Постанова

від 13.02.2014 по справі 826/882/14

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва, 8, корпус 1 Вн. № 1/22

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

13 лютого 2014 року 11:53 № 826/882/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Клочкової Н.В., при секретарі судового засідання Висоцькій Ю.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізо" до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0006252208, № 0006362208 від 01.10.2013, за участі представників сторін:

представник позивача Гарагуц В.С.;

представник відповідача Титаренко Т.А.,

На підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 13 лютого 2014 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Лізо" (далі - позивач, ТОВ "Лізо") звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - відповідач, ДПІ у Солом'янському р-ні ГУ Міндоходів у м. Києві) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 01.10.2013 № 0006252208 та № 0006362208 (далі - ППР № 0006252208, ППР № 0006362208).

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.01.2014 відкрито провадження в адміністративній справі № 826/882/14.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.01.2014 закінчено підготовче провадження в адміністративній справі № 826/882/14 і призначено справу до судового розгляду.

В судовому засіданні представники позивача підтримала позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві, та просила задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та просив відмовити у задоволенні позову з підстав, викладених у запереченнях до адміністративного позову.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

ТОВ "Лізо" (ідентифікаційний код 32523892) зареєстровано 01.07.2003 Солом'янською районною у м. Києві державною адміністрацією за № 10731200000004509.

ТОВ "Лізо" взято на податковий облік в ДПІ у Солом'янському р-ні м. Києва за № 6367 від 08.07.2003 та перебуває на обліку у ДПІ у Солом'янському р-ні ГУ Міндоходів у м. Києві.

Згідно Свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість № 36081625 (форма № 2-ПДВ) від 15.07.2003 позивач є платником податку на додану вартість (індивідуальний податковий номер 325238926581).

Основним видом діяльності позивача відповідно до КВЕД є: 46.14 Діяльність посередників у торгівлі машинами, промисловим устаткуванням, суднами та літаками (основний); 46.18 Діяльність посередників, що спеціалізуються в торгівлі іншими товарами; 46.19 Діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту; 46.43 Оптова торгівля побутовими електротоварами й електронною апаратурою побутового призначення для приймання, записування, відтворення звуку й зображення; 46.49 Оптова торгівля іншими товарами господарського призначення; 46.69 Оптова торгівля іншими машинами й устаткуванням.

Основним видом діяльності контрагента позивача - товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія "Промбудпортал" (далі - ТОВ "ТК "Промбудпортал") відповідно до КВЕД є: 51.43.1 Оптова торгівля електропобутовими приладами; 51.53.2 Оптова торгівля будівельними матеріалами (основний); 51.55.0 Оптова торгівля хімічними продуктами.

Як вбачається з матеріалів справи, ДПІ у Солом'янському р-ні ГУ Міндоходів у м. Києві на підставі наказу № 471 від 04.09.2013, згідно пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78, п. 82.2 ст. 82 Податкового кодексу України (далі - ПК України) проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток та з податку на додану вартість при взаємовідносинах з ТОВ "ТК "Промбудпортал" (код за ЄДРПОУ 34352193) за період з 01.01.2010 по 31.12.2012, за результатами якої складено Акт від 17.09.2013 № 1338/26-58-22-08-32523892 (далі - Акт перевірки від 17.09.2013 № 1338/26-58-22-08-32523892).

За результатами перевірки, на думку податкового органу, встановлено, що операції між позивачем та ТОВ "ТК "Промбудпортал" фактично не відбувались, а тому позивач не мав відображати у складі податкового кредиту податкові накладні з реквізитами вказаного контрагента-постачальника. У зв'язку з чим відповідачем прийнято ППР № 0006252208, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 81 243,00 грн. (за основним платежем - 64 994,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 16 249,00 грн.), та прийнято ППР № 0006362208, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 101 554,00 грн. (за основним платежем - 81 243,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 20 311,00 грн.)

Позивач, не погоджуючись з даними податковими повідомленнями-рішеннями, звернувся за їх скасуванням до суду.

Податковим органом, без наявних на те повноважень, зроблено припущення про встановлення відсутності поставки товару, та укладення угод без мети настання реальних наслідків. Без аналізу первинних документів та фактичних обставин зроблено висновок про те, що відсутні як база, так і об'єкт оподаткування податком на додану вартість.

