Рішення

від 18.02.2014 по справі 927/42/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Чернігівської області

м. Чернігів тел./факс: 774-462

просп.Миру,20 тел.:698-166

Іменем України

Р І Ш Е Н Н Я

18 лютого 2014 р. Справа № 927/42/14

Позивач: Фізична особа - підприємець ОСОБА_1,

АДРЕСА_1

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Чернігівстройсервіс",

пр-т Перемоги, 95, м. Чернігів, 14000

Предмет спору: про стягнення 144553,80 грн.

Суддя А.М.Селівон

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

Від позивача: ОСОБА_2 - представник, дов. № 79 від 13.02.14 р.

Від відповідача: не з'явився.

В судовому засіданні на підставі ч.2 ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення .

СУТЬ СПОРУ:

Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 звернувся до господарського суду Чернігівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Чернігівстройсервіс" про стягнення 144553,80 грн., а саме 77318,80 грн. основного боргу, 1514,00 грн. пені, 23196,00 грн. штрафу, 42525,00 грн. плати за користування грошовими коштами, а також 2891,08 грн. витрат зі сплати судового збору.

В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві позивач посилається на те, що в порушення умов укладеного між сторонами Договору № Кр-201310081/1 від 08.10.13 р. відповідачем не виконані належним чином зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати вартості поставленого за договором товару, внаслідок чого утворилась заборгованість в розмірі 77318,80 грн.

Ухвалою господарського суду Чернігівської області від 13.01.14 р. позовну заяву прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 927/42/14, розгляд справи призначено на 28.01.14 р.

Ухвалою суду від 28.01.14 р. розгляд справи відкладався на 18.02.14 р.

В судове засідання 18.02.14 р. з'явився уповноважений представник позивача.

Представник відповідача в судове засідання 18.02.14 р. не з'явився.

Копія ухвали суду від 28.01.2014 р., яка направлялась відповідачу на вказану в позовній заяві адресу (пр-т Перемоги, 95, м. Чернігів, 14000), повернулась до суду 06.02.14р. неврученою адресату у зв'язку із закінченням терміну зберігання рекомендованого поштового відправлення на підприємстві поштового зв'язку.

Інші дані (адреси), за якими можна встановити місцезнаходження відповідача, позивачу невідомі.

Про поважні причини неявки представника відповідача суд не повідомлено.

Заяв та клопотань процесуального характеру від відповідача на час слухання справи не надходило.

Пунктом 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (далі - Постанова № 18) передбачено, що за змістом статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

З огляду на приписи ст. 64 Господарського процесуального кодексу України та п.3.9.1 Постанови № 18 суд вважає, що відповідач повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

До початку судового засідання 18.02.14 р. через канцелярію суду представником відповідача подане письмове клопотання б/н від 14.02.14 р. про долучення до матеріалів справи додаткових документів.

Клопотання судом задоволене, документи до матеріалів справи долучені.

Також до початку судового засідання 18.02.14 р. через канцелярію суду представником позивача подане письмове клопотання (без вихідних реквізитів) про долучення до матеріалів справи додаткових документів.

Клопотання судом задоволене, документи до матеріалів справи долучені.

Документи, витребувані ухвалами суду від 13.01.14 р. та 28.01.14 р., відповідачем надані суду не в повному обсязі.

Заяв та клопотань процесуального характеру від відповідача на час слухання справи не надходило.

В судовому засіданні 18.02.14 р. представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги з підстав, викладених в позовній заяві.

Відповідно до 2.3 Постанови № 18 якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Згідно п. 3.9.2 Постанови № 18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

З огляду на вищевикладене, оскільки явка відповідача в судове засідання обов'язковою не визнавалась, відповідач не скористався належним йому процесуальним правом приймати участь в судових засіданнях, відповідачем не надано суду відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, беручи до уваги відсутність процесуальних заяв та клопотань відповідача на час розгляду справи, а також те, що представник позивача проти розгляду справи у відсутності уповноваженого представника відповідача не заперечував, суд, на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, здійснював розгляд справи за відсутності уповноваженого представника відповідача, виключно за наявними у справі матеріалами.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 Господарським процесуальним кодексом України, не знаходив підстав для відкладення розгляду справи.

Подане представником позивача письмове клопотання від 18.02.14 р. про відмову від здійснення технічної фіксації судового процесу судом задоволене. Засідання господарського суду по розгляду даної справи проведено без фіксації технічними засобами. Судовий процес відображено у протоколі судового засідання.

