Постанова

від 05.02.2009 по справі 2/460-08

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

2/460-08

У к р а ї н а

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

  ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

05.02.09                                                                                               Справа №2/460-08

Колегія суддів Запорізького апеляційного господарського суду у складі:

Головуючий суддя Кричмаржевський В.А. судді  Кричмаржевський В.А.    , Мойсеєнко Т. В.  , Яценко О.М.

при секретарі   Шерник О.В.

за участю представників:

позивача - Ковальової С.Є., директора, та Фефелової Т.П., дов. №1 від 05.02.09р.

відповідача - не з'явився

Розглянувши матеріали справи та апеляційну скаргу Фермерського господарства «Ірина», с. Заводівка Горностаївського району Херсонської області

на рішення господарського суду Херсонської області від 18.11.2008р.          

у справі № 2/460-08

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю виробничої комерційної фірми  «Меда, ЛТД», м. Херсон

до відповідача Фермерського господарства «Ірина», с.Заводівка Горностаївського району Херсонської області

про стягнення суми

Установив:

Рішенням господарського суду Херсонської області від 18.11.2008р. у справі №2/460-08 (суддя Скобєлкін С.В.) позов задоволений частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 22519,96грн. основного боргу, 13806грн. втрат від інфляції, 2725,78грн. – 3% річних, 715,45грн. державного мита, 118 витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, в частині стягнення 3391,73грн. пені відмовлено, а в частині стягнення 29100грн. основного боргу провадження припинено.

Рішення суду ґрунтується на приписах статей 525, 526, 625, 248 Цивільного кодексу України та статей 80-85 ГПК України.

Не погоджуючись з прийнятим у справі судовим рішенням, фермерським господарством «Ірина», відповідачем у справі, подана апеляційна скарга, в якій ставиться вимога про скасування рішення в частині стягнення 13806грн. – інфляційних втрат та 2725,78грн. – 3% річних, та прийняття нового рішення, яким заявник просить відмовити у задоволенні стягнення цих сум.

Зокрема, заявник зазначає, що укладаючи договір, сторонами не погоджено строку здійснення оплати за отриманий товар, а тому нарахування інфляційних та річних є неправомірними. Також заявник посилається на те, що сторони договору дійшли згоди щодо майнової відповідальності за порушення грошових зобов'язань за договором купівлі-продажу, що також вказує на неправомірність застосування додаткових стягнень. До того ж відповідач вважає, що розрахунок позивачем річних та інфляційних витрат не може бути прийнятий як належний доказ правильності нарахування цих сум, оскільки він здійснений позивачем як зацікавленою особою, а суд, в свою чергу, не є установою, яка може робити висновки щодо того, чи є ці розрахунки вірними. Заявник вважає, що у цьому разі необхідні висновки компетентних організацій чи фахівців, які мають необхідні знання.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач та його представники у судовому засіданні зазначають про правомірність нарахування інфляційних і річних, та звертають увагу на те, що строк оплати товару зазначений у накладних та рахунках. Просять залишити оскаржуване рішення господарського суду Запорізької області без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

У судове засідання представник відповідача не з'явився, хоча про час і місце проведення судового засідання відповідач повідомлений належним чином, про що свідчить поштове повідомлення про вручення ухвали, якою призначена до розгляду апеляційна скарга. Про причини неявки суд не повідомив. Колегія суддів не вбачає підстав для відкладення розгляду справи у зв'язку із неявкою представника відповідача, матеріалів справи достатньо для розгляду справи за його відсутністю.

За розпорядженням голови Запорізького апеляційного господарського суду №203 від 05.02.2009р. справу призначено до розгляду у складі колегії суддів: Кричмаржевського В.А. (головуючого), Мойсеєнко Т.В. та Яценко О.М.

Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, знаходить апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 31.03.2006року між сторонами укладений договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого продавець (позивач) зобов'язується передати у власність покупця нафтопродукти (товар), а покупець зобов'язується прийняти та оплатити його.

Пунктом 3.1 договору сторони погодили, що покупець здійснює повний розрахунок за поставлений товар у строки, що зазначені у рахунках на оплату.

Так, на виконання умов договору позивачем поставлено відповідачеві товару на 255.957,46грн., що підтверджується накладними та довіреностями на отримання товару (а.с.18-50), однак відповідач в порушення умов договору та чинного законодавства частково здійснив оплату товару на суму 204.337,50грн., таким чином заборгованість відповідача за отриманий товар на момент подання позову склала - 51.519,96грн.

