Ухвала

від 29.07.2014 по справі 815/67/14

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2014 р. Справа № 815/67/14

Категорія: 8.3.1 Головуючий в 1 інстанції: Бойко О.Я.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючогосудді -Семенюк Г.В. судді - Потапчук В.О. судді - Коваль М.П. при секретаріПолянській А.М.

за участю сторін: МПП „Сан-Марино"Гайдай О.В. (довіреність)

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Одеського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області на Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2014 року по справі за позовом малого приватного підприємства „Сан-Марино" до державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 29.07.2013 року № 0000252260, № 0000262260, -

встановиЛА:

Позивач звернувся до суду з позовом до державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 29.07.2013 року № 0000252260, № 0000262260.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2014 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області від 29.07.2013 року № 0000252260, яким Малому приватному підприємству «Сан-Марино» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 252302,00 грн., у тому числі за основним платежем 250619,00 грн. та за штрафними (фінансовими санкціями) 1683,00 грн. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області від 29.07.2013 року № 0000262260, яким Малому приватному підприємству «Сан-Марино» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 235899,00 грн., у тому числі за основним платежем 202202,00 грн. та за штрафними (фінансовими санкціями) 33697,00 грн.

Державна податкова інспекція у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області не погодившись з постановою суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2014 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволені позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на те, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим, незаконним та прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права. Крім того, відповідач зазначає, що суд першої інстанції при винесені оскаржуваного рішення надав невірну правову оцінку обставинам справи.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного:

Судом першої інстанції встановлено, що мале приватне підприємство «Сан-Марино» зареєстроване виконавчим комітетом Одеської міської ради 24.07.1995 року за №15561070002031669 відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи (т.6 а.с.69).

Позивач зареєстрований та перебуває на обліку в Державній податковій інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області як платник податку на додану вартість з 25.11.2008 року відповідно до свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість від 25.11.2008 року №100152288 (т.6 а.с.70).

На підставі направлень від 20.06.2013 року №001807/1735 (т.6 а.с.82), від 25.06.2013 року №001518/1758, Наказів від 20.06.2013 року №1742 (т.6 а.с.80) та від 01.07.2013 року №1811 (т.6 а.с.81) та на підставі постанови старшого слідчого з ОВС СУ ДПС в Одеській області Пшоняка С.П. від 10.04.2013 року (т.6 а.с.78-79), в період з 25.06.2013 року по 04.07.2013 року співробітники Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області провели позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2011 року по 31.12.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 року по 31.12.2012 року.

За результатами цієї перевірки 11.07.2013 року відповідач склав акт № 439/22-6/21031878 про результати позапланової виїзної перевірки Малого приватного підприємства «Сан-Марино», код ЄДРПОУ 21031878, з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2011 року по 31.12.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 року 31.12.2012 року відповідно до постанови слідчого від 10.04.2013 року (т.1 а.с.35-46).

В акті перевірки встановлені наступні порушення з боку позивача:

- пп.5.2.1 п.5.2 ст.5, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.14.1.27, п.138.2 ст.138, пп.139.1.3, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України», в результаті чого занижено податок на прибуток на суму 250619,00 грн., у тому числі: 1 квартал 2011 року - 49477,00 грн., 2 квартал 2011 року - 109517,00 грн., 2-3 квартал 2011 року - 179649,00 грн., 2-4 квартал 2011 року - 194416,00 грн., півріччя 2012 року - 6726,00 грн., З квартали 2012 року - 6726,00 грн., 2012 рік - 6726,00 грн.;

- п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 202202,00 грн., у тому числі: січень 2011 року - 4543,00 грн., березень 2011 року - 35039,00 грн., квітень 2011 року - 14836,00 грн., травень 2011 року -41642,00 грн., червень 2011 року - 38752,00 грн., липень 2011 року - 25131,00 грн., серпень 2011 року - 28179,00 грн., вересень 2011 року - 7674,00 грн., квітень 2012 року - 6406,00 грн.

За наслідками перевірки позивача, податковий орган прийняв податкові повідомлення-рішення:

- від 29.07.2013 року № 0000252260, яким позивачеві, за порушення пп.5.2.1 п.5.2 ст.5, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.14.1.27, п.138.2 ст.138, пп.139.1.3, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України», збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 252302,00 грн., у тому числі за основним платежем 250619,00 грн. та за штрафними (фінансовими санкціями) 1683,00 грн. (т.1 а.с.47);

- від 29.07.2013 року № 0000262260, яким позивачеві, за порушення п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України, збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 235899,00 грн., у тому числі за основним платежем 202202,00 грн. та за штрафними (фінансовими санкціями) 33697,00 грн. (т.1 а.с.48)

09 серпня 2013 року позивач подав скаргу на податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області від 29.07.2013 року №0000252260, №0000262260 до Головного Управління Міндоходів в Одеській області (т.1 а.с.49-51).

