Постанова

від 21.02.2014 по справі 815/67/14

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 815/67/14

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2014 року м. Одеса

10:39

Одеський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді - Бойко О.Я.;

за участі:

секретаря судового засідання - Мураховської А.І.;

представника позивача - Гайдая О.В. (довіреність від 25.02.2013 року);

представника відповідача - Копиці С.М. (довіреність від 05.07.2013 року),

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Малого приватного підприємства «Сан-Марино» до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 29.07.2013 року №0000252260, №0000262260, -

СУТЬ СПОРУ:

Позивач звернувся з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області в якому просив суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області від 29.07.2013 року №0000252260, №0000262260.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив наступне.

В період з 25.06.2013 року по 04.07.2013 року співробітники Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області ОСОБА_3, ОСОБА_4 провели позапланову виїзну перевірку Малого приватного підприємства «Сан-Марино» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2011 року по 31.12.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 року 31.12.2012 року відповідно до постанови слідчого від 10.04.2013 року.

За результатами цієї перевірки 11.07.2013 року відповідач склав акт № 439/22-6/21031878, яким встановлені порушення позивачем:

- пп.5.2.1 п.5.2 ст.5, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.14.1.27, п.138.2 ст.138, пп.139.1.3, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України», в результаті чого занижено податок на прибуток на суму 250619,00 грн., у тому числі: 1 квартал 2011 року - 49477,00 грн., 2 квартал 2011 року - 109517,00 грн., 2-3 квартал 2011 року - 179649,00 грн., 2-4 квартал 2011 року - 194416,00 грн., півріччя 2012 року - 6726,00 грн., 3 квартали 2012 року - 6726,00 грн., 2012 рік - 6726,00 грн.;

- п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 202202,00 грн., у тому числі: січень 2011 року - 4543,00 грн., березень 2011 року - 35039,00 грн., квітень 2011 року - 14836,00 грн., травень 2011 року - 41642,00 грн., червень 2011 року - 38752,00 грн., липень 2011 року - 25131,00 грн., серпень 2011 року - 28179,00 грн., вересень 2011 року - 7674,00 грн., квітень 2012 року - 6406,00 грн.

На підставі цього акту перевірки відповідач прийняв податкові повідомлення - рішення:

- від 29.07.2013 року № 0000252260, яким позивачеві, за порушення пп.5.2.1 п.5.2 ст.5, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.14.1.27, п.138.2 ст.138, пп.139.1.3, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України», збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 252302,00 грн., у тому числі за основним платежем 250619,00 грн. та за штрафними (фінансовими санкціями) 1683,00 грн.;

- від 29.07.2013 року № 0000262260, яким позивачеві, за порушення п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 235899,00 грн., у тому числі за основним платежем 202202,00 грн. та за штрафними (фінансовими санкціями) 33697,00 грн.

Позивач не погоджується з податковими повідомленнями - рішеннями Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області та вважає їх незаконними, винесеними з порушенням норм чинного законодавства та такими, що належать до скасування.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити посилаючись на обґрунтування викладені в позовній заяві (т.1 а.с.4-31).

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав та заперечував проти його задоволення з підстав, викладених у письмових запереченнях проти позову (т.6 а.с.71-76).

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані письмові докази, перевіривши матеріали справи, а також проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що адміністративний позов належить задовольнити. Свій висновок суд вмотивовує наступним чином. Так, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Мале приватне підприємство «Сан-Марино» зареєстроване виконавчим комітетом Одеської міської ради 24.07.1995 року за №15561070002031669 відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи (т.6 а.с.69).

Позивач зареєстрований та перебуває на обліку в Державній податковій інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області як платник податку на додану вартість з 25.11.2008 року відповідно до свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість від 25.11.2008 року №100152288 (т.6 а.с.70).