Перед початком розгляду справи по суті 18.02.14 р. представника позивача було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст.ст. 20, 22, 60, 74 та ч. 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Представник позивача в судовому засіданні повідомив суд, що права та обов'язки стороні зрозумілі.

Відводу судді представником позивача не заявлено.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судовому засіданні пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши наданими позивачем доказами та оглянувши в судовому засіданні їх оригінали, суд

В С Т А Н О В И В:

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

08 жовтня 2013 року між Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (Постачальник за договором, Позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Чернігівстройсервіс» (Покупець за договором, Відповідач у справі) укладений договір № Кр-20131008/1 на поставку товару (далі - Договір).

Згідно п.1.1. Договору, Постачальник зобов'язується передати Покупцю товар, а Покупець зобов'язується прийняти від Постачальника товар та оплатити його вартість за ціною, визначеною у видаткових накладних.

За умовами п. 3.1 Договору загальна вартість товару по цьому Договору складається із сум вартості товару за всіма видатковими накладними. До вартості товару не входить вартість транспортних послуг, так як за домовленістю Сторін товар зі складу Постачальника доставляється на склад Покупця засобами та за рахунок Покупця.

Відповідно до п.п. 2.1.1, 2.1.2. Договору поставка Товару здійснюється Постачальником окремими партіями у строки, в кількості та асортименті, які попередньо узгоджуються Сторонами. Поставка товару здійснюється на умовах EXW зі складу Постачальника. Постачальник повинен забезпечити завантаження товару на транспортний засіб Покупця.

Згідно п.п. 2.1.3, 2.1.7 Договору підписання Покупцем видаткової накладної є підтвердженням здійснення Постачальником належної поставки. Сторони домовились, що факт поставки товару підтверджується наявністю кількох або одного з нижченаведених документів: видаткової накладної, підписаної Сторонами, наявністю у Постачальника довіреності Покупця на отримання товару, наявністю акту звірки взаємних розрахунків по даному Договору, підписаного Покупцем, наявністю акту приймання-передачі товару, наявністю іншого документу, яким засвідчується заборгованість Покупця перед Постачальником (лист, податкова накладна тощо).

Відповідно до п.8.1 Договору цей Договір набуває сили з моменту його підписання уповноваженими представниками Сторін та діє 365 календарних днів, а по оплаті поставленого товару - до повного виконання Покупцем своїх зобов'язань.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст.655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.1 ст.662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

В силу приписів ст.663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

На виконання умов вищевказаного Договору позивачем було здійснено поставку Покупцю товару на суму 77318,80 грн. (в т.ч. ПДВ), що підтверджується видатковою накладною № 315105 від 15.10.13 р., копія якої знаходиться в матеріалах справи.

Згідно п.2.1.3 Договору після підписання видаткової накладної Покупець не має права пред'являти будь-які вимоги, претензії Постачальнику щодо якості, кількості та асортименту поставленого товару. Претензії Покупця щодо прихованих дефектів поставленого товару можуть бути пред'явлені протягом строку придатності товару, але не пізніше 30 днів з моменту отримання товару від Постачальника.

Отримання товару відповідачем підтверджується підписом уповноваженого представника останнього на вищевказаній накладній, а саме Миненко В.Г., засвідченим печаткою ТОВ «Чернігівстройсервіс». Факт поставки товару за цією накладною відповідачем не заперечувався.

Доказів пред'явлення відповідачем претензій щодо якості та кількості товару, а також термінів поставки від відповідача до суду не надходило.

Як вбачається із матеріалів справи, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання ФОП ОСОБА_1 умов Договору з боку відповідача відсутні.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позивачем виконані зобов'язання по передачі товару ТОВ «Чернігівстройсервіс» на підставі укладеного між сторонами Договору, факт передачі позивачем товару по Договору належним чином підтверджено матеріалами справи.

Згідно із ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За умовами п.п. 2.2.1 -2.2.3. Договору Покупець зобов'язаний протягом 14 банківських днів здійснювати оплату за кожну окрему поставку Постачальником партії товару з моменту отримання цього товару. Оплата товару здійснюється шляхом перерахування на розрахунковий рахунок Постачальника суми у гривнях, яка дорівнює вартості товару, зазначеного у видатковій накладній. Всі витрати, пов'язані з банківськими переказами, сплачує Покупець.