Головне Управління Міндоходів в Одеській області рішенням про результати розгляду первинної скарги від 29.08.2013 року надало відповідь. В вищезазначеному рішенні зазначено, що висновки, викладені в акті документальної позапланової перевірки № 2226/15-53-17-1/2389201499 від 22.10.2013 року, відповідають вимогам чинного законодавства, а, отже, податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області від 29.07.2013 року №0000252260, №0000262260 залишаються без змін (т.1 а.с.52-54).

12 вересня 2013 року позивач подав скаргу на податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області від 29.07.2013 року №0000252260, №0000262260 до Міністерства доходів і зборів України (т.1 а.с.55-57).

Міністерство доходів і зборів України рішенням про результати розгляду повторної скарги від 30.09.2013 року надало відповідь. В вищезазначеному рішенні зазначено, що податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області від 29.07.2013 року №0000252260, №0000262260 залишаються без змін, а скарга Малого приватного підприємства «Сан-Марино» без задоволення (т.1 а.с.58-60).

Своєю Постановою від 17 лютого 2014 року суд першої інстанції визнав протиправним та скасував податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області від 29.07.2013 року № 0000252260, яким Малому приватному підприємству «Сан-Марино» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 252302,00 грн., у тому числі за основним платежем 250619,00 грн. та за штрафними (фінансовими санкціями) 1683,00 грн. Визнав протиправним та скасував податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області від 29.07.2013 року № 0000262260, яким Малому приватному підприємству «Сан-Марино» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 235899,00 грн., у тому числі за основним платежем 202202,00 грн. та за штрафними (фінансовими санкціями) 33697,00 грн. Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Між МПП «Сан-Марино» та ТОВ «Пальмар» було укладено договір постачання №09/01-2 від 01.09.2010 року за яким постачальник зобов'язаний поставити покупцю продукцію, а покупець зобов'язаний оплатити її (т.1 а.с.224-225).

Згідно з п.2.4 ч.2 вищевказаного договору передбачено, що постачання продукції постачальником здійснюється в строк до 5 банківських днів з моменту оплати покупцем партії продукції або за згодою сторін.

Також, МПП «Сан-Марино» та ПП «Астерлінг» уклали договір постачання №05/10-1 від 10.05.2011 року за яким постачальник зобов'язаний поставити покупцю продукцію, а покупець зобов'язаний оплатити її (т.1 а.с.129-130).

Відповідно до п.2.4 ч.2 вищевказаного договору передбачено, що постачання продукції постачальником здійснюється в строк до 5 банківських днів з моменту оплати покупцем партії продукції або за згодою сторін.

Позивач, на виконання вищезазначених договорів, здійснював оплату поставленого товару, відповідно до наявних в матеріалах справи платіжних доручень (т.2 а.с.29-123), видаткових та податкових накладних (т.1 а.с.134-143, 147-166, 170-195, 199-215, 218-223, 227-236, 239-244, 249-250, т.2 а.с.1-11, 14-24, 27-28) та виписках по особовим рахункам (т.2 а.с. 124-250, т.3 а.с. 1-99), журналів-ордерів і відомостей по розрахунках з вітчизняними постачальниками (т.1 а.с.131-132, 144-146, 167-169, 196-197, 216-217, 226, 237-238, 245-246, т.2 а.с.12-13, 25-26), що свідчить про реальність здійснення господарських операцій.

Суд критично ставиться до доводів відповідача, що позивач не має належним чином оформлених первинних документів, в зв'язку з чим неможливо встановити право позивача на віднесення до складу валових витрат вартість придбаних та реалізованих товарів у ТОВ «Пальмар» та ПП «Астерлінг».

Як вибачається з матеріалів справи, позивач має право займатися діяльністю посередників у торгівлі продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами (основний); діяльністю посередників у торгівлі товарами широкого асортименту; оптовою торгівлею фармацевтичними товарами; неспеціалізованою оптовою торгівлею; роздрібною торгівлею фармацевтичними товарами в спеціалізованих магазинах.

З огляду на те, що за договорами постачання №09/01-2 від 01.09.2010 року та №05/10-1 від 10.05.2011 року, укладеними позивачем з ТОВ «Пальмар» та ПП «Астерлінг», позивач придбав продукцію, суд робить висновок, що вказані господарські операції реально пов'язані з його господарською діяльністю.

Суд не погоджується з доводами відповідача, що товарно-транспортна накладна єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

З огляду на Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» та Податковий кодекс України суд встановив, що товарно-транспортна накладна не передбачена в якості документа за наявності якого підприємство має право на включення відповідних сум до складу валових витрат та податкового кредиту.

Відповідно до п.5.11 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Крім того, придбану продукцію позивач використав для її подальшої реалізації, а саме оптової торгівлі цією продукцією. Вищезазначена продукція була поставлена (продана) покупцям: підприємству «Вторметекспорт» у формі ТОВ, ТОВ «Грин-порт», ДП «ГПК Україна», ЗАТ «Іллічівський маслоекстраційний завод», концерну «Веселка», ВП «Хімтяжмонтаж», Одеській національній морській академії, СП «Нові матеріали і технології», ТДВ «Одеський завод мінеральної води «Куяльник», Управлінню освіти і науки Одеської міської ради, ГУ економіки Одеської обласної державної адміністрації та іншим підприємствам, перелік яких міститься в матеріалах справи (т.1 а.с.10-18).