На підставі направлень від 20.06.2013 року №001807/1735 (т.6 а.с.82), від 25.06.2013 року №001518/1758, Наказів від 20.06.2013 року №1742 (т.6 а.с.80) та від 01.07.2013 року №1811 (т.6 а.с.81) та на підставі постанови старшого слідчого з ОВС СУ ДПС в Одеській області Пшоняка С.П. від 10.04.2013 року (т.6 а.с.78-79), в період з 25.06.2013 року по 04.07.2013 року співробітники Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області провели позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2011 року по 31.12.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 року по 31.12.2012 року.

За результатами цієї перевірки 11.07.2013 року відповідач склав акт № 439/22-6/21031878 про результати позапланової виїзної перевірки Малого приватного підприємства «Сан-Марино», код ЄДРПОУ 21031878, з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2011 року по 31.12.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 року 31.12.2012 року відповідно до постанови слідчого від 10.04.2013 року (т.1 а.с.35-46).

В акті перевірки встановлені наступні порушення з боку позивача:

- пп.5.2.1 п.5.2 ст.5, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.14.1.27, п.138.2 ст.138, пп.139.1.3, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України», в результаті чого занижено податок на прибуток на суму 250619,00 грн., у тому числі: 1 квартал 2011 року - 49477,00 грн., 2 квартал 2011 року - 109517,00 грн., 2-3 квартал 2011 року - 179649,00 грн., 2-4 квартал 2011 року - 194416,00 грн., півріччя 2012 року - 6726,00 грн., 3 квартали 2012 року - 6726,00 грн., 2012 рік - 6726,00 грн.;

- п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 202202,00 грн., у тому числі: січень 2011 року - 4543,00 грн., березень 2011 року - 35039,00 грн., квітень 2011 року - 14836,00 грн., травень 2011 року - 41642,00 грн., червень 2011 року - 38752,00 грн., липень 2011 року - 25131,00 грн., серпень 2011 року - 28179,00 грн., вересень 2011 року - 7674,00 грн., квітень 2012 року - 6406,00 грн.

За наслідками перевірки позивача, податковий орган прийняв податкові повідомлення-рішення:

- від 29.07.2013 року № 0000252260, яким позивачеві, за порушення пп.5.2.1 п.5.2 ст.5, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.14.1.27, п.138.2 ст.138, пп.139.1.3, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України», збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 252302,00 грн., у тому числі за основним платежем 250619,00 грн. та за штрафними (фінансовими санкціями) 1683,00 грн. (т.1 а.с.47);

- від 29.07.2013 року № 0000262260, яким позивачеві, за порушення п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 235899,00 грн., у тому числі за основним платежем 202202,00 грн. та за штрафними (фінансовими санкціями) 33697,00 грн. (т.1 а.с.48)

09 серпня 2013 року позивач подав скаргу на податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області від 29.07.2013 року №0000252260, №0000262260 до Головного Управління Міндоходів в Одеській області (т.1 а.с.49-51).

Головне Управління Міндоходів в Одеській області рішенням про результати розгляду первинної скарги від 29.08.2013 року надало відповідь. В вищезазначеному рішенні зазначено, що висновки, викладені в акті документальної позапланової перевірки № 2226/15-53-17-1/НОМЕР_3 від 22.10.2013 року, відповідають вимогам чинного законодавства, а, отже, податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області від 29.07.2013 року №0000252260, №0000262260 залишаються без змін (т.1 а.с.52-54).

12 вересня 2013 року позивач подав скаргу на податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області від 29.07.2013 року №0000252260, №0000262260 до Міністерства доходів і зборів України (т.1 а.с.55-57).

Міністерство доходів і зборів України рішенням про результати розгляду повторної скарги від 30.09.2013 року надало відповідь. В вищезазначеному рішенні зазначено, що податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області від 29.07.2013 року №0000252260, №0000262260 залишаються без змін, а скарга Малого приватного підприємства «Сан-Марино» без задоволення (т.1 а.с.58-60).

Суд вважає, що вказані висновки про наявність зазначених порушень податкового законодавства позивачем є необґрунтованими.