На підставі низки припущень податковий орган дійшов висновку, що задекларований позивачем податковий кредит сформований за рахунок податкових накладних, виписаних ТОВ "ТК "Промбудпортал" в розмірі 64 994,00 грн., повинен бути зменшений до 0 грн., в т.ч. за вересень 2010 року.

Таких висновків податковий орган дійшов, використавши інформацію ДПІ у Шевченківському р-ні ГУ Міндоходів у м. Києві, яку отримав в порядку, не передбаченому ПК України.

У якості доказу було використано висновки акту про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "ТК "Промбудпортал" ДПІ у Шевченківському р-ні ГУ Міндоходів у м. Києві від 13.06.2013 № 427/2214/34352193, згідно якого ТОВ "ТК "Промбудпортал" має ознаки фіктивності, а саме: відсутність підприємства за місцезнаходженням, на підприємстві відсутні наймані працівники та виробничі потужності.

Так, відповідач дійшов до помилкового висновку, що не підтверджено отримання ТОВ "Лізо" товару від ТОВ "ТК "Промбудпортал" в перевіряємому періоді, а правочин, укладений ТОВ "Лізо" з вказаним контрагентом, не спричинив реального настання правових наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

Разом з тим, під час розгляду справи судом встановлено, що згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (Т. 1, арк. 103 - 105) ТОВ "ТК "Промбудпортал" знаходиться за своїм місцезнаходженням. Відтак, сумнівною є неможливість провести зустрічну перевірку. Інших доводів і доказів нереальності господарських операцій позивача у відповідача немає.

Таким чином, наданий суду доказ - Акт перевірки позивача, сформовано бездоказово. Висновок про невідповідність первинних документів про поставку товару, зроблено безпідставно.

Також суд критично ставиться до посилання відповідача на вирок Печерського районного суду міста Києва від 05.08.2013, яким директора ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 358 Кримінального кодексу України.

Згідно ч. 4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

При цьому, відповідно до ч. 4 ст. 72 КАС України саме вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

За змістом ст. 72 КАС України, відповідно до буквального тлумачення зазначеної норми, преюдиційними обставинами, що звільнені від доказування, є обставини, встановлені безпосередньо: 1) або вироком у кримінальній справі; 2) або постановою про адміністративний проступок.

Відповідно, обставина, в даному випадку, відсутності об'єктів оподаткування ПДВ, через призму непричетності ОСОБА_3 до фактичної діяльності ТОВ "ТК "Промбудпортал", що встановлена в інших процесуальних актах, як то акт перевірки позивача та його контрагента, не сприймається судом як обов'язкова, відповідно до ч. 4 ст. 72 КАС України.

Суд звертає увагу, що вирок Печерського районного суду міста Києва від 05.08.2013 не містить у собі встановлених обставин того, що ОСОБА_3 не підписував податкові накладні та первинні документи вищезазначеного підприємства.

Відтак, наданий відповідачем вирок Печерського районного суду міста Києва від 05.08.2013 не є безумовним доказом не здійснення господарських операцій позивача з ТОВ "ТК "Промбудпортал", а з огляду на вказане вище в сукупності, суд вбачає відсутність належних доказів того, що первинні документи позивача по взаємовідносинах з контрагентом складені всупереч вимогам діючого законодавства.

Відтак, суд вважає вищевказані висновки відповідача такими, що суперечать вимогам закону. Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин), зокрема у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч. 3 ст. 228 ЦК України).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5-6 ст. 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Згідно зі ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

В свою чергу, державним податковим інспекціям надано право подавати до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами (ст. 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні"№509-XII від 04.12.1990 року).

З наведеного чітко вбачається, що відповідач, у разі необхідності, має право звернутися до суду з метою визнання нікчемним правочину, а не самостійно вирішувати дане питання.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України № К-1470/09 від 15.04.2009 року.

Також судом взято до уваги лист Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва № 7319 від 16.09.2011 року, де зазначено, що головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом, а не актами податкової перевірки. Вказані ж в актах податкових органів недоліки, допущені суб'єктами господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки чинне законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, відповідач, визнавши договір, укладений між позивачем і його контрагентом, нереальною господарською операцією, зазначив інформацію, яка не відповідає дійсності та не підтверджена належними доказами.

Разом з тим, суд зауважує, що також перевіряючі вдалися до невластивих податковому органу функцій оцінки господарської діяльності підприємства, що призвело до порушення прав позивача. Акт перевірки не містить логічно ув'язаного зв'язку між отриманою інформацією про відсутність будь-яких засобів та кінцевою метою, спрямуванням дій на правомірну або протиправну мету.

