмета іпотеки встановлюється рішенням суду або за згодою між іпотекодавцем та іпотекодержателем, а якщо вони не досягли згоди, - на підставі оцінки, проведеної відповідно до законодавства про оцінку майна і майнових прав та професійну оціночну діяльність, при цьому початкова ціна продажу майна не може бути нижчою за 90 відсотків його вартості, визначеної шляхом його оцінки.

Пунктом 1.3 Договору іпотеки сторони оцінили Предмет іпотеки у 550 989,00 грн.

Суд зауважує, що на момент прийняття судом рішення в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про оспорювання сторонами ціни предмета іпотеки.

Як вказувалось вище положення договору іпотеки передбачають виникнення у Іпотекодержателя права звернення стягнення на предмет іпотеки, в разі порушення зобов'язань Іпотекодавцем за договором купівлі-продажу № 18 від 01.03.2011 року.

Судом встановлено, що зобов'язання за договором купівлі-продажу № 18 від 01.03.2011 року відповідачем не виконано, а отже можливість позивача (Іподекодержателя) звернути стягнення на предмет іпотеки не протирічить ні договору іпотеки, ні приписам цивільного законодавства та Закону України "Про іпотеку".

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Стаття 610 цього ж Кодексу передбачає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Частиною статті 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Виходячи з встановлених обставин справи та наведених вище законодавчих приписів, суд вважає вимогу позивача стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки обґрунтованою та правомірною і як наслідок такою, що підлягає до задоволення.

Щодо суми яку позивач зазначає як заборгованість за договором купівлі - продажу № 18 від 01.03.2011 року в сумі 551 232 грн., з яких 352 000 грн. боргу та 199 232 грн. - 0,1 % неустойки за період з 30.09.2011 року по 18.04.2013 року слід вказати наступне.

Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що позивач в рахунок поставки відповідачем Товару за договором купівлі-продажу № 18 від 01.03.2011 року перерахував останньому протягом 2009-2011 років грошові кошти в сумі 352 000,00 грн., які ним не повернуті.

Дана вимога позивача є законною та відповідає умовам договору та нормам чинного законодавства.

Щодо вимоги позивача про сплату відповідачем на користь позивача 199 232,00 грн. - 0,1 % неустойки за період з 30.09.2011 року по 18.04.2013 року, то вона також підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Згідно ст.199 ГК України, виконання господарського зобов'язання забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення ЦК України.

Частиною 1 ст.216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до вимог ст.ст.230, 231 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. У рази, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Як вбачається із змісту позовної заяви позивач просить стягнути з відповідача неустойку у розмірі 199 232,00 грн. за порушення строків поставки товару, обумовлену сторонами договором, який укладений сторонами без заперечень та зауважень.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватись неустойкою, порукою, заставою, притриманням, завдатком.

Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 611 ЦК України зазначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Одним з наслідків порушення зобов'язання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної законом чи договором грошової суми, що боржник зобов'язаний сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов'язання, зокрема у випадку прострочення виконання.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Розділом 13 Договору купівлі-продажу № 18 від 01.03.2011 року сторони передбачили відповідальність сторін.

Так, п.13.3 Договору передбачено, що Продавець за несвоєчасну поставку та недопоставку (не поставку) Товару в терміни передбачені умовами Договору сплачує на користь Покупця штрафні санкції у розмірі 0,1% від попередньої оплати за кожен день прострочення до моменту повернення боргу чи повної поставки Товару .

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Таким чином, ці види штрафної договірної відповідальності мають подвійну правову природу, які одночасно з тим, що стимулюють сторони дотримуватися умов договору, як спосіб забезпечення, ще й повинні мати компенсаційний характер санкції за порушення господарсько-правових зобов'язань. Норми господарського права не визначають, який саме характер (майновий чи грошовий) носить зобов'язання, при порушенні строків виконання якого до боржника застосовуються штрафні санкції.

Згідно ч.2 ст.4 Господарського кодексу України особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання визначаються цим кодексом. Тому в даному випадку слід керуватися нормами господарського права та частини 1 ст.549 ЦК України, що передбачають можливість застосування такого виду як пеня за прострочку виконання не грошового договірного зобов'язання в розмірі, обумовленому сторонами в договорі згідно норм ст.627 Цивільного кодексу України, яка передбачає свободу договору.

