Постанова

від 19.05.2009 по справі 6/240-08

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

6/240-08

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 19 травня 2009 р.                                                                                    № 6/240-08  

Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів:

Т.Б. Дроботової - головуючогоН.О. Волковицької Л.І. Рогач

за участю представників:

позивачаЛитовченко А.М., дир., Сізоненко В.П., дов. від 21.01.09р. № 07

відповідачане з'явився  (про час та місце судового засідання повідомлений належно)

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу  Аграрно-виробничого товариства з обмеженою відповідальністю "Агроцентр-К"

на постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 27.01.2009 року

у справі№ 6/240-08 Господарського суду Дніпропетровської області

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Інноваційна компанія Біоінвест-Агро"

до Аграрно-виробничого товариства з обмеженою відповідальністю "Агроцентр-К"

простягнення 102108,13грн.

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення з відповідача 10116грн. основного боргу за поставку товару від 16.03.2007р. та 88545,63грн. заборгованості за поставкою за договором від 23.04.2007р. (в тому числі 79476,74грн. основного боргу з врахуванням індексу інфляції та відсотків річних, 9068,89грн. пені) в редакції заяви про зменшення позовних вимог від 16.09.2008р. (а.с.52).

Позовні вимоги мотивовано невиконанням відповідачем в повному обсязі грошових зобов'язань, що виникли з огляду на відпуск йому матеріальних цінностей, наслідки чого визначаються згідно статей 526, 610, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідач відхилив позовні вимоги, посилаючись на неналежне оформлення документів первинного бухгалтерського обліку, якими позивач обґрунтовує дані позовні вимоги, в зв'язку з чим факт передачі товарно-матеріальних цінностей є недоведеним, недійсність договору, укладеного не уповноваженою особою.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 16.09.2008р. (суддя Коваленко О.О.) позов задоволено частково; з відповідача на користь позивача стягнуто 60000грн. основного боргу, 718грн. судових витрат; в решті позову відмовлено.

Судове рішення вмотивовано встановленими на підставі оригіналів документів, наданих сторонами на вимогу суду в судове засідання, обставинами справи, що підтверджують позовні вимоги, статтями  525, 526, 625 Цивільного кодексу України, статтею 33 Господарського процесуального кодексу України.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 27.01.2009р. (суді: Білецька Л.М. –головуючий, Голяшкін О.В., Науменко І.М.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін з підстав його законності та обґрунтованості.

Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить судові рішення у даній справі змінити та у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

В обґрунтування  своїх вимог  заявник вказує на те, що судами попередніх інстанцій неповно з'ясовано обставини, що мають значення для розгляду справи, оскільки надані позивачем документи не відповідають вимогам Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. № 88 та не підтверджують викладені у позові обставини; судом не надано оцінку недійсності договору купівлі-продажу від 23.04.2007р.   

Позивач не надав відзив по суті касаційної скарги, усно в судовому засіданні просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а ухвалені по справі судові акти без змін, як прийняті відповідно до вимог чинного законодавства.

Відповідач не скористався правом на участь у судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді –доповідача та пояснення присутнього в судовому засіданні представника відповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підстав встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або перевіряти докази.

Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, предметом спору є наявність та ступінь виконання відповідачем грошових зобов'язань по оплаті товарів за підстав, наведених у позовній заяві.

Місцевим господарським судом встановлено, що 23.04.2007р. сторонами було укладено договір купівлі-продажу товарів № 11/04-07, відповідно до умов якого позивач передав відповідачу товар на загальну суму 60000грн., який відповідачем було отримано. Натомість відповідач відмовився від оплати.

Задовольняючи позов, суд виходив з доведеності обставин, які є істотними для розгляду даної справ

Переглядаючи справу у повному обсязі, апеляційний господарський суд встановив, що сторонами було укладено договір купівлі-продажу № 11/04-07 від 23.04.2007р., відповідно до умов якого продавець зобов'язується продати, а покупець прийняти та оплатити регулятори росту рослин згідно рахунку № СФ-0000051 від 11.04.2007р. та накладної № 51 від 23.04.2007р. на суму 60000грн., умови договору по здійсненню оплати відповідач не виконав.

З матеріалів справи вбачається, що предметом спору у даній справі є підстави виникнення грошового зобовязання відповідача, належність та ступінь виконання зобовязання.