Положення Цивільного кодексу України передбачають, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 665).

Статтею 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Тобто, за договором купівлі-продажу обов'язком покупця є повна оплата отриманого товару.  

Згідно зі статтями 525 та 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення містить і стаття 193 ГК України.

Також згідно з ч.2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

           Так, з огляду на викладене, здійснюючи перевірку правильності нарахування інфляційних та річних за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи «Законодавство», колегія суддів зазначає, що викладені у позовній заяві вимоги позивача є правомірними, а заявлені до стягнення суми розраховані правильно.

До матеріалів справи долучена копія квитанції до прибуткового касового ордеру (а.с.88), яка свідчить про те, що відповідачем передано позивачеві в погашення суми основної заборгованості 29.100грн. Таким чином, з урахуванням здійсненої оплати сума основної заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідача, складає -22.519,96грн., а провадження в частині стягнення 29.100грн. підлягає припиненню.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення з відповідача 22.519,96грн. основного боргу, 13.806грн. нарахованих інфляційних втрат та 2.725,78грн. 3% річних, а також з припиненням провадження у справі в частині стягнення 29.100грн. основної заборгованості.

До стягнення позивачем також заявлена сума пені у розмірі 3.391,73грн., нарахування якої передбачено договором (п.5.1), однак господарський суд відмовив у цій частині позову, посилаючись на пропуск строку позовної давності. З таким висновком суду колегія суддів не погоджується, враховуючи наступне.

Статтею 267 Цивільного кодексу України встановлено, що позовна  давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Будь-яких заяв або клопотань про застосування строку позовної давності сторонами не подавалось, а тому застосування судом першої інстанції строку позовної давності до поданої позивачем вимоги про стягнення пені є неправомірними та такими, що суперечать статті 267 Цивільного кодексу України.

Перевіряючи правильність нарахування пені, колегія суддів вважає, що пеня нарахована вірно, а тому підлягає стягненню у розмірі 3.391,73грн.

В поданій апеляційній скарзі апелянт вказує на неправомірність нарахування позивачем річних відсотків та інфляційних втрат, посилаючись на відсутність погодженого договором строку оплати товару. Колегія суддів вважає це твердження необґрунтованим в силу наступного.

Так, договором встановлено, що покупець здійснює повний розрахунок за товар у строки, вказані у рахунках на оплату. Матеріали справи містять рахунки, виставлені позивачем, та накладні, за якими відпускався та приймався товар, які містять строки здійснення оплат за отриманий товар. Отже, сторони положеннями договору погодили строк оплати товару, який встановлюється у рахунку на оплату. А тому посилання відповідача на не встановлення строку оплати товару та як наслідок неможливість нарахування інфляційних та річних є хибним та таким, що не відповідає дійсності.

В поданій апеляційній скарзі апелянт зазначає, що суд не є установою, яка може перевіряти законність та правильність нарахування річних і інфляційних, а також про те, що для перевірки правильності нарахування слід звертатись для експертних установ або фахівців. Колегія суддів не приймає ці доводи як такі, що вказують на допущені господарським судом порушення, оскільки на думку колегії суддів для з'ясування правильності нарахування інфляційних та річних не потрібно спеціальних знань та призначення судово-бухгалтерської експертизи або звернення до профільних фахівців. Відповідно до статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм  внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Доводи, що зазначені в апеляційній скарзі, спростовуються вищевикладеним,  рішення господарського суду підлягає зміні, з відповідача слід стягнути пеню у розмірі 3.391,73грн.   

Керуючись статтями 101-105 Господарського процесуального кодексу України,  Запорізький апеляційний господарський суд -

                      Постановив:

Апеляційну скаргу Фермерського господарства «Ірина», с.Заводівка Горностаївського району Херсонської області, залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Херсонської області від 18.11.2008р. у справі №2/460-08 змінити, доповнивши пункт другий резолютивної частини реченням наступного змісту:

"Стягнути з Фермерського господарства "Ірина", с.Заводівка Горностаївського району Херсонської області, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробнича комерційна фірма "Меда, ЛТД", м.Херсон, 3.391,73грн. пені."

Пункт третій резолютивної частини виключити.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Видачу відповідного наказу доручити господарському суду Херсонської області.

Головуючий суддя Кричмаржевський В.А.

 судді  Кричмаржевський В.А.  

 Мойсеєнко Т. В.  Яценко О.М.