Постановами Верховного Суду України 22.11.2010 року № 3-24гс10, від 03.12.2013 року № 3-35гс13 встановлено, що застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, штрафних санкцій у вигляді пені, штрафу, передбачених ч.4 ст. 231 Господарського кодексу України, можливо, оскільки суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань встановленням договірної санкції за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань і пені застосовується за порушення будь-яких господарських зобов'язань, а не тільки за невиконання грошового зобов'язання.

Частиною 1 статті 111 28 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяв про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.

Виходячи з того, що сторони умовами договору передбачили застосування у разі порушення терміну поставки продукції неустойку у розмірі 0,1 % від вартості непоставленого (недопоставленого) в строк товару за кожен день прострочення поставки товару; спірні правовідносини є господарськими, а відповідно до ст.193 ГК України господарські санкції, зокрема пеня, застосовуються за порушення будь-яких господарських зобов'язань, а не тільки за невиконання грошового зобов'язання, суд вважає, що вказана вимога є правомірною та такою, що грунтується на діючому законодавсті та умовах договору.

Перевіркою правильності розрахунку неустойки судом виявлено помилки які полягають в наступному.

Відповідно до ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Як вбачається із змісту Договору в останньому не обумовлено продовження періоду нарахування штрафних санкцій.

Враховуючи наведене, правильним буде нараховувати неустойку строком шість місяців починаючи з дати прострочення поставки Товару.

За умовами договору купівлі-продажу № 18 від 01.03.2011 року відповідач повинен був поставити позивачу Товар в строк до 30.09.2011 року., а тому починаючи з 01.10.2011 року відповідач є боржником позивача з сумою боргу в розмірі 352 000,00 грн. і на дану суму відповідно до ст.230 ГК України може бути здійснено нарахування неустойки в межах строків встановлених ч.6 ст.232 ГК України та в розмірі встановленому сторонами п.13.3 Договору № 18 від 01.03.2011 року, тобто до 01.04.2012 року .

Здійснивши перерахунок зазначеної суми неустойки з урахуванням вимог чинного законодавства та умов договору № 18 від 01.03.2011 року, суд отримав 64 768,00 грн. неустойки за період з 01.10.2011 року по 01.04.2012 року.

Таким чином, сума неустойки в розмірі 134 464,00 грн. за період з 02.04.2012 року по 18.04.2013 року заявлена позивачем необґрунтовано та безпідставно, а тому в її стягненні за рахунок майна переданого в іпотеку за іпотечним договором від 26.04.2011 року слід відмовити.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст.33, 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвал суду відповідач не подав до суду належних доказів в спростування позовних вимог, в тому рахунку доказів проведення розрахунків чи поставки товару (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).

Дійшовши висновку про часткове задоволення позову суд врахував процесуальну позицію відповідача, яка свідчить про повне визнання ним позовних вимог та висловлена у відзиві на позовну заяву.

Відмовляючи в стягненні частини неустойки суд зазначає, що визнання відповідачем в повному обсязі заявлених позовних вимог не свідчить про обгрунтованість та правомірність останніх та не може слугувати підставою для повного задоволення позову з врахуванням приписів ч.6 ст.22 ГПК України.

Витрати на сплату судового збору підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст.49 ГПК України.

