Постанова

від 11.02.2014 по справі 826/20616/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва, 8, корпус 1 Вн. № 1/4

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

11 лютого 2014 року 16:53 № 826/20616/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Клочкової Н.В., при секретарі судового засідання Висоцькій Ю.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Е-ШЕН" до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0007332208 від 05.12.2013, за участі представників сторін:

представник позивача Кузнєцова М.О.;

представник відповідача Денисенко Ю.О.,

На підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 11 лютого 2014 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Е-ШЕН" (далі - позивач, ТОВ "Е-ШЕН") звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - відповідач, ДПІ у Голосіївському р-ні ГУ Міндоходів у м. Києві) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0007332208 від 05.12.2013 (далі - ППР № 0007332208).

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.01.2014 відкрито провадження в адміністративній справі № 826/20616/13-а.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.01.2014 закінчено підготовче провадження в адміністративній справі № 826/20616/13-а і призначено справу до судового розгляду.

В судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві, та просила задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та просив відмовити у задоволенні позову з підстав, викладених у запереченнях до адміністративного позову.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

У період з 21.10.2013 по 25.10.2013 на виконання постанови старшого слідчого СВ Деснянського РУ ГУ МВС України в м. Києві майора міліції Скоробогач В.М. від 26.06.2013 та листа ГВПМ ДПІ у Дарницькому р-ні м. Києва ДПС від 17.06.2013 № 2029/7/07-02/3 ДПІ у Голосіївському р-ні ГУ Міндоходів у м. Києві було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань правильності нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість та податку на прибуток по взаємовідносинах з ТОВ "ТД "Мікс-Буд" (код за ЄДРПОУ 36516234) за період з 01.01.2011 по 31.12.2011, за результатами якої складено акт від 01.11.2013 № 320/1-22-08-35509636 (далі - Акт перевірки).

Відповідач дійшов до висновку про порушення позивачем п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України), внаслідок чого згідно з пп. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54, абз. 2 п. 123.1 ст. 123 ПК України на підставі Акта перевірки відповідачем прийнято ППР № 0007332208, відповідно до якого позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 156 335,00 грн. (за основним платежем - 136 155,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 20 180,00 грн.).

Підставою для збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість було заниження позивачем податку на додану вартість на суму 136 155,00 грн.

Позивач не погодився з висновками Акта перевірки та прийнятим на його підставі податковим повідомленням-рішенням, тому звернувся до суду.

ТОВ "Е-ШЕН" зареєстровано 12.11.2007 за № 10681020000021343 Голосіївською районною у м. Києві державною адміністрацією (код за ЄДРПОУ 35509636). Місцезнаходження позивача: 03022, м. Київ, вул. Васильківська, 30, кімн. "АПП".

Позивача взято на податковий облік в органах державної податкової служби 13.11.2007 за № 92732. В періоді, що перевірявся, позивач був зареєстрований платником податку на додану вартість.

Відповідачем під час перевірки поставлено під сумнів господарські операції між позивачем та ТОВ "ТД "Мікс-Буд" за період з січня по грудень 2011 року.

Щодо взаємовідносин позивача з вказаним контрагентом за перевіряємий період судом встановлено наступне.

01.02.2011 між позивачем (Замовник) та ТОВ "ТД "Мікс-Буд" (Виконавець) було укладено договір № 01/02 (Т. 1, арк. 199 - 200).

Предметом вказаного договору було зобов'язання Виконавця в порядку та на умовах, встановленим даним Договором, по усному проханню Замовника виконувати роботи з прибирання, перелік яких вказаний у Додатку № 1 до даного Договору (Т. 1, арк. 201).

Згідно наявної в матеріалах справи довідки № 51/14 від 05.02.2014 (Т. 1, арк. 80), у період з 01.03.2011 по 31.12.2011 позивачем замовлялись роботи по прибиранню приміщень, прилеглих територій, генеральному та після будівельному прибиранню приміщень, мийці вікон та фасадів у ТОВ "ТД "Мікс-Буд" за відповідними адресами.