Відповідач в обумовлений Договором строк розрахунок за отриманий товар не здійснив, заборгованість відповідача за поставлений згідно Договору товар станом на 25.12.13 р. становила 77318,80 грн.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

В силу ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст.599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч.2 ст.193 ГКУ кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи та підтверджено позивачем, свої зобов'язання щодо сплати позивачу грошових коштів в сумі 77318,80 грн. у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору відповідач не виконав, в результаті чого у останнього утворилась заборгованість перед позивачем за наведеним Договором у зазначеному вище розмірі, яку позивач просить стягнути в позовній заяві.

У відповідності до ст. 124, п.п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2,4-3 Господарського процесуального кодексу України, основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 ГПК України покладено на сторони та інших учасників судового процесу. При цьому відповідачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності боргу, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору № Кр-2013100/1 на поставку товару від 08.10.13 р. суду не надано.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Отже, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань за Договором № Кр-2013100/1 на поставку товару від 08.10.13 р. у встановлений строк, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимога позивача про стягнення з відповідача 77318,80 грн. за вказаним Договором підлягає задоволенню.

Частина 1 ст. 216 Господарського кодексу України передбачає, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин, згідно ч.1 ст. 218 Господарського кодексу України, є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Виходячи з положень ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно п.1 ст. 546, ст. 547 Цивільного кодексу виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч.1 ст.548 Цивільного кодексу).

У відповідності до ст. 549 Цивільного кодексу неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою статті 231 Господарського кодексу України.

Пунктом 3.4. Договору передбачено, що у випадку порушення строків оплати товару згідно п.2.2. цього Договору, Покупець зобов'язаний сплатити Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє на момент порушення строків оплати, за кожний день прострочення від вартості товару, який був переданий Постачальником Покупцю.

Згідно абз. 4 п.3.4 Договору якщо неналежне виконання Покупцем своїх зобов'язань по даному Договору призвело до порушення строків оплати товару, відносно яких сторони досягли домовленості, а саме: на строк до 30-ти днів, то в такому випадку Покупець сплачує Постачальнику окрім пені штраф у розмірі 30% від вартості товару, який був переданий Постачальником Покупцю. Покупець сплачує вищевказані штрафи за кожний випадок несвоєчасної оплати по кожній окремій поставці партії товару.

Відповідно до п.2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» (далі - Постанова № 14) застосування такого виду неустойки як штраф до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі (наприклад, за необґрунтовану відмову від переказу коштів за розрахунковими документами отримувача коштів), притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.

Як зазначено в п. 4 Оглядового листа Вищого господарського суду України від 29.04.13 р. № 01-06/767/2013 "Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 Господарського кодексу України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень можливості передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, відповідно до якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Таким чином, чинне законодавство допускає можливість одночасного стягнення з учасника господарських відносин, що порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені, які не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності.

Зазначену правову позицію наведено також у постановах Верховного Суду України від 30.05.2011 № 42/252, від 09.04.2012 № 20/246-08, від 27.04.2012 № 06/5026/1052/2011 та постанові Вищого господарського суду України від 12.06.2012 у справі № 06/5026/1052/2011.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо сплати боргу за поставлений товар на суму 77318,80 грн. у терміни, визначені умовами Договору, позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення пеню в розмірі 1514,00 грн. за період з 29.10.13 р. по 23.12.13 р. включно, та 30% штрафу в сумі 23196,00 грн. (77318,80 грн.*30%), які він просить стягнути з відповідача відповідно до наданого розрахунку.

Як передбачено п.1.12 Постанови № 14, з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

Аналогічна позиція викладена в ч. 1 п. 18 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 11.04.05 року № 01-8/344 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені в доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році".

За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення пені та штрафу судом встановлено наступне.

У відповідності до ч. 1 ст. 255 Цивільного кодексу України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

Згідно п. 2.5 Постанови № 14 перебіг часу, за який нараховується пеня, починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Оскільки позивачем було помилково визначено 29.10.13 р. граничним строком оплати поставленого за Договором товару, а отже неправильно визначено період прострочення та його тривалість (55 днів), розмір пені за несвоєчасну оплату товару, поставленого за вказаним Договором, перерахований судом у відповідності вимог цивільного законодавства та положень п.п. 2.2.1, 3.2 Договору за період з 05.10.13 р. по 23.12.13 р. включно становить 1349,37 грн., розмір штрафу, перерахований судом у відповідності до п. 3.4 Договору, становить 23195,64 грн., а отже є меншими, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем, тому позовні вимоги в частині стягнення пені та штрафу за несвоєчасну оплату товару, поставленого за Договором, підлягають частковому задоволенню в сумі 1349,37 грн. пені та 23195,64 грн. штрафу.