Доводи відповідача щодо неможливості здійснення позивачем господарської діяльності у зв'язку з відсутністю у підприємства основних засобів та трудових ресурсів для здійснення такої діяльності є необґрунтованими тому, що чинним цивільним та господарським кодексами дійсність і реальність договорів та правомірність виписаних за ними, зокрема, рахунків-фактур, видаткових та податкових накладних не обумовлені наявністю матеріальних та трудових ресурсів для здійснення фінансово-господарської діяльності.

Суд, керуючись ч.1 ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Згідно з п.1.1 ст. 1 ПК України, відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України.

Згідно п.75.1 ст. 75 ПК України, органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться органами державної податкової служби в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на органи державної податкової служби.

Документальною перевіркою згідно із п.п. 75.1.2 п.75.1 ст. 75 ПК України вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Проаналізувавши зміст Акту перевірки, суд встановив, що висновки відповідача про відсутність господарських операцій є необґрунтованими, оскільки ним не наведено жодної підстави та не надано належних доказів вважати укладену позивачем угоду нереальною господарською операцією.

Як вбачається з Акту перевірки від 17.09.2013 № 1338/26-58-22-08-32523892, у вересні 2010 року ТОВ "Лізо" сформовано податковий кредит за рахунок податкових накладних, виписаних ТОВ "ТК "Промбудпортал", в розмірі 64 994,00 грн.

Судом встановлено, що між ТОВ "ТК "Промбудпортал" (Продавець) та ТОВ "Лізо" (Покупець) було укладено договір № 1008 від 10.08.2010 (Т. 1, арк. 32 - 33), згідно умов якого Продавець передає, а Покупець приймає і оплачує наступну продукцію, іменовану Товар: манометри, електромагніти, вимикачі, трансформатори, реле, прибори, датчики, пускачі та інше електрообладнання та запчастини.

Суд зауважує, що серед умов договору відсутні положення, які суперечать моральним засадам суспільства, порушують публічний порядок, або спрямовані на заволодіння майном держави у дохідній частині бюджету.

Будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

На виконання умов договору № 1008 від 10.08.2010 факт поставки вищевказаного товару від ТОВ "ТК "Промбудпортал" було оформлено та підтверджено видатковими накладними та виписками з банку по особовому рахунку (Т. 1, арк. 45 - 70), ТОВ "ТК "Промбудпортал" було виписано податкові накладні на загальну суму ПДВ 64 994,00 грн. (Т. 1, арк. 34 - 44), що також не заперечувалось податковим органом при проведенні перевірки.

Слід зазначити, що в акті перевірки не вказано на наявність недоліків в оформленні податкових накладних від імені контрагента позивача, на підставі яких сформовано податковий кредит.

Судом не встановлено та відповідач не надав доказів на підтвердження факту анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість контрагента позивача на момент укладення договору та видачі податкових накладних.

Отриманий позивачем товар призначений був не для власних потреб позивача, а для подальшого надання замовникам позивача, що і являється основним видом господарської діяльності ТОВ "Лізо". Отже, як вбачається з матеріалів справи, позивачем здійснювалась господарська діяльність у торгівлі машинами, промисловим устаткуванням, суднами та літаками; у торгівлі товарами широкого асортименту; в оптовій торгівлі побутовими електротоварами й електронною апаратурою побутового призначення для приймання, записування, відтворення звуку й зображення; в оптовій торгівлі іншими товарами господарського призначення; в оптовій торгівлі іншими машинами й устаткуванням, та на підставі виписаних накладних своїм контрагентам позивачем було сформовано та відображено податкові зобов'язання з ПДВ. При цьому, подальша реалізація отриманого позивачем від ТОВ "ТК "Промбудпортал" товару іншим контрагентам підтверджується належними доказами, наявними у справі договором оренди нежитлового приміщення, договорами поставки, видатковими накладними, податковими накладними, виписками з банку по особовому рахунку та ін. технічною документацією (Т. 1, арк. 106 - 250; Т. 2, арк. 1 - 193).

Отже, податкові зобов'язання підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що підтверджують факт здійснення відповідних господарських операцій.