Так, впродовж судового розгляду справи суд встановив, що в періоді, який перевірявся, одним із постачальників Малого приватного підприємства «Сан-Марино» було ТОВ «Пальмар» та ПП «Астерлінг».

Між МПП «Сан-Марино» та ТОВ «Пальмар» було укладено договір постачання №09/01-2 від 01.09.2010 року за яким постачальник зобов'язаний поставити покупцю продукцію, а покупець зобов'язаний оплатити її (т.1 а.с.224-225).

Згідно з п.2.4 ч.2 вищевказаного договору передбачено, що постачання продукції постачальником здійснюється в строк до 5 банківських днів з моменту оплати покупцем партії продукції або за згодою сторін.

Також, МПП «Сан-Марино» та ПП «Астерлінг» уклали договір постачання №05/10-1 від 10.05.2011 року за яким постачальник зобов'язаний поставити покупцю продукцію, а покупець зобов'язаний оплатити її (т.1 а.с.129-130).

Відповідно до п.2.4 ч.2 вищевказаного договору передбачено, що постачання продукції постачальником здійснюється в строк до 5 банківських днів з моменту оплати покупцем партії продукції або за згодою сторін.

Суд встановив, що позивач, на виконання вищезазначених договорів, здійснював оплату поставленого товару, відповідно до наявних в матеріалах справи платіжних доручень (т.2 а.с.29-123), видаткових та податкових накладних (т.1 а.с.134-143, 147-166, 170-195, 199-215, 218-223, 227-236, 239-244, 249-250, т.2 а.с.1-11, 14-24, 27-28) та виписках по особовим рахункам (т.2 а.с.124-250, т.3 а.с.1-99), журналів-ордерів і відомостей по розрахунках з вітчизняними постачальниками (т.1 а.с.131-132, 144-146, 167-169, 196-197, 216-217, 226, 237-238, 245-246, т.2 а.с.12-13, 25-26), що свідчить про реальність здійснення господарських операцій.

Суд критично ставиться до доводів відповідача, що позивач не має належним чином оформлених первинних документів, в зв'язку з чим неможливо встановити право позивача на віднесення до складу валових витрат вартість придбаних та реалізованих товарів у ТОВ «Пальмар» та ПП «Астерлінг».

Суд встановив, що позивач має право займатися діяльністю посередників у торгівлі продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами (основний); діяльністю посередників у торгівлі товарами широкого асортименту; оптовою торгівлею фармацевтичними товарами; неспеціалізованою оптовою торгівлею; роздрібною торгівлею фармацевтичними товарами в спеціалізованих магазинах.

З огляду на те, що за договорами постачання №09/01-2 від 01.09.2010 року та №05/10-1 від 10.05.2011 року, укладеними позивачем з ТОВ «Пальмар» та ПП «Астерлінг», позивач придбав продукцію, суд робить висновок, що вказані господарські операції реально пов'язані з його господарською діяльністю.

Іншими словами, на думку суду, придбання продукції позивачем за договорами укладеним з ТОВ «Пальмар» та ПП «Астерлінг», повністю узгоджується, є логічним та відповідає тому виду діяльності, яким займається підприємство позивача.

Суд не погоджується з доводами відповідача, що товарно-транспортна накладна єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

З огляду на Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» та Податковий кодекс України суд встановив, що товарно-транспортна накладна не передбачена в якості документа за наявності якого підприємство має право на включення відповідних сум до складу валових витрат та податкового кредиту.

Суд наголошує, що відповідно до п.5.11 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Крім того, як було встановлено судом впродовж судового розгляду справи, придбану продукцію позивач використав для її подальшої реалізації, а саме оптової торгівлі цією продукцією. Вищезазначена продукція була поставлена (продана) покупцям: підприємству «Вторметекспорт» у формі ТОВ, ТОВ «Грин-порт», ДП «ГПК Україна», ЗАТ «Іллічівський маслоекстраційний завод», концерну «Веселка», ВП «Хімтяжмонтаж», Одеській національній морській академії, СП «Нові матеріали і технології», ТДВ «Одеський завод мінеральної води «Куяльник», Управлінню освіти і науки Одеської міської ради, ГУ економіки Одеської обласної державної адміністрації та іншим підприємствам, перелік яких міститься в матеріалах справи (т.1 а.с.10-18).