Згідно п.3.5 Договору у випадку звернення Постачальника за захистом своїх прав до суду через неналежне виконання Покупцем своїх зобов'язань по даному Договору, яке призвело до порушення строків оплати товару, то окрім пені та штрафу Покупець зобов'язаний сплатити 1% від суми заборгованості, за кожний день прострочення Покупцем оплати товару, що є сплатою Покупцем процентів за користування грошовими коштами Постачальника (ч. 3 ст. 692 ЦК України).

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо сплати боргу за поставлений товар у терміни, визначені умовами Договору, позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення проценти за користування грошовими коштами (1%) в сумі 42525,00 грн. за період з 29.10.13 р. по 23.12.13 р. включно, які він просить стягнути з відповідача відповідно до наданого розрахунку.

Приписами ст. 536 Цивільного кодексу України передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Пунктом 6 Постанови № 14 визначено, що стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов'язання і одночасно, способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов'язанням сплатити кошти, тоді як проценти, зазначені у статті 536 ЦК України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми (стаття 1214 ЦК України).

Підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статтями 1048, 1054, 1061 ЦК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 692 Цивільного кодексу України у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Ця правова норма є спеціальною і поширює свою дію лише на правовідносини, пов'язані з купівлею-продажем товару, або на правовідносини, до яких згідно із чинним законодавством застосовуються положення про купівлю-продаж.

Частиною 3 статті 692 Цивільного кодексу України фактично конкретизовано передбачений статтею 536 цього Кодексу обов'язок боржника сплачувати встановлений договором або законом розмір процентів за користування чужими грошовими коштами та передбачене статтею 625 цього Кодексу право продавця вимагати від покупця сплати 3 % річних за весь час прострочення, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У розумінні зазначених статей проценти є не відповідальністю, а платою за весь час користування грошовими коштами, що не були своєчасно сплачені боржником.

Зі змісту цих статей випливає, що договором може бути встановлено лише інший розмір процентів річних, а не інший спосіб їх обчислення.

Разом із цим згідно з положеннями статті 549 ЦК України грошовою сумою, яку боржник повинен передати кредитору у разі порушення зобов'язання, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання, є пеня.

Таким чином, передбачені п. 3.5 Договору проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 1% від суми заборгованості за кожен день такого прострочення за своєю природою підпадають під визначення неустойки, а саме пені, згідно зі ст. 549 ЦК України, частина 3 якої встановлює, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Разом з тим позивачем вже нараховано до стягнення з відповідача 1514,00 грн. пені, за цей самий період на підставі пункту 3.2 Договору, яким сторони передбачили нарахування пені.

За висновками суду, нарахування ще одних процентів за цей же період за несвоєчасне виконання зобов'язання покупцем, не узгоджується з приписами ст. 61 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд України в постанові від 24.12.13р. у справі № 3-37 гс 13 та Вищий господарський суд України в постанові від 21 січня 2014 року у справі № 8/5025/1402/12.

За таких обставин, заявлені позивачем вимоги в частині стягнення з відповідача 42525,00 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами є безпідставними та задоволенню не підлягають.

Враховуючи вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань за Договором у встановлений строк, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу судові витрати покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 124, 129 Конституції України, ст.ст. 11, 202, 525, 526, 530, 599, 610, 612, 626, 629, 655, 662, 663, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст. 193, 217, 218, 265 Господарського кодексу України, ст.ст. 4-2, 4-3, 33, 43, 49, 75, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Чернігівстройсервіс" (пр-т. Перемоги, 95, м. Чернігів, 14000, р/р 26001000386045 в ПУАТ «Фидобанк», МФО 300175, код 38880899) на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, р/р НОМЕР_2 в АТ «Райффайзен Банк Аваль», МФО 380805, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) 77318,80 грн. основного боргу, 1349,37 грн. пені, 23195,64 грн. штрафу та 2037,28 грн. витрат зі сплати судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

2. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Повний текст рішення складений та підписаний 24 лютого 2014 року.

Суддя А.М.Селівон