Позивачем на підтвердження того, що ним було отримано вказані послуги від ТОВ "ТД "Мікс-Буд", було надано суду копії виписок по особовому рахунку, платіжних доручень, витягів з реєстру податкових накладних, податкових накладних, рахунків-фактур, актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), видаткових накладних (Т. 1, арк. 90 - 146).

Суми податку на додану вартість по вказаним податковим накладним було включено позивачем до складу податкового кредиту у січні - грудні 2011 року та відображені у Додатках № 5 "Розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів" до податкових декларацій з ПДВ за відповідні місяці.

Разом з тим, суд звертає увагу, що позивачем не було надано жодних доказів того, що позивач має будь-яке відношення до вказаних ним у довідці № 51/14 від 05.02.2014 адрес, не надано доказів того, що роботи з прибирання надавались за вказаними адресами, а також доказів того, що вказані послуги кимось замовлялися позивачу та дійсно використовувались позивачем у власній господарській діяльності.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позивачем не доведена реальність операцій, оскільки не підтверджується місце здійснення операцій, факт наданих послуг та використання позивачем у власній господарській діяльності таких послуг. Відтак, господарські операції, що нібито відбулись, оформлені лише на підставі формально складених первинних документів.

Аналогічна позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 10.04.2013 у справі № 2а-12992/11/2670 (колегія суддів у складі Приходько І.В., Бухтіярової І.О., Костенка М.І.) за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "АТ Каргілл" до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків та Державної податкової служби України, за участі прокуратури м. Києва про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Позиція відповідача ґрунтується на протоколі допиту свідка (Т. 1, арк. 223 - 225), згідно якого гр. ОСОБА_7, який був засновником, директором та головним бухгалтером ТОВ "ТД "Мікс-Буд", пояснив, що, маючи тяжке матеріальне становище, він погодився стати засновником та керівником вказаного підприємства за грошову винагороду в сумі 100 доларів США. До бухгалтерської та податкової звітності вказаного підприємства, заключення договорів, зняття коштів не має ніякого відношення, наміру на ведення фінансово-господарської діяльності не мав. Податкові накладні, виписані на адресу ТОВ "Е-ШЕН", не підписував.

З наведеного вбачається, що підписи, виконані від імені директора ТОВ "ТД "Мікс-Буд" гр. ОСОБА_7 в копіях податкових накладних, рахунків-фактур, актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), видаткових накладних, виконані іншою особою.

Відтак, по взаємовідносинам з ТОВ "ТД "Мікс-Буд" відсутні належним чином оформлені первинні документи, в т.ч. податкові накладні (не відповідають вимогам ПК України та Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні").

Враховуючи наведене, відповідач дійшов до висновку про те, що документи по взаємовідносинам ТОВ "Е-ШЕН" з ТОВ "ТД "Мікс-Буд" складені всупереч вимогам діючого законодавства України, у зв'язку з чим немає можливості підтвердити факт здійснення господарських операцій та немає підстав для включення ТОВ "Е-ШЕН" до складу податкового кредиту з податку на додану вартість вартості наданих послуг, оформлених як придбані у ТОВ "ТД "Мікс-Буд".

Суд вважає зазначені посилання відповідача правомірними з огляду на наступне.

Згідно статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-XIV (далі - Закон № 996-XIV) господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Зміст господарської операції може встановлюватися з урахуванням змісту цивільно-правових чи господарсько-правових зобов'язань сторін, але не вичерпується останнім. Господарська операція може мати місце навіть за відсутності цивільно-правових чи господарсько-правових відносин між платниками податків.

Із наведеного вбачається, що господарські операції (поставка, продаж, фінансова допомога, інвестиція тощо) є самостійним поняттям, відмінним від правочинів або господарських зобов'язань. Наслідки в податковому обліку створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто ті, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника податків. Аналіз реальності господарських операцій може здійснюватися на підставі даних податкового та бухгалтерського обліку платника податків та інших обставин. При цьому не виключається розгляд господарських операцій відповідно до їх реального економічного змісту.