Обставини, пов'язані з підставами виникнення зобов'язань сторін, інші істотні обставини справи повинні бути встановлені на підставі належних та допустимих в розумінні статей 33 та 34 Господарського процесуального кодексу України доказів, про що зазначається в судовому рішенні.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобовязання виникають з підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України, зокрема, з договорі та інших правочинів, з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В силу статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну суму.  

Відповідно до статей 84, 105 Господарського процесуального кодексу України, рішення місцевого господарського суду, постанова апеляційного господарського суду повинні містити докази, на підставі яких прийнято рішення, доводи, за якими господарський суд відхилив клопотання і докази  сторін.

Зі змісту відзиву на позов, апеляційної скарги вбачається, що в заперечення позовних вимог відповідач наводив доводи про невідповідність наданих позивачем в підтвердження передачі товарно-матеріальних цінностей документів первинного бухгалтерського обліку вимогам чинного законодавства, а також що договір купівлі-продажу № 11/04-07 від 23.04.2007р. визнано недійсним рішенням Господарського суду Дніпропетровської області.

За змістом позовних вимог грошові зобовязання відповідача виникають у зв'язку з придбанням та одержанням ним регуляторів росту рослин, натомість господарські суди не дослідили та не відобразили у судових рішеннях докази, які підтверджують передачу предмету  договору купівлі-продажу: накладні, довіреності, прибуткові документи тощо, не надали жодної правової оцінки запереченням відповідача щодо невідповідності наданих позивачем документів положенням статей 33 та 34 Господарського процесуального кодексу України щодо належності та допустимості доказів у господарському судочинстві.

Не може бути прийнято до уваги зазначення у судовому рішенні на оригінали документів, оскільки зі змісту судових рішень не вбачається. які саме документи було оглянуто.

Судова колегія зазначає, що сама тільки невідповідність документів первинного бухгалтерського обліку вимогам чинного законодавства не звільняє відповідача від виконання грошового зобовязання в разі придбання та фактичного одержання товарно-матеріальних цінностей, однак в такому разі судам належало підтвердити передачу таких цінностей відповідача, а відповідних обставин судовими рішеннями не встановлено.

 Відповідно до пункту 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976р. № 11 "Про судове рішення", обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини справи, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини та правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності та підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні; водночас, рішення є законним тоді, коли  суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини справи, вирішив справу у відповідності  з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин..

Оскаржувані судові рішення вказаним вимогам не відповідають; рішення місцевого суду не містить результатів розгляду доводів відповідача щодо істотних обставин справи, що є порушенням вимог статті 42 Господарського процесуального кодексу України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом та судом.

В свою чергу, суд апеляційної інстанції, відповідно до частини 1 статті 101 Господарського процесуального кодексу України, повторно розглядаючи справу, на вказані обставини, зазначені у апеляційній скарзі, уваги не звернув та не надав їх правову оцінку, тобто, неповно з'ясував обставини, які мали значення для правильного розгляду поданої заявником апеляційної скарги.

Як наслідок, прийнята апеляційним господарським судом постанова не відповідає положенням статті 105 Господарського процесуального кодексу України  та вимогам, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 "Про судове рішення" зі змінами та доповненнями.

З огляду на межі повноважень касаційної інстанції, визначені статтею 1117 Господарського процесуального кодексу України, постанова апеляційної інстанції та рішення господарського суду в оскарженій частині підлягають скасуванню, а справа -  направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи, господарському суду слід врахувати вищенаведене, та вирішити спір у відповідності до вимог чинного законодавства.

Керуючись статтями 43, 1117, пунктом 3 статті 1119, статтями 11110, 11111, 11112 Господарського  процесуального кодексу України,  Вищий  господарський  суд України

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Аграрно-виробничого товариства з обмеженою відповідальністю "Агроцентр-К" задовольнити.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 27.01.2009 року у справі № 6/240-08 Господарського суду Дніпропетровської області та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.09.2008 року скасувати в частині задоволення позовних вимог.

Справу в цій частині направити на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області.

В решті рішення та постанову залишити без змін.

Головуючий                                                                                  Т. Дроботова

Судді:                                                                                             Н. Волковицька

                                                                                                       Л. Рогач