20.02.2014 року в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Керуючись ст.ст.4-3,4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 49, 82, 84, 85, 87, 115, 116, 111 28 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Звернути стягнення на предмет іпотеки переданий в іпотеку відповідно до іпотечного договору від 26.04.2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Жмеринського районного нотаріального округу Богутенко О.В, зареєстрованого в реєстрі за № 553, а саме: комплекс активів Товариства з обмеженою відповідальністю "Жмеринський м'ясокомбінат", вул.Верхня Трудова, 35, м.Жмеринка, Вінницька область, 23110 (ідентифікаційний код - 13302458) що знаходиться в м.Жмеринка Вінницької області по вул.В.Трудовій, 35, а саме: нежитлові приміщення адмінкорпусу літ."А" загальною площею 189,3 кв.м, нежитлові приміщення головного корпусу літ."Б", загальною прощею 2 092,1 кв.м., нежитлові приміщення допоміжного корпусу літ."В", загальною площею 1 017,3 кв.м, нежитлові приміщення складів літ."К" загальною площею 145,2 кв.м., склад ПММ літ."І" загальною площею 110,0 кв.м., нежитлові приміщення овочесховища літ."Г", загальною площею 34,8 кв.м., нежитлова будівля гаража літ."Д", загальною площею 76,9 кв.м., нежитлові приміщення холодильників літ."Е" загальною площею 190,6 кв.м., нежитлова будівля вагової літ."Ж", загальною площею 46,0 кв.м.; земельна ділянка площею 1,0983 га, кадастровий номер 0510300000:00:00, цільове призначення: промислові потреби, на якій розташована зазначена нерухомість; обладнання та транспорт згідно додатку № 1 до Іпотечного договору від 26.04.2011 року в рахунок погашення заборгованості перед Приватним акціонерним товариством "Вінниця-млин", Гніванське шосе, 9, с.Бохоники, Вінницький район, Вінницька область, 23223 (ідентифікаційний код - 30804187) за договором купівлі-продажу № 18 від 01.03.2011 року в сумі 416 768 грн. 00 коп. , з яких 352 000 грн. 00 коп. - попередня оплата та 64 768 грн. 00 коп. - неустойки, встановивши спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів з початковою ціною продажу 550 989 грн. 00 коп. .

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Жмеринський м'ясокомбінат", вул.Верхня Трудова, 35, м.Жмеринка, Вінницька область, 23110 (ідентифікаційний код - 13302458) на користь Приватного акціонерного товариства "Вінниця-млин", Гніванське шосе, 9, с.Бохоники, Вінницький район, Вінницька область, 23223 (ідентифікаційний код - 30804187) - 8 335 грн. 36 коп. - відшкодування витрат пов'язаних зі сплатою судового збору.

4. В позові про стягнення з відповідача 134 464 грн. 00 коп. - неустойки шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки переданий в іпотеку відповідно до іпотечного договору від 26.04.2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Жмеринського районного нотаріального округу Богутенко О.В, зареєстрованого в реєстрі за № 553, а саме: комплекс активів Товариства з обмеженою відповідальністю "Жмеринський м'ясокомбінат", вул.Верхня Трудова, 35, м.Жмеринка, Вінницька область, 23110 (ідентифікаційний код - 13302458) що знаходиться в м.Жмеринка Вінницької області по вул.В.Трудовій, 35, а саме: нежитлові приміщення адмінкорпусу літ."А" загальною площею 189,3 кв.м, нежитлові приміщення головного корпусу літ."Б", загальною прощею 2 092,1 кв.м., нежитлові приміщення допоміжного корпусу літ."В", загальною площею 1 017,3 кв.м, нежитлові приміщення складів літ."К" загальною площею 145,2 кв.м., склад ПММ літ."І" загальною площею 110,0 кв.м., нежитлові приміщення овочесховища літ."Г", загальною площею 34,8 кв.м., нежитлова будівля гаража літ."Д", загальною площею 76,9 кв.м., нежитлові приміщення холодильників літ."Е" загальною площею 190,6 кв.м., нежитлова будівля вагової літ."Ж", загальною площею 46,0 кв.м.; земельна ділянка площею 1,0983 га, кадастровий номер 0510300000:00:00, цільове призначення: промислові потреби, на якій розташована зазначена нерухомість; обладнання та транспорт згідно додатку № 1 до Іпотечного договору від 26.04.2011 року відмовити.

5. Видати накази в день набрання рішенням законної сили.

6. Копію рішення надіслати відповідачу рекомендованим листом з поштовим повідомленням про вручення поштової кореспонденції.

Повне рішення складено 25 лютого 2014 р.

Суддя Банасько О.О.

віддрук. 2 прим.:

1 - до справи.

2 - відповідачу - вул.Трудова, 35, м.Жмеринка, Вінницька область, 23110.