Згідно пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994 № 334/94-ВР (далі - Закон № 334/94-ВР) до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону № 334/94-ВР не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Аналогічно згідно пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно п. 1.7 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 № 168/97-ВР (далі - Закон № 168/97-ВР) податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Підпунктом 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту будь-які витрати зі сплати податку, які не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а у разі імпорту робіт (послуг) -актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

При цьому підпунктом 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів із банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) -в разі розрахунків із використанням кредитних дебетових карток чи комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Аналогічно згідно п. 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 ст. 198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

При цьому, відповідно до п. 201.8 ст. 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Згідно пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковим кредитом є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Положеннями пункту 201.10 ст. 201 ПК України передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів (послуг), на вимогу їх покупця, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Законом України "Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку (який основою будь-якого іншого обліку) господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Таким чином, для підтвердження включення витрат на оплату поставки товару та надання робіт до складу валових витрат підприємства, а також для підтвердження включення сум сплаченого податку на додану вартість у складі ціни за поставлений товар та отримані послуги до складу податкового кредиту, необхідні первинні документи (платіжні доручення, податкові накладні, акти виконаних робіт тощо), оформлені відповідно до вимог статті 1 та статті 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні".

Відповідно до п. 6.2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011 р. № 1379, податкова накладна є підставою для віднесення до податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку.

Господарська діяльність ТОВ "ТК "Промбудпортал" на момент здійснення правочину не була припинена, що не заперечувалось податковим органом, воно було платником податку, а тому податкові накладні складені належними особами та не суперечать приписам норм чинного законодавства.

Крім того, суд звертає увагу на положення інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 № 1112/11/13-10 щодо принципу персональної податкової відповідальності в спорах про податок на додану вартість та принципу добросовісності платника податків, якими визначено, що сама по собі несплата податку продавцем (серед іншого й внаслідок ухилення від сплати) у разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування. Відповідальна за сплату податку на додану вартість особа, що формує дані податкового обліку з цього податку, а не контрагент такої особи.

Якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції реальні та відповідають дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних. Не будуть підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни з боку його контрагентів, припинення чи анулювання статусу платника податку на додану вартість, припинення юридичної особи.

Таким чином, враховуючи викладені законодавчі норми та обставини справи, суд дійшов висновку, що позивачем, контрагент якого на момент здійснення господарських операцій був належним чином зареєстрований як платник податку на додану вартість, мав договір, який не був визнаний в судовому порядку недійсним, а також підтверджений виданими ним податковими накладними, правомірно сформовано та задекларовано податковий кредит.

При цьому, хоча сам факт оплати вже є достатньою та правомірною підставою для формування на підставі податкових накладних податкового кредиту, суд вважає за необхідне зазначити, що сукупність досліджених під час розгляду справи вищенаведених документів за відносинами позивача з його безпосереднім контрагентом, які зазвичай супроводжують виконання операцій такого роду, у взаємозв'язку з наведеним - договори і первинні документи щодо подальшої реалізації отриманого товару, не дають підстав для висновку про нездійснення операцій поставки товару, щодо якої була здійснена оплата у вересні 2010 року, або здійснення операцій без мети використання їх результатів у власній господарській діяльності позивача, та відповідачем не надано належних та допустимих доказів, які б спростовували виконання спірних операцій. Підтвердження фактичного руху поставленого товару по ланцюгу зазначених ДПІ осіб вказує, крім іншого, на спрямованість угод на реальне настання наслідків, передбачених зазначеними вище угодами, та зв'язок здійсненої оплати з господарською діяльністю позивача.

Вищезгадані податкові накладні видані контрагентом позивача за оподатковуваними операціями за ставкою 20%, що відповідає наведеним вище положенням податкового законодавства стосовно порядку оформлення та підстав їх видачі, наведені в них дані відповідають та кореспондуються з відомостями первинних/платіжних документів.

Суд зазначає, що відповідачем під час розгляду справи не надано жодних доказів та не наведено жодних обставин, які б свідчили про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, незвичності цих операцій для цих осіб, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли свідчити про не пов'язаність операцій (здійсненої передоплати) з господарською діяльністю позивача, про невчинення операцій, про відсутність факту поставки товару, а також про те, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру), а дії позивача та його контрагента були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди.

При цьому, суд враховує, що можливі порушення податкового законодавства з боку ТОВ "ТК "Промбудпортал" не є підставою для висновку про порушення позивачем податкового законодавства та про відсутність у покупця права на формування податкового кредиту з ПДВ за фактом оплати.