Оцінка господарських операцій судом під час розгляду справ, що виникають з податкових відносин, змісту господарських операцій може здійснюватися і окремо від застосування положень про цивільні правочини чи господарські зобов'язання.

Презумпція дійсності, притаманна цивільним правочинам, не може бути автоматично поширена на реальність господарських операцій.

Отже, якщо цивільні правочини є сферою приватного права й можуть розглядатися лише з урахуванням норм Цивільного та Господарського кодексів, то господарські зобов'язання підприємства повинні оцінюватися, передусім, з огляду на норми податкового законодавства. При цьому дотримання норм цивільного чи господарського права не означає автоматично реальності вчинення господарської операції. Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Зі змісту вищевказаних обставин справи, суд дійшов до висновку про відсутність реального вчинення господарських операцій за вищевказаним правочином.

Судом встановлено, що за результатами перевірки позивача були виявлені порушення податкового законодавства, викладені в Акті перевірки, на підставі чого прийнято оспорюване ППР. При цьому, суд звертає увагу, що наслідки порушення податкового законодавства можуть (і повинні) застосовуватися незалежно від того, чи визнані відповідні цивільні чи господарські зобов'язання недійсними, оскільки відповідальність за порушення норм податкового законодавства є самостійним видом юридичної відповідальності.

Крім того, суд вважає доцільним зазначити, що до загальновизнаних у світі дієвих механізмів, завдяки яким здійснюється аналіз господарських угод, виявлення та класифікація протиправних схем та методик незаконного ухилення від сплати податків, відносяться спеціальні судові доктрини.

Щодо правочинів між позивачем та контрагентами доречним є застосування доктрини "ділова мета" (business purpose).

Сутність доктрини ділової мети полягає в тому, що передбачені податковим законодавством податкові вигоди поширюються лише на операції, що мають розумну економічну причину.

Вказана доктрина закріплена у підпункті 14.1.231 пункту 14.1 статті 14 ПК України, згідно якого розумна економічна причина (ділова мета) - це причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків мав намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Суд звертає увагу, що і до прийняття ПК України дане положення вже застосовувалося в судовій практиці на підставі судових узагальнень.

Верховний Суд України, скасовуючи рішення судів у справах про відшкодування ПДВ, неодноразово зазначав, що в справах не встановлено наміру одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності.

Зокрема, вперше доктрину "ділова мета" в Україні використано Верховним Судом України у постанові його Судової палати в адміністративних справах від 12.02.2008 у справі № 08/28 за позовом ТОВ "Метпромсервіс" до ДПІ у Шевченківському р-ні м. Запоріжжя про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

У даній справі Верховний Суд України підтримав місцеву ДПІ, скасував прийняту на користь платника податків ухвалу Вищого адміністративного суду України і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Скасовуючи ухвалу Вищого адміністративного суду України, Верховний Суд України зробив наступні висновки:

"Задовольняючи позов, суди виходили тільки з наявності у позивача податкових накладних продавців. Вони не взяли до уваги того, що позивач протягом тривалого часу набував через посередників сировину, зокрема металобрухт, у осіб, які систематично не сплачували податки, діяльність яких мала ознаки фіктивного підприємництва, за юридичною адресою не знаходилися, не звітували про свою діяльність або подавали податкові декларації про відсутність такої, зареєстровані власники та посадові особи яких не визнають своєї причетності до їхньої діяльності, а також, що позивач, продавці та їхні постачальники працювали в одному сегменті ринку, у якому існують налагоджені стабільні зв'язки й учасники якого обізнані стосовно один одного".

Вищий адміністративний суд України в Інформаційному листі № 742/11/13-11 "Щодо однакового застосування судами окремих приписів ПКУ та КАСУ" звернув увагу на необхідність встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку та порекомендував судам перевіряти доводи податкового органу, що свідчать про відсутність ділової мети в діях платника податку, зокрема у разі подальшого продажу придбаного товару нижче за ціну придбання, придбання товарів (послуг) у посередників за наявності прямих контактів з їх виробниками, придбання послуг, використання яких не може мати позитивного впливу на результати господарської діяльності платника податку тощо.