Дані факти підтверджуються копіями договорів, журналів-ордерів і відомостей по розрахунках з вітчизняними покупцями, рахунків-фактур, видатковими накладними, податковими накладними, виписками по особових рахунках, які містяться в матеріалах справи (т.2 а.с.124-250, т.3 а.с.1-40, 48, 52, 56, 58, 65, 67, 69, 73-74, 76, 78, 81, 83, 85, 87, 89, 97, 99-250, т.4 а.с.1-250, т.5 а.с.1-250, т.6 а.с.1-60).

Також, суд встановив, що за отримання зазначених вище матеріалів позивач з своїм контрагентом розрахувався, тобто сторони договору зазнали змін майнового стану. Даний факт підтверджується податковими накладними, які були включені позивачем у податкову звітність з ПДВ у періоді, що перевірявся, а також копіями відповідних документів про оплату продавцю вартості матеріалів, які є в матеріалах справи.

На підставі викладених обставин, суд вважає, що витрати за договорами укладеним з ТОВ «Пальмар» та ПП «Астерлінг» позивач правомірно включив до складу витрат.

Відповідно до п.5.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 року валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, реалізацією продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.8 цієї статті.

Відповідно до абз.4 п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 року не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно з пп.14.1.27 п.14.1 ст.14 ПК України: «Витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником)».

Відповідно до п.138.1 ст.138 ПК витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті;

інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з п.138.2. ст.138 ПК витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п.138.4 цієї статті витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Згідно з п.138.6 цієї статті собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

З сукупного аналізу вказаних норм законів суд робить висновок, що до складу валових можуть бути віднесені будь-які витрати, здійснені (нараховані) як компенсація за отримані платником товари (послуги), пов'язані з його господарською діяльністю.

З наданих позивачем первинних документів вбачається, що вказаними контрагентами надавалися позивачеві послуги з продажу та постачання товару, а позивач свою чергу здійснював оплату за ці послуги, що підтверджується матеріалами справи.

Крім цього, з огляду на матеріали справи, за наслідками цих господарських операцій вказані контрагенти видали податкові накладні, які були включені ними у податкову звітність з ПДВ у періоді, що перевірявся.

Також суд звертає увагу, що згідно з пп.180.1.1 п.180.1 ст.180 Податкового кодексу України платником податку є будь-яка особа, що провадить або планує провадити господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному статтею 183 цього розділу.

Крім того, суд встановив, що позивач та його контрагенти ТОВ «Пальмар» і ПП «Астерлінг» на момент здійснення вказаних господарських операцій були платниками ПДВ.

Відповідно до п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, відповідно до зазначених правових норм, з моменту отримання позивачем зазначених податкових накладних від контрагентів у позивача виникло право на віднесення ПДВ по операціях з цими контрагентами до складу свого податкового кредиту з ПДВ.

При цьому факт виконання вказаними контрагентами позивача передбачених укладеними договорами послуг підтверджується наданими суду первинними документами, що знаходяться в матеріалах справи.

Більше того, позивач не повинен нести відповідальність за дії чи бездіяльність своїх контрагентів. Порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку тягнуть відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не можуть бути підставою для позбавлення платника податку права на віднесення вартості отриманих послуг до складу валових витрат у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження їх розміру.

Таким чином, суд вважає, що позивач не порушував податкове законодавство.

Такої ж позиції дотримується Верховний Суд України в постанові від 31.01.2011 р. в адміністративній справі за позовом закритого акціонерного товариства «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Крім того, така позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 р. зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Також суд звертає увагу на рішення Європейського Суду з прав людини від 9 січня 2007 року, про порушення Україною статті 1 Першого протоколу у справі «Інтерсплав проти України».