Відповідно до ч. 1 ст. 138 КАС України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

За правилами, встановленими ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доказами в адміністративному судочинстві відповідно до ч.1 ст. 69 КАС України є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Суд враховує той факт, що на час розгляду даної справи не встановлено наявність умислу у директора ТОВ "Лізо" на укладення угоди, спрямованої на ухилення від сплати податків або з іншою протиправною метою.

В контексті викладених в Акті перевірки доводів ДПІ щодо фіктивності ТОВ "ТК "Промбудпортал", фіктивності правочину, укладеного між цією юридичною особою та позивачем, суд також зазначає, що під час розгляду справи з боку ДПІ не надано рішення суду, яке б набрало законної сили та яке б було прийнято в порядку ст. 551 ГК України ("Фіктивна діяльність суб'єкта господарювання"), яким би встановлювалась реєстрація учасників спірних операцій, на підроблені, втрачені документи або реєстрація на підставних осіб, на осіб, які не мали наміру провадити фінансово-господарську діяльність або реалізовувати повноваження.

Також, слід додати, що під час розгляду справи не надано доказів проведення в рамках кримінальної справи або ініційованої ДПІ в порядку ст. 84 ПК України експертизи щодо можливої підробки підписів на первинних документах по операціях з оплати поставки товару, що свідчить про відсутність підстав для висновку про юридичну дефектність угоди, первинних документів, податкових накладних по взаємовідносинам позивача з ТОВ "ТК "Промбудпортал" та підставою для висновку про вчинення позивачем та його контрагентом порушень податкового законодавства.

Складений відповідачем акт перевірки не містить жодних фактичних даних, які б засвідчували наявність в діяльності позивача обставин, котрі передбачені ч.3 ст. 228 Цивільного кодексу України.

Окрім того, під час розгляду справи ДПІ не надано рішення суду, яке б набрало законної сили, прийнятого в порядку ст. 234 ЦК України щодо визнання судом фіктивним правочину, укладеного між позивачем та його контрагентом, тобто його вчинення без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Під час розгляду справи ДПІ також не надано рішення суду, яке б набрало законної сили та було прийнято в порядку ст. 207 ГК України щодо визнання недійсними спірних операцій з підстав невідповідності спірних операцій вимогам закону, або вчинення їх з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Судом під час розгляду справи також не встановлено обставин, які б свідчили про нікчемність правочину, укладеного між позивачем та його контрагентом .

Посилання представника відповідача на ту обставину, що посадові особи контрагента позивача виступали від імені підприємства, не усвідомлюючи юридичних наслідків своїх дій, не свідчить про нікчемність чи то безтоварність правочину.

Отже, при розгляді справи, судом встановлено, що ППР № 0006252208 та ППР № 0006362208, прийняті за результатами даної перевірки, не відповідають вимогам чинного законодавства, ґрунтуються на припущеннях та без системного викладення порушень вимог чинного податкового законодавства.

Згідно з ч.3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Таким чином, сукупність вищенаведених встановлених обставин підтверджено документально, що дає суду підстави визнати позовні вимоги щодо визнання протиправними та скасування ППР № 0006252208 і ППР № 0006362208 обґрунтованими, доведеними матеріалами справи, і такими, що підлягають задоволенню. Відтак, позовна заява підлягає задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись ст.ст. 2, 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов товариства з обмеженою відповідальністю "Лізо" задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 01.10.2013 № 0006252208 та № 0006362208.

3. Зобов'язати відповідний підрозділ Державної казначейської служби України стягнути судові витрати в сумі 365,60 грн. (триста шістдесят п'ять грн. 60 коп.) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Лізо" (код ЄДРПОУ 32523892) із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунків державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві за рахунок бюджетних асигнувань.

4. Зобов'язати відповідний підрозділ Державної казначейської служби України стягнути решту суми судового збору у розмірі 3 290,33 грн. (три тисячі двісті дев'яносто грн. 33 коп.) на розрахунковий рахунок № 31218206784007 у ГУ ДКСУ у місті Києві, код 38004897, МФО 820019, код класифікації доходів бюджету 22030001 із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунків державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві за рахунок бюджетних асигнувань.

Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку на апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо постанова не оскаржена в апеляційному порядку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Строк, встановлений для подання суб'єктом владних повноважень - відповідачем до суду звіту про виконання постанови - три місяці з дня набрання постановою законної сили.

Суддя Н.В. Клочкова