Дані факти підтверджуються копіями договорів, журналів-ордерів і відомостей по розрахунках з вітчизняними покупцями, рахунків-фактур, видатковими накладними, податковими накладними, виписками по особових рахунках, які містяться в матеріалах справи (т.2 а.с.124-250, т.3 а.с.1-40, 48, 52, 56, 58, 65, 67, 69, 73-74, 76, 78, 81, 83, 85, 87, 89, 97, 99-250, т.4 а.с.1-250, т.5 а.с.1-250, т.6 а.с.1-60).

За отримання зазначених вище матеріалів позивач з своїм контрагентом розрахувався, тобто сторони договору зазнали змін майнового стану. Даний факт підтверджується податковими накладними, які були включені позивачем у податкову звітність з ПДВ у періоді, що перевірявся, а також копіями відповідних документів про оплату продавцю вартості матеріалів, які є в матеріалах справи.

На підставі викладених обставин, суд вважає, що витрати за договорами укладеним з ТОВ «Пальмар» та ПП «Астерлінг» позивач правомірно включив до складу витрат.

Відповідно до п.5.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 року валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, реалізацією продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Відповідно до абз.4 п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 року не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно з пп. 14.1.27 п.14.1 ст.14 ПК України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до п. 138.1 ст.138 ПК витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті;

інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з п.138.2. ст.138 ПК витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п. 138.4 цієї статті витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Згідно з п. 138.6 цієї статті собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

З сукупного аналізу вказаних норм законів суд робить висновок, що до складу валових можуть бути віднесені будь-які витрати, здійснені (нараховані) як компенсація за отримані платником товари (послуги), пов'язані з його господарською діяльністю.

З наданих позивачем первинних документів вбачається, що вказаними контрагентами надавалися позивачеві послуги з продажу та постачання товару, а позивач свою чергу здійснював оплату за ці послуги, що підтверджується матеріалами справи.

Крім цього, з огляду на матеріали справи, за наслідками цих господарських операцій вказані контрагенти видали податкові накладні, які були включені ними у податкову звітність з ПДВ у періоді, що перевірявся.

Згідно з п. 180.1 ст.180 Податкового кодексу України платником податку є будь-яка особа, що провадить або планує провадити господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному статтею 183 цього розділу.

Позивач та його контрагенти ТОВ «Пальмар» і ПП «Астерлінг» на момент здійснення вказаних господарських операцій були платниками ПДВ.

Відповідно до п. 198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з п. 198.2 ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, відповідно до зазначених правових норм, з моменту отримання позивачем зазначених податкових накладних від контрагентів у позивача виникло право на віднесення ПДВ по операціях з цими контрагентами до складу свого податкового кредиту з ПДВ.

При цьому факт виконання вказаними контрагентами позивача передбачених укладеними договорами послуг підтверджується наданими суду первинними документами, що знаходяться в матеріалах справи.

Більше того, позивач не повинен нести відповідальність за дії чи бездіяльність своїх контрагентів. Порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку тягнуть відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не можуть бути підставою для позбавлення платника податку права на віднесення вартості отриманих послуг до складу валових витрат у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження їх розміру.

Такої ж позиції дотримується Верховний Суд України в постанові від 31.01.2011 р. в адміністративній справі за позовом закритого акціонерного товариства «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Крім того, така позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 р. зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Також суд звертає увагу на рішення Європейського Суду з прав людини від 9 січня 2007 року, про порушення Україною статті 1 Першого протоколу у справі «Інтерсплав проти України».

Так, у п. 37 рішення вказується: «Заявник стверджував, що він сплачував податки відповідно до Закону і ці платежі перевірялись декілька разів державними органами. Він зазначив, що він не несе відповідальності за діяльність інших компаній, у яких він купував металевий брухт, ціна на який включала ПДВ. Обов'язок сплачувати це ПДВ покладався на ці компанії, а не на заявника. Заявник підкреслив, що він не мав ні компетенції, ні можливості контролювати господарську діяльність інших підприємств і ситуація, на яку посилається Уряд, вказує на незадовільну діяльність податкових органів, за які заявник не повинен нести відповідальність. Він далі підкреслював, що численні перевірки його діяльності які здійснювалися податковими органами, не виявили порушень, на підставі яких останні могли б ґрунтувати свої відмови».

Відповідно до п. 38 рішення зазначено: «На думку Суду, коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання в системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів для запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б указували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань».

Під час судового розгляду представник відповідача не надав доказів, які б вказували про безпосереднє відношення позивача до зловживань у системі відшкодування ПДВ.

Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до ч.2 ст.72 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги малого приватного підприємства „Сан-Марино" про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 29.07.2013 року № 0000252260, № 0000262260 належним чином обґрунтовані, підтверджені наявними у справі матеріалами та підлягають задоволенню.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області, - залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2014 року по справі № 815/67/14, - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Ухвалу складено у повному обсязі - 30 липня 2014 року.

Головуючий суддя Г.В. Семенюк суддя В.О. Потапчук суддя М.П. Коваль