Так, у п. 37 рішення вказується: «Заявник стверджував, що він сплачував податки відповідно до Закону і ці платежі перевірялись декілька разів державними органами. Він зазначив, що він не несе відповідальності за діяльність інших компаній, у яких він купував металевий брухт, ціна на який включала ПДВ. Обов'язок сплачувати це ПДВ покладався на ці компанії, а не на заявника. Заявник підкреслив, що він не мав ні компетенції, ні можливості контролювати господарську діяльність інших підприємств і ситуація, на яку посилається Уряд, вказує на незадовільну діяльність податкових органів, за які заявник не повинен нести відповідальність. Він далі підкреслював, що численні перевірки його діяльності які здійснювалися податковими органами, не виявили порушень, на підставі яких останні могли б ґрунтувати свої відмови».

Відповідно до п. 38 рішення зазначено: «На думку Суду, коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання в системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів для запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б указували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань».

Під час судового розгляду представник відповідача не надав доказів, які б вказували про безпосереднє відношення позивача до зловживань у системі відшкодування ПДВ.

Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до ч.2 ст.72 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, враховуючи викладене вище, суд встановив, що відповідач всупереч нормам Податкового кодексу України безпідставно прийняв спірні податкові повідомлення-рішення.

Згідно з ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), добросовісно; розсудливо; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Відповідно до ч.1 статті 94 КАС України: «Якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідно місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його службова або посадова особа».

Відповідно до пп. 3 п. 9 розділу Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України у разі безспірного списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) Державна казначейська служба України відображає в обліку відповідні бюджетні зобов'язання розпорядника бюджетних коштів, з вини якого виникли такі зобов'язання. Погашення таких бюджетних зобов'язань здійснюється виключно за рахунок бюджетних асигнувань цього розпорядника бюджетних коштів. Одночасно розпорядник бюджетних коштів зобов'язаний привести у відповідність з бюджетними асигнуваннями інші взяті бюджетні зобов'язання.

Водночас п. 19 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 р. № 845 встановлено, що безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету та/або заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюються органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів.

З огляду на викладене та з урахуванням принципу пріоритетності законів над підзаконними актами, орган Державної казначейської служби України зобов'язаний стягнути судові витрати із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень - відповідача.

В даному випадку стягнення судових витрат необхідно провести шляхом їх безспірного списання із рахунка Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

На підставі викладеного, керуючись Конституцією України, Податковим кодексом України, Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств», ст.ст. 2, 7, 8, 9, 11, 27, 69-71, 86, 94, 159-163 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області від 29.07.2013 року № 0000252260, яким Малому приватному підприємству «Сан-Марино» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 252302 (двісті п'ятдесят дві тисячі триста дві),00 грн., у тому числі за основним платежем 250619 (двісті п'ятдесят тисяч шістсот дев'ятнадцять),00 грн. та за штрафними (фінансовими санкціями) 1683 (одна тисяча шістсот вісімдесят три),00 грн.

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області від 29.07.2013 року № 0000262260, яким Малому приватному підприємству «Сан-Марино» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 235899 (двісті тридцять п'ять тисяч вісімсот дев'яносто дев'ять),00 грн., у тому числі за основним платежем 202202 (двісті дві тисячі двісті дві),00 грн. та за штрафними (фінансовими санкціями) 33697 (тридцять три тисячі шістсот дев'яносто сім),00 грн.

4. Стягнути з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області на користь Малого приватного підприємства «Сан-Марино» суму сплаченого судового збору в розмірі 458 (чотириста п'ятдесят вісім),80 грн.

Порядок і строки оскарження постанови визначаються ст.ст. 185, 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова суду першої інстанції, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Відповідно до частини першої статті 185, частини першої-другої, четвертої статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, сторони які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку дану постанову повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Одеського апеляційного адміністративного суду через адміністративний суд першої інстанції, який ухвалив судове рішення.

Повний текст постанови складений 21 лютого 2014 року.

Суддя О.Я. Бойко