Вищий адміністративний суд України в Інформаційному листі від 20.07.2010 № 1112/11/13-10, зокрема, зазначає, що вимога щодо бюджетного відшкодування ПДВ може бути визнана необгрунтованою, якщо судом встановлено, що головною метою платника податку є одержання доходу винятково або переважно за рахунок податкової вигоди, зокрема відшкодування податку на додану вартість з бюджету, за відсутності наміру здійснювати реальну підприємницьку діяльність.

Аналогічна позиція викладена у Довідці Вищого адміністративного суду України від 15.04.2010 та в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 № 1936/11/13.

Враховуючи наведене, суд вважає доцільним звернути увагу на засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, які врегульовані Законом № 996-XIV. Відповідно до статті 9 розділу 3 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Господарські операції, як зазначено в частині 5 статті 9 цього Закону, повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Відповідно до статті 11 Закону, на основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність.

Як зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 № 742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємства або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудження основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Згідно частини 1 статті 3 Закону № 996-ХІV метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Визначення терміну "первинний документ" наведено у статті 1 Закону № 996-ХІV: первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частиною 2 статті 9 даного Закону встановлено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

При цьому, відповідно до пункту 201.8 статті 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Згідно підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковим кредитом є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Положеннями пункту 201.10 статті 201 ПК України передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів (послуг), на вимогу їх покупця, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Отже, суд дійшов до висновку про підтвердження висновків Акту перевірки про те, що фактично відповідні роботи з прибирання ТОВ "ТД "Мікс-Буд" позивачу не надавалися і не були використані у господарській діяльності позивача.

Відсутність доказів надання робіт з прибирання та використання позивачем у власній господарській діяльності отриманих робіт, на думку суду, виключає можливість причинно-наслідкового зв'язку витрат з господарською діяльністю позивача, зокрема, будь-яке використання набутого на підставі договорів у господарській діяльності.

В процесі розгляду справи судом не встановлено обставини існування доказів, якими підтверджується зв'язок здійснених позивачем витрат з господарською діяльністю позивача, що є законодавчо встановленою передумовою віднесення сум до податкового кредиту позивача.

З огляду на викладене, суд звертає увагу на приписи Інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 № 1936/11/13-11, зі змісту якого вбачається, що сама собою наявність окремих документів не є підставою для висновків про реальність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю не мали місце. Наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Аналогічна позиція міститься в постанові Київського апеляційного адміністративного суду від 16.06.2011 у справі № 2-а-11805/11/2670 (колегія суддів у складі головуючого Ісаєнко Ю.А., суддів Вівдиченко Т.Р., Грибан І.О.) та ухвалі Київського апеляційного адміністративного суду від 24.01.2012 у справі № 2а-16248/10/2670 (колегія суддів у складі головуючого Бабенка К.А., суддів Вівдиченко Т.Р., Мельничука В.П.).

Судом не отримано належних доказів надання позивачу відповідних робіт з прибирання ТОВ "ТД "Мікс-Буд" та використання позивачем отриманих робіт у власній господарській діяльності. Також встановлено, що податкові накладні підписані невстановленою особою.

При цьому, згідно з позицією Верховного Суду України (справа № 21-421а11), первинні документи, підписані невстановленою особою, не можуть бути підставою для формування податкового кредиту.

Відтак, висновки відповідача про порушення позивачем п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 ПК України є обґрунтованими, а оскаржуване ППР № 0007332208 прийнятим в межах повноважень і в спосіб, передбачений діючим законодавством України.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 статті 71 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи все вищевикладене у своїй сукупності, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги ТОВ "Е-ШЕН" не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 2, 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Відмовити у задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю "Е-ШЕН" повністю.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Е-ШЕН" решту суми судового збору у розмірі 2 813,88 грн. (дві тисячі вісімсот тринадцять грн. 88 коп.) на розрахунковий рахунок № 31218206784007 у ГУ ДКСУ у місті Києві, код 38004897, МФО 820019, код класифікації доходів бюджету 22030001.

Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку на апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо постанова не оскаржена в апеляційному порядку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Н.